Дайте вченим чесно відпрацювати свій хліб! Ми штовхаємо людей не трудитися, а шукати шляхи до державної годівниці

Коли я прочитав інтерв’ю «Куди котимося?» («ДТ» №32, 2005 р.), у мене виникло багато запитань. Щоправда, не до автора, а до рідного уряду. Можу погодитися з Іриною Крючковою в оцінці економічної ситуації, яка склалася сьогодні в Україні. До сказаного нею хотів би додати деякі істотні, на мій погляд, деталі. Подивімося, в яких регіонах у нас знизилися темпи економічного зростання. Насамперед на сході й південному сході. Однак водночас саме ці регіони дали найбільший приріст надходжень податків і зборів у держбюджет. Так, порівняно з минулим роком, Дніпропетровська область за півроку збільшила податкові надходження на 173 відсотки, Донецька — на 161. Начебто нестиковка виходить — адже саме там спостерігається різке зниження виробництва. Чому?

Гадаю, це свідчить лише про те, що бізнес у цих регіонах зреагував на фіскальні методи управління економікою і поступово йде в тінь. Подальший розвиток ситуації призведе до того, що наступного року, коли бізнес максимально тінізує схеми своєї роботи, бюджет уже не матиме тих надходжень, які є сьогодні і які Міністерство фінансів прогнозуватиме в бюджеті на 2006 рік. Не буде й інноваційних грошей на розвиток економіки.

На жаль, уряд не займається системним вивченням процесів, які відбуваються в державі. Якби він це робив, таких перекосів можна було б уникнути. Наведу показовий приклад: підвищення тарифів на залізниці навесні нинішнього року було абсолютно неправильним рішенням. Річ у тому, що колишнє керівництво галуззю заклало такі принципи взаємовідносин між залізницею і споживачами, при яких вони зобов’язані робити попередню оплату за перевезення вантажів. Тобто за десять днів до відправлення вантажів потрібно кредитувати залізницю. При цьому оборотність вагонів на ній становить близько п’яти днів. У такий спосіб залізниця примушує підприємства енергетики, металургії, шахти брати кредити в банках під 20 відсотків річних, щоб попередньо оплатити перевезення вантажів. Так цей монополіст використовує своє становище, щоб «відсмоктати» величезні фінансові ресурси на свої рахунки.

Якщо подивитися на зведений баланс, поданий Держкомстатом України, у ньому є залишки коштів на рахунках підприємств і організацій. По країні показник відношення залишків коштів на рахунках до середньомісячних витрат становить 25 копійок, а на залізниці — понад 50 копійок. Таке незбалансоване грошове забезпечення товарних потоків ставить під загрозу збір податків та інші платежі, виплату заробітної плати. На жаль, ні попередній уряд, ні новий не намагався виробити механізм збалансованості фінансових і товарних потоків. У нас ще немає ринкових відносин у класичному сенсі — для цього потрібне грамотне й цивілізоване регулювання Нацбанком і урядом.

У недавньому інтерв’ю прем’єр-міністра щодо підсумків роботи за перше півріччя Ю.Тимошенко наводить показники й робить висновок: в економіці все гаразд — доходи населення зросли на 26 відсотків. Але цей показник не характеризує якісних змін. Якщо торік на частку заробітної плати припадало 68 відсотків доходів громадян, то нинішнього року вони становлять лише 40 відсотків!

Це катастрофічно несприятливий показник — такими непродуманими кроками, спрямованими на різке збільшення соціальних виплат, ми, врешті-решт, впливаємо на психологію населення і штовхаємо його не шукати роботу, а знаходити шляхи до державної годівниці для виплат. Це найстрашніше в соціальній політиці. Адже в розвинених країнах світу частка заробітної плати в прибутках населення становить близько 80—85 відсотків. І це нормальний показник, який змушує людей шукати роботу, тренувати свій мозок, підвищувати кваліфікацію тощо. А ми створили умови, коли людині не потрібно шукати роботу — вона через соціальні виплати забезпечує своє існування. Так ми копаємо могилу нашій економіці!

На цікаві роздуми наводить і показник споживання електроенергії. У червні цього року, порівняно з минулим, він, виявляється... не зменшився. А обсяги виробництва при цьому знизились. У чому загадка? Її немає — це свідчення того, що економіка йде в тінь. Уряду слід терміново зайнятися комплексним вивченням справ в економіці й не робити дивних заяв, наприклад, про те, що нафтотрейдерам будуть у першу чергу відшкодовувати ПДВ.

Вибачте, а чому лише їм? Адже якщо нафтотрейдери торік отримували на літрі бензину майже 30 копійок, то сьогодні вони вже заробляють 70 копійок на тому ж таки літрі. То за які пряники їм такі преференції? І причому тут зростання світових цін на нафтопродукти, яким пояснюють зростання цін у нас в Україні?..

Нам потрібно засвоїти бодай перші дві заповіді з Біблії. Адже це ненормально, коли сьогодні 100 тисяч підприємств України, на яких працюють 11 мільйонів чоловік, дають державі 98 відсотків податків і зборів. А ще 650 тисяч підприємств, на яких задіяно 10 мільйонів чоловік, дають лише два відсотки податків, в основному через те, що вони в тіні. Тому необхідно змінити систему взаємовідносин держави й бізнесу, створивши для всіх рівні умови.

Я проаналізував ефективність бізнесу залежно від платежів податків: підприємство з гривні виторгу може платити від семи до десяти копійок усіх податкових зборів і при цьому нормально розвиватися й не йти в тінь. Розумію, це не відкриття — про це відомо давно і багатьом, але чому ж наші економісти при владі цього не роблять? Адже так можна подвоїти бюджет лише шляхом зменшення тінізації. Водночас виникне багато інших позитивних моментів, які потягнуть ВВП нагору.

Коли Віктор Ющенко йшов на президентські вибори, він казав: у нас є програма, є перспективні розробки, і ми їх відразу впровадимо. Минуло вже півроку, а щось не створюються легальні умови для бізнесу в країні.

Юлія Тимошенко обіцяє восени встановити інші відносини з бізнесом. Хотілося б, але є така мудра українська приказка: «Обіцянка — цяцянка, а дурному — радість...» У нас, на жаль, обіцянки одного уряду, як за заповітом, переходять до іншого, від одного прем’єра — до наступного, а все стоїть на місці...

Ці невеселі думки навіяні виступами в «ДТ» українських учених. Мені часто доводиться зустрічатися з економістами з НАНУ. Враження дуже позитивне — тут працюють люди, які глибоко й професійно мислять. При цьому постає запитання: а чому ж немає руху в економіці нашої держави? Виходить — ми, прості платники податків, утримуємо академію, і від цього ніякого толку? Що заважає уряду і президентові дати цій організації доручення відпрацювати гроші, які виділяє держава на її утримання?

Потрібно поставити перед нашими вченими конкретне завдання: створіть комплексну модель розвитку країни, і всією громадою будемо реалізовувати її. Якщо академічних рекомендацій недостатньо, тоді залучімо практиків, які довели на ділі свою спроможність вирішувати сучасні проблеми на найвищому рівні. Можна назвати найвидатніші імена лише з нашого регіону, — наприклад, директора Ново-Краматорського машинобудівного заводу Георгія Скударя, який створив справжнє підприємство ХХI століття. Його продукція ефективно конкурує на міжнародному ринку з продукцією кращих підприємств США, Європи, Японії... Адже це дуже нелегко в наших умовах, особливо якщо врахувати, що він починав років десять тому, коли завод був на межі банкрутства. Однак знайшов же важелі для того, щоб підняти підприємство на світовий рівень! Тут, до речі, я хотів би заперечити Ірині Крючковій, яка стверджує, що в нас у країні немає прикладів суперінноваційних технологій. Є! Це Ново-Краматорський завод. І якби хоч один український уряд спромігся проаналізувати результати роботи Скударя й упровадити по всій країні його принципи, ми б уже давно мали квітучу економіку, яка була б взірцем для всієї Європи!

Є в Донбасі не менш колоритна особистість і чудовий фахівець — директор шахти Краснолиманська Зіновій Пастернак. Він створив шахту, якій нині немає рівних. Ця людина досконало знає ситуацію у вугільній промисловості. Переконаний, якщо такі люди — теоретики і практики — спільно візьмуться за створення економічної моделі для нашої держави, у її якості можна буде не сумніватися і наш рух у майбутнє не супроводжуватиметься тими проколами, які сьогодні трапляються буквально на кожному кроці.

Та насамкінець хочу поставити останнє запитання: а може, і цей уряд, як чорт ладану, боїться успіху?..