ЗМОВА ПРОТИ РОСІЇ - Політика - dt.ua

ЗМОВА ПРОТИ РОСІЇ

5 грудня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 5 грудня-12 грудня

Здається, всі змовилися, переслідуючи лише одну мету — насолити Росії. За останні дні й тижні Москва зазнала відразу кількох великих поразок на міжнародній арені...

Здається, всі змовилися, переслідуючи лише одну мету — насолити Росії. За останні дні й тижні Москва зазнала відразу кількох великих поразок на міжнародній арені. Причому, як правило, ударів по самолюбству й честі російської дипломатії завдавали нишком, звідки вона їх найменше сподівалася. І, як наслідок, Росія не змогла вжити адекватних відповідних заходів, щоб хоча б помститися кривдникам, не говорячи вже про те, щоб узяти реванш. Більше того, дехто навіть вважає, що росіяни відступають... або лише проводять перегрупування сил перед новим боєм. Очевидно, що для Росії довгий час залишатися в ролі хлопчика для биття не вельми зручно, проте вибір у неї невеликий — або битися відкрито, або, як і раніш, продовжувати «мочити» тихо й по одному. Втім, якщо змова все-таки мала місце, Росії — одній — проти всіх буде нелегко. Хоча можна ще спробувати домовитися на прийнятних для сторін умовах.

Щиро кажучи повірити, що події останнього часу навколо Росії чийсь хитромудрий план, складно. Адже задіяно занадто багато дуже різношерстих гравців, котрі, втім, добре виконують свої ролі. Можемо лише натякнути, що це, як говорять російські дипломати, «низка міжнародних організацій і кілька держав». Вони цілеспрямовано та своєчасно завдають ударів, змушуючи росіян почуватися приниженими та ображеними. Ще одним «збігом» було те, що основних ударів супротивника зазнали саме «міжнародний престиж Росії та успіхи російської дипломатії»; при цьому майже «не зачепленими» виявилися «внутрішньополітичні рубежі країни». Хоча можна припустити, що саме через парламентські вибори в Росії та справи «ЮКОСу» масовані удари всередину російської території були б більш відчутними в Кремлі. Очевидно, розрахунок був на те, що поки в російському тилу точаться політичні баталії, можна серйозно потіснити росіян на зовнішніх фронтах, створивши ситуацію, коли відступати вже нікуди — адже позаду Москва.

Одна перемога та дві поразки Ігоря Іванова

Деякі російські газети справді порівнюють ситуацію на дипломатичному фронті з тією, що була на радянсько-німецькому наприкінці 1941 року. Спостерігачі з подивом відзначають: Росія навіть не змогла скористатися воістину сміливим і митецьким маневром свого міністра закордонних справ Ігоря Іванова в Тбілісі. 23 листопада він не допустив кровопролиття (і за це йому честь і хвала), але водночас лише підіграв «революційним» силам у Грузії, які ще меншою мірою готові дружити з Москвою, ніж навіть «проблемний» Едуард Шеварднадзе. Це тим паче дивно, якщо врахувати, що Ігор Іванов знав і розумів: за подіями в Тбілісі стоїть зовнішня сила — якщо не фонд Джорджа Сороса, то Сполучені Штати. Він сам про це говорив. Але навіщо тоді підігравати, коли вже було ясно, що гра чужа, і в будь-якому випадку Росії складно одержати з усього цього вигоду? І, до речі, російського міністра ніхто в Грузію не гукав. Його туди послали Леонід Кучма й Володимир Путін, чи то з місією запобігти кровопролиттю, чи то врятувати Шеварднадзе. І з тим, і з іншим, треба сказати, він справився, але потім явно не радів із результатів своїх зусиль, його перемогу просто вкрали.

Минуло якихось два дні, і російська дипломатія знову зазнає нищівної поразки — у Кишиневі запропонований Росією план федералізації молдавської держави відмовляється підписувати президент країни Володимир Воронін. Відмінено вже підготовлений візит Володимира Путіна на береги Дністра. Про це Ігор Іванов дізнався, перебуваючи в Києві на зустрічі міністрів закордонних справ країн СНД щодо Грузії. Тоді було видно, що новини з Молдови й нові спроби «третьої сили» перешкоджати Росії, непокоїли його навіть більше, ніж ситуація в Тбілісі. Цього разу силою, що вплинула на Вороніна, виявилася Рада Європи й Організація з безпеки та співробітництва в Європі. Міжнародним організаціям, та й усім утягнутим у процес примирення Тирасполя й Кишинева, не сподобалося, що Росія, скориставшись плодами багаторічних трудів дипломатів різних країн, швидко підготувала власний алгоритм владнання придністровського конфлікту. Меморандум «Про основні принципи державного устрою об’єднаної держави», будучи підписаним лише після 10-денного обговорення в Кишиневі й Тирасполі закріплював би низку положень, які відповідали винятково російським інтересам. Росія сама визнала, що порушила негласний принцип, який діяв досі, — всі ініціативи гаранти мирного процесу пропонують Кишиневу й Тирасполю разом. Проте саме свій документ самі росіяни назвали «майже ідеальним» і вирішили, що мета виправдує засоби. Певне, у цьому й була помилка — проти таких дій виступила спочатку опозиція в Молдові, яка натиснула на Вороніна зсередини, ну й потім справу завершили «європейці» ззовні.

Маастрихтська розмова

Ще влітку впливова «Уолл-стрит джорнел» передбачала, що саме через Молдову почнеться конфронтація Європи та Росії. У липні ОБСЄ рекомендувала Євросоюзу подумати про те, щоб на берегах Дністра провести бойове хрещення європейських миротворчих сил. А російський меморандум передбачав, що європейці можуть бути розміщені в Придністров’ї, але головну роль мали відігравати російські миротворці.

Ясно, що на зустріч дипломатів країн ОБСЄ в голландське місто Маастрихт Ігор Іванов їхав не в найкращому настрої, проте з надією, що вдасться уникнути найгіршого розвитку подій і зупинити вервечку невдач.

У глави російського МЗС була запланована зустріч із Ніно Бурджанадзе — перше побачення російської офіційної особи з новим керівником Грузії. Крім того, Молдову попросили не згадувати про Стамбульську декларацію ОБСЄ 1999 року, за якою Росія зобов’язалася вивести війська з Придністров’я до 31 грудня 2003 року. Молдавський колега Іванова Ніколає Дудеу спочатку нібито таку обіцянку дав.

Проте вже під час засідання і Грузія, і Молдова вчинили зовсім не так, як того хотіла Росія, і це було ще одним ударом. Іванов, вважаючи, що може розраховувати на підтримку хоча б кількох членів найбільшої з європейських організацій, у результаті залишився один. Він намагався протестувати, натякнув, що Росія не втручалася, коли Європа на власний розсуд кроїла Балкани, хоча в Москві не з усіма діями ЄС були згодні. То чому ж тепер Москва не може розраховувати на «розуміння» з боку європейських структур, займаючись справами в зоні своїх інтересів?

Іванова, здається, ніхто не слухав. Як заявив без п’яти хвилин генсек НАТО, голова ОБСЄ Яап де Хооп Схеффер: «У Росії немає союзників». Цікаво, що Костянтин Грищенко, виступаючи в ОБСЄ від імені ГУУАМ, закликав «європейців» до більш активної участі у врегулюванні конфліктів на території колишнього СРСР і привітав допомогу ОБСЄ у проведенні виборів у Грузії. Він говорив про повернення України в Європу, хоча, як й Іванов, поклав на ОБСЄ турботу про створення Європи без роздільних ліній. Але це єдине, в чому виступи російського й українського міністрів перегукувалися. Тим часом на Росію обрушився держсекретар США Колін Пауелл, котрий не лише зажадав виведення російських військ із Закавказзя та Придністров’я, а й нагадав про порушення прав людини в Чечні. До речі, саме Росія зробила все, щоб ОБСЄ скоротила свою присутність у цій кавказькій республіці. У результаті Іванов, єдиний із усіх учасників засідання, відмовився підписати політичну декларацію ОБСЄ, а також заяви щодо Грузії і Молдови. А ОБСЄ у своїй заяві від 1 грудня вважає, що перебіг нинішніх російських виборів дає «підстави для занепокоєності».

У Маастрихті погляди Росії й інших країн — не тільки Європи і США, а й СНД — кардинально розійшлися. Москва могла передбачити, що може зіштовхнутися з протидією з боку окремих держав, проте не була готова до того, що кампанія буде настільки масованою. Вже наступного дня російські ЗМІ намагалися применшити вагу поразки, а ОБСЄ називали «помираючою європейською інституцією із дуже вузькою спеціалізацією та майже без будь-якого впливу». Проте ігнорування проблеми абсолютно не дає Росії рецептів її розв’язання. Кремлю тепер доведеться серйозно попрацювати над помилками й розробити кроки у відповідь. Утім, тепер слід враховувати, що кожного разу, затіваючи невинну авантюру на кшталт тузлинської, Москва ризикує нарватися на серйозніший опір, ніж очікує. Європа воліє бачити на своїх східних кордонах більш стабільний у політичному та військовому плані простір, а не буферну зону, і принаймні не такий простір, у якому все залежало б тільки від Росії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво