ЧАС ЗАПИТУВАТИ - Наука - dt.ua

ЧАС ЗАПИТУВАТИ

8 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 8 лютого-15 лютого

Міркування з приводу книжки О.Кришталя «К пению птиц» Бувши безсюжетною, бувши, по суті, розгорнут...

Міркування з приводу книжки О.Кришталя «К пению птиц»

Бувши безсюжетною, бувши, по суті, розгорнутим есе, книжка цікава й чарівна, рясніє яскравими образами й метафоричними висловами, що карбуються в пам’яті як афоризми. Вражають запаморочливі стрибки й еквілібристика думки, причому ця розумова акробатика — не заради себе самої, вона незмінно й цілеспрямовано працює на надзавдання, про яке автор не забуває ні на мить. Магія слів місцями така, що окремі фрази звучать як сакральні, наче заклинання невідомих ритуалів. Усе це читач напевно помітить і сам, тож, залишаючи за дужками компліментарну складову, я хочу поговорити про інше.

Книжка «К пению птиц» спонукає констатувати факт, не тільки цікавий, а й важливий для сучасної культури: виникла категорія повноцінної в художньому сенсі літератури, що створена авторами заради того, аби щось зрозуміти, прояснити, пізнати в самому процесі написання. О.Кришталь — не перший у цьому ряду (досить згадати Айзека Азімова чи Умберто Еко), але в його книжці тенденція настільки наочна, що може служити пілотним текстом, коли хочете — художнім маніфестом такої літератури. Це не жанр і не напрям, така творча реалізація можлива в будь-якому жанрі. Головна особливість у тому, що «взятися за перо» автора змушує спрага пізнання. Літературний твір може бути водночас і дослідженням.

Давайте розберемося в цьому докладніше. Будь-яка розумова діяльність стимулюється або інстинктом пізнання, або інстинктом обміну досвідом. І те й інше необхідне для життєздатності виду. Досвід не обов’язково раціональний і позитивний, буває, приміром, досвід душевних переживань (хоча б Гете, «Страждання молодого Вертера»). Хоч що говорив би про себе письменник — «пишу для себе, для дружини, для дітей, для Бога, ні для кого» («Мотивація — рабиня світлячка емоцій» — О.Кришталь) — будь-яке прагнення щось написати диктується інстинктом передачі досвіду. І Кришталь не виняток. Але, на відміну від традиційної літератури, що подає художню сублімацію (а часом і просту ілюстрацію) уже нагромадженого, пережитого, обдуманого, Кришталь робить читача безпосереднім учасником самого процесу дослідження. Дотримуючись академічної коректності, що вимагає повної відтворюваності експерименту, він не приховує жодної ланки в ланцюжку роздумів і відкриттів. Ось характерний фрагмент: «Дві глави тому я думав, що розумію, як з’явилося Я. Тепер я бачу, що розуміння було лише окремою кісткою викопного скелета».

Як і належить маніфесту, уже на четвертій сторінці книжка Кришталя містить декларацію художника-дослідника: «Минув час у молитві просити — настав час запитувати». І він запитує, запитує, запитує. Про що? І про все на світі. Починаючи з того, навіщо існує та чому росте саме так, а не інакше, дана конкретна травинка, і закінчуючи запитанням, для чого та звідки життя, свідомість, та й загалом, усе суще. Іншими словами, він, не багато й не мало, намагається осягнути промисел Божий, і дерзновенність його безмежна.

У кожній справі є задум і механізм утілення, і Кришталь іде природним для вченого шляхом, намагаючись осягнути Задум, досліджуючи Механізм.

І тут постає дуже цікаве питання: чому інструментом дослідження Кришталь обирає художню прозу? Вчений, звичний до віртуозного лабораторного експерименту й точних теоретичних викладок, відмовляється від звичних методів і, всупереч народній мудрості, «змінює коней на переправі». Можливо, йому захотілося до членства в трьох академіях і незліченних атрибутів наукової слави додати ще й лавровий вінок письменника? Простіше, чи не «панські це витребеньки»? Безумовно ні. У даному випадку для Кришталя художня проза — не примха, а необхідність. Із двох причин.

Перша. Уявіть собі розумного гомункулуса, котрий виник й існує всередині великого годинника, із якого йому не дано вибратися. Досконально вивчивши механізм, він однаково не може осягнути задум Годинникаря, оскільки циферблат розташовано зовні. Що далі — безвихідь? Не обов’язково, якщо підключити уяву. І не просто підключити, а зробити повноправним засобом в інструментарії дослідника. Уява в науці відіграє велику роль. Але її заведено вважати чимось допоміжним, стосовним до «попередньої», внутрішньої кухні вченого, і якщо сліди роботи уяви проглядаються в науковій публікації, автора нещадно висміюють побратими за розумом. Повноцінно, не за лаштунками, уява може працювати в художній прозі, але не в академічному дослідженні.

Друга причина ще серйозніша, але щоб її пояснити, я мушу навантажити читача поняттям «чорного ящика». Чорний ящик — термін із кібернетики, він «старший» від літакового чорного ящика, і не слід було літакобудівникам запозичати вже «зайнятий» термін. Та коли вже так сталося, не треба їх плутати. Чорний ящик кібернетики — це елемент (або блок) системи, про внутрішній устрій якого ми нічого не знаємо і який реагує на збуджуючі імпульси непередбачуваним чином. Найпростіший варіант — генератор випадкових чисел. Склянка з кістками — це чорний ящик для гравця, вередлива навіжена жінка — чорний ящик у мелодрамі, а витівки погоди й масової міграції комах — чорні ящики сільського господарства. І так далі. Так от, одна з теорем кібернетики говорить, що відстежувальна система повинна бути за рівнем складності не нижчою від відстежуваної, більше того — повинна містити не меншу кількість «чорних ящиків», ніж відстежувана. Але якщо приціл — Задум, то механізм утілення — життя в усій своїй повноті. Воно має незліченну кількість чорних ящиків, а горезвісний «чистий розум», за визначенням — жодного, тож він у такому дослідженні неспроможний. Досліджувати Життя в комплексі можна тільки за допомогою іншого, віртуального життя, тобто — художньої літератури. Що й робить Кришталь.

Отже, головний герой — Людина, що Запитує. Вона хоче дійти до меж усього сущого й осягнути Задум Божий. Результат такої претензії визначено наперед: не вийде. Це апріорі ясно всім, зокрема й самому авторові. Тож він уже на початку книжки констатує: «...за Стіну не проникнув, тільки припав. Лялькаря спостерігав, але вітатися не довелося». Зате скільки цікавого по дорозі, скільки відкриттів! Цілком доречно було б додати відому фразу з «Тисячі й однієї ночі»: «Але наприкінці цієї історії ми знатимемо більше, ніж зараз».

Відкриттів і прозрінь багато, і ось одне з найцікавіших. Як учений О.Кришталь знає, що ми перебуваємо вже на крутій, майже вертикальній гілці експоненти розвитку, й лавиноподібне нагромадження інформації в доступному для огляду майбутньому неминуче приведе до якісного стрибка, до переходу в новий стан. «Ми сидимо на Змії, і вона в багатовимірному просторі саме зараз переповзає в Нове Царство». Це не передчуття, а добре продуманий висновок. На зміну нам прийдуть інакші Ми, обплутані Світовим Павутинням і готові до злиття свідомостей у віртуальній реальності — Царстві Метамови. Особистості кінець!»

Свого часу Діонісій Ареопагіт пояснював, що небесні сутності (Ангели, Архангели) у міру зростання чинів і наближення до Бога дедалі більше втрачають особистісні риси, а найвищі, найближчі до Господа (Серафими, Херувими, Престоли) позбавлені власних устремлінь, майже цілком розчиняючись у Богові.

Кришталь дійшов тієї ж думки, схоже, самостійно, незалежно від Діонісія, оскільки ні прямих, ні непрямих посилань немає. Книжка Кришталя передрікає нам наближення загальної трансформації, після якої нам багато що відкриється про зміст усього сущого, і, наблизившись до Творця, ми перебуватимемо якщо не в янгольському, то, коли можна так висловитися, у колоянгольському стані.

«Чи може особистість співіснувати з Богом?» Відповідь: ні. Сучасна людина, як правило, не готова відмовитися від своєї особистості. Звідси випливає, здавалося б несподіваний, але цілком логічний і невеселий висновок: «З’явися раптом Бог — багато хто не захоче більше жити».

Самого Кришталя перспектива редукування особистості нібито не лякає. Хоча, стоп. Поки ми міркували про запитання й відповіді, про гру розуму й уяви, можна було не розмежовувати автора й авторського персонажа. Людину, що Запитує. Але щойно починається мова про стосунки з Творцем, таке змішування неприпустиме. Отже: Людину, що Запитує, перспектива редукування особистості в обмін на наближення до Бога й пізнання нині заборонених для людини таємниць Буття не лякає. Головним чином через жагуче бажання осягнути незбагненне. Тому книжка почасти есхатологічна, вона пронизана напруженим, місцями просто екстатичним очікуванням прийдешніх найближчим часом одкровень, хоча б часткової посвяти в Плани Творіння.

Попри крайню дерзновенність, часом на межі (уявного) блюзнірства, книжка «К пению птиц» не є бунтом проти Творця, навпаки, вона — крок назустріч Богу.

У книжці немає сюжету в звичайному розумінні, але читати не нудно, оскільки в ній присутня своя драматургія, зумовлена розгортанням від першої до останньої сторінки ігрового конфлікту між безмежною дерзновенністю автора-дослідника й рівноцінною скромністю автора-людини. Переплетенням цих двох інтенцій значною мірою породжено чар книги, і попри складність і жорсткість порушених проблем, у читача не залишається ні втоми, ні гіркоти, а тільки відчуття світла розуму й веселої цікавості.

Не намагайтеся її «проковтнути залпом» — нічого путнього не вийде, читайте неквапно, помалу — і ви будете вражені, як багато несподіваних думок і приголомшливих відкриттів збагатять ваш внутрішній досвід.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво