ЧАРІВНИК СМАРАГДОВОЇ КРАЇНИ - Наука - dt.ua

ЧАРІВНИК СМАРАГДОВОЇ КРАЇНИ

22 березня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №11, 22 березня-29 березня

У березні нинішнього року виповнилося б 100 років (06.03.1902—07.10.1989) Сергію Івановичу Лебедєву — добре ...

Професор Сергій Лебедєв
С.Лебедєв в одній з лабораторій
Професор Сергій Лебедєв

У березні нинішнього року виповнилося б 100 років (06.03.1902—07.10.1989) Сергію Івановичу Лебедєву — добре відомому в науковому світі вченому-фізіологу рослин, талановитому педагогові вищої школи, доктору біологічних наук, професору, заслуженому діячеві науки України, дійсному членові Української академії сільськогосподарських наук та її віце-президенту. А якщо без гучних титулів, то просто винятково обдарованій, інтелігентній та найвищою мірою порядній людині, яку глибоко шанували й любили його численні учні в Україні та за кордоном.

Згадую 1953 рік. Щойно побачила світ монографія С.Лебедєва «Фізіологічна роль каротину в рослині». Я, тоді студентка третього курсу кафедри фізіології рослин біолого-грунтового факультету Київського державного університету ім.Т.Шевченка, з величезним зацікавленням прочитала цю наукову книжку. Чи могла гадати тоді, що за велінням долі через два роки вступатиму в аспірантуру в геть незнайомій мені Одесі, де ректором і завідуючим кафедрою фізіології рослин біологічного факультету Одеського державного університету ім. І.Мечникова несподівано для мене виявиться автор монографії про жовтий пігмент каротин, із якого в нашому організмі утворюється вітамін А і якого так багато у звичайній морквині? Замість сухенького дідка, образ якого чомусь намалювала студентка у своїй уяві, я побачила високого, представницького, зі справжньою ректорською поставою чоловіка в окулярах. На перший погляд, суворого, та, як незабаром з’ясувалося, дуже справедливого, доброзичливого, з твердим характером, вимогливого до себе та інших. Це був Вчений із великої літери, життєве кредо якого звучало: «чесність — насамперед!»

Сергій Іванович Лебедєв народився 6 березня 1902 року в селі Аннівці Катеринославської губернії (з 1926 р. — Дніпропетровська область) у родині агронома. Очевидно, це й продиктувало вибір майбутнього фаху, тому що фізіологія рослин, за визначенням одного з основоположників цієї науки К.Тімірязєва, — наукова основа землеробства. А процес фотосинтезу, хлоропласти, пігментна система рослин, вивченню яких присвятив своє життя С.Лебедєв, — що ще ближче до продуктивності рослин, врожаю? У початковий період трудової діяльності вже виявляються неабиякі організаторські здібності Сергія Івановича, його прагнення до наукових досліджень. Він — директор Чемерської сільськогосподарської дослідної станції, що на Чернігівщині, заступник директора з наукової роботи Глухівської зональної дослідної станції прядильних культур, один із засновників Всесоюзного науково-дослідного Інституту льону та конопель (нині — Науково-дослідний інститут луб’яних культур, місто Глухів Полтавської області). Далі там же — завідувач лабораторії фізіології та анатомії рослин. З’являються перші наукові публікації. Вони присвячені сортовипробуванню картоплі, пшениці, ячменю, вівса, вивченню фізіології конопель. Усе це датується 1932—1937 роками. У 1936 р. С.Лебедєв — кандидат сільськогосподарських наук.

У 30-ті роки розпочалася й педагогічна діяльність вченого у Глухівському сільськогосподарському інституті (1937—1941 рр.), де він працював доцентом, а потім завідувачем кафедри ботаніки.

С.Лебедєв в одній з лабораторій

1941-й... С.Лебедєва направили працювати агрономом в один із колгоспів Саратовської області, потім — завідувати лабораторією біохімії та фізіології рослин Башкирської державної селекційної станції. Потім у м.Уфу старшим науковим співробітником Інституту ботаніки АН УРСР. З 1944 р. по 1949 р. наукова діяльність Лебедєва пов’язана з Центральним республіканським ботанічним садом АН України, де він працював на посаді заступника директора з наукової роботи й завідував лабораторією фізіології рослин. З 1949 р. по 1953 р. Сергій Іванович очолює відділ фізіології рослин в Інституті ботаніки АН УРСР і захищає в його стінах докторську дисертацію на тему «Фізіологічна роль каротину в рослині». Всі повоєнні роки у своїй дослідницькій праці вчений велику увагу приділяв вивченню ролі каротиноїдів у житті рослин (у процесах росту, запліднення та інших фізіолого-біохімічних процесах). На основі результатів проведених експериментів було написано фундаментальну монографію, з якої я розпочала свою розповідь.

1953 року С.Лебедєв очолює Одеський державний університет ім. І.Мечникова і кафедру фізіології рослин біологічного факультету. У цей час закінчується спорудження нового університетського корпусу в Шампанському провулку (неподалік Пролетарського, тепер знову — Французького бульвару), куди переводять біофак. З ініціативи Лебедєва, при кафедрі фізіології рослин створюється наукова ізотопна лабораторія, яка працює й понині.

Через два роки після смерті Сергія Івановича мені довелося побувати на біофаці ОДУ, на кафедрі фізіології рослин. Там я побачила музей історії факультету. На одному з почесних місць — письмовий стіл, той самий, який стояв у кабінеті Сергія Івановича в 50-ті роки, за яким він проводив засідання кафедри. Стіл був свідком обговорення наукових тем і звітів аспірантів, праць наукових співробітників лабораторії та викладачів кафедри, планів їх майбутньої роботи.

Одеські біологи університету дуже бережуть пам’ять про Сергія Івановича. А він пропрацював тут лише... 6 років. Та скільки ним було зроблено за ці роки й для факультету, і для університету в цілому! Недарма Лебедєва досі з удячністю пам’ятають люди, які тоді були молодими, студенти, аспіранти різних факультетів, які потім «постатечнішали», самі стали завідувачами кафедр, обіймають керівні посади в Одеському університеті. У зв’язку з цим цікаві висловлювання про С.Лебедєва Ігоря Зелінського, великого ученого, колишнього ректора ОДУ. Даючи стислі характеристики ректорів, які очолювали за 135 років існування Новоросійський (Одеський) університет, він пише: «Ректорську посаду обійняв Сергій Іванович Лебедєв. При ньому в університеті розпочалося потужне відродження науки... При Сергієві Івановичу реально почало відроджуватися студентське самоврядування... Ми дуже жалкували, коли Сергія Івановича забрали в Київ, обравши президентом Академії сільськогосподарських наук України» («Одеський вісник», 15 травня, 2000 р.).

Лебедєв чимало уваги приділяв кафедрі, своїм аспірантам, яких у нього в ті роки було п’ятеро. Він часто приїжджав із центру міста, де містився ректорат ОДУ, на біофак. Протягом усіх шести років, поки він завідував кафедрою, успішно проводилися дослідження фотосинтезу пігментної системи та продуктивності морських водоростей Чорного моря, які мають велике практичне значення. На біофаку в ті роки видавалися збірники наукових праць не лише співробітників, а й студентів. На наукову роботу асигнувалися досить великі кошти, купувалися нові сучасні прилади, устаткування.

Сергій Іванович був дуже допитливою людиною. Досить сказати, що коли в СРСР запустили перший у світі штучний супутник Землі, він організував в Одесі станцію оптичного спостереження за ним. Готуючись до поїздки в Америку у складі першої делегації ректорів університетів СРСР, він почав вивчати англійську мову, щоб розуміти без перекладача своїх іноземних колег. Професорові було тоді... 56 років. До речі, 1934 року Лебедєв закінчив курс німецької мови в Москві. Молодість душі зберігалася в нього завжди. Вже в 70-ті доводилося чути, як Сергій Іванович, звертаючись до молодого доцента, колишнього свого аспіранта, запитував, чи прочитав той нову наукову статтю, і, почувши негативну відповідь, відразу рекомендував це зробити. Сергій Іванович завжди був прикладом цілеспрямованості в праці, високої ерудиції, прагнення до постійного вдосконалення своїх знань.

1956 р. С.Лебедєва обирають дійсним членом Української академії сільськогосподарських наук, а 1959-го — її віце-президентом. Його переводять у Київ на посаду ректора Української сільськогосподарської академії (1959—1962). Протягом 20 років Лебедєв очолював кафедру фізіології та біохімії рослин у стінах цього провідного українського сільськогосподарського навчального закладу. Тут знову виявляється великий організаторський талант Сергія Івановича. Він створює на кафедрі три сучасні наукові лабораторії: ізотопну, електронної мікроскопії та фотосинтезу, у яких проводять дослідження аспіранти, наукові співробітники й викладачі кафедри. Ці лабораторії використовуються і для навчального процесу.

Наукова праця вченого та очолюваного ним колективу спрямована на вивчення фізіологічних і біохімічних основ підвищення врожайності найважливіших сільськогосподарських культур. Уперше в Україні під керівництвом С.Лебедєва розпочато дослідження електронно-мікроскопічної структури хлоропластів, їх структурно-функціональних особливостей в різних умовах вирощування рослин, зокрема залежності від мінерального харчування й водного режиму.

1973 року професорові Лебедєву присвоюють почесне звання «Заслужений діяч науки Української ССР». Та науковою і величезною організаторською роботою не вичерпувалася діяльність талановитого вченого. Сергій Іванович був чудовим педагогом вищої школи. Він старанно готувався до кожної лекції, підбирав ілюстративний матеріал не лише у вигляді таблиць, а й пробірок із розчинами пігментів, із хроматограмами, нарешті — з живими рослинами. Студенти завжди дуже уважно слухали його, любили предмет «Фізіологія рослин». Сергія Івановича запрошували читати лекції й в інші вузи. Так, він читав студентам курс лекцій з фізіології рослин і спецкурс «Фотосинтез і близькі до нього процеси» у Латвійському державному університеті (м.Рига), у Тартуському державному університеті (Естонія), а в Україні — у Мелітопольському педагогічному інституті.

Величезний педагогічний досвід дозволив Сергію Івановичу створити навчальні посібники та підручники з фізіології рослин спочатку для університетів, а потім для сільськогосподарських вузів. У 1960 р. вийшов його перший навчальний посібник «Фізіологія рослин» для університетів, а 1967 р. — для сільськогосподарських вузів. 1972 р. був виданий новий підручник «Фізіологія рослин». Підручник «Фізіологія рослин» російською мовою (на факультеті агрохімії та грунтознавства в УСГА стали навчатися студенти-іноземці) перевидавався тричі: 1978, 1982 і 1988 року. Кожне видання професор доповнював новими, але вже усталеними уявленнями у сфері цієї науки. Останнє видання підручника побачило світ за кілька місяців до смерті С.Лебедєва.

У Сергія Івановича Лебедєва завжди було чимало аспірантів. Серед першої плеяди — Костянтин Ситник (потім — академік, який багато років очолював Інститут ботаніки НАН України), одеситки Ольга Санникова і Майя Голубцева (після захисту кандидатських дисертацій працювали доцентами на кафедрі фізіології рослин ОДУ), киянки Олена Судьїна (яка стала доктором біологічних наук і великим ученим), Людмила Литвиненко (доцент кафедри фізіології та біохімії рослин УСГА). На жаль, із цієї п’ятірки серед живих залишилося лише двоє...

Завершуючи спогади про професора Лебедєва, хочеться навести слова Сергія Івановича з останнього напутнього слова студентам-випускникам УСГА: «Ми живемо в епоху науково-технічної революції. Відбувається інтенсивний, бурхливий розвиток науки та техніки. Ми — свідки виникнення нових наук, таких як молекулярна біологія, біофізика, кібернетика, електроніка, радіобіологія, магнітобіологія, біоніка та інші науки... Насамкінець хочу закликати вас, щоб ви частіше зверталися до науки про життя, про функції рослинного організму, удосконалювали й постійно оновлювали свої знання, які у століття прискореного науково-технічного прогресу швидко амортизуються, впроваджували досягнення біологічної науки в практику».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво