«ЧИ ІСНУЄ ЖИТТЯ НА ЄВРОПІ?» — ЗАПИТАВ «ГАЛІЛЕЙ» - Наука - dt.ua

«ЧИ ІСНУЄ ЖИТТЯ НА ЄВРОПІ?» — ЗАПИТАВ «ГАЛІЛЕЙ»

17 травня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №18, 17 травня-24 травня

Шановний читачу, не шукайте помилок у заголовку — їх там немає. Мова піде про супутник Юпітера під назвою Європа і про відкриття, зроблене космічним кораблем «Галілей»...

Шановний читачу, не шукайте помилок у заголовку — їх там немає. Мова піде про супутник Юпітера під назвою Європа і про відкриття, зроблене космічним кораблем «Галілей».

Вже давно людство цікавить: чи є (а може, було) життя на Марсі? Чіткої відповіді на це запитання не дав ніхто. Останніми роками з’явилося припущення, що мікроорганізми все ж таки на Марсі існують. А тут ще підоспіло нове запитання: а чи є життя на Європі? Річ у тому, що космічний апарат «Галілей» передав на Землю цікаву інформацію про Юпітер та його супутники. Особливу увагу дослідників привернув супутник планети-гіганта під назвою Європа. Гравіметричні виміри, здійснені з «Галілея», дозволили вченим з’ясувати: середина тіла Європи складається з кам’яного ядра, далі — водневий прошарок, великий океан, покритий льодовим панциром. І виникла гіпотеза, нібито в цьому океані у вічній пітьмі під шаром льоду існує якась форма життя (наприклад, колонії мікроорганізмів). І хоч поки що немає жодних достовірних доказів існування навіть найпростіших видів життя на Європі, вже з’явилися сміливі гіпотези, буцімто на великопланових фотографіях поверхні цього супутника видно не розломи поверхні, а магістралі або канали, прокладені жителями супутника Юпітера. Звісно, це лише фантазії, сміливі гіпотези потребують достовірних наукових підтверджень. Тому у 2003 році планується продовжити космічні дослідження Європи. Юпітер — одна з найцікавіших планет Сонячної системи. На нічному небі планета-гігант поступається своїм блиском лише Венері. Хоча Юпітер значно більший за Венеру, велика віддаль від Сонця і Землі робить його менш величним і яскравим для земного спостерігача. Насправді ж це — найбільша планета Сонячної системи, недарма її назвали Юпітером — ім’ям верховного бога, за давньоримською міфологією.

Як і годиться верховній особі, Юпітер має величну свиту з 16 супутників: Метис, Андрастея, Амальтея, Теба, Іо, Європа, Ганімед, Каллісто. Леда, Гімалія, Лиситея, Елара, Ананке, Карме, Пасіфе, Сінопе. Крім того, Юпітер має ще й царський перстень — кільце у просторі вздовж екватора. Це кільце теоретично передбачив відомий київський астроном професор Костянтин Всехсвятський (потім його існування підтвердили знімки з космічних апаратів), воно складається з каміння та пилу і трохи нагадує відоме кільце Сатурна, але значно тонше. Деякі вчені вважають, що Юпітер і його супутники — мініатюрна планетна система, де Юпітер виконує роль центрального тіла, як наше Сонце, хоч самостійно не світить і не гріє, а лише відбиває сонячне проміння і «керує» своїми «підлеглими» завдяки своєму полю тяжіння.

Юпітер поважно й поволі обертається навколо Сонця — рік на планеті в 12 разів довший за земний, проте надзвичайно швидко обертається навколо своєї осі — доба на планеті-гіганті триває близько 10 год. за земним часом. Оскільки вісь Юпітера майже не має нахилу до площини орбіти, тривалість ночі на планеті дорівнює тривалості дня, а клімати у різних зонах постійні. Ми бачимо на небі Юпітер як чудову зорю, що виблискує рівним білим сяйвом, а в телескоп вимальовується світле коло, покрите хвилястими смугами. Ці смуги — сліди великих атмосферних течій, свого роду «пасатів», які безперервно дмуть паралельно до екватора, утворюючи вихорі на своєму шляху. Та найдивовижніше утворення в атмосфері Юпітера — Велика червона пляма. За останніми версіями, це — стійкий атмосферний вихор, швидкість обертання якого становить 300 км за годину. Саме тут найяскравіше проявляється буремний характер Юпітера — спалахують блискавиці, зіштовхуються хмари, гримлять грози.

Для докладнішого вивчення Юпітера до нього було спрямовано космічні апарати «Вояджер» та «Галілей». Знімки Юпітера і його супутників ці апарати зробили, відповідно, у 1978 та у І996—І997 роках. Найбільш вдалими виявилися знімки 4-х «підлеглих» Юпітера: Європи, Іо, Ганімеда та Каллісто, відомих як галілеєві супутники (вперше їх 1610 року побачив у телескоп Галілео Галілей). Космічні знімки показали, що на Європі небагато кратерів, і це підтвердило думку про постійне поновлення поверхні внаслідок витікання води з її надр. Кора Європи покрита довгими темними смугами розломів — гейзерами, що вивергають воду вздовж льодових тріщин.

На знімках ще одного супутника Юпітера — Іо — видно значні кратери. Коли космічний апарат «Галілей» 28 липня 1996 р. фотографував його, там саме відбувалося виверження вулкана Ра. Висота факела досягала 100 км, а температура — +347 °С. Датчики «Галілея» виявили у супутника Юпітера іоносферу на висоті близько 900 км, характеристики і висота якої змінювалися, залежно від вулканічної діяльності Іо. Тепер вважається, що цей супутник —найбільш вулканічно активний об’єкт Сонячної системи. Теплова енергія, що живить цю активність, виникає внаслідок припливних явищ у супутника в полі могутньої дії сили тяжіння Юпітера. За зміною частот радіосигналів, які надходили з «Галілея», вчені зробили висновок, що в Іо існує металеве ядро, огорнуте мантією та корою. Іо має магнітне поле, на ньому виявлено явище, схоже на полярні сяйва. Вважають, що це прояв «електричного зв’язку» між Юпітером та Іо.

Супутник Ганімед, як і Європа, покритий льодовим панциром, але крізь нього виступають хребти та вершини гір, видно тріщини, які, ймовірно, утворилися внаслідок численних сейсмічних подій.

Каллісто, найбільш віддалений з 4-х галілеєвих супутників від Юпітера, має поверхню, дуже схожу на Місячну, — астрономи вважали, що тут багато кратерів різних розмірів. Та космічні знімки поверхні Каллісто дуже здивували вчених: на поверхні супутника було багато великих кратерів, та дуже рідко траплялися діаметром менше 100 м. Це було дивно бо, як відомо, поверхня Каллісто бомбардується астероїдами і кометами, а це мало б породжувати кратери різних розмірів. Каллісто, як і наш Місяць, вважається геологічно мертвим тілом уже протягом 3 млрд. років, що виключає прояви вулканічної діяльності, яка могла б затягувати небесні «рани». Чому зникають невеликі кратери на Каллісто, поки що не відомо нікому. У цього супутника виявлена ще одна дивовижа: великі уламки порід зміщуються на кілька кілометрів. На інших супутниках Юпітера таке явище не простежується. Цікаво, що уламки не просто скочуються вниз по схилах, а інколи проробляють значний шлях по рівнинній частині поверхні. Ні води, ні атмосфери, які могли б сприяти таким переміщенням, на Каллісто не виявлено.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №22-23, 15 червня-21 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво