ЧИ БЕЗПЕРСПЕКТИВНА МЕТАЛУРГІЯ? - Наука - dt.ua

ЧИ БЕЗПЕРСПЕКТИВНА МЕТАЛУРГІЯ?

4 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №25, 4 липня-11 липня

З 1 червня 1999 р. по 1 січня 2002 р. у металургії України проводився широкомасштабний експеримент із виведення її з кризового стану...

З 1 червня 1999 р. по 1 січня 2002 р. у металургії України проводився широкомасштабний експеримент із виведення її з кризового стану. Він дав позитивні результати: певною мірою відновилися оборотні кошти, почалася модернізація. 2000 року металургія забезпечила країні 27% ВВП й 46% експорту. Великі гроші, що з’явилися в галузі, владні структури сприйняли як сигнал, що тепер її знову можна перетворити на «дійну корову» для поповнення вічно невиконуваного бюджету.

З іншого боку, дедалі частіше можна почути думку, що ця галузь безперспективна для України, мовляв, її технології застаріли й неконкурентоспроможні, галузева наука стагнує. До того ж металургійна діяльність значно погіршує екологію України. Тож підприємства галузі, особливо оснащені за старими технологіями, з мартенівським виробництвом сталі, — потрібно закрити. А на решті підприємств рішучіше впроваджувати передові західні технології. То хто ж має рацію в цій суперечці?

Якщо уважно придивитися, то виявиться, що Україна стабільно утримує сьоме місце у світі за випуском металургійної продукції. Якість більшості видів продукції не поступається найкращим світовим зразкам. Дві третини металургійної продукції України сертифіковані провідними західними центрами. Сертифікат видається на два-три роки, потім західні фахівці знову перевіряють відповідність технології виробництва західним стандартам. Для розширення ринків збуту в Україні постійно розробляються нові види продукції. Лише 2002 р. їх було розроблено близько сотні.

Ця галузь — одна з небагатьох, де Україна зберігає чільні позиції у сфері нових розробок і технологій. Адже саме в нашій країні вперше у світі винайдено низку технологій одержання сталі. Металургійна галузь працює у зв’язці й із НАНУ. Інноваційна діяльність у металургії здійснюється на основі вітчизняних розробок. Приміром, інститут ГІПРОСТАЛЬ спроектував піч-ківш для Єнакіївського металургійного заводу, при будівництві якої з зарубіжного устаткування було використано тільки систему електроживлення фірми Siemens, а основні роботи виконали на Новокраматорському машинобудівному заводі.

Інститут УкрГІПРОМЕС займається розробкою проектів для інших країн. Кваліфікація українських учених відповідає світовому рівню. Вони працюють за контрактами в низці країн, зокрема й у Росії — на Новолипецькому металургійному комбінаті й «Северстали».

Останнім часом спостерігається злиття підприємств у корпорації та холдинги, куди входять і проектно-дослідні інститути. Очевидно, по закінченні цього процесу в Україні залишиться три-чотири корпорації, які могтимуть проводити більш ефективну експортну політику й інноваційну діяльність. Крім того, таким підприємствам буде значно легше брати участь у тендерах з одержання замовлень на модернізацію чи будівництво нових об’єктів, особливо в східних і південно-східних країнах.

Проте ситуація в галузі далека від благополучної. Не викликає сумніву, що кілька підприємств необхідно закрити. Всупереч поширеній думці, це не обов’язково мартенівське виробництво. В Україні мартенівський метал за якістю не поступається конверторному з тієї причини, що для останнього потрібна велика попередня позапічна обробка, яка потребує додаткових ресурсів і не завжди здійсненна. У кожному разі, для закриття металургійного велетня має існувати державна програма, підкріплена фінансовими ресурсами. Але закон «Про національний шлях розвитку ГМК» так і не ухвалено. У Франції на реструктуризацію тільки однієї металургійної корпорації пішло 15 років, на це виділялося 3 млрд. дол. щорічно, із них 1 млрд. — на розв’язання соціальних проблем. В Україні ж цілком відсутня продумана загальнодержавна політика зі створення робочих місць і забезпечення міграції робочої сили.

Зношеність основних фондів у галузі досягла небезпечної цифри — 65%. Для залучення внутрішніх інвестицій необхідно створювати податкові пільги, сприятливий клімат в економіці загалом, так, як це робиться в усьому світі. А залученню зовнішніх інвестицій перешкоджає вкрай низький імідж України й заплутане податкове законодавство. Якщо рейтинг України оцінюється у «В-», то хоч би яким передовим і благополучним було українське підприємство, воно не зможе одержати рейтинг вище «В», а кредити — дешевші, ніж під 12—15% річних у валюті, тож не зможе на рівних конкурувати навіть зі слабшими підприємствами країн, рейтинг яких оцінюється в «ААА».

Понад те, безграмотна економічна політика призводить до витіснення металургійної продукції з українського ринку, а з 20% продукції, що йде на внутрішній ринок, половину споживають самі металургійні комбінати. Початковий задум поширити умови експерименту на суміжні галузі — суднобудування, авіацію, вагонобудування тощо — не підтримала виконавча влада.

«Питання інноваційної політики не можна розглядати у відриві від загальної економічної політики держави, — вважає перший заступник голови комітету промислової політики і підприємництва ВР В.Гуров. — Відомо, що інновації йдуть у приватизовану власність. Єнакіївський металургійний завод перебував у занедбаному стані, а після приватизації вийшов у передові. У нього було вкладено десятки мільйонів доларів, впроваджено нові технології, при цьому робітників не скоротили, зарплати зросли. Те саме й на Донецькому — зроблено чудовий доменний цех, впроваджено пиловугільне вдування — перше в СНД.

— Тоді чому ви виступаєте проти приватизації «Укррудпрому», зокрема різних ГЗК?

— А наскільки ми готові до цієї приватизації, і чи може вона дати позитивний ефект? Нині «Укррудпром» об’єднує пакети державних акцій різних ГЗК й на 100% державний підземний Кривбас. Поки держава володіє цим багатством, можна говорити про керованість у гірничо-металургійному комплексі загалом, складати міжгалузеві баланси, регулювати експорт й імпорт сировини хоча б в обмеженому вигляді. Адже наші надра є золотим запасом України. А Кривбас — єдиний організм із надзвичайно складними гідрогеологічними й гірничотехнічними умовами. Кривбас — це й соціальна сфера, куди входить 800-тисячне місто.

Як же в цих умовах можна приватизувати частини комплексу без чіткої стратегії, без ясного бачення того, що буде з соціальною сферою величезного міста? А з іншого боку, 100-відсотково державний Криворізький ГМК «Криворіжсталь» демонструє приклад ефективного державного управління. 2002 р. він одержав найвищий у галузі прибуток — 550 млн. грн.

Непродумана політика «латання бюджетних дірок» може обернутися найнегативнішими наслідками за відомим законом: якщо існує гірший варіант, то саме він і втілиться в життя. Передача в приватні руки багатющих запасів сировини, без прорахування наслідків цього кроку, може призвести до знекровлення нашого ГМК, зростання експорту залізної руди, а не готової продукції.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво