ХОМУТЕЦЬ: ДВА РОКИ БЕЗ ВІДПОВІДІ ЛІКВІДАЦІЯ НАСЛІДКІВ МАСОВОГО ХІМІЧНОГО ОТРУЄННЯ У СЕЛІ ПІД КУРОРТНИМ МИРГОРОДОМ ПОТРЕБУЄ ВТРУЧАННЯ НА ВИЩОМУ ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ

Саме такої думки дійшли учасники громадських слухань, проведених 30 жовтня нинішнього року в Полтаві обласним медіа-клубом, народним університетом при культосвітньому товаристві інвалідів «Ірина», українською екологіч-ною лігою «Екосвіт», полтавською спілкою жінок «Чураївна» та іншими громадськими організаціями.

Ось уже два роки громадськість і преса ведуть незалежне розслідування обставин масового хімічного отруєння учнів середньої школи і студентів зооветеринарного технікуму, а також їхніх педагогів у селі Хомутець Миргородського району Полтавської області. Його результатам і були приурочені громадські слухання «Правда про хомутецьку трагедію». До участі в слуханнях запросили голів профільних комітетів Верховної Ради України, народних депутатів та депутатів облради Полтавщини, представників уповноваженого з прав людини, а також міністерств, відомств, Полтавської обласної державної адміністрації, вітчизняних і зару-біжних ЗМІ. Ініціатори й організатори слухань прагнуть привернути увагу органів державної влади та місцевого самоврядування до наслідків масового хімічного отруєння в Хомутці, примусити їх негайно вжити заходів для повної комплексної ліквідації його наслідків і запобігання повторенню таких НП надалі.

Однак, перш ніж поділитися враженнями від побаченого і почутого, дозволю коротенько нагадати про події дворічної давнини.

Свято зі сльозами на очах

Цей день для жителів Хомутця завжди був святковим. Адже 17 вересня 1943 року село визволили від фашистських загарбників. Відтоді щорічно односельці збиралися біля пам’ятника загиблим воїнам, хвилиною мовчання поминали полеглих героїв, вшановували земляків — ветеранів Великої Вітчизняної війни. Ось і в переддень 55-ї річниці визволення довго радилися, як краще організувати урочистий захід.

«Ви повинні провести це свято так, як у районі ще не проводили», — висловив свою думку представник райцентру. Чи міг хто тоді уявити, чим обернеться виконання цього побажання? Природно, що воно було сприйняте з належною увагою, і вранці наступного дня до па-м’ятника воїнам- визволителям уже підтягувалися колони школярів та студентів місцевого зооветеринарного технікуму. Була ще ідея залучити до участі в торжествах вихованців дитячого садка, але зараз уже важко пригадати, що перешкодило її здійснити. Певне, не обійшлося без втручання вищої сили. Усього ж зібралося понад 800 жителів Хомутця.

Мітинг розпочали суворо за розкладом — рівно о 10-й годині. А через 30—40 хвилин п’ятикласниця Віка Галушко раптом відчула себе зле і, знепритомнівши, впала. Погода того дня була ясною, тож дорослі, що кинулися на допомогу дитині, спочатку вирішили, що це сонячний удар. Однак усього через кілька хвилин, як підкошені, почали валитися на землю й інші діти. Тоді стало зрозуміло, що замість свята до села прийшло велике лихо.

До вечора в Миргородську районну лікарню було госпіталізовано 36 дітей віком від 9 до 16 років і два викладачі.

Двічі отруєні

Традиція замовчувати справжні масштаби лиха та применшувати його наслідки ведеться нашими органами влади від часу аварії на Чорнобильській АЕС. Власне, її корені набагато глибші й наскрізь пронизують «совкове» минуле. Але якщо тоді взагалі не було заведено ставити запитання можновладцям і піддавати сумнівам офіційну інформацію, то вибух ядерного реактора збігся з початком такої дозованої, «гомеопатичної» демократизації суспільства. Тому на боязкі телефонні дзвінки на кшталт «Алло, Москва! Чорнобиль на дроті. Як там наші справи?» уже відповідали, хай навіть із погано прихованим роздратуванням. Згодом люди навчилися оцінювати щирість цих відповідей і впевненіше ставити запитання. Ось тільки влада не хоче вчитися відповідати чесно й сміливо. Так і не сказала, у чому причини облисіння дітей у Чернівецькій області, ухилялася від пояснень із приводу ракетного удару по житловому будинку в Броварах, довго вирішувала, чим викликане масове отруєння в Первомайському районі Миколаївської області. Не став винятком у цій низці й Хомутець.

Відразу ж після госпіталізації постраждалих Миргородська районна санепідемстанція на місці події взяла проби грунту. Їх аналіз дозволив дійти висновку про фосфорорганічне інгаляційне отруєння. Проте згодом усякі нагадування про фосфорорганічні речовини з медичних та інших документів видалили. Замість них з’явилося обтічне формулювання «отруєння невідомою речовиною». Ті ж виписки з історії хвороби, які були видані постраждалим раніше, під різноманітними приводами вилучалися, після чого їх уже ніхто не міг отримати назад. Однак і через два роки повторні проби грунту, узяті фахівцями обласного управління екологічної безпеки, показують концентрацію рухливих фосфатів P205, що вдесятеро перевищує показники контрольної проби! Питання ж про те, що стало причиною трагедії — сільськогосподарські отрутохімікати чи бойові отруйні речовини, — залишається без відповіді.

Стривожили батьків постраждалих дітей і дії лікарів дільничної та районної лікарень. Попри те, що симптоми, які свідчать про ураження нервово-паралітичним газом на кшталт ФОС, були наявні, дітям не вводили ні антидотів, ні реактиваторів активності холінестерази, що в таких випадках вважається першочерговим заходом медичної допомоги. Лікування обмежувалося лише вітамінами, седативною мікстурою, соками, глюкозою... Тільки випадково батькам стало відомо, що в аналізах крові їхніх дітей, узятих безпосередньо після лиха, активність холінестерази падала вдесятеро. Проте в бланки результатів досліджень лаборанти вписували нормальні показники.

За два роки медики так і не деталізували й не узагальнили повної клінічної симптоматики хомутецького отруєння. А без цього неможлива ідентифікація отруйної речовини через ком-п’ютерні бази даних. Ті ж самі лікарі, які спочатку дотримувалися версії отруєння ФОС, незабаром почали змінювати свою думку.

Через 12 днів після виписки з лікарні постраждалих знову довелося госпіталізувати з тими самими симптомами. Медики в один голос заговорили про повторне отруєння. Але визначити його джерело знову не вдалося. Та й ніякого повторного отруєння бути не могло. Бо цього разу школярі почувалися зле, перебуваючи далеко одне від одного. Що ж стосується студентів технікуму, то їх взагалі цього дня не було в Хомутці. Проте, попри такі очевидні протиріччя, медики затято не бажали визнавати це рецидивом початкового отруєння. І лише коли рецидиви стали повторюватися знову й знову, змушені були з цим погодитися.

Всупереч розпорядженню заступника глави Полтавської облдержадміністрації, ні у вересні 1998 року, ні пізніше обласне управління з надзвичайних ситуацій так і не спромоглося звернутися до Міністерства оборони з проханням прислати на місце НП військових токсикологів. Не зверталися вони й до Харківського наукового центру військової екології, який, маючи потужну лабораторну базу, за лічені години міг би ідентифікувати будь-яке ОР.

Особливої уваги заслуговує реакція правоохоронних органів на трагедію. Почну з того, що кримінальну справу було порушено за ознаками ч. 2 статті 206 УПК України (хуліганство). Це тим більше дивно, що ні до ні після мітингу суб’єкт хуліганських дій нічим себе не виявив, та й за два минулих роки встановити зловмисників не вдалося. Явними ж ознаками таких правопорушень, як тероризм, а з боку організаторів мітингу — халатність, внаслідок якої не було вжито заходів елементарної безпеки з проведення мітингу, порушення порядку проведення масових зборів, ненадання кваліфікованої медичної допомоги тощо, слідчі органи чомусь знехтували. Чи не тому, що ця стаття найзручніша тим, що порушену по ній справу в будь-який момент найпростіше закрити? Так, до речі, згодом і зробили. І лише після того, як Генеральна прокуратура України надіслала прокуророві Полтавської області листа з вимогою вжити заходів для повного, всебічного й об’єктивного проведення слідства, справу було відновлено. Проте, всупереч вимозі заступника генерального прокурора притягти до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, з вини яких у справі допущені порушення закону, ніхто з них не постраждав навіть символічно. А вже в серпні нинішнього року слідчий, що веде кримінальну справу, вилучає з Хомутецької дільничної лікарні картки розвитку дітей, визнаних у справі постраждалими. Це сталося саме тоді, коли батькам знадобилися ксерокопії документів.

Все це призводить до невтішного висновку. В екстремальній ситуації, що завдала непоправної шкоди здоров’ю багатьох людей, переважна більшість яких діти, посадові особи відхрещуються від постраждалих, відмовляють їм в елементарній увазі та допомозі. Більше того — вдають, ніби нічого серйозного не сталося; а ті, хто звертається в держоргани, — безсовісні симулянти, які намагаються в особистих інтересах обдурити державу. Чимало запрошених на громадські слухання посадових осіб, від яких очікували почути пояснення по суті хомутецьких надзвичайних подій, так прямо і стверджували. Таким чином, отруєні «невідомою речовиною» односельці тепер отримують повний «курс лікування» отрутою чиновницької бездушності.

Терпіти, постраждалий, — право твоє!

Зрозуміло, що в залі, де проходили громадські слухання, присутні розподілилися за ознакою «ті, що запитують» і «ті, що відповідають». Чим настирливішими були запитання, тим агресивнішим ставав тон тих, до кого вони були звернені. Самі ж відповіді переважно формулювалися однозначно: «не уповноважений», «не в моїй компетенції», «це не входить до моїх службових обов’язків», «запитання не до мене» і т.п... Що й казати, тактика випробувана і доведена до досконалості. Посадові особи вдаються до неї в тих делікатних ситуаціях, коли не збираються відповідати по суті, маючи якесь потужне, хоча й невидиме простому оку прикриття. Зухвалий тон чиновника — явне свідчення його впевненості у своїй неуразливості. Інакше він ніколи не дозволить собі відвертого знущання, тим паче коли наявне обмеження прав людини і громадянина.

Ось тепер саме час розглянути правовий бік хомутецької проблеми.

Відповідно до результатів підрахунків, наведених на громадських слуханнях, права школярів, студентів, вчителів та інших постраждалих порушені за чотирма статтями Конституції України, вісімнадцятьма — Кримінального і двома статтями Кримінально-процесуального кодексів. Також порушено чимало статей Декларації прав людини, Конвенції про права дитини, «Основ законодавства України про охорону здоров’я», законів України «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного добробуту населення», «Про цивільну оборону України», «Про охорону навколишнього середовища», «Про інформацію», «Про звернення громадян». Таким чином, права постраждалих порушені за 100 статтями законів України! Навіть якщо після ретельної перевірки цей перелік комусь удасться скоротити, все одно — мало не здасться.

Ось думка щодо цього уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової, що відкрила провадження з факту масового отруєння дітей 17 вересня 1998 року в селі Хомутець і в зв’язку з бездушним ставленням до цієї трагедії деяких міністерств і відомств, а також органів місцевого самоврядування:

— Мене не може не обурювати позиція посадових осіб, найперший обов’язок яких — гарантування безпеки навколишнього середовища, виявлення та ліквідація джерела отруєння, допомога постраждалим, їх со-ціальний захист і відшкодування матеріальної та моральної шкоди. На жаль, це не перший і далеко не єдиний випадок, коли заради збереження «честі мундира» чиновники захищають тих осіб зі свого кола, через халатність чи недбалість яких сталося лихо. Адже в даному випадку йдеться про грубе порушення ст. 50 Конституції України, у якій закріплене право кожного на безпечне для життя та здоров’я навколишнє середовище і на відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди. Якщо ж причиною лиха справді стали хімічні боєприпаси, то й у такому разі не може бути й мови про якесь замовчування в «державних інтересах». Ця ж стаття гарантує всім право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація у жодному разі не може бути засекречена.

Таким чином, я вбачаю тут незаперечний факт порушення не менше двох прав громадянина: права на безпечне навколишнє середовище і права на вільний доступ до інформації про її стан.

Однак першою ланкою в ланцюзі допущених правопорушень стало ігнорування права на свободу інформації, яку резолюція 59 (1) Генеральної Асамблеї ООН визначає як основне право людини та критерій усіх інших свобод.

Один із пунктів резолюції, ухваленої учасниками громадських слухань «Правда про хомутецьку трагедію», містить прохання до Президента України поїхати до Хомутця з метою зняття дворічної соціальної напруги. Адже саме так він вчинив, коли сягнула межі напруженість у Первомайському районі Миколаївської області. І там його візит викликав належну дію. Можливо, і цього разу Президент визнає за необхідне особисто втрутитися в ситуацію. Впевнений, що тоді більшість вимог постраждалих буде задоволено. Проте це зовсім не додає впевненості в тому, що такий засіб зняття соціальної напруги істотно по-ліпшить стан дотримання і захисту прав та свобод людини в цілому в Україні.

Однак громадські слухання в Полтаві, інші акції, мета яких — привернути увагу органів державної влади до долі жертв масового отруєння й правового нігілізму в Хомутці, — ще одне свідчення того, що правова культура дедалі глибше проникає в маси, люди краще усвідомлюють свої конституційні права й свободи і все наполегливіше вимагають поважного до них (і до себе) ставлення. Саме це найбільшою мірою зміцнює впевненість у тому, що ми вийшли на шлях створення демократичного суспільства.