ДОГОВІР ДОРОЖЧИЙ ВІД ГРОШЕЙ?

Наприкінці квітня в Харкові відбулося спільне засідання колегій Харківської обласної держадміністрації, президії Національної академії наук України та Міністерства освіти й науки України. У першу столицю прибув представницький науково-освітній «десант» із Києва, очолюваний президентом НАН України Борисом Патоном і міністром освіти й науки України Василем Кременем. До проведення колегії було приурочено відкриття виставки «Освіта, наука, виробництво Харківщини-2003», а також підписання Меморандуму про створення Прикордонного російсько-українського університетського консорціуму.

Офіційно головна тема засідання спільної колегії звучала так: «Регіональний комплекс: освіта, наука, промисловість — забезпечення ресурсами інноваційного розвитку». А по суті, Харків зробив спробу отримати реальну підтримку від «центральних штабів» української науки у своєму бажанні зупинити регрес наукової й освітньої сфери регіону і почати її підйом.

Горе з розуму

У Харкові зосереджено величезний інтелектуальний потенціал. Тут розташовано понад 200 наукових установ й організацій, що виконують п’яту частину всього обсягу науково-технічних розробок України. У 41 вищому навчальному закладі навчається чверть мільйона юнаків і дівчат — кожен дев’ятий студент України. Промисловий потенціал представлено такими наукомісткими галузями промисловості, як машинобудівна, аерокосмічна, верстатобудівна, електротехнічна і радіоелектронна. Однак саме ці сфери, що становили гордість і міць Харкова, переживають нині найбільший спад. Катастрофічне падіння в Україні ринку попиту на науково-технічні розробки як із боку держави, так і з боку користувачів науково-технічної продукції, деформувало структуру регіону.

У результаті, як зазначив у своїй доповіді на колегії губернатор області Євген Кушнарьов, за роки незалежності кількість науковців у харківських НДІ скоротилася майже вдвічі, а їхній середній вік наблизився до пенсійного. Наукові школи можна записувати в Червону книгу зникаючих видів, а «відплив мізків» із НДІ складає десятки тисяч учених.

Однак традиційна щорічна виставка «Освіта, наука, виробництво Харківщини-2003», із відвідання якої і почалося засідання спільної колегії, показала: запас міцності інтелектуальної сфери виявився на подив високим.

Технічний університет «ХПІ», наприклад, представив економічні автономні установки для обігріву приміщень і гарячого водопостачання, дизельні двигуни для сучасних танків, нову технологію виробництва метанолу, апарати для експрес-визначення вологості зерна, сучасні вітряні млини, установки для переробки відходів тваринницьких ферм в електричну енергію й автомобільне пальне, цементи спеціального призначення, нові лакофарби, деталі двигунів із нетрадиційних матеріалів і багато інших розробок.

За допомогою крана, розробленого Академією залізничного транспорту, можна ремонтувати рейки, мости і залізничні переїзди, не зупиняючи руху. Національний університет представив голографічний інтерференційний мікроскоп. Національний науковий центр «ХФТІ» — надчисті метали для науки і техніки. Академія міського господарства — технологію очищення стічних вод за допомогою біоплато. Академія технології й організації харчування — комплекс біологічно активних добавок на основі рослинної сировини. Медичний університет — методи клітинної та тканинної трансплантації кріоконсервованих препаратів.

Гості високо оцінили рівень представлених тут розробок майже сорока харківських вузів, НДІ і підприємств, хоча і харків’янам, і киянам чудово відомо, що ці похвали носять ритуальний характер — переважна більшість була задумана або розроблена ще за радянських часів. А що можна зробити в умовах нинішнього фінансування?

Економіка знань

Історія становлення тих країн, що сьогодні є світовими лідерами, має спільний початковий етап — солідні фінансові інвестиції в науку та технології і зміна інвестиційної парадигми в економіці. Саме на формування так званої «економіки знань» і націлена «Стратегія соціально-економічного розвитку Харківської області на 2002—2010 роки», розроблена науковцями та спеціалістами міста.

— Українська держава і суспільство можуть бути благополучними і конкурентоспроможними лише завдяки своєму інтелектуальному потенціалу, — переконував учасників колегії губернатор області Євген Кушнарьов. — У сучасній економіці такі чинники виробництва, як капітали, високі технології, інформація і кадри досить швидко переміщаються по всьому світу і концентруються в тих регіонах, де створено найефективніші умови для їхнього використання. І ніщо, окрім гарних умов, не в силах їх утримати в рамках національних кордонів. Наша мета — такі умови створити. Харківщина має стати одним із локомотивів інноваційного розвитку держави завдяки максимально ефективному використанню науково-освітніх, матеріальних і виробничих ресурсів.

Слід зауважити, що на Харківщині вже діє спеціальний режим інвестиційної діяльності, завдяки якому за останні три роки в область було притягнуто кілька десятків інноваційних проектів загальною вартістю 325 мільйонів доларів США, причому більше 70% освоєних інвестицій були спрямовані на переоснащення виробництва. Тут працює технопарк «Інститут монокристалів», де загальний обсяг інноваційної продукції, виготовленої виконавцями проектів за рік, склав 200 мільйонів гривень. Однак для прориву цього недостатньо. Як же вивести науку Харківщини на новий виток розвитку?

На думку учасників виїзної колегії, таким стимулом послужить підписана ними угода про співробітництво між Харківською облдержадміністрацією, НАН України та Міністерством освіти й науки, що діятиме до 2010 року. Щоправда, поки майже два десятки статей цього потрійного договору носять найзагальніший характер.

У широкого загалу вчених і викладачів ніякої бурхливої радості з приводу укладеної угоди не спостерігалося. Після сили-силенної не виконаних владою проектів, угод, договорів, обіцянок, постанов і законів, включаючи закон про науку з горезвісною віртуальною цифрою фінансування науки «1,7%» — у його дієвість ніхто не вірить.

Цими ж днями в Харківському національному університеті було підписано Меморандум про створення Прикордонного російсько-українського університетського консорціуму. До нього ввійшли по три класичні університети з української та російської сторін: Харківський, Донецький, Таврійський, Ростовський, Білгородський і Воронезький. Як заявили ректори цих вузів, «взаємодія освітніх центрів дружніх країн дасть можливість поліпшити якість підготування спеціалістів і підвищити ефективність наукових досліджень за рахунок обміну знаннями та координації спільної роботи».

Намір просто чудовий, тим більше що всі перелічені вузи здавна пов’язані не формальними, а живими людськими зв’язками, що були розрубані по живому після розпаду Союзу. Наприклад, у кожному з них можна знайти випускників Харківського національного університету, найстаршого серед учасників консорціуму. Але знову ж таки — поки це лише плани...

— Наша пропозиція носить локальний характер і не вирішує навіть сотої частини тих проблем, що накопичилися у взаєминах наших країн за останні роки, — говорив тоді один з ініціаторів проекту, математик зі світовим ім’ям, дійсний член НАН України і РАН, лауреат Ленінської премії, лауреат Державної премії України Володимир Марченко. — Проте, на наш погляд, це значний крок у правильному напрямі.

За методом Мюнхгаузена

— Ігорю Георгійовичу, київські гості активно пропонували харківським ученим самим заробляти гроші. Що ви могли б запропонувати інвестору з тих розробок, які були представлені на виставці? — запитую президента Харківського регіонального центру інвестицій, кандидата фізико-математичних наук Ігоря Тулузова.

— Гадаю, що інвестор «не клюнув» би на жодну з них. І не тому, що розробки погані. А тому, що вони, з одного боку, не доведені вченими до стадії бізнес-плану, і з іншого боку — у наших виробничників немає достатніх коштів, щоб замовляти чи купувати сучасну науково-технічну продукцію. Інша річ — венчурні організації. Їхні представники могли б зацікавитися переважною більшістю представлених експонатів.

— А може щось зробити для впровадження новинок сам регіон? Витягти себе з болота за кіску за методом барона Мюнхгаузена?

— Законодавчі й фінансові проблеми наукової сфери мають вирішуватися на державному рівні — це безумовно. Але багато може зробити і місто. Наприклад, якісь певні проекти може почати фінансувати у венчурному режимі місцевий капітал. Як показала виставка, у нас достатньо підходящих для цього розробок у вигляді дослідних зразків, і йдеться лише про доведення його до стану серійного виробництва і визначення ринку. Можуть проявити ініціативу і міські власті, заснувавши муніципальний венчурний фонд під заставу міської власності.

— А яка вигода від цього місту?

— Фінансова — у ролі отримувача дивідендів. І соціальна — завдяки створенню нових робочих місць і просуванню харківських досягнень на ринок. Я упевнений, що Харків із його науково-технічним потенціалом має великі перспективи розвитку. Я навіть сказав би, ці перспективи на порядок вищі, аніж у середньому по Україні, оскільки в нашому місті формується унікальний сплав знань, професіоналізму та підприємницької жилки.

***

Вимірювати параметри розвитку науки різних країн у цифрах дуже складно, однак російські вчені запропонували свою методику ранжирування країн. Вони розглядають сферу науки як систему з «входом» і «виходом» і оперують числовими характеристиками. «Вхід» — це ресурсні показники: число вчених і інженерів на тисячу населення, витрати на НДДКР у розрахунку на одного жителя країни і на одного дослідника (у доларах), частка фінансових відрахувань на НДДКР від валового продукту країни. «Вихід» — це показники ефективності науки: кількість публікацій на тисячу жителів, а також на тисячу вчених і інженерів, число заявок на видачу патентів на тисячу жителів країни, а також тисячу інженерів і вчених, частка високотехнологічної продукції в загальному експорті країни, число комп’ютерів на тисячу жителів.

У результаті для кожної країни було вирахувано підсумковий показник від 0 до 1, і всі вони розподілилися на три групи. Перша група — країни з високим рівнем розвитку науки — від 1,0 до 0,5. Це Швеція (1,0), Швейцарія (0,923), Японія (0,914). США (0,834), Данія (0,759), Нідерланди (0,713), Фінляндія (0,723), Великобританія (0,714), Ізраїль (0,702), Німеччина (0,691), Австралія (0,686), Франція (0,685), Республіка Корея (0,654), Норвегія (0,647), Сінгапур (0,647), Канада (0,640), Бельгія 0,638), Австрія (0,642), Нова Зеландія (0,545), Ірландія (0,517).

З цієї групи США, Японія, Німеччина, Великобританія та Франція вирізняються особливо високими витратами на науку — на їхню частку припадає близько 80% світових витрат. Характерно, що тут дослідження більшою мірою фінансуються приватним капіталом. Чемпіоном за часткою приватного капіталу є Корея — 82%. А фундаментальну науку найбільше люблять у Німеччині, Франції й Ізраїлі, де фінансування теоретичних досліджень перевищують 20% усіх витрат на НДДКР. Зате найефективніша наука — за співвідношенням витрат і результатів — «живе» у Швеції та Швейцарії.

У другу групу країн із середнім рівнем розвитку науки — від 0,51 до 0,11 — входить більшість країн світу, включаючи Росію (0,18) і Україну (0,14). Характерно, що в усіх цих країнах переважає державне фінансування наукової сфери. Відсутність приватного капіталу фахівці пояснюють не лише системою організації науки, а й низькою часткою наукомістких виробництв. 2002 року Україна перебувала ще тут, серед середняків, але вже зовсім близько до межі з третьою групою з країн із низьким рівнем розвитку науки — менше 0,11. До Таджикистану, Узбекистану, В’єтнаму, Уругваю, Еквадору, Єгипту, Болівії, Нігерії, Беніну...