Безпілотний літачок для прикордонників і не тільки...

Серед інших достоїнств барона Мюнхгаузена відоме й таке — його погляд міг завертати за ріг. На жаль, наші прикордонники, геологи, представники багатьох інших професій позбавлені цієї фантастичної можливості. Тоді як інколи так треба знати, що відбувається за тією горою чи просто — за обрієм. Державні служби, котрі багатші, викликають вертоліт і летять куди треба. Однак для більшості це поки що недоступна розкіш.

Тому вчені створюють крихітні літаки, які здатні пробиратися «куди треба». «ДТ» вже писало про, мабуть, наймініатюрніший екземпляр із цієї серії, розроблений у ХАІ. Крихітний літачок, величиною як голуб, здатний, наприклад, беззвучно залетіти через кватирку в кабінет, зробити фотознімок і знову випурхнути на вулицю.

У НТУУ «КПІ» створили літачок більший. У кватирку він не залетить — має розмах крил до півтора метра, зате може підняти фотообладнання вагою до 40 кг. При цьо­му він зданий літати близько чотирьох годин зі швидкістю до 160 км. Потужність його мотора — 15 кінських сил. Радіокерований розвідник долає на одній заправці 300 км і повертається назад.

Такому літаку немає ціни при виконанні багатьох завдань — йому будуть раді прикордонники, геологи, метеорологи, ДАІ, пожежники, працівники МНС і представники багатьох інших професій. Літаючих розвідників оснащують устаткуванням, яке здатне проводити моніторинг, вимір, супровід. Вони незамінні там, де потрібні постійний контроль за виявленням несправності якогось трубопроводу, спостереження оперативної обстановки на автомагістралі, контроль морського узбережжя тощо.

Для виконання всіх цих завдань поки що використовуються великі літальні апарати — літаки й вертольоти, які поглинають величезну кількість пального, для керування якими потрібно, щонайменше, два чоловіка екіпажу, аеродром тощо. Міні-літальні апарати дозволяють виконувати таку роботу з мінімальними затратами. До того ж вони безпілотні. Ними можна керувати дистанційно. Вони також можуть літати за заданим маршрутом за спеціальною програмою завдяки навігаційному устаткуванню. Спеціальні прилади фіксують появу якихось нових предметів у зоні спостереження, наприклад судно — порушник кордону. Отримана інформація в безперервному режимі передається диспетчеру, і той приймає рішення про те, щоб вислати оперативну службу для роботи з порушником.

Устаткування на міні-розвіднику укомплектоване досить досконалими програмами, які можуть порівняти знімок із картою й самостійно приймати рішення: продовжувати дослідження нового об’єкта чи ідентифікувати його як непотрібний й ігнорувати.

В Україні кілька організацій працюють над такими апаратами. Вимоги до них різні. «Створюючи невеличкий літальний апарат, — розповів завідувач кафедри приладів і систем керування літальними апаратами, професор Олександр Збрудський, — ми орієнтувалися на так звані гідрометеорологічні потреби. Щоб виконати таке завдання, вони мають моніторити певну територію, аналізувати ситуацію і приймати рішення з відхилення від звичайного технологічного процесу. У нас в інституті є всі умови для залучення студентів і проведення необхідних робіт від початку до кінця. До речі, майбутні інженери під час навчання самі конструюють планери, виготовляють бортове та навігаційне устаткування. Комплектацію ми, звісно, купуємо, а складання, монтаж, льотні випробування — це все роблять у нас.

Оригінальність розробки в тому, що зазвичай такі літачки для дослідницьких потреб роблять із пластмаси. Ми ж використали звичайну обшивку з тканини. Переваги апарата з такою обшивкою в тому, що тканину можна полагодити навіть у польових умовах — для цього досить заклеїти діри.

Цю розробку ми виконуємо на завдання Держприкор­донслужби. Коли на допомогу прикордонникам прийде наш виріб — переконаний, вони працюватимуть набагато оперативніше. При цьому їхні нинішні витрати не йтимуть у жодне порівняння з тими, які потрібні для обслуговування нашого міні-розвідника».