Зміна караулу всередині вартового - Політика - dt.ua

Зміна караулу всередині вартового

3 квітня, 2009, 16:34 Роздрукувати Випуск №12, 4 квітня-12 квітня

Коли твій рейтинг починає відчайдушно битися між «підлогою» і «стелею» соціологічної похибки, час подумати про вічне. Віктор Андрійович саме так і вчинив. Він вічно про неї думає. Про Конституцію.

Коли твій рейтинг починає відчайдушно битися між «підлогою» і «стелею» соціологічної похибки, час подумати про вічне. Віктор Андрійович саме так і вчинив. Він вічно про неї думає. Про Конституцію.

На жодну іншу тему гарант не говорить так часто й охоче. Кожного божого місяця він тішить громадськість черговою вигадливою думкою з даного приводу. І кожне нове висловлювання дарує оточуючим свіжий привід дивуватися хоробрості Го­ловко­верха. Бо лише сповнений щирої відваги здатен настільки впевнено говорити про предмет, на якому так мало розуміється.

З тією ж завидною безстрашністю Ющенко змінює свої погляди на майбутнє Основного Зако­ну. У принципі, нічого поганого в тому немає. Коли заступник керівника президентського секретаріату Марина Ставнійчук розповідає про еволюцію поглядів свого патрона, щиро хочеться їй повірити.

Вас бентежить, що Віктор Андрійович дозрів до ухвалення законів на референдумі, бікамералізму та відкритих партійних списків за лічені місяці до неминучої втрати верховної влади? Турбує, що він із завидною точністю повторив шлях Леоніда Даниловича, котрий перейнявся аналогічними нововведеннями за аналогічних обставин? Чистісінька випадковість, їй-богу...

До речі, аналогія аж ніяк не повна. Весною 2003-го, наближаючись до фінішу кар’єри, Кучма все ж таки вилучив із тексту своїх конституційних пропозицій найбільш двозначну ініціативу. Норма про право президентів на вічну прописку у верхній палаті законодавчих зборів була відсутня в офіційному документі, направленому Леонідом Даниловичем у Раду.

Навесні 2009-го, втрачаючи залишки поваги, Ющенко, проте, пересудів не злякався. Новела про довічне сенаторство для колишніх мешканців Банкової стала «окрасою» невідкладного президентського законопроекту. Безстрашно споглядаючи на депутатський зал, котрий душився від сміху, потенційний сенатор твердо заявив: маючи намір змінити Основний Закон, він нічим іншим, окрім державної турботи про батьківщину, не керується. У нинішньому парламенті з чотирьох із половиною сотень обранців чотириста з гаком (як з’ясувалося), м’яко кажучи, в різних коаліціях із Віктором Андрійовичем. За таких розкладів звати парламентарів у співучасники міг лише той, хто має неабиякий запас сміливості.

«Не варто змінювати Конституцію тільки тому, що нинішня комусь не гарантує перемоги…»... Це Ющенко зразка 2003-го про конституційні ініціативи Кучми шестирічної давності. «Подивіться, яка «пропорційна» система виборів запропонована владою. Якщо це — політична реформа, то я проти неї! Тому що так імплементується найбільш кримінальна виборча система…» Він же, тоді ж, про плани Банкової «пом’якшити» жорстку партійну модель виборів відкритими списками. «Вважаю небезпечним упровадження прямої дії рішень референдуму в сьогоднішній Україні…» Без коментарів. «Пародія на демократію…» — так у ті часи майбутній провідник ідей бікамералізму іменував двопалатний парламент. «Реформа необхідна, і її буде проведено… Щоб хтось не подумав, що мене цікавлять ті повноваження, котрі є сьогодні у Леоніда Даниловича, і що їх збереження для мене є самоціллю… Я виконаю це зобов’язан­ня». Автор той самий, але сказано пізніше, навесні 2004-го.

Гадаєте, знову хочемо дорікнути аутсайдеру народної довіри непостійністю? Зовсім ні. Громадянам України гарантується право на еволюцію. Але з Ющенком усе складніше. Тільки дуже послідовна і, головне, дуже смілива людина після всього сказаного і зробленого за попередні п’ять років навесні 2009-го може заявити на всю країну: «Вам добре відомо, що я дотримувався всіх узятих обіцянок». Причому за добу до 1 квітня...

Віктор Андрійович давно обіцяв добратися до Конституції. Розмови про те, що Основний Закон буде істотно підкориговано і зроблено це буде з допомогою референдуму, почалися ще в квітні 2004-го. Першими оповісниками небезпечної ідеї виступили Олександр Зінченко і Анатолій Кінах, котрі давно розпрощалися з обладунком помаранчевих паладинів.

Від слів до справи Ющенко спробував перейти тільки в грудні 2006-го, своїм указом благословивши створення спеціальної конституційної комісії. Чудове президентське починання дружно ігнорували свої і чужі. Відтак рік по тому гарант змушений був ініціювати створення чергового органу — Національної конституційної ради. Свіжоспечена структура також не зажила належної поваги політичних еліт. Але зі своєю головною роллю — легалізацією пропрезидентського проекту конституційних змін — вона в результаті упоралася.

Ще до створення НКР окреслилися деякі особливості очікуваної політичної інтриги.

Перше. Ставало дедалі очевидніше, що двопалатний парламент (привид якого блукав по Банковій з перших днів незалежності) знову ввійшов у моду в президентському палаці. Серед прибічників бікамералізму, зокрема, виявилися Ігор Пукшин, Микола Оніщук і Степан Гавриш. З’ясувалося, що Ющенко віднедавна не мислить політичної архітектури майбутньої України без «двоповерхової» владної конструкції.

Друге. Відчувалося, що Банкова докладе всіх необхідних зусиль, аби вдосконалену Конституцію благополучно затвердили на референдумі, оминувши при цьому необхідні парламентські процедури. У зв’язку з чим особливі надії покладалися на тлумачення Конституційного суду.

У квітні 2008-го КС справді виніс рішення із цього приводу, однак воно виявилося не настільки однозначним, як сподівалися юридичні консультанти Віктора Андрійовича. Підтвердивши примат народної волі над волею законотворців, судді, однак, закликали потенційних реформаторів поважати порядок зміни Конституції, передбачений чинним Основним Законом.

Після того активність Ющенка на конституційному фронті знову помітно знизилася. Належним чином оформлений законопроект з’явився тільки через рік. Чого це раптом? Давайте думати.

Не пам’ятаю, хто з депутатів уїдливо зауважив, що Віктор Андрійович із будь-якими політичними проблемами бореться з допомогою двох випробуваних засобів. Він або погрожує розпустити Раду, або обіцяє змінити Конституцію. Дехто вважає, що нині він має намір зробити і те, й інше. Припущення дуже дотепне.

Ющенко не в змозі провести внесений ним конституційний проект через парламент, і він це чудово розуміє. Із допомогою конституційної інтриги він хоче зберегти себе у владі. Для цього в нього є, за словами спостерігачів, щонайменше три шляхи.

Перший, найбільш банальний. Ющенко не зазіхає на захмарні висоти. Він готовий тихо піти, отримавши, втім, гарантії недоторканності. Роль страхового поліса має виконати конституційна норма про наділення колишніх президентів статусом довічних сенаторів. Як стверджують прибічники цієї версії, Віктор Андрійович нібито сподівався, що запропоноване ним посилення президентської влади може зацікавити «Регіони» або (і) БЮТ. Що Янукович і (або) Тимошенко вхопляться за його ідеї (приміряючи нові повноваження на себе) і посприяють просуванню конституційних нововведень. Версія не надто переконлива, але у парламенті вона має своїх прибічників.

Шлях другий. Відповідно до цієї гіпотези, нинішній конституційний проект відіграє роль відволікаючого чинника. Вкидаючи спірний документ у Раду, Ющенко розраховував на те, що несподіваний подразник змусить БЮТ і «Регіони» перервати переговори. І, зокрема, роботу над узгодженим текстом конституційних змін. Кажуть, на Банковій переконані: достатньо подати приклад, як у парламенті почнеться найсправжнісінький парад законопроектів. Автори описуваної нами версії вважають, що Ющенко бачить своє відносно безхмарне політичне майбутнє тільки в союзі з «Регіонами». Укласти мир із «донцями» він може тільки в тому разі, якщо не допустить альянсу ПР і БЮТ і не дозволить їм спільно змінити Основний Закон. Саме цій меті й підпорядкований «конституційний» фінт гаранта.

Третій шлях. Найбільш складний, але аж ніяк не найбільш неймовірний. Відповідно до цієї версії, Ющенко, як і раніше, має намір узаконити конституційні зміни, оминувши парламент. У цьому разі комбінація виглядає дещо складнішою. На початку наступного тижня нібито очікується рішення Конституційного суду, згідно з яким коаліцію буде визнано нелегітимною, а глава держави отримає законне право проголосити дострокові парламентські вибори. Раду Віктор Андрійович оголосить неповноважною, і поки депутатський корпус жваво готуватиметься до чергової кампанії, Банкова винесе оновлену Конституцію на референдум. «Підперши» такий крок одразу кількома рішеннями КС, відповідним чином витлумаченими.

Версія теж так собі, згодні. Однак на її користь свідчить низка обставин.

Як відомо, потенційні конституційні ноу-хау діляться на дві категорії. Одні вимагають підтвердження референдумом, інші — ні. Тому депутатський регламент пропонує зміни до I, III і XIII розділів Основного Закону оформляти одним законопроектом, а решту — іншим. Віктор Андрійович цього не зробив. Загалом мав право — регламент, по суті, поза законом, а в Конституції подібні складнощі не описані. Але в Раді багато хто це сприйняв як поганий знак. І, до речі, не єдиний.

Як випливає з преамбули законопроекту, його автори заздалегідь упевнені: суб’єктом ухвалення цієї Конституції буде аж ніяк не парламент. У тексті чинного Основного Закону преамбулу сформульовано так: «Верховна Рада від імені Українського народу… приймає цю Конституцію». У документі, переданому Віктором Андрійовичем у ВР, вступ звучить принципово інакше — «Український народ... приймає цю Конституцію».

Крім того, особливо недовірливі звернули увагу на те, що президентський витвір його конфіденти затято іменують не конституційними змінами, а новою редакцією Основного Закону. Обмовка не випадкова: для змін передбачено імперативну процедуру. А горезвісна нова редакція (як уже багато років намагається переконати всіх Банкова) може і повинна затверджуватися тільки на референдумі.

Будь-який з описаних вище сценаріїв поки що видається малоймовірним. Союзників у питанні про проведення референдуму Ющенко, за великим рахунком, не має. А його противники здатні легко заблокувати складний процес. Тому більшість експертів не радять серйозно розглядати останні конституційні винаходи Віктора Андрійовича.

Погодимося з ними, але все ж таки звернемо увагу на деякі деталі.

Можна сперечатися про те, добрий чи поганий двопалатний парламент, відповідає він вітчизняній політичній традиції чи ні. Але важко уявити менш вдалий час для радикальної переробки механізму підготовки й ухвалення законів.

Можна вплутатися в тривалу й безперспективну дискусію про те, наскільки кваліфіковані юристи працюють у команді Віктора Андрійовича. Але складно відшукати в сучасному політичному світі іншого персонажа, чиї ініціативи (і не тільки законотворчі) викликали б настільки ж велику недовіру, а щирість поривів — настільки ж великий сумнів.

Ну хто, питається, змушував Ющенка казати те, що він сказав нещодавно в інтерв’ю журналу «Фокус»?

Розмірковуючи про перспективи конституційного законопроекту, Віктор Андрійович заявив таке: «Я людина партійно незаангажована (!), у мене є тільки один інтерес — сформувати найбільш об’єктивний документ, тоді він отримає підтримку...»

Можна ретельно розбирати особливості запропонованої Банковою моделі державного устрою. Але чи варто? Чи є достатній привід говорити про сумлінну роботу президентської команди, якщо після «поліпшення» Конституції різні категорії громадян утратили чимало прав — обиратися, отримувати гарантований соціальний захист, проходити альтернативну службу, розраховувати на відшкодування моральної та матеріальної шкоди et cetera?

Можна аналізувати обсяг і характер додаткових повноважень, які отримає президент у разі ухвалення нової редакції Конституції. Але про це цілий тиждень говорили політики й експерти. А ми поставимо авторові законопроекту Віктору Ющенку тільки одне запитання: чому з переліку причин, які призводять до початку процедури імпічменту, зникло вчинення главою держави державної зради?

Невже Віктор Андрійович чогось боїться? Просто Zug-цванг якийсь.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво