Де росте малосольний огірок?

Науково-популярному журналу «Химия и жизнь», добре відомому не тільки російським, а й українським читачам, виповнилося 40 років! Навіть не віриться... Здається, зовсім недавно я, ще підлітком, виймала свіжий номер із поштової скриньки і розглядала обкладинку, очікуючи зустрічі з цікавим. Наука без занудства, гострі теми, незвичні ілюстрації, життєрадісний гумор і чудова фантастика створювали щоразу відчуття свята, розкоші людського спілкування з розумними та знаючими людьми. Чи ж не цей журнал спонукав мене вибрати професію наукового журналіста? Так, і він у тому числі...

— На початку появи журналу було слово, — згадує один із батьків-засновників «ХиЖ» Валентин Рабинович, який друкувався в «ХиЖ» під псевдонімом Валентин Рич. — Вірніше, два слова, які Микита Сергійович Хрущов вставив у відоме ленінське гасло. З його легкої руки воно стало виглядати таким чином: «Комунізм є радянська влада плюс електрифікація та хімізація всієї країни». Дійсно, у середині ХХ століття хімізація народного господарства обіцяла створити достаток товарів народного споживання з допомогою мінеральних добрив, пестицидів, підгодівель, синтетики та пластмас.

Перший номер «Химии и жизни» вийшов у квітні 1965 року, відкривши на своїх сторінках справжній університет молекулярної біології, генетики, генної інженерії, із номера в номер доступно й захоплююче розповідаючи про історію цих наук і їхні досягнення. Тут було перекладено й уперше опубліковано «Подвійну спіраль» — документальну повість першовідкривачів молекули ДНК Уотсона та Крика, статті про роботи Полінга й інших корифеїв молекулярної біології, інформацію про перші кроки проекту «Геном людини».

В азарті редакція навіть наважувалася виступати проти підтриманих владою псевдонаукових авантюр, наприклад, зареєстрованого в Держкомітеті у справах винаходів і відкриттів при Радміні СРСР «відкриття», нібито пшениця здатна засвоювати азот із повітря. Працівники так і норовили ухилитися від усякого роду офіціозів, зате любили розіграші (і не тільки на 1 квітня). Нерідко ці містифікації випурхували зі сторінок журналу у великий світ і починали жити самостійним життям.

Наприклад, жартівливу вигадку «ХиЖ» про те, що на грядці можна виростити малосольний огірок, тодішній директор Інституту генетики РАН навіть включив у свою програмну статтю збірки «Актуальні проблеми сучасної генетики». Напевно, текст виглядав дуже переконливо: «З допомогою звичайної методики (трансдукції через вірус) ранньому сорту огірків було прищеплено комплекс генів, відповідальний за молочнокисле бродіння. В результаті у міру дозрівання в плодах стали відбуватися відповідні біохімічні процеси. Пересадка гена спричинила також побічний ефект: клітинні мембрани стали значно більш проникними для іонів натрію, тобто кухонної солі».

Але явним лідером серед розіграшів «ХиЖ» стало нібито відкриття «бабориби» — величезної риби з жіночими ногами замість хвоста. Автори придумали настільки переконливий наукоподібний текст, докладно пояснивши, як бабориба класифікується за Ліннеєм, як харчується, пересувається по дну і розмножується, що читаюча публіка почасти повірила.

— До пори до часу занадто незалежний і веселий журнал рятував надійний академічний «дах», — каже Валентин Рич. — В Академії наук було зосереджено найкращих учених, які працювали на військово-промисловий комплекс країни. Не останніми людьми в радянської «оборонки» були й безпосередні покровителі «Химии и жизни». Однак доноси у відповідних кабінетах все збирали й збирали. Наприклад, академік Дубинін, який образився на малосольний огірочок, доповів, що керівництво редакції використовує журнал для дискредитації радянської науки, найпередовішої у світі. Зрештою на 20-му році життя журналу у світ вийшла партійна постанова «Про безідейні й аполітичні прояви в журналі «Химия и жизнь».

Навожу звідти цитату, яку зараз уже, напевно, смішно читати. «Вміщувані в журналі матеріали... наштовхують читача на думку, що наука існує поза політикою. На сторінках журналу не знайшло відображення жодне з рішень Пленумів ЦК КПРС, сесій Верховної Ради СРСР, жодна з постанов ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. Найвищі соціалістичні ідеї та помисли на сторінках журналу нерідко облачені в блазнівські образи і виглядають злим глузуванням із нашої дійсності. Журнал щороку публікує календарі наукових відкриттів та історичних дат. У цих календарях перелічуються які завгодно довільно підібрані дати, дні народження королів і церковників, однак не згадуються найбільші науково-історичні події і дати — 7 листопада, дні народження великих мислителів В.І.Леніна, К.Маркса, Ф.Енгельса».

Після цього були санкції у вигляді суворих доган по партійній лінії і звільнень. Журнал, щоправда, продовжували видавати, хоча потроху (і не з власної волі) він утратив народний статус острівця вільнодумства. А потім відбувся розпад радянської наддержави. «ХиЖ», як і всі періодичні видання, став стрімко втрачати передплатників — життєвий рівень більшості з них упав, до того ж читачів роз’єднали державні кордони... Але працівники вірять — колапс цей тимчасовий, адже потреба у вільній думці, оформленій чи то в літературний твір, чи то в наукове просвітництво, була і буде завжди. Журнал продовжує приходити до передплатників, як і раніше, в ньому друкується чимало українських авторів. Нині його головним редактором стала Любов Стрельникова, випускниця Московського хіміко-технологічного інституту ім. Менделєєва. Вона взяла віжки правління з рук батька-засновника і першого головного редактора академіка Ігоря Петрянова-Соколова.

Тепер це не просто видання — стараннями працівників на основі «ХиЖ» виросла ціла «грибниця» ініціатив. Наприклад, у журналі є школа наукової журналістики, котра допомагає виховувати нові кадри. Він влаштовує тематичні наукові кафе, які мають незмінний успіх. Працює добре відома читачам «ДТ» агенція наукових новин «ІнформНаука». І, нарешті, є Російський конкурс науково-популярних статей і наукової фотографії, який з кожним роком залучає дедалі нових авторів і нових спонсорів. І, до речі, активно товаришує з аналогічним українським конкурсом.

Як же святкуватиме свій ювілей журнал, який завжди вирізнявся нестандартністю думок і поведінки? Невже банальним банкетом і концертом із нагоди круглої дати? «Ніколи, — заявили в редакції. — Натомість ми приготували собі й нашим улюбленим читачам два подарунки».

Перший подарунок — це щойно виданий електронний архів журналу за всі 40 років. Це видання унікальне — жоден журнал у Росії чи в Україні ще не наважився провести аналогічну операцію. Напевно, тільки спеціаліст може собі уявити, що значить створити програму, яка здатна охопити колосальний обсяг із більш як 50 тис. журнальних сторінок, перевести все в електронний формат і забезпечити пошук у цьому масиві за ключовими словами. За це нетривіальне завдання взялися працівники компанії з промовистою назвою «Технології керованого хаосу» і зуміли цей журнальний хаос структурувати.

Знаєте, як виглядає його обкладинка, намальована одним з улюблених художників журналу Олександром Куком? Біля величезної піраміди, складеної із золотих блоків, лежить величезний сфінкс і читає «Химию и жизнь». А поруч метушаться раби, підтягуючи нові блоки на піраміду. Сфінкс — це всі ми, читачі «Химии и жизни», а раби — це редактори й автори, художники і комп’ютерники, які забезпечують сфінкса цікавим і приємним читанням. Так, почуття гумору досі не зрадило редакцію.

А який же другий подарунок? Це виставка художників журналу «Химия и жизнь», котрий із початку свого виникнення відомий традиціями іронічного художнього оформлення текстів. Я навіть сказала б, що це не просто традиції, а ціла школа науково-популярної графіки зі своїми яскраво вираженими відмітними рисами. Виставка під назвою «Все у світі відносно» (це спільна акція посольства Швейцарії, Міжнародного науково-технічного центру, фонду «Династія» та редакції журналу «Химия и жизнь») приурочена не тільки до ювілею журналу, а й до Всесвітнього року фізики та 100-річчя теорії відносності Ейнштейна. Спочатку її експонуватимуть у Москві, а потім вона проїде по найбільших фізичних наукових центрах Росії — Новосибірську, Сарову і Снєжинську. Я із задоволенням подивилася всі роботи в Інтернеті на сайті «Химии и жизни» і навіть проголосувала за кращу.

Хоча вибрати кращу було ох як важко — у восьми розділах виставки скомпоновано 73 роботи 16 відомих художників-графіків. Можна тільки дивуватися, як їм вдалося передати такі абстрактні поняття, як «Час пішов», «Методологія мислення», «Швидкість світла», «Квантові ефекти», «Конструкція Всесвіту», «Додатки теорії відносності» або «У полоні парадигми». «Природа показує нам тільки хвіст лева, — писав Ейнштейн, — але я анітрохи не сумніваюся в тому, що лев дійсно існує, хоча через свій величезний розмір він не може відразу з’явитися повністю». Мабуть, якщо й не показати хвіст лева, то, у всякому разі, передати образ хвоста художники зуміли.

…Великий Ейнштейн і сам намагався передати простими словами свою теорію відносності. «Хвилина — величина відносна: якщо у вас побачення із симпатичною дівчиною, то вона пролетить як мить, — писав він. — А якщо ви сидите на розпеченій плиті — то вона видасться вічністю». Вам не здається, що без формул усе відразу стало зрозуміло?