ЗОРЯ І СМЕРТЬ ДОКТОРА КЕЛЛІ - Політика - dt.ua

ЗОРЯ І СМЕРТЬ ДОКТОРА КЕЛЛІ

25 липня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №28, 25 липня-1 серпня

Криза, яку сьогодні переживає уряд Тоні Блера, обіцяє стати найбільш затяжною та глибокою за всі шість років правління лейбористів...

Криза, яку сьогодні переживає уряд Тоні Блера, обіцяє стати найбільш затяжною та глибокою за всі шість років правління лейбористів. Британське суспільство все ще намагається одержати відповідь прем’єр-міністра на запитання — чи була взагалі в Саддама Хусейна зброя масового знищення, у наявності якої прем’єр переконував своїх земляків і в пошуках якої країна вступила у війну проти Іраку. Зброю поки що не знайдено, відповіді також не дані. Зате додалося втрат — минулого тижня заподіяв собі смерть радник міністерства оборони, експерт з біологічної зброї. Вважають, він став жертвою війни: між урядом і Бі-бі-сі.

17 липня британський прем’єр-міністр прилетів із візитом до США.

Протягом 30-хвилинної промови Тоні Блера американські конгресмени і сенатори аплодували 35 разів, із них 17 разів — стоячи. Такого прийому британський прем’єр, який на батьківщині звик здебільшого до «мордувань» у парламенті і до нападок журналістів, явно не очікував. Він був зворушений. За всю історію двосторонніх відносин він став усього лише четвертим лідером Великобританії, удостоєним честі виступити на об’єднаній сесії Конгресу США. Свого часу до Конгресу тричі звертався Вінстон Черчілль, після нього лейбористський прем’єр Клемент Аттлі та 1985 року Маргарет Тетчер (їй, виявляється, аплодували всього 24 рази). І от нарешті він — Тоні Блер — двічі прем’єр, чудовий оратор і головне — найбільш близький і найбільш стратегічний союзник великих Штатів, який підтримав їх у найважчу хвилину і, знехтувавши загрозою власному політичному майбутньому, вирушив разом із президентом Бушем-молодшим на війну із Саддамом Хусейном. Як було не висловити йому за це щиру вдячність? Так, тривалі овації понад п’яти сотень вищих американських політиків справили враження навіть на тих в Альбіоні, хто вважає Блера небезпечним демагогом, тобто консерваторів.

Настільки успішно розпочатий закордонний вояж британського прем’єра був зіпсований уже через кілька годин: дорогою з Вашингтона до Токіо на борт літака надійшла новина з Лондона про зникнення доктора Девіда Келлі, радника міністерства оборони. За кілька годин тіло було знайдене в лісі графства Оксфордшир, неподалік від його будинку в селі.

На момент своєї смерті доктор Келлі був уже досить відомою людиною в країні. Від 9 липня, коли міністерство оборони назвало його джерелом витоку інформації, яку він надав журналісту Бі-бі-сі Ендрю Гіллігану, його фотопортрети не сходили з газетних шпальт. Девід Келлі раптом опинився в центрі словесної війни між журналістами і чиновниками.

Смерть мікробіолога — це, по суті, лише ланка в довгому і на сьогодні «успішно» заплутаному ланцюгу подій, які розпочалися ще задовго до війни в Іраку. А саме навесні минулого року, коли британські спецслужби узялися до підготовки так званого досьє щодо Іраку. Документ мав обгрунтувати реальність загрози, що йде від режиму Саддама, іншими словами, довести наявність в Іраку зброї масового ураження (ЗМУ). До «спецгрупи» з написання було запрошено Девіда Келлі, експерта з біологічної зброї, радника міністерства оборони Британії. До вересня 2002 року перше досьє щодо Іраку було готове. Воно ж згодом стало ідеологічною основою майбутньої війни. Можна пригадати ще одне досьє щодо Іраку, яке було опубліковане в лютому і стало ганебним фіаско для уряду: документ був практично скопійований з дипломної роботи американського студента, написаної за матеріалами першої війни в Затоці. Проте в березні розпочалася війна.

Під час воєнних дій на території Іраку, попри всі намагання американської та британської спецслужб, ЗМУ відшукати не вдалося. У Британії зазвучали обвинувачення, що уряд Тоні Блера увів в оману і парламент, і громадян країни щодо загрози, яка йде від військових арсеналів Саддама. Зокрема, Робін Кук, який був міністром закордонних справ ще в першому складі кабінету Блера і подав у відставку в знак протесту проти війни в Іраку, заявив, що громадськості перед початком війни надали необ’єктивну і фільтровану інформацію.

У травні опозиція зажадала незалежного розслідування. Під час парламентських дебатів Тоні Блер відкидав усі обвинувачення і запевняв, що жодних спроб прикрасити дані розвідки його міністри не робили. Ось тоді удар по уряду завдав кореспондент Бі-бі-сі Ендрю Гілліган. У своїх репортажах, посилаючись на анонімні джерела в спецслужбах, він стверджував, що в «досьє щодо Іраку» містилася перекручена інформація, яка перебільшувала небезпеку загрози, що йде від режиму Саддама, особливо в частині створення і зберігання Іраком зброї масового ураження.

Справжнє оскаженіння в урядових чиновників викликало спростування головної «родзинки» досьє — пункту, в якому стверджувалося, що іракська армія здатна протягом 45 хвилин розгорнути і підготувати до удару хімічну та біологічну зброю. Адже саме цей аргумент став вирішальним під час голосування «за війну» у палаті громад. Гілліган наважився цитувати слова свого джерела про те, що досьє, складене спецслужбами, за тиждень до публікації було відредаговане і «прикрашене» урядом, а теза про «45 хвилини» узагалі була приписана всупереч думці експертів.

Тоді Алістар Кемпбелл, керівник прес-служби прем’єра, зажадав від Бі-бі-сі привселюдних вибачень, заодно звинувативши компанію в поганому й упередженому висвітленні воєнних дій в Іраку. Корпорація вибачатися відмовилася. І зажадала вибачень від Кемпбелла. Війна слів перейшла у відкритий формат. Не можна не нагадати, що виступити проти уряду дозволила собі славетна Бі-бі-сі, найбільша національна телерадіокомпанія країни. Створена 1927 року, «британська радіомовна корпорація» лише частково є державною, а фінансується за рахунок спеціального телевізійного податку, обов’язкового для кожної сім’ї. Вона вільна від реклами і прагне бути незалежною від точки зору будь-якого уряду. І ще цікава деталь: керівництво корпорації цілком на боці свого журналіста, кореспондента з питань оборони Ендрю Гіллігана, і заявляє, що не сумнівається в правдивості його слів.

Протягом червня скандал не вщухав. Від Блера знову вимагали аргументувати війну і спростувати недоведене досьє. Від Бі-бі-сі вимагали назвати джерело в міністерстві оборони. Поки сторони розпалювали ефірний час словами обвинувачень, міністерство оборони заявило, що один із його працівників зізнався в несанкціонованих контактах із журналістом Гілліганом. Це був доктор Келлі, який через тиждень, 15 липня, добровільно постав перед членами комітету з міжнародних справ палати громад. Засідання комітету транслювалося в прямому ефірі. Парламентарії запитували — науковець відповідав. Два дні потому Келлі пішов із будинку на прогулянку в прилеглий парк і не повернувся. Наступного дня поліція знайшла тіло. Смерть настала в результаті втрати крові з розрізаних вен на лівому зап’ясті. Поруч із тілом лежав ніж і сильнодіючий знеболювальний засіб.

Смерть доктора Келлі багато в чому залишається загадкою. Майже всі його друзі твердять, що такий вчинок аж ніяк не відповідає його характеру, його ставленню до життя. Проте версія самогубства єдина, яка розглядається сьогодні.

Усі негайно кинулися пригадувати засідання парламентського комітету і незручні питання, що там ставилися подекуди у досить агресивній манері. Все це намагалися прив’язати до душевного стану вченого. Проте, як переконують друзі, Девід Келлі був не з боязких, йому вже доводилося раніше бувати на таких засіданнях і відповідати на грізні запитання, він був не лише науковцем, а й досвідченим бюрократом, і взагалі, у його житті бували набагато жорсткіші моменти.

У вузькому колі світових експертів з біологічної зброї мікробіолог Девід Келлі стояв на одній з найвищих сходинок фахового рейтингу. Як старший радник із біологічної зброї комісії інспекторів ООН Unscom він із 1991 до 1998 року 37 разів відвідував Ірак, працюючи там в умовах конфронтації і нагляду. У 1984—1992 рр. Келлі очолював секретну урядову лабораторію мікробіології.

У 1989-му британська спецслужба МI6 запропонувала йому допитати російського перебіжчика доктора Володимира Пасечника, директора з науки однієї із найсекретніших радянських біологічних лабораторій у Західному Сибіру. Через якийсь час доктор Келлі очолив секретний візит британських і американських вчених до цієї сибірської лабораторії, де вони виявили докази випробування Радянським Союзом вірусу сибірки. Цей візит і свідчення перебіжчика змусили Британію і США створити 1992 року секретний проект (зрештою він провалився) з інспектування програми біологічної зброї колишнього СРСР — уряд Єльцина відмовився розкрити зміст проведених експериментів.

До речі, Девід Келлі був відомий як один із найнепримиренніших «яструбів» серед інспекторів ООН в Іраку. Проте останніми роками він змінив свої погляди, на думку колег тому, що сліди зброї масового ураження в Іраку так і не були знайдені. А доктор Келлі був чесним ученим і, кажуть, вельми дорожив своєю репутацією.

Коли заходить мова про свідчення доктора Келлі на парламентському комітеті, ніхто не сумнівається в чесності його відповідей. Комітет у своїй заяві практично підтримав ученого і зазначив, що міністерство оборони чинило на нього необгрунтований тиск. Відповідаючи на запитання парламентаріїв, доктор Келлі дав чітко зрозуміти, що теза про «45 хвилин» йому не належить, що він не згадував ім’я Кемпбелла під час зустрічі з Гілліганом і що, з огляду на оприлюднену журналістом інформацію, не вважає себе єдиним його джерелом.

Через два дні після смерті Келлі прес-служба Бі-бі-сі зробила заяву, що Девід Келлі був єдиним джерелом інформації для Гіллігана. І що журналіст дуже «акуратно і правильно» інтерпретував слова доктора Келлі. Ситуація зайшла в логічний глухий кут: або доводиться сумніватися в правдивості доктора Келлі, або журналіст сам придумав і «приписав» науковцю думку з приводу «45 хвилин», або теорія ця належала іншому джерелу, яке журналіст не має наміру відкривати. Зрозуміло одне: про що саме розмовляли журналіст і вчений на зустрічі в готельному холі в центрі Лондона, ніхто не дізнається, адже магнітофонного запису розмови не існує, є лише версія в «інтерпретації» Ендрю Гіллігана.

«Який урок ви винесли з цих подій?» — запитав доктора Келлі глава парламентського комітету наприкінці засідання. Келлі нервово засміявся: «Ніколи не зустрічатися з журналістами».

Так чи інакше, а після смерті доктора Келлі громадська думка однаково підозріло налаштована як щодо Бі-бі-сі, так і стосовно міністерства оборони: у пропорції 60 до 40 відповідно. І уряд, і корпорацію обвинувачують у тому, що вони зробили Келлі заручником у своїй не зовсім і не завжди чесній грі, і що якби Бі-бі-сі оприлюднило ім’я Келлі раніше, а міністерство оборони не шукало б так завзято, звідки витікає інформація, обставини могли скластися інакше.

Рівно через тиждень британський прем’єр повернувся на батьківщину. Можна не сумніватися, що овації його тут не очікують, навряд чи будуть навіть такі-сякі оплески. Скандал, очевидно, набиратиме нових обертів. Перебуваючи на Далекому Сході, Тоні Блер назвав смерть ученого «жахливою трагедією» і попросив політиків і журналістів на якийсь час утриматися від сенсацій і розслідувань. Від себе особисто прем’єр пообіцяв цілковите співробітництво з незалежним розслідуванням, яке міністерство оборони призначило відразу після трагічної звістки. Розслідування очолив 72-річний лорд Хаттон, який, очікується, прийматиме рішення одноосібно і нікому не має наміру підпорядковуватися.

Скільки часу займе розслідування, поки ніхто не знає. Хоча що, власне, воно змінить? Війну в Іраку було розпочато, кінця її партизанського продовження не видно, зброю масового ураження не знайдено, Саддам поки що живий. А доктор Келлі вже мертвий. Проте, можливо, лорду Хаттону справді вдасться знайти, а потім і озвучити правду — як про уряд, так і про Бі-бі-сі і, може, навіть про те, чому помер доктор Келлі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво