Данина вдячної пам’яті

Серед плеяди славних імен творців аграрної науки України ім’я Петра Антиповича Власюка — у першому ряду. Академік АН УРСР, дійсний член ВАСГНІЛ, президент Української академії сільськогосподарських наук, заслужений діяч науки і техніки — звичайно, дуже почесні, але, так би мовити, зовнішні ознаки визнання заслуг видатного вченого. Справжній нерукотворний пам’ятник собі академік Власюк спорудив, заклавши потужну вітчизняну школу агробіологічної науки. Під його безпосереднім керівництвом 150 учнів цієї школи здобули вчений ступінь кандидата і 27 — доктора наук. За півстоліття активної педагогічної діяльності професора П.Власюка його лекції прослухали десятки тисяч майбутніх фахівців. Важко переоцінити вплив на розвиток досліджень у галузі фізіології рослин, агрохімії та грунтознавства воістину титанічного друкованого доробку вченого — 40 монографій, навчальних посібників і брошур, понад 600 статей.

У ювілейний, сотий рік від дня народження Петра Антиповича Власюка на фасаді будинку по вул. М.Коцюбинського, 9, в якому з 1944-го по 1980-й жив видатний вчений, було відкрито бронзову меморіальну дошку. З цієї нагоди тут відбувся урочистий мітинг, на який зібралися учні і колеги, представники громадськості, рідні і близькі незабутнього Петра Антиповича.

Про вагомий внесок академіка П.Власюка в біологічну та сільськогосподарську науку говорили директор Інституту фізіології рослин і генетики НАНУ академік Володимир Моргун, академік-секретар Відділення загальної біології НАНУ, академік Дмитро Гродзинський, член-кореспондент НАНУ Іван Григорюк, доктор біологічних наук Євген Мордерер.

Людина чуйна і водночас принципова, готова завжди відгукнутися на потреби колег, сусідів, земляків, своїх виборців — таким постав Петро Антипович із виступів доктора філологічних наук Юлії Булаховської, головного редактора газети «Дзеркало тижня» Володимира Мостового, головного отамана Київського козацтва Анатолія Солов’я та автора меморіальної дошки Олексія Троценка.

Це нині можна укомплектувати цілу Академію з самих лише президентів численних академій та академійок, які рясно посходили мало не при кожному жеку. А тоді їх легко було перелічити на пальцях однієї руки. Та навіть така кількість видалася кремлівським можновладцям надмірною. Тим більше, що вже чулося невдоволення українських вчених з приводу втручання у наукову діяльність «керівної і спрямовуючої». На одній із республіканських нарад чи то кукурудзівників, чи то буряківників — Микита Хрущов ремствував: «Тут виступав академік Власюк. Це був не виступ, а еквілібристика. Він намагався перекласти відповідальність за прорахунки сільськогосподарської науки на ЦК нашої партії». Наслідки спроб критики партійної верхівки були цілком прогнозовані. Одним розчерком пера «гніздо травопільників» було розорене. Невдовзі замість Української академії сільськогосподарських наук створили Південне відділення ВАСГНІЛ і центр аграрної науки знову перемістився до Москви. І тільки проголошення Незалежності України дало змогу відродити централізовану наукову структуру у вигляді Академії аграрних наук України.

Відкриття меморіальної дошки на відзнаку пам’яті про академіка Петра Власюка, очікуване науковою громадськістю майже чверть століття, поклало нарешті край виконанню негласного розпорядження ще хрущовської влади: повернути в небуття діяльність Української академії сільськогосподарських наук і її президента.