АСТРОНОМІЯ: ПАРАД ПРОГНОЗІВ, ЯКІ ЗБУЛИСЯ - Наука - dt.ua

АСТРОНОМІЯ: ПАРАД ПРОГНОЗІВ, ЯКІ ЗБУЛИСЯ

19 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №15, 19 квітня-26 квітня

Останніми роками рубрика прогнозів і передбачень у ЗМІ стала однією з найпопулярніших. Людей, які ...

Фотокопія одного з листів махатми К.Х. Вперше була опублікована в середині 30-х років у книжці W. L. Hare і H. E. Нare «Хто написав «Листи Махатм?»
Фотокопія одного з листів махатми К.Х. Вперше була опублікована в середині 30-х років у книжці W. L. Hare і H. E. Нare «Хто написав «Листи Махатм?»

Останніми роками рубрика прогнозів і передбачень у ЗМІ стала однією з найпопулярніших. Людей, які цікавляться майбутнім, стає дедалі більше, і соціологи відзначають зростання затребуваності політичних, економічних, синоптичних і тому подібних прогнозів. Серед лавини передбачень, які поглинає суспільство, наукові прогнози посідають незначне місце. Вчені знають: прогнози в науці — річ ненадійна. Історія науки рясніє прикладами невдалих прогнозів, особливо там, де провіщався розвиток самої науки на десятиріччя наперед.

Так, 30—40 років тому вирішення проблеми керованого термоядерного синтезу здавалося зовсім близьким, а про мільйони персональних комп’ютерів у Всесвітній мережі й не йшлося. Сьогодні є і комп’ютери, й Інтернет, а проблема «термояду» все ще висить у повітрі. Багато хто пам’ятає прогнози про близьку перемогу над усіма інфекційними захворюваннями, які бадьоро звучали кілька десятиріч тому. На жаль, вони не збулися! Звичайно, вчені у цьому не винні, їхнє завдання — добувати знання, а не гадати. І все вище сказане має на меті одне —продемонструвати ненадійність довгострокових прогнозів.

На цьому тлі дивним видається той факт, що деякі астрономічні прогнози, зроблені ще в XIX столітті, блискуче підтвердилися наступними спостереженнями. Та зовсім парадоксальним здається те, що освічене людство нічого (або майже нічого) не знало про ці передбачення кілька десятків років! Йдеться про один документ, складений в період 1880—1884 років, який ми, намагаючись певною мірою заінтригувати читача, назвемо умовно ЛМ.

Який був горизонт знань астрономічної науки другої половини ХIХ століття? Астрофізика, що вивчає властивості небесних тіл, на той час робила лише перші кроки, а теоретичної астрофізики не було навіть у проекті. Велися палкі, як на сьогодні — трохи наївні суперечки про те, чим є сонячні плями, чи нерухомий космічний ефір і яка швидкість світла. Ще не проведений відомий експеримент з виявлення «ефірного вітру». Про термоядерну енергію заговорять лише через півстоліття, а джерелом внутрішньої енергії Сонця поки що вважається якесь гіпотетичне висококалорійне паливо. Сонячні плями деяким відомим ученим здаються згустками певної загадкової матерії, яка поглинає світло світила. Про фізичну природу Сонця відомо дуже мало. Мине ще кілька десятиріч, перш ніж астрофізики вважатимуть зірки великими магнітами. А тут... опублікована в ЛМ заява про те, «що Сонце — величезний магніт, (це) може пояснити виявлення цим тілом світла, тепла й причин магнетичних змін, які виявляються на нашій Землі»! Щоправда, підозри про зв’язок геомагнітних збурень на Землі з плямами на Сонці вчені висловлювали ще до появи ЛМ, але самі сонячні плями жодним чином на той час не пов’язувалися з магнітним полем світила. Магнітне поле Сонця виявив лише через чверть століття — 1908 року — Дж. Хейл, а глобальний характер наслідків цих «магнетичних змін, які виявляються на нашій Землі», буде встановлено лише в другій половині ХХ століття.

Далі — більше. «Зміни в короні не впливають на клімат Землі, хоча плями впливають, — і професор Н.Лок’єр1 найчастіше помиляється у своїх висновках». Нині відомо, що саме холодні сонячні плями, а не гарячі струмені сонячної корони визначальним чином впливають на земну метеорологію. Та 120 років тому такому розумінню суті явищ перешкоджала ілюзорна очевидність.

Прокоментуємо ще кілька витягів з ЛМ. «Темні ділянки не завдячують своїм походженням «поглинанню, яке виявляють пари, що виходять із надр Сонця й стають між спостерігачем та фотосферою». Зараз відомо, що так звані «темні ділянки» — це замагнічені ділянки сонячної фотосфери, й поглинаюча речовина тут ні до чого.

Вчені свого часу сперечалися про те, чи завжди слабша з двох зірок, які перебувають на однаковій відстані від Землі, випромінює менше енергії? Автори ЛМ говорять: це не завжди так, оскільки «сильні скупчення метеорної речовини завжди на їх шляху». Лише 1930 року Р.Трюмплер виявив поглинання світла міжзоряним пилом, яке автори ЛМ називають «метеорною речовиною», оскільки іншого терміна для цього поняття під час написання ЛМ не існувало. Як автори ЛМ могли говорити про явище настільки переконливо майже за півстоліття до його наукового виявлення?

У документі ЛМ є кілька слів про віддалене майбутнє нашої планети: «Дуже мало морів і великих вод знаходитимуть тоді на нашій Землі; води, як і земля, з’являються й зникають, змінюючись періодично, кожен своєю чергою». Те, що «великі води» справді зникають із поверхні планет, було встановлено наукою лише через 100 з гаком років, коли космічні апарати виявили на Марсі сухі русла рік і безводні береги колись могутнього океану.

Через багато десятиріч було науково підтверджено передбачення ЛМ щодо Юпітера. Торкаючись питання про те, що сталося б із Землею, якби вона опинилася на орбіті Юпітера, документ ЛМ зазначає, що за низької температури деякі гази перетворилися б на рідини. І при цьому додає: «...на рідини, які нині існують на Юпітері, але про які жителі Землі не мають уявлення». Зараз відомо, що Юпітер — газово-рідка планета, у центрі якої перебуває рідке ядро, що складається з металів, силікатів, аміаку та води.

Ще десять-дванадцять років тому питання існування позасонячних планет обговорювалося лише на рівні припущень, без реальної надії підтвердити або спростувати їх у досяжному майбутньому. А що можна було сказати з цього приводу 120 років тому? Та документ ЛМ стверджував: «Кожна повністю дозріла сонце-зірка насправді має, як і в нашій системі, кілька супутників-планет». Останніми роками біля найближчих зірок виявлено близько сотні планет, окремі з яких утворюють справжні планетні системи, на зразок сонячної. Тижневик «ДТ» неодноразово публікував повідомлення про ці відкриття.

І останній погляд на сторінку цього надзвичайного документа, де прогноз, що дається, стосується не астрономії, а метеорології. Один із авторів ЛМ пише: «Дощ може бути викликаний на невеликому просторі штучно й без будь-якої претензії на диво, хоча його секрет не є моєю власністю, отож я не повинен його розголошувати». Практична метеорологія наблизиться до можливості створення штучного дощу лише через півстоліття, коли в повітрі з аеропланів стануть розпорошувати особливі хімічні речовини. В епоху написання ЛМ сам метод не був відомий, а до побудови першого літака залишалося ще 20 років.

Що ж криється за таємничими буквами «ЛМ», який провидець чи надмогутній розум склав цей документ, у дзеркалі якого відбилося саме майбутнє? Якщо все це правда, яка сила прозріння знадобилася його авторам, аби наперед так точно зазначити віхи, якими пройде пошуковий шлях астрономії? Ми помилимося, розпочавши шукати цей могутній інтелект в обсерваторіях чи інших наукових центрах Європи або Америки. Погляд необхідно звернути на Схід.

Місце народження загадкового документа ЛМ — не менш загадкова Індія. 1880 року редактор газети «Pioneer», яка видавалася в м. Аллахабаде, пан А.П. Сіннетт і відомий згодом політичний активіст А.О. Х’юм (ініціатор створення партії Індійський національний конгрес) зав’язали листування з двома східними мудрецями, які, не ставлячи жодних умов і не претендуючи на якесь визнання, погодилися в приватному листуванні викласти окремі таємні істини щодо природи людини та її справжнього місця у Всесвіті. Ці східні вчителі, яких в орієнталістському світі шанобливо називають махатмами, відповідали в листах на найпекучіші питання буття, підписуючи свої послання літерами «М» або «К.Х.». Підсумки цього листування 1880—1884 років згодом були опубліковані під назвою «Листи Махатм», що й пояснює походження абревіатури «ЛМ».

Вперше «Листи Махатм» у скомпільованому вигляді видав англійською мовою 1923 року А.Баркер, отримавши оригінали листів безпосередньо від виконувачки духівниці Сіннетта. Протягом наступного десятиліття ця праця перевидавалася близько 20 разів у різних країнах і різними мовами, хоча тиражі видань були невеликі. Російською мовою, наскільки відомо авторові, книга як ціле видання вийшла лише 1991 року, хоча була перекладена з англійської за кілька десятиріч до того. Зараз оригінали «Листів Махатм» зберігаються в Британській бібліотеці в Лондоні у відділі рідкісних рукописів. Бажаючі ознайомитися з копіями оригіналів в електронній формі можуть знайти їх на сайті //blavatskyarchives. com) lougseal. htm).

Проте інтригуюча історія з листами вчителів мудрості не завершилася з виходом друкованого видання книжки. Через кілька десятиріч після написання оригіналів «Листів» світові від імені тих самих махатм за посередництва Олени Реріх були подаровані тексти вчення «Жива Етика». Доти більшість давніх передбачень, опублікованих у «ЛМ», вже здобули своє підтвердження і з’явилася сприятлива нагода опублікувати нові прогнози, які були б сучасні контекстові астрономічних відкриттів кінця ХХ століття.

Хоча в «Живій Етиці» астрономічна тематика посідає далеко не найголовніше місце, у ній ми також виявляємо дивовижні передбачення, сміливість яких можна було оцінити лише останнім часом, після несподіваних відкриттів астрономії.

«Не задля жарту згадані планети за Ураном». 1925 року, на час публікації цих рядків, ученим була відома лише одна планета за орбітою Урану — це планета Нептун. Проте в тексті «Живої Етики» йдеться принаймні про дві планети. Справді, 1930 року за Нептуном була відкрита дев’ята, найдальша з нині відомих планет — Плутон.

Лише після польоту американських космічних апаратів «Вояджер-1» і «Вояджер-2» у 1980—1981 рр. на Сатурні вдалося виявити пляму, яка була таким самим гігантським атмосферним вихором, як пляма Юпітера. До польоту «Вояджерів» наука про цю пляму нічого не знала, хоча махатми повідомили про неї ще 1934 року: «Явище плями на Сатурні тільки вказує на космічні розриви, які посилають на Землю нечуваний хімізм2. Чимало таких явищ, про які вчені навіть не наважуються говорити».

Наступні слова з «Живої Етики» ще 30—35 років тому могли б здатися фантазією або кепським жартом. Йдеться про можливість потрапляння осколків однієї планети на іншу. «Частини світил не випадково залітають на сусідні сфери — свого роду шляхи сполучень». Донедавна питання потрапляння «частин» одних планет на інші належало до гіпотез. Проте сьогодні наука має майже десяток метеоритів, які колись були частиною марсіанської поверхні, а потім «свого роду шляхами сполучень» потрапили на Землю.

1933 року було опубліковано й геть дивовижні слова: «Метеорні мікроби не повинні дивувати вас. Ствердження життя в усьому лише розширює кругозір. Якщо з простору може прилетіти мікроб, то скільки ж нових спостережень можна очікувати... Потрібно лише просити вчених дружніше жити, щоб дорогоцінні спостереження не розпорошувалися при ворожнечі та запереченнях».

Можливість потрапляння на Землю космічних мікроорганізмів, які приходять із глибин космосу, у принципі, наука припускала. Проте повною несподіванкою стало виявлення спор мікроорганізмів не десь на задвірках ойкумени, а в осколку, який прилетів саме з сусіднього Марса. Про це тижневик «ДТ» уже повідомляв своїм читачам (№ 52, 1998 рік). За час, який минув відтоді, з’явилися нові аргументи. Зокрема у породах Марса виявлено розміщені у вигляді гірлянд так звані магнітні кристали, які, за твердженням учених Американської національної академії, могли бути «вибудувані» лише бактеріями. На Землі є їх аналог. Це колонії бактерій виду Magnetospirillum, які атом по атому вирощують кристали Fe3O4, і ці ланцюжки кристалів поводяться як лінійний магніт.

Допитливий погляд міг би знайти в «Листах Махатм» і книжках «Живої Етики» й чимало інших цілком дивовижних передбачень. Приміром, про роль метеорів у тепловому балансі Землі (тема архіактуальна на тлі полеміки з приводу парникового ефекту) або про існування ще однієї планети в межах сонячної системи. Та про це, очевидно, ще не настав час говорити і просто трохи слід зачекати, поки учені виявлять те, про що вчителі мудрості в тій чи тій формі вже повідали світові.

Та повернемося до цитованих документів і спробуймо оцінити їх роль та значення для сучасної науки. Перед цим слід підкреслити, що «Листи Махатм» і «Жива Етика» — не трактати з астрономії, основний їх зміст стосується проблеми зв’язку людини з Космосом. Проте історик, лікар, геолог, психіатр і багато інших фахівців могли б знайти в них масу цікавого. Та сучасна наука продовжує не помічати «Листів Махатм». Не треба бути провидцем, щоб виявити корені цієї вдаваної сліпоти: «Листи Махатм» — дуже незручний для наукового аналізу об’єкт. З одного боку, сам факт існування махатм і залишеної ними епістолярної спадщини заперечити неможливо, оскільки таке заперечення суперечитиме історичним подіям і документам. Назвати всі передбачення цього документа простою випадковістю теж не можна, уже хоча б тому, що інколи прогноз стосувався понять, які лише згодом стали предметом наукового дослідження. Крім того, якщо у всій цій історії намагатися бачити лише гру випадку, то варто визнати, що занадто багато випадкових збігів припадає на один документ.

Можна по-різному ставитися до можливості існування ЛМ, самих махатм, можна навіть вдати, що їх узагалі не існує. Хай навіть хтось наївно думатиме, що авторство «Листів» належить простому смертному. Хай. Але не можна заперечити факту існування «Листів Махатм» і неможливо не визнати за ними величезної прогностичної моці. Якщо самі махатми для академічної науки, як і раніше, залишаються persona incognita, то їхні листи — історичний документ, сперечатися з яким неможливо, але корисно й потрібно мати з його аналізу користь.

Вражає, що вчені так мало знають про це джерело знань. Безперечно, джерело заслуговує шанобливішого ставлення з боку академічного світу. Докладне ознайомлення з ним може відкрити доступ до пізнання нової міри речей і співвідношень між ними — болісної для сучасної науки теми за умов, коли вчені намагаються знайти свіжі рішення багатьох застарілих проблем.

1 Норман Лок’єр (1836—1920) — англійський астроном, директор Обсерваторії сонячної фізики Королівського коледжу. Відкрив на Сонці елемент гелій, засновник і довічний редактор журналу «Nature».

2 Хімізм — езотеричний термін, який нічого спільного не має з наукою хімією. Тут це синонім слова «вплив».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво