Біорізноманіття і сталий розвиток

Комітет з Державних премій у галузі науки і техніки допустив до участі в конкурсі на здобуття Державних премій України в галузі науки і техніки 2005 року цикл «Розроблення та впровадження наукових основ і практичних засад збереження біорізноманіття як неодмінної умови сталого розвитку України» (автори Шеляг-Сосонко Ю., Голубець М., Стойко С., Мовчан Я., Малишева Н., Андрієнко-Малюк Т., Дубина Д., Ніколайчук В., Олещенко В., Волошкевич О.).

(«Урядовий кур’єр», № 121, 2005 року).

Протягом 1980—2004 років проведено комплекс фундаментальних досліджень, які стали вагомим внеском у розвиток природничих, правових та інших наук в Україні, дозволили сформувати сучасні наукові й організаційні засади збереження біологічного різноманіття, забезпечити їх широке впровадження в державі.

В опублікованих працях розроблені принципи формування та оптимізації системи природно-заповідного фонду України, проаналізовано їх географічну мережу в міжнародному, державному та регіональному аспектах. Уперше у вітчизняній науці на методологічному рівні опрацьовано правові аспекти концепції сталого розвитку, що базується на збалансованому поєднанні економічної, соціальної та екологічної складових розвитку в довгостроковому контексті. Теоретично обґрунтовані перспективи України в законодавчому та інституційному забезпеченні впровадження відповідної концепції з акцентом на збереженні біотичного та іншого природного різноманіття. Обґрунтовано необхідність ратифікації Україною основних міжнародних договорів у сфері збереження біорізноманіття, механізмів їх реалізації та правових засад інтеграції нашої держави до системи міжнародного співробітництва.

Автори обґрунтували, що особливості біорізноманіття, ландшафтів та інших природних систем є істотним фактором формування менталітету нації, духовні особливості якої сформовані великою мірою під упливом особливостей біорізноманіття як історичного регіонального життєвого середовища, елементу довкілля.

Дослідники довели, що в біорізноманітті можна виділити дві принципово різні групи систем — генетичні, які успадковуються, і функціональні, які не спадкуються. Генетичними системами, які успадковуються, є види, а також їх популяції та надвидові таксони. Системами, які не успадковуються, є флористичні комплекси, угруповання та екосистеми різних рівнів організації. Саме вони відіграють провідну роль у функціонуванні біосфери та у її гомеостазі — динамічній рівновазі. Отже, збереження генофонду не означає збереження одночасно і надвидових типів організації біоти, насамперед, рослинності — основної ланки всіх процесів, що відбуваються у біосфері, адже рослинному покриву притаманна ціла низка незамінних функцій, в т.ч. енергоакумулююча та інформаційна. Стан та рівень збереження біорізноманіття визначає стійкість та стабільність розвитку біосфери. Цей розвиток і зумовлює одночасно стабільність людської спільноти. Українські науковці переконано твердять, що екофонд та ценофонд є великою економічною, культурною та соціальною цінністю.

Доведено, що на даному етапі цивілізації динамічну рівновагу екологічного стану планети і України забезпечують передусім ліси. Тому з усіх типів рослинності першочерговим пріоритетом є збереження та збалансоване використання саме лісів, а також степів, найбільш багатих на рідкісні види та екосистеми і майже повністю знищених.

Автори цього циклу праць зробили чималий внесок також у розвиток мережі природно-заповідних територій України. Можна без перебільшення сказати, що саме їхні численні праці стали наріжним каменем формування сучасної природно-заповідної мережі. Вивчаючи її флористичне та ценотичне різноманіття, аналізуючи здобуті результати, вони переконливо довели, що реально охорона біорізноманіття здійснюється в Україні на природно-заповідних територіях, насамперед у заповідниках (які були традиційною формою охорони в колишньому Радянському Союзі) та у національних природних парках, система яких розвинена в Європі та в усьому світі.

З позицій сталого екологічно збалансованого розвитку автори висунули концептуальне положення про те, що стратегія людської діяльності має орієнтуватися на максимізацію збереження природних ресурсів та мінімізацію втручань у біосферу. Ми всі є свідками того, до яких негативних наслідків призвело необмежене втручання людини в біосферу. Це викликало глобальні екологічні кризи. Найбільш ефективним екологічно і доцільним економічно автори циклу праць вважають створення екологічної мережі України, яка була б інтегрована до європейської екологічної мережі. Теоретичні, методичні та правові засади створення національної екомережі України були ними розроблені протягом останніх років.

Отже, авторами після багаторічних досліджень була сформульована парадигма охорони природи. Ними були запропоновані шляхи впровадження теоретичних положень через систему організаційних заходів та пілотних проектів. У тому, що природно-заповідний фонд України за період із 1980 р. розширився майже втричі, є відчутна заслуга авторів цього циклу праць. Розробка проектів законів України та програм, державних актів щодо заповідної справи допоможе розв’язати низку актуальних проблем збереження біорізноманіття України.

Серйозна робота, проведена авторами з охорони біорізноманіття, в умовах сьогодення набула нового звучання. указ президента України від 23 травня 2005 року «Про заходи щодо дальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні» визначає розвиток природно-заповідної справи одним із найважливіших пріоритетів довгострокової державної політики України, враховуючи природоохоронні, економічні, соціальні та інші інтереси суспільства, а також міжнародні зобов’язання нашої держави. Сподіваємося, наукові розробки щодо збереження біорізноманіття України будуть широко використовуватися при здійсненні заходів стосовно подальшого розвитку природно-заповідної справи в Україні.