Еволюція знання, або Хто малює картину світу - Наука - dt.ua

Еволюція знання, або Хто малює картину світу

5 червня, 2009, 13:45 Роздрукувати Випуск №20, 5 червня-12 червня

У Києві впродовж кількох днів відбувалася Міжнародна науково-практична конференція «Світоглядний вибір і майбутнє науки та освіти в ХХІ столітті»...

У Києві впродовж кількох днів відбувалася Міжнародна науково-практична конференція «Світоглядний вибір і майбутнє науки та освіти в ХХІ столітті». У дужках приписка: «З нагоди 200-річчя Дарвіна і 150-річчя виходу книги «Походження видів». Конференція супроводжувалася виставкою досягнень сучасного креаціонізму і публічною дискусією. Особливої наукової ваги події надавало те, що конференція проводилася в будинку Київського планетарію, під егідою товариства «Знання» та Відділення загальної біології НАН України.

Втім, обіцяної дискусії не вийшло — «еволюціоністи», котрих викликали на ринг креаціоністи, не виявили ентузіазму. У них є таке собі виправдання: судячи з формулювань тем, заявлених для дискусій, їх вигадували представники креаціоністського крила. Але це все-таки слабке вибачення для представників нашої «офіційної науки», котрі вирішили зробити вигляд, що нічого не помітили. Мовчання легко розцінити як знак згоди.

Під час конференції у планетарії діяла експозиція, яка знайомила з положеннями креаціонізму і давала зрозуміти, у чому ж його відмінність — і переваги — перед теорією еволюції та науковими уявленнями про космогенез. Проглянувши стенди, кожен освічений житель столиці чи гість нашого міста міг переконатися у принциповому безсиллі науки перед питаннями світобудови і погодитися з тим, що креаціонізм усе пояснює набагато краще.

За дужками залишається той факт, що пояснити щось — це аж ніяк не вся функція науки. Але створювачів експозиції це не зупиняє. Головне формулювання стендів: «У яку модель краще вписуються факти?». Звісно, виходило, що в креаціоністську. Хоча креаціонізм так само не в змозі пояснити ці факти науково, як і астрофізика або біологія. Сама по собі складність не є доказом ні правильності еволюціоністських теорій, ні правильності креаціоністського підходу.

Власне, вони до цього не дуже й прагнуть. Науковий метод креаціоністи тлумачать легко. Настільки легко, що поступово наукові завдання і методи переформульовуються в них у дедалі більш гуманітарному ключі. Як і будь-яке узагальнення (або будь-який переклад), креаціоністська інтерпретація наукових проблем виявляється то спрощенням, то підміною понять. Що природно — у креаціонізму і науки різні завдання, а тому однакових формулювань бути не може. Креаціоністи з протестантським ентузіазмом намагаються запропонувати науці «ширшу парадигму», пропонуючи натомість трохи спокою вченому, котрий чим більше дізнається, тим менше знає.

Власне, про те, що креаціонізм у принципі не наука, а метафізична концепція, написано чимало. Як у будь-якій гуманітарній сфері знання, креаціоністи добирають потрібні їм факти, заплющуючи очі на непотрібні, систематизують, інтерпретують і формують якусь картину світу. В основній своїй течії креаціонізм узагалі не має ні стосунку, ні претензій до науки. Чимало великих учених висловлювалися за розумний задум, були віруючими людьми, і це ніяк не заважало їм продовжувати досліджувати матеріальний світ, не шукаючи відповіді на запитання: «То де ж тут Бог?». От і Гагарін, як казали мені в школі, літав у космос і Бога там не бачив...

Насправді жили б вони довго і щасливо разом — церкви констатували б творення, а вчені — одні заперечували б, а інші просто займалися б вивченням матеріальних проявів цього творення. Але не виходить у них. Якась сила постійно зіштовхує їх лобами. Ну нехай у нас, у країнах колишнього СРСР, де багато років проводили в маси «науковий світогляд» як альтернативу релігії. У результаті не зовсім адекватне формулювання «віра в науку» в’їлося в мізки радянських школярів і не дає можливості розмірко­вувати про віру без ідеологічного надриву. Але ж те саме відбува­ється і в США, де молодоземельні креаціоністи з протестантською пасіонарністю обстоюють своє право «вивчати і викладати докази творення та існування Бога», «науково підтверджувати біблійний світогляд».

Отут починається найцікавіше. Оскільки це означає, що дер­жавні університети і школи мають за гроші платників податків підтримувати формування не просто світогляду «розумного задуму», а й «розумного задуму» цілком визначеної конфесійної належності. Це викликало проти­дію і школи, і наукових інститутів. Питання про викладання креаціонізму в школах неодноразово розглядалося в Раді Європи. То тут, то там у світі виникають «мавпячі процеси» — школярі і їхні батьки позиваються з освітніми міністерствами «за еволюцію». Пристрасті розпалюються, у людей не витримують нерви. Прибічники офіційної науки кидаються слівцями на кшталт «мра­кобісся». Прибічники креаціонізму публікують страшилки про наслідування Гітлером ідей Дарвіна. Розгортається нормальна ідеологічна війна — війна в головах, яку роздмухують і підтримують з якоюсь поки що не до кінця зрозумілою метою. Війна без особливих причин, тому що наявність «розумного задуму» не заважає пізнавати світ науковими методами, а не вірити в «розумний задум» має право кожен.

Тобто війна розгортається в суто релігійному полі, обмеженому рамками «вірю — не вірю». Вчений у цьому полі почувається, безперечно, ніяково, оскільки питання віри — поза його науковою компетенцією. Ніяковість помножується ідеологізацією суперечки, тобто залученням у неї мас. Креаціонізм популяризується — постійні публікації у спеціалізованих і масових медіа, які множаться як гриби після дощу, підкріплюються регулярними акціями — такими як конференція в Київському планетарії. Зацікав­лена сторона — переважно релігій­ні організації — не шкодує коштів на просування своїх ідей.

Відповідь наукових інститутів досить млява. Вони апелюють головним чином до «авторитету науки в суспільстві», якого нау­ка насправді не має як через об’єктивні, так і суб’єктивні причини. І, напевно, представники наукових організацій розуміють це і вважають за краще не встрявати в публічну дискусію. Що, з одного боку, розумно — не будучи ідеологом, учений легко програє в публічній суперечці добре підго­товленому демагогу, а з іншого — ще раз підтверджує слабкість позицій науки в суспільстві. По­гордливе ставлення науки до про­фанів, вузькість і колосальна склад­ність сучасних наукових від­криттів (навіть значення того, за що дають Нобелівську премію, не завжди вдасться доступно пояснити масовому спостерігачеві), відсутність чітких стратегій популяризації науки на тлі величез­ного «езотеричного розвалу» — це лише невелика частина проблем, що виштовхує науку в масовій свідомості на межу релігії. Се­редня людина із середньою освітою може тільки прийняти на віру існування кварк-глюонної плазми. Так само, як і існування ангелів. Очевидно, питання довіри є надто близь­ким до питання віри, щоб уникнути конкуренції. А де починається конкуренція, там найчастіше раціональні спроби відокремити грішне від праведного переростають у сварку радикалів.

До цього комплексу проблем, притаманного тією чи іншою мірою науці в усьому світі, додається суто наша специфіка — виродження науки в бюрократичне щось і зубодробильна система шкільної освіти. Поки що в європейській практиці школи вважають за краще залишатися на «наукових» позиціях, і це має свої резони. Наприклад дає змогу уникнути (до певної міри) конфесіоналізації освіти, порушень у сфері свободи совісті, ідеологічних маніпуляцій на релігійному ґрунті. Загалом таку позицію можна було б вважати раціональною: наука сама по собі не є атеїзмом і в ідеологічному плані безпечна. Мало того — що більше людина знає про матеріальний світ, то більше її здивування перед його складністю, то більше її знання про обмеженість власного пізнання, то імовірніше вона поставить запитання про зміст, цілі та створення світу і розумної людини в ньому.

Але це в ідеалі. Від якого ми зі своєю школою далекі, як декабристи від народу. І тому страх нашої системи освіти перед креаціоністами просто атавістичний. Адже те, що під наукоподібними періодами приховують (або не приховують) креаціоністи, — це світогляд. Якому українській школі нема чого протиставити. Коли нашу школу звинувачують у тому, що вона формує «атеїстичний», або «науковий», або «еволюціоністський» світогляд, можна тільки посміятися. Уміння на «відмінно» написати лабораторну з фізики або розв’язати кілька інтегральних рівнянь в абсолютної більшості українських школярів ніяк не поєднано з умінням прикласти це все до світу — з умінням мислити, бачити, виносити судження. Вищий бал з математики у дівчинки-відмінниці не гарантує розвиненого логічного мислення. Школа не формує «наукового світогляду», на що чомусь претендує в програмних документах Міністерство освіти і науки. Вона не формує взагалі ніякого світогляду.

У цьому сенсі креаціонізм — справжня знахідка для нашої школи. Від нього треба не відхрещуватися, не ігнорувати його і не бризкати слиною, а подивитися, як він працює, і зробити висновки. Найсмішніше, що проблема нашого «наукового світогляду» лежить не у сфері точних і природничих наук, а у сфері гуманітаристики. Це перший і найголовніший урок успіху від креаціонізму. Якщо ви хочете створити світоглядну систему, вам доведеться на час залилишити мікроскоп і взятися за філософську антропологію. Світогляд — це гуманітарна сфера. І тут гуманітарний блок шкільних дисциплін спасовує точнісінько так само, як природничий. От тільки для гуманітарного блоку це непробачно. Написання твору в нашій школі не має нічого спільного з аналізом тексту і ситуації — успіх залежить тільки від здатності учня вловити кон’юнктуру і їй відповідати.

Відсутність належної гуманітарної освіти в радянській школі зрозуміти легко. Гуманітарна підготовка — це тренування здатності критично мислити. Уміння оперувати на світоглядному рівні — спілкуватися з власною свідомістю — суто гуманітарна навичка, яка вирізняє думаючу людину. Що абсолютно не потрібно державі з тоталітарною ідеологією. Але вкрай необхідне людині, котра живе в сучасному світі, перенасиченому ідеологіями, міфами і просто інформацією. Готовність споживати тонни езотеричних нісенітниць і підхоплювати будь-яку «світоглядну систему», в котру вдало «вписуватимуться факти», — саме результат нашої нинішньої «наукової» освіти, що дає безліч інформації про матеріальний світ, але не завдає собі клопоту з тим, щоб навчити користуватися нею. Наука в цій системі — мертва догма, яку «можеш не розуміти, але мусиш запам’ятати».

Навчити думати. Скільки про це написано. Скільки прикладів ентузіастів-учителів наведено. І жодних найменших зрушень у самій системі. Навчання в школі подовжується, діти йдуть до школи дедалі більш підготовленими, програма насичується новими предметами, а віз і нині там. Проблема тотальна. Вона і в позиції вчителів, котрим «так простіше», тим паче «за ці гроші». І в бюрократичній неповороткості системи освіти, котрій простіше самовідновлюватися, ніж щось переглядати і змінювати. І в позиції суспільства — учнів, котрі «відбувають» школу, і батьків, котрим простіше «домовитися» з учителями, ніж покладатися на самосвідомість власного чада.

Світогляд підростаючого покоління формується тими, хто хоче його формувати. Людина виростає споживачем із високою «моральною гнучкістю», тому що в такій формі вона найбільш вигідна нинішній економічній системі, яка витрачає на свою пропаганду чималі кошти. Прек­рас­ні людські риси, у тому числі й ті, що визначають ученого, — поза «ринковою парадигмою» і тому залежать лише від того, наскільки пощастить. Із сім’єю, учителем, книжкою, мистецтвом. Із тим, що вчить думати.

Можна припустити, що просування креаціонізму в українську школу знайде безліч прибічників. Просто тому, що святе місце порожнім не буває.

Довідка «ДТ»

Креаціонізм — світоглядна концепція, в якій світ і людина вважаються результатом творення вищої розумної сили.

Креаціонізм, як будь-яка світоглядна система, неоднорідний. Одні його представники схильні тлумачити вказівку на «шість днів творення» буквально, обстоюють «молодість» Землі і зовсім відкидають еволюцію (молодоземельний креаціонізм). Інші сприймають це число метафорично (староземельний креаціонізм), вказуючи на те, що справжньої тривалості «Божого дня» ми з вами не знаємо і не дізнаємося ніколи. Деякі староземельні креаціоністи, як і їхні молодоземельні колеги, заперечують еволюцію. Деякі, навпаки, переконані, що еволюція справді відбувалася і відбувається, але визначається не випадковими мутаціями, а Божою волею.

Деякі старі християнські церкви — католицька і низка протестантських — більш-менш визначилися у своєму ставленні до науки взагалі і еволюції зокрема, зайнявши помірковано креаціоністські позиції і чітко відділивши процеси матеріального світу від світу духовного, провівши таким чином демаркаційну лінію між повноваженнями науки і повноваженнями церкви. Інша ситуація в православ’ї, де немає єдності і з цього питання теж.

Найбільш наполегливо просувають свої ідеї молодоземельні креаціоністи, пов’язані з неопротестантськими рухами християнства. Здебільшого їхній ентузіазм підтримує інтерес до «наукового креаціонізму» та «теорії розумного задуму», у рамках яких намагаються обґрунтувати Божественне втручання, базуючись на наукових методах.

«Науковий креаціонізм» зазвичай відкидається офіційною наукою як невідповідний критеріям науковості Поппера, принципу верифікованості та принципу Оккама.

ПАРЄ в 2007 році закликала уряди країн ЄС заборонити викладання креаціонізму в школах як наукової дисципліни.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво