АМЕРИКА БІОТЕХНОЛОГІЧНА: ГОВОРІТЬ ТЕ, ЩО РОБИТЕ, РОБІТЬ ТЕ, ЩО ГОВОРИТЕ - Наука - dt.ua

АМЕРИКА БІОТЕХНОЛОГІЧНА: ГОВОРІТЬ ТЕ, ЩО РОБИТЕ, РОБІТЬ ТЕ, ЩО ГОВОРИТЕ

10 листопада, 2000, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 10 листопада-17 листопада

Кожен європеєць, уперше подолавши Атлантичний океан, відкриває власну Америку. Для одного це хмар...

Кожен європеєць, уперше подолавши Атлантичний океан, відкриває власну Америку. Для одного це хмарочоси, для другого — статуя Свободи, для третього — Силіконова Долина, когось надихнули на письменницьку працю її стрімкі дороги, ще когось індустріальні ферми. І хоча журналіста здивувати непросто (мовляв, усе це я вже десь читав/бачив), мене, відверто кажучи, вразили... газони. Взагалі трава — у міських парках, скверах, на полях для гольфа. Густа й шовковиста, сліпучо-смарагдова — погляд на ній ніжиться, наче кошеня на сонечку. Таке розкішне трав’яне покриття просто так, звісно, не з’являється, тим паче в Америці, — над програмами (до речі, дуже прибутковими) вирощування газонних трав, зокрема для гольф-полів, працюють цілі наукові колективи, використовуючи при цьому й досягнення біотехнології, нові сорти патентуються, а насіння коштує дорого. У Вашингтоні багато доглянутої зелені, на газонах у затишних скверах граються численні білочки, анітрохи не лякаючись перехожих, часто ці пухнасті милі канючки наближаються на відстань простягнутої руки в надії на гостинець. Міський гамір і ревіння літаків (у столиці два міжнародних аеропорти, щоп’ятнадцять хвилин злітає та сідає авіалайнер) не заглушають пташиних голосів.

Америка може дозволити собі за кожної нагоди повторювати: найбільша загроза екології — бідність.

(Закінчення. Початок у «ДТ» №16)

Авіалайнер стрімко набирає ви- соту, прямуючи повітряною трасою вздовж річки Потомак. В ілюмінаторі пропливають знайомі вашингтонські місця. Навіть з висоти місто не втрачає своєї величної монументальності. Капітолій і Білий дім, Національний кафедральний собор, меморіали Дж.Вашингтону, Ф.Рузвельту, А.Лінкольну, Т.Джефферсону, Національна галерея мистецтв, Кеннеді-центр, безліч пам’ятників як видатним особам, так і подіям, які уособлюють ідеали свободи й демократії, — усе це заслуговує на те, щоб бути колись побаченим. У столиці всі національні музеї та галереї мистецтв, а також щоденні концерти й вистави в Кеннеді-центрі безкоштовні для відвідувачів. Зовні Вашингтон радше європейське, ніж американське місто. Його характер значною мірою визначається присутністю федерального уряду, концентрацією центральних відомств, банківських та комер-ційних установ. Кажуть, коли француз П’єр Ленфан планував місто як мережу широких проспектів і просторих кільцевих скверів, він бачив перед собою Париж. Життя у Вашингтоні розмірене, його не можна порівняти з іншими, типово американськими містами, як Чикаго чи Нью-Йорк. (Водій, котрий привіз нас з аеропорту в готель, застрявши близько півночі у пробці, зауважив, що Нью-Йорк ніколи не спить й іншим спати не дає.)

Ми летимо в глиб континенту, у Сент-Луїс. Це один з великих промислових центрів країни. У ХVIII столітті тут з’явилося одне з перших поселень європейських іммігрантів у долині Міссісіпі. Уже сама назва міста свідчить, що це були французи. Свого часу Сент-Луїс був відправним пунктом для експедицій на Захід. Про цей історичний період нагадує Національний меморіал Джефферсона, присвячений освоєнню Заходу, зокрема більш як 300-метрова арка, що височить поблизу того місця, де Міссурі зливається з Міссісіпі, з оглядовим майданчиком, куди за сім доларів п’ятдесят центів піднімає спеціальний транспорт на кшталт нашого фунікулера. (До речі, у Нью-Йорку на більш як стоповерховий хмарочос швидкісний ліфт піднімає за 13 доларів, і черга туристів інколи буває як у Білий дім).

Сент-Луїс — це вже американське місто, зі своєрідною індустріальною архітектурою, нагромадженням висотних бу-дівель у його діловій частині. Населення — близько 400 тисяч чоловік, як у нашому обласному центрі, проте разом з околицями набирається майже 2,5 мільйона. Нормально забезпечені американці живуть переважно в котеджах у приміській зоні, ближче до природи. Сьогодні Сент-Луїс — один із центрів передових технологій Америки. Понад 90 тис. учених, інженерів, фахівців- комп’ютерників працюють тут на такі компанії, як «Макдонел-Дуглас», «Дженерал-Дайнемікс», «Монсанто», проводять наукові дослідження і впроваджують високі технології в промисловість.

«Монсанто» входить до так званої «гарячої п’ятірки» світових біотехнологічних корпорацій, а на окремих напрямах наукових досліджень у цій сфері лідирує. Колись хімічна компанія тепер дуже мало уваги приділяє пестицидам та іншій «хімії», віддаючи перевагу дослідженням у галузі біотехнології та насінництва. Соя, кукурудза, бавовна, пшениця — основні культури, над удосконаленням яких постійно працюють дослідники «Монсанто». Нині вони зосередили свої зусилля на поліпшенні якісних характеристик рослин. Про що йдеться? Якщо перше покоління генетично модифікованих (ГМ) сільськогосподарських культур вирізнялося агрономічними характеристиками, ска-жімо стійкістю до гербіцидів, комах та інших шкідників, то в другому поколінні ГМ-продуктів має відбутися поліпшення харчових якостей: підвищення вмісту білків чи олії в соєвих, зниження рівня жирних кислот, збільшення вмісту вітамінів у фруктах і овочах тощо. На це компанія не шкодує коштів, розуміючи, що такі продукти у суспільства матимуть перевагу. Сьогодні «Монсанто» вкладає в наукові дослідження більше, ніж будь-яка інша біотехноло-гічна компанія, — 10% від прибутку. Це велика цифра. І хоча представники компанії не схо-тіли відповісти, скільки це буде в грошах, проте можна здогадуватися.

Науково-дослідний центр «Монсанто» розміщений у Честерфілді, десь півгодини їзди від Сент- Луїса. Його площа — 100 тис. кв. метрів. У центрі працює 1200 чоловік. З огляду на його масштаби, це небагато. Треба сказати, що, крім тих, із ким у нас було заплановано зустріч, ми майже нікого зі співробітників не побачили, тим паче таких, хто безцільно вештався б чи перекурював у коридорах. (Загалом, Америка — некуряща країна. Порівняно з нею, наші сигаретні лотки на кожному кроці, всюдисущі бабусі, котрі торгують нікотиновим зіллям, масове диміння молоді — просто дикість. Як, утім, і безліч алкогольної продукції, її нав’язлива реклама).

Високий рівень роботизації процесів у наукових лабораторіях (бачили б ви в цей момент очі наших учених!) дозволяє не марнувати зусиль на рутинну роботу, а зосередитися на аналізі матеріалів, отриманих з допомогою сучасної лабораторної техніки. Сьогодні один робот, рухи якого схожі на плавні рухи людської руки, може опрацювати за день 10 тисяч дослідних зразків, тоді як ще 20 років тому дослідник мусив витрачати весь день на проведення скринінгу п’яти зразків хімічних сполук або матеріалу, що містить біологічно активні речовини.

Не менше вражає розмах робіт у царині генетичного конструювання, коли невидима нашому оку нитка ДНК розрізається, зшивається й модифікується ферментами, в результаті чого можна вбудовувати в таку нитку чужорідні гени чи змінювати її власні. Таку модифіковану ДНК використовують для трансформації рослинних клітин, започатковуючи їхні генетично модифіковані клони. На кінцевому етапі ми бачимо вже відселектований клітинний матеріал, який потім поміщають у спеціальні бокси, де вирощують культуру ГМ-рослин. Коли з неї «проклюнеться» маленька стеблинка з ніжними ясно- зеленими листочками, її висаджують у теплиці (загалом у центрі 26 теплиць. 4 млн. дол. щороку витрачається тільки на електроенергію). У процесі росту рослини частинки її тканини вивчатимуться приблизно за 400 ключовими характеристиками, передусім це харчові й поживні якості. Процес добору дуже скрупульозний. Тільки з найкращих зразків зберуть насіння й висіють на дослідних ділянках.

Схематично нібито не дуже складно, хоча насправді від моменту зародження ідеї до комерціалізації ГМ-продукту минає близько десяти років. Загалом 0—400 млн. доларів необхідно вкласти в розробку нового біотехнологічного продукту, перш ніж він потрапить на ринок.

При дослідному центрі в Честерфілді є бізнес-інкубатор, де вчений, котрий має вартісну ідею, дістане змогу її реалізувати — приміщення, лабораторну базу, кредити тощо.

Запам’яталася одна зворушлива зустріч тут, у Честерфілді. З киянином, відомим ученим- генетиком Володимиром Сидоровим, до якого, як і до Юрія Глєби, визнання прийшло в зовсім молодому віці. Ось уже п’ять років він із дружиною Ніною, теж генетиком, працює в компанії «Монсанто». На запрошення Сидорових ми були в гостях у їхньому власному будинку-котеджі, купленому ними у довгостроковий кредит. Їхня донька навчається в університеті й також працює. Ніна з сумом в очах згадує Київ, інститут, у якому працювала, а також свої Теремки. Була б така робота, як тут, цікава, говорить вона, ну, і щоб оплачувалася, не принижуючи людську гідність, ніколи не поїхали б. І дочка сумує за рідним містом, де в неї залишилося багато хороших друзів. Їздять додому рідко, часу вільного майже не буває, та й фінансово не дуже розженешся під пресом житлового кредиту. У Володимира коли й бувають відрядження, то зазвичай до Москви, там тривають спільні з російськими колегами роботи над трансгенною картоплею.

В Україні, де 40% урожаю картоплі втрачаються через зажерливість колорадського жука, після серії польових випробувань ГМ-картопля «Новий лист» так і не дістала офіційного дозволу, хоча вже все було готове для її реєстрації. Ситуацію, що склалася з реєстрацією генетично модифікованої картоплі, декотрі наші вчені називають «мовчазним мораторієм», або «чиновницькими іграми». Офіційно відмову в реєстрації мотивовано тим, що в Україні поки що немає законодавчої бази, яка регулювала б продукти біотехнології та їх увезення в країну, мовляв, ось ухвалить парламент закон про державне регулювання в галузі генно-інженерної діяльності, тоді й справа рушить. Хоча закон насправді покликаний забезпечити не реєстрацію ГМО, а систему заходів, які регламентують умови оцінки їх безпеки для здоров’я людини й дов-кілля, контролю над процесом їх можливого використання на нашому ринку, імпорту-експорту відповідних харчових продуктів і відповідальності за порушення цих правил. Цікаво, що, за результатами соціологічного дослідження, проведеного «Соціс-Геллап», 81% опитаних українських дачників не проти поекспериментувати на власній ділянці з картоплею, яка «не по зубах» колорадському жуку. Що багато хто з них успішно й робить останніми роками — адже народ у нас винахідливий, яким шляхом «дістати» те, що не дозволено (хоч і не заборонено), йому добре відомо. Та й кордони наші досить прозорі, особливо з північною сусідкою, і потік ГМ-продуктів може безперешкодно йти в Україну.

Незабутня й поїздка в Ітаку, в Корнельський університет. У цьому, як називають його американці, «університетському селі», міститься Інститут до-слідження рослин і трансгенних технологій ім. Б.Томпсона. У його суперсучасних лаборато-ріях проводять унікальні дослідження з молекулярної біології рослин, зі створення «їстівних» вакцин, а також у царині екологічної біології. Цей науково- дослідний центр відомий своїми фундаментальними розробками й відкриттями в цих напрямах. Зокрема тут відкрили один з найважливіших промоторів (не вдаючись до наукової термінології, промотор — один з основних компонентів гена, який виконує функцію «сторожової вежі», звідки надходить сигнал «відчинити ворота» інформаційному блоку). Учені вивчають, як ГМ-рослини впливають на живі організми й довкілля, пропонують, як можна поліпшити трансгенні рослини, аби гармонізувати їхні відносини з природою. Уже дають практичні результати дуже перспективні роботи, пов’язані з використанням рослин для отримання «живих» ліків. Так, пройшли клінічні випробування на людях вакцини проти гепатиту В, одержані з трансгенної картоплі. Щоб пройти вакцинацію проти цього небезпечного захворювання, потрібно лише з’їсти картоплину (чи кілька), щоправда, сиру. Звісно, значно приємніше було б поласувати цілющим бананом, але чекати, поки він виросте, довго (до речі, перші трансгенні бананові дерева вже підростають). Проводяться випробування в клінічних умовах вакцин, отриманих у трансгенних помідорах, експериментують із низкою інших рослин.

У країнах Заходу навколо проблеми використання ГМ-продукції триває запекла дискусія. В Америці вона знову спалахнула після скандалу з кукурудзяними хлібцями тако. (Про це йшлося в попередній публікації). Часто ці суперечки не пов’язані з неприйняттям нових технологій у принципі, а спрямовані проти компаній, для яких прибуток — над усе. І можна тільки вітати дії «зелених» організацій та громадських активістів, які викривають не завжди порядні методи діяльності окремих компаній і PR-корпорацій. Разом зі ЗМІ вони є тими «сторожовими псами», котрі охороняють «дім, у якому ми живемо», від можливих прикрих несподіванок. З громадською думкою, зрештою, доводиться рахуватися. Як відомо, під тиском «зелених» і громадських організацій «Монсанто» змушена була припинити занадто агресивне нав’язування й рекламу своєї продукції, зробивши власну тактику в цьому плані гнучкішою та м’якшою. І це лише один приклад із багатьох.

Занепокоєння суспільства питаннями безпеки генетично модифікованої продукції для здоров’я та довкілля цілком виправдане. Чи не станеться так, що на зміну хімічному забрудненню з’явиться біологічне? Як ГМ-продукти позначаться на майбутніх поколіннях? Запитання часто риторичні, часто надумані. Але люди завжди хочуть мати відповіді навіть на немислимі запитання. Проте вчені можуть однозначно відповісти на ці й інші запитання тільки виходячи з рівня існуючих знань. Тож науковці закликають більше довіряти їм, па-м’ятаючи, що наука постійно розвивається і, відповідно до її нових досягнень, слід розвивати й удосконалювати медико-гігієнічні підходи до оцінки ГМ-продуктів та ліків, проводити серйозні популяційні дослідження (моніторинг), паралельно з використанням таких продуктів і засобів. Мені сподобалася філософська відповідь директора Центру біотехнології в сільському господарстві й захисту довкілля Ратгерського університету в штаті Нью-Джерсі Пітера Дея: «Проблема в тому, що, хоч я переконаний, що генетично модифіковані продукти безпечні, не можу вам сказати, що вони на 100 відсотків безпечні. Навіть сидіти в цій кімнаті не є стовідсотково безпечно для нас. Хоча можливість того, що на нас упаде стеля, виключена, проте абсолютно виключити її не можна. Тож я підтримую принцип обережного ставлення до біотехнологій».

Не тільки громадськість і журналісти ставлять ученим наївні запитання. «У нашому університеті, — розповідав Пітер Дей, — є викладачі, які стоять обабіч мене. Одні доводять, що біотехнології — це закономірний процес природного розвитку науки й потрібно продовжувати фундаментальні дослідження в цій галузі, інші стверджують, що марно тринькаємо гроші на дорогі розробки, які, крім усього іншого, можуть бути небезпечними. І мені доводиться вести діалог, аби знайти «золоту середину» між двома радикальними позиціями». В університеті є комітет з питань біобезпеки, який пильно стежить за експериментами з рекомбінантною ДНК. Крім того, Агентство з охорони довкілля (EPA) інспектує біотехнологічний центр. На випадок виявлення порушення вимог безпеки можуть бути накладені величезні штрафні санкції — на сотні тисяч доларів. Нещодавно з’явилися нові, ще більш жорсткі регуляторні норми EPA, які стосуються досліджень у царині генної інженерії.

Але... Якщо дії людей можна якимось чином регламентувати й контролювати, то, наприклад, метеликам та іншим комахам, мікроорганізмам жодні регуляторні норми — не указ. Ніхто не заборонить бджолам летіти на сусіднє поле, переносячи пилок ГМ-рослин, вітру теж не накажеш, куди йому віяти. Пилок ГМ-культур природним чином поширюється на посіви в господарствах, де застосовуються традиційні технології. Всі ці питання свідчать про те, що регламентація має базуватися на суворо науково обгрунтованих критеріях. Нині у США ГМ-продукти не сегрегуються від звичайних, хоча окремі харчові мережі й компанії припускають наявність 2—7 % «генетичних добавок» у продукті без відповідних позначень на етикетці. В Європі стандарт жорсткіший — 1 %. Американці звинувачують європейців у надмірному консерватизмі, а європейцям не імпонує американський жорсткий практицизм. Європа обережніша щодо комерціалізації біотехнологічних розробок. Деякі експерти дотримуються позиції «не гнати коней». Тобто не поспішати з використанням ГМ-культур для виробництва продуктів харчування, залишивши це поки що на стадії експериментів і накопичення наукових даних, а сьогодні застосовувати генні технології на технічних культурах. Наприклад, для отримання вже пофарбованого бавовнику чи льону, тканина з якого не м’ятиметься. Генетики, говорять вони, мають створювати доступні й безпечні біологічні засоби захисту рослин від хвороб та шкідників, а не схрещувати «вужа з їжаком». І така позиція не позбавлена здорового глузду. Натомість американські учені вважають, що європейці перебільшують небезпеку. Щодо потенційної алергенності звичайна продукція, вироблена із застосуванням хімічних засобів захисту рослин і по-ліпшення харчових якостей, набагато небезпечніша, говорять вони. І рекомендують проводити більше досліджень у сільському господарстві, бо нинішні агротехнології можуть створювати проблеми, про які ми навіть не підозрюємо. Про метеликів «монарх», які постраждали на полях із Bt-кукурудзою, пам’ятає весь цивілізований світ, а чи знає хтось, скільки гине метеликів, сонечок та інших комах на полях, щедро оброблених отрутохімікатами?

Цікаво, який компроміс між різними позиціями стосовно ГМ-продукції вбачають американці? Це — так звана органічна продукція, тобто вирощена в умовах органічного землеробства, без застосування як «хімії», так і ГМО (генетично модифікованих організмів). Сьогодні в Америці, паралельно з розвитком біотехнології, в сільському господарстві зростає сектор органічного землеробства. Поки що він незначний, лише кілька відсотків у загальному обсязі сільськогосподарського виробництва, але частка його постійно збільшується, головним чином за рахунок невеликих фермерських господарств. Їхня продукція сьогодні має великий попит серед американців. Існує ціла система «органічних» ресторанів, де процес приготування й подачі їжі схожий на священнодійство.

У Європі також набуло розвитку органічне землеробство. У Великобританії налічується близько півтисячі ферм, де виробляється екологічно чиста продукція. Сьогодні 10 % австрійського сільського господарства — органічне (до 2005 року прогнозується збільшення цієї частки до 20 %). Данія поставила за мету досягти такого ж показника 2010 року. У швейцарському сільському господарстві сектор органічного землеробства становить 7,8 %. За деякими прогнозами, через десять років 30 % сільськогосподарських земель у Європі використовуватимуться під органічне вирощування продуктів харчування.

Хто сказав, що повсюди в Аме- риці шляхи, як для ковзанярів?

Наш мікроавтобус трясло і кидало так, що довелося обома руками вхопитися за поручні. У дорозі трапилася невелика поломка, і ми побоювалися, чи доїдемо до місця призначення. Водій заспокоїв, що до ферми дотягне, а там доведеться викликати техдопомогу. За вікном розкинулися прибрані поля. На одному з них, зарослому травою, паслося стадо свиней. Вони були якоїсь кінської масті, худі й довгоногі. Враз, ніби за стартовим свистком, тварини рвонули за нашим авто. Куди їхньому бекону до нашого сала, ці хрюші за хортів зійшли б! — розвеселилися ми, наближаючись до садиби фермера. Вона була схожа на наш сільський двір — будинок під білим шиферним дахом, хлів, теплиця, накриття для трактора й іншої техніки для обробітку землі (її якраз, на відміну від наших фермерських господарств, багато). Назустріч нам вийшов фермер у заяложеній робі, що його, певне, нітрохи не бентежило. Сяюча усмішка, рум’яний здоровий вигляд. Біля його ніг дружелюбно виляв хвостом пес. Подвір’ям вештались курки, індики. Трохи осторонь із морквинами в руці завмерли, наче перед фотооб’єктивом, дві дами, як потім з’ясувалося, з постійних покупців та активних прибічників орга- нічної їжі.

Ось вона, аж ніяк не зразково-показова, звичайнісінька ферма з вирощування органічної продукції. Фермер Пол Кротманн придбав цю земельну ділянку площею 65 акрів у штаті Міссурі вісім років тому. За американськими стандартами, це невелика ферма, якій не рівнятися до сучасних індустріальних фермерських господарств. Тому, щоб утриматися на плаву, заповзятливий молодий чоловік вирішив вирощувати те, що за менших обсягів реалізації може давати більше прибутку. Для цього довелося відмовитися від монокультури, що практикується на великих фермах, і перейти на виробництво органічної продукції, вирощеної без «хімії», на яку існує попит. Це, звісно, більш трудомістка й клопітна справа, зате не доводиться потерпати за долю врожаю. «Все, до останнього корінця, продається, — задоволена усмішка не сходить з обличчя фермера, — нічого свиням не залишається». На фермі Пол працює зі своєю сім’єю (дружина і троє дітей, які під час шкільних канікул допомагають батькам). Вирощують переважно овочі, картоплю, зелень, прянощі, які мають попит серед гурманів, а також свиней, курей та індиків.

Вирощене фермер реалізовує у своєму окрузі, в радіусі близько 50 км. Врожай збирає у пік його стиглості, запропонована продукція завжди свіжа, без втрат при транспортуванні. Багато постійних покупців віддають перевагу овочам прямо з грядки, як то кажуть, із росою. Як зауважила в розмові дама з морквиною, «таку продукцію не порівняти з тією, що продається в супермаркетах». І за це покупці, природно, готові платити.

— І наскільки вона дорожча? — цікавлюся.

— Це залежить від культури, — приєдналася до розмови друга жінка-покупець. — Якщо це салат чи кабачки, то приблизно на 10—20 відсотків, а якщо картопля, то, може, і в 10 разів.

— А як ви боретеся з колорадським жуком? Вручну, чи що? — звертаюся до фермера.

— З цим у нас немає особливих проблем, — весело всміхається Пол. — Жука на наших картопляних полях мало, і ми можемо просто зібрати його вручну. Крім того, нам допомагають індики, котрі дуже швидко розправляються з цією комахою.

Тут мимоволі ми згадали наші городи й поля з обгризеними картопляними кущами. Жартома запропонували бартер: мовляв, ви нам індиків-жукоїдів, а ми вам колорадських жуків на корм вашим індикам. Фермер відпарирував, що краще вже він залишиться без індиків.

— А як даєте раду бур’янам?

— З допомогою так званого вогневого культиватора, що буквально випалює бур’яни, щойно вони вилізуть з грунту.

— А культурним рослинам це не шкодить?

— О, тут ціла наука! Я її постійно опановую, і в теорії, і на практиці, — розповідає Пол.

Є й інший метод позбутися непотрібної рослинності. На одному з полів фермерського господарства рік у рік виростає висока трава, тепер уже як бур’ян. Ось і доводиться випасати там худобу. Або ж випускати свиней. «Після цього й орати не треба, і добриво внесено, і, зрештою, свинина буде», — регоче Пол.

Прощаючись, ми вручили йому пляшку «Української з перцем», зауваживши, що це самісінький що не є органічний продукт. Хазяїну ферми і презент, і жарт сподобалися. Тим часом «швидка техдопомога» усунула поломку, ми сідаємо в автобус. Пол щось весело гукає вслід, поруч із ним радісно стрибає пес, а дами махають нам «органічними» морквинами.

***

«Ті речі, що мають для людей фундаментальне значення, не можуть бути досягнуті за допомогою одного лише розуму. Їх необхідно вистраждати» (Махатма Ганді).

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво