Ідемо туди, не знаючи куди - Наука - dt.ua

Ідемо туди, не знаючи куди

12 вересня, 2014, 17:50 Роздрукувати Випуск №32, 12 вересня-19 вересня

Наука — це не лише "вільна творчість", а й галузь економіки 

Сучасні економісти сприймають науку не просто як "вільну творчість", а передусім як вид економічної діяльності, простіше кажучи — як галузь економіки. Ця галузь, хай навіть досить специфічна, повинна (саме повинна!) "поставляти" національному господарству значні економічні результати. 

До речі, коли хто не знає — видами економічної діяльності вважаються не тільки сільське господарство, машинобудування та металургія, а й спорт, культура, охорона здоров'я, освіта, фінанси, соціальне забезпечення, державне управління та багато інших сфер людської діяльності. З погляду теорії макроекономіки, таке розуміння національного господарства виправдане: будь-яка людська діяльність, що веде до отримання доданої вартості, є економічною, а отже — вона може піддаватися економічному регулювання. У сфері "наукові дослідження і розробки" (як і в будь-якому іншому виді економічної діяльності) виробляється додана вартість, найняті працівники отримують за свою працю зарплату, підприємства й установи платять податки, інвестори отримують прибутки (або збитки). 

Підозрюю, що в деяких моїх колег може виникнути бажання зверхньо назвати мене "ніби як економістом", "реформатором на дозвіллі", "людиною, котра вважає себе вченим" тощо. Тому відразу зроблю застереження, що сучасну систему національних рахунків, у якій наука розглядається як вид економічної діяльності, вигадав не я, а розробили в 1993 р. Статистична комісія ООН, Євростат, Організація економічного співробітництва і розвитку, Світовий банк та інші організації. Методологія цієї системи базується на працях А.Маршалла, Дж.М.Кейнса, К.Кларка, Р.Стоуна, а першим прообразом стали знамениті "Економічні таблиці" Ф.Кене (1758 р.). Студенти-економісти систему національних рахунків вивчають на другому курсі. До речі, в Україні, завдяки нашій блискучій статистичній школі, система національних рахунків почала впроваджуватися в числі перших, причому досить швидко. 

Державна статистична служба України регулярно поширює інформацію про результати роботи виду економічної діяльності "наукові дослідження та розробки". У 2012 р. в цій галузі було створено валову додану вартість на суму 10,7 млрд грн, а загальний випуск перевищив 17 млрд. Галузь забезпечила надходження податкових платежів на суму 177 млн ​​грн. У 2013 р. наукові й науково-технічні роботи виконували 123,2 тис. чол., які працюють у 1143 організаціях. Обсяг видатків на виконання цих робіт власними силами організацій становив 11,2 млрд грн, із яких 5,4 млрд грн було витрачено на оплату праці. На сайті статистичного відомства розміщено сотні інших показників про економічні результати роботи галузі "наукові дослідження та розробки". 

Наука як галузь національної економіки — дуже специфічна. По-перше, багато результатів наукової діяльності є "суспільним благом", вони не завжди затребувані ринком, проте потрібні державі й суспільству, і тому наука потребує бюджетного фінансування. По-друге, отримання наукового результату завжди базується на інтелектуальній діяльності людей (науковців). Тобто, щоб результат був значущим (за світовими мірками), над його отриманням повинні працювати унікальні люди, котрі стоять на вершині наукової думки. По-третє, в науці будь-який результат, у тому числі й економічний, точно передбачити вкрай важко, а інколи й неможливо. Буває, що на отримання якогось наукового результату держава чи інвестор витратять тисячу грошових одиниць, а цей результат на ринку коштуватиме мільйон. Проте буває й навпаки — витрати величезні, а економічно значущого результату нема. 

Втім, сказане зовсім не означає, що держава, фінансуючи наукову діяльність, не повинна планувати результат. Неможливо виділити бюджетні кошти "ні на що", на "вільну творчість". Гроші платників податків мають завжди виділятися на досягнення конкретного результату — чи то буде прокладання труб, чи створення вітчизняного тепловізора. 

Автори публікації "Держава і наука: гроші за любов?" (DT.UA, №27, 2014) викладають дивну думку: "Піди туди, не знаю, куди, знайди те, не знаю що" — це принцип, згідно з яким дослідник іде в незвідані сфери, і передбачити результат його пошуку не може ніхто...". Все це дуже цікаво, однак сплачені мною податки не повинні спрямовуватися тим, хто йде туди, куди й сам не знає! 

Абсолютно всі кошти, які виділяються з державного та місцевого бюджетів на реалізацію будь-яких програм і проектів, мусять витрачатися ефективно, у суворій відповідності до закону. Підкреслюю: будь-яких програм і проектів, у тому числі й у сфері фінансування наукової та науково-технічної діяльності. По молодості мені здавалося, що ця проста думка не потребує доказів. Однак я помилявся. 

"Перш за все, треба усвідомити, що наукова діяльність — це творчість, а не робота "від паркану до обіду", — стверджує доктор наук поважного віку, автор статті "Ох уже ці сучасні економісти!.." (DT.UA, №19, 2014). "Свобода наукової творчості — не примха вченого, а неминуча необхідність для отримання по-справжньому НОВОГО, а не ІНШОГО знання ...", — пишуть автори статті "Держава і наука: гроші за любов?" (DT.UA, №27, 2014 р.). Ось так: як тільки напишеш про те, що бюджетні кошти мають витрачатися ефективно, тебе тут-таки обвинуватять у зазіханні на свободу і прогрес! 

Свободи наукової творчості ніхто не скасовував і скасувати не зможе в принципі! Хоча історія науки знає безліч промовистих прикладів, коли держава фактично "замовляла" вченим якийсь науковий результат, а по-справжньому продуктивні вчені цей результат "забезпечували". У цьому контексті можна згадати розробку й запуск штучного супутника Землі, перший політ людини в космос, винахід водневої бомби, блискучі відкриття українських вірусологів, кібернетиків, селекціонерів... 

"На всіх етапах своєї історії, навіть у найтяжчі часи, інститут вирішував поставлені перед ним завдання..." — читаю інтерв'ю президента НАН Бориса Патона про історію розвитку Інституту електрозварювання. Може, цей інститут домігся приголомшливих успіхів саме тому, що його діяльність була не хаотичною, а націленою на задоволення конкретних потреб і запитів народного господарства? 

Наукові дослідження плануються в Україні й тепер. Причому робить це не тільки уряд, а й президія НАН України. Це правильно: інститути і співробітники академії мусять знати, які дослідження пріоритетні, над чим працювати саме "тут і тепер", а не жити у стані "йду туди, не знаю куди". 

Звісно, абсолютно всі винаходи стали можливими завдяки інтелектуальній діяльності людей. Ця діяльність може бути результативною лише в умовах внутрішньої свободи дослідника. Однак свобода творчості зовсім не передбачає ігнорування загальноприйнятих правил, у тому числі формальних правових норм. 

Підозрюю, що багато "вчених-творців" не згодні із закріпленим у ст. 7 Бюджетного кодексу принципом ефективності і результативності бюджетної системи, відповідно до якого при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягти цілей, запланованих на основі національної системи цінностей, завдань інноваційного розвитку економіки... із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів. 

Чимало проривних винаходів, і в цьому немає нічого поганого, стали можливими завдяки чіткому замовленню — державному (з боку органів влади) або приватному (з боку корпорацій). 

Щорічно тільки в інститутах НАНУ виконується понад 3,5 тис. наукових проектів на госпрозрахункову тематику. У цих договорах чітко написано, які саме результати і в які терміни мають надати замовникові наукові організації. Завдяки цьому, зокрема, у роки незалежності "з нуля" налагоджено виробництво українських герметичних акумуляторів, які не поступаються світовим аналогам. А ще — отримано понад 30 високоврожайних сортів і гібридів озимої пшениці та кукурудзи. Розроблено технологію зварювання живих тканин. Створено цифровий контактний мамограф. Винайдено оптичний диск, здатний зберігати інформацію десятки тисяч років. Ці та тисячі інших конкретних результатів продуктивні українські вчені отримали завдяки наявності "замовлення", а не за принципом "іду туди, не знаю куди". 

Між іншим, у країнах ЄС понад 50% обсягів коштів на наукові дослідження надходять із корпоративного сектора (в Японії — понад 80%). Великі корпорації ставлять вченим, які працюють у корпоративних лабораторіях, чіткі й конкретні завдання (наукові задачі). Найбільші замовлення — у ​​сферах телекомунікацій, сільському господарстві, хімічній промисловості, фармації, машинобудуванні. Ви чули, щоб корпорації виділяли мільярди на абстрактну "вільну творчість"? Я — ні. 

"Складається враження, що єдина послідовна політика, яку справді здійснює Українська держава в цій сфері в останні десятиліття, — це політика знищення вітчизняної науки" — пише автор у статті "Секвестр стратегічного мислення" (DT.UA, №22, 2014 р.). Аргумент наводиться тільки один: держава дає на науку мало коштів. Чи здатна вітчизняна наука дати державі адекватний економічний ефект — це питання на порядок денний експерт навіть не ставить. 

А ось ще абзац із недавнього інтерв'ю президента НАН України Бориса Патона про свого батька Євгена Патона, який створив Інститут електрозварювання: "Євген Оскарович з самого початку створення інституту ставив в основу не тільки технічні, а й економічні завдання. У своїх мемуарах він писав: "Скільки зусиль можна зберегти з допомогою зварювання, скільки робочих рук звільнити, наскільки скоротити терміни будівництва мостів, сталевих конструкцій, вагонів". Водночас він вимагав "не пухких наукових звітів, а по-справжньому допомагати заводам долати труднощі опановування зварювання". Отже, геніальний український вчений ще в 1934 р. економічний результат вважав одним із ключових в академічній діяльності. Сам же Борис Євгенович, оцінюючи діяльність технопарку Інституту електрозварювання, в інтерв'ю назвав тільки один показник — на 1 гривню, вкладену в діяльність технопарку, держава отримує 4 гривні. 

Деякі аналітики дедалі частіше докоряють українській державі за те, що вона не виділяє на науку щедрого фінансування, причому ці закиди звучать навіть тепер, коли країна щосили бореться за виживання. Ось, наприклад, ще один пасаж зі статті "Держава і наука: гроші за любов?": "Хорошим показником є ​​відсоток ВВП, що інвестується в наукові дослідження. Якщо у розвинених країнах він перевищує 3%, то в Україні у 2013 р. впав до рекордно низького показника — 0,29%, хоча законодавчо декларуються бюджетні асигнування на рівні не менше 1,7%". 

Стоп. Давайте розберемося. Частина 3 ст. 34 Закону "Про наукову і науково-технічну діяльність" гласить: "Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та науково-технічної діяльності (крім видатків на оборону) у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту". 

Тобто в законі йдеться не про фінансування абстрактних "наукових досліджень" із непередбачуваним результатом, а про фінансування наукової та науково-технічної діяльності. Законодавець дає чітке визначення — що саме слід розуміти під цими словосполученнями. Наукову та науково-технічну діяльність, до речі, здійснюють не тільки академічні інститути, а й вищі навчальні заклади, науково-виробничі об'єднання, галузеві науково-дослідні інститути, корпорації, технопарки, окремі органи влади тощо. Тому, коли хтось каже, що "на дослідження (чи на академію) бюджет повинен давати 1,7% ВВП", — це примітивна маніпуляція. 

До речі, у 2013 р. обсяг видатків тільки державного бюджету на виконання наукових і науково-технічних робіт, згідно зі звітом Державної статистичної служби України, становив 4,687 млрд грн. Коли врахувати, що ВВП 2013 р. досяг
1454,9 млрд, то вже "0,29%" не виходить аж ніяк. Між іншим, бюджетні кошти на виконання наукових та науково-технічних робіт надходять не лише з державного, а й із місцевих бюджетів, а цих видатків ми не врахували. Крім того, годилося б згадати, що з держбюджету виділяються кошти ще й на інноваційну діяльність (цих видатків ми теж не врахували), яка має науково-технічну складову. Також не врахували, що з бюджету фінансуються сотні державних програм підтримки промислового комплексу, а в цих програмах теж є науково-технічна складова. 

І ще статистика для тик, хто не курсі: сьогодні в країнах ЄС обсяг бюджетного фінансування наукової діяльності становить у середньому 1,23% від ВВП, зокрема у близькій нам Польщі — 0,4% від ВВП. Цю інформацію розміщено на сайті НАНУ. Але маніпуляторам чомусь вигідно обливати рідну державу брудом і писати небилиці про те, що в Європі вже зараз наука отримує понад 3%. 

Автор цих рядків зовсім не прагне захистити вітчизняних фінансистів, які "верстають" бюджет із недостатнім обсягом фінансування фундаментальних досліджень. Але важливо розуміти, що законодавчі норми про фінансування тих або інших сфер "у відсотках від ВВП" (такі норми передбачені для науки, агропромислового комплексу, оборони та культури) в сучасних умовах виконати неможливо. 

І ще одна цитата (зі статті "Секвестр стратегічного мислення"): "Сьогодні у нас так багато говорять про європейські стандарти, але чомусь мало хто згадує, що, визначаючи ключові напрями свого розвитку, об'єднана Європа постановила до 2020 р. досягти рівня фінансування науки в 3% ВВП. Якщо ми справді прагнемо вийти на рівень європейських стандартів, то треба за найближчі 6 років десятикратно збільшити фінансування науки". З цим висновком можна погодитися за однієї умови: якщо вітчизняна наука, отримавши фінансування за європейськими стандартами, "поставлятиме" державі, суспільству, бізнесу таких самих стандартів наукові результати. Не може бути так, щоб гроші давалися "ні під що", а просто для виконання якогось нормативу (встановленого індикативно навіть не для України, а для країн ЄС, де рівень ВВП на душу населення в кілька разів вищий). 

Мені можуть заперечити — мовляв, є цілі наукові напрями, які апріорі неринкові (наприклад філософія, астрономія, педагогіка, національна безпека)​​, а тому повинні повноцінно фінансуватися з бюджету. Згоден: жоден інвестор не вкладе кошти у винахід нової філософської теорії, тим більше якщо вона має цінність тільки в межах інституту. З погляду теорії бюджету, держава повинна фінансувати тільки ті дослідження, які є суспільним благом і не можуть бути отримані в "ринковому середовищі". Якщо дослідження може бути профінансоване меценатом, корпорацією або іноземним фондом — то й із бюджету його фінансувати не варто. Якщо дослідження не веде до створення суспільних благ, а цікаве лише вузькому колу бюрократів, — його теж фінансувати не варто. 

Які саме дослідження потрібні (є суспільним благом) — мають визначати не злодійкуваті бюрократи і майбутні виконавці, а представники самого суспільства, незаангажовані експерти й незалежні вчені. На мою думку, держава повинна фінансувати насамперед: 

— фундаментальні дослідження, в яких Україна має визнаний світовий пріоритет (наприклад, супутники, ракетобудування, матеріалознавство, аграрні технології, фізіологія, біохімія); 

— фундаментальні й науково-практичні дослідження, які можуть бути виконані тільки в Україні (наприклад, історія України, Трипільська культура, теорія української мови, творчість Тараса Шевченка, рослинність Українського Полісся); 

— науково-практичні та прикладні дослідження, необхідні для становлення громадянського суспільства, функціонування держави і органів влади (наприклад, створення "електронного уряду", науковий супровід економічної політики, методики оцінювання якості роботи органів влади, нові методи підтримання національної безпеки в умовах сучасних викликів); 

— дослідження, які не можуть бути профінансовані бізнесом, однак мають значиму соціально-економічну перспективу (наприклад, розвідка нафтових родовищ, обгрунтування створення наукових агломерацій, проектування будівництва складного мосту). 

Однак, з іншого боку, наш убогий бюджет фінансує досить багато наукових проектів, які могли б здійснюватися за рахунок підприємств. Я знаю про фінансовані з бюджету наукові теми в галузі проектування взуття, створення ліків, харчових добавок, будівельних матеріалів. Бюджет витрачає на виконання цих тем сотні мільйонів, а результати або не затребувані, або затребувані якимись "вибраними" корпораціями. 

"Бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України ..." — гласить
ст. 7 Бюджетного кодексу України. Ця норма мені здається справедливою: неможливо витрачати більше, ніж є в тебе в кишені, а залазити у борги для фінансування "вільної творчості" тих, хто не бачить мети
своєї діяльності, — це утопія.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво