Зіновій ШКУТЯК: «Я — за самоврядування без місцевих князьків»

Серед своїх колег по Асоціації міст України мер Івано-Франківська Зіновій Шкутяк спочатку зажив слави великого оригінала. Його грандіозні плани щодо залучення як іноземних, так і внутрішніх інвестицій у «спальний» регіон, у якому практично відсутня промисловість, і справді виглядали маніловщиною. Доти, поки інвестпроекти і програми розвитку міста, які здавалися нереальними, не почали один за одним втілюватися в життя. Тепер результати діяльності івано-франківського міського голови служать для багатьох інших мерів і губернаторів предметом якщо не заздрості, то принаймні пильної уваги. Оскільки недурний чиновник завжди прагне взяти урок із чужого позитивного досвіду. Зате жителі Івано-Франківська, на відміну від мешканців багатьох інших населених пунктів країни, які атакують місцеву владу масовими акціями протесту, проханнями і скаргами, здається, призабули дорогу до головної адміністративної будівлі міста. Кореспондент «ДТ» провів невеличкий експеримент, у результаті якого з’ясувалося: тільки двоє з десяти івано-франківців знають, де знаходиться мерія.

— Зіновію Васильовичу, якщо пересічний мешканець Івано-Франківська не знає, де розташована міська рада, це може свідчити про ефективну роботу місцевої влади. Чи потрібні, на вашу думку, зміни до Конституції для ще більшого вдосконалення місцевого самоврядування?

— Взагалі, вся задумана політична реформа недосконала у принципі. Її можна проводити лише після адміністративно-територіальної реформи, бюджетної, пенсійної… Інакше це буде просто вихоплення однієї реформи з контексту загальних перетворень у суспільстві, які треба здійснити. Ну чого доброго можна сподіватися від ліквідації облдержадміністрації, райдержадміністрації. Управління державою по вертикалі виконавчої влади й тепер слабке, а його ще й намагаються ліквідувати. Така реформа загрожує появою у багатьох регіонах, містах місцевих князьків, які відчуватимуть себе безконтрольними а їхні дії вища влада не матиме змоги коригувати. Ми вже маємо гіркий досвід цього: у Криму був свій президент, і кілька років ніхто не знав, що з ним робити, як вживатися. І тому є небезпека, що плюси запропонованої політичної реформи можуть бути перекреслені негативами.

— Якою, на ваш погляд, має бути роль голів райдержадміністрацій та облдержадміністрацій у розвитку населених пунктів?

— У запропонованому варіанті політичної реформи посади голови райдержадміністрації немає. Є голова виконкому, який обирається радою, підзвітний їй і виражає, як і депутати, політичну волю виборців. Я вважаю це непоганим нововеденням, досить перспективним. Адже голова райдержадміністрації з нинішніми функціями — особа, м’яко кажучи, напівномінальна, яка мало що контролює на конкретній території: у місті є свої голова і рада, у селах – свої керівники і т.п. А голови обласних адміністрацій повинні призначатися президентом, бо це є «очі государеві» в регіоні. Але функції губернаторів мають бути дуже обмеженими — стежити за дотриманням Конституції та законів України і координувати роботу правоохоронних органів на території області. І все. Усі питання, які стосуються життєдіяльності громад — кошти, майно, земля і т.д., — потрібно залишити органам місцевого самоврядування.

— Очолювана вами міська рада зробила справді піонерський крок у масштабах України, не переглядаючи впродовж багатьох років місцевих податків. І тепер, наприклад, ставки єдиного податку для підприємців — фізичних осіб в Івано-Франківську — найнижчі в Україні. Виходить, громада Івано-Франківська з волі керівництва міста свідомо втрачає бюджетні кошти?

— Ви помиляєтеся. В Івано-Франківську найвищі серед західноукраїнських обласних центрів, крім Львова, середньомісячні доходи міського бюджету на одного жителя — 40 грн. І найкращий показник доходів з фізичних осіб — 27,6 грн., хоча заробітна плата — не найвища. І таке «засвічення» доходів відбулося тому, що ми постаралися, як могли, вивести з тіні малий і середній бізнес. Для чого йому ховатися самому й не показувати робочу силу, якщо він платить низькі податки, принаймні в місцевий бюджет? Я це кажу колегам в Асоціації міст України, але небагато міських голів розуміють мене. В Івано-Франківську справді ставки єдиного податку — найнижчі в західних регіонах: понад 50 відсотків видів бізнесу сплачують від 40 до 60 гривень на місяць. Але ніхто від них не втікає. Легалізувати бізнес допомогла і спрощена процедура реєстрації. Ми не чекали, доки Верховна Рада чи президент видадуть законодавчі акти, а подали руку підтримки бізнесу самі. Івано-Франківськ був першим містом в Україні, де два роки тому зародилося таке поняття, як окрема реєстраційна палата. Сьогодні вона реєструє понад 200 суб’єктів малого бізнесу щомісяця. У вересні нинішнього року в місті було створено дозвільний центр. Різні питання — від документів на отримання земельної ділянки до висновку санепідемстанції — підприємець вирішує в одному кабінеті. Мої колеги з інших міст дивуються: в Івано-Франківську, де мешкає 234 тисячі населення, вже зареєстровано майже 13 тисяч приватних підприємців, щороку зростає кількість укладених трудових угод — на сьогодні їх майже сім тисяч. А кількість малих підприємств на 10 тисяч населення одна з найвищих серед західноукраїнських міст — 131!

— На адресу органів місцевого самоврядування часто лунають закиди: вони віддають в оренду земельні ділянки лише своїм. У Верховній Раді вже є законопроект про внесення змін до Земельного кодексу України, які б зафіксували, що земельні ділянки можуть продаватися виключно на конкурсних умовах — на аукціонах. Такі норми узгоджуються з інтересами громад, скажімо, Івано-Франківська?

— У продажу земельних ділянок під забудову ми пішли таким шляхом. В Івано-Франківську швидкими темпами ведеться будівництво житла. Торік було здано 90 тисяч квадратних метрів, нинішнього року — вже понад 100 тисяч. Тобто на одного мешканця цей показник виходить такий, як у Києві. Якби ми продавали землю на аукціонах, то, я переконаний, такого будівельного буму не було б. Хто прийшов би купувати її за захмарно високими цінами? Дві-три компанії. А в місті тепер на ринку будівництва житла працюють 92 фірми! І в результаті конкуренції квадратний метр нового житла коштує дешевше, ніж у великих містах і в столиці, — в межах 500—550 доларів. Як ми працюємо? Спочатку фірма-забудовник бере земельну ділянку в оренду, а, збудувавши житло і продавши його, викуповує землю. І тоді земельні ділянки продаються дорожче, ніж їх можна було б реалізувати на аукціоні. Міська влада дала життя цьому бізнесу, і тим самим ми стимулювала будівництво. А воно, у свою чергу, оживило суміжні галузі. Тепер працюємо над тим, щоб максимально спростити порядок отримання земельної ділянки в оренду. З іншого боку, віддавши землю в оренду, ми підштовхуємо до будівництва, бо від орендної плати ніхто не звільняє. І земельна ділянка не стоїть пусткою. А придбавши її на аукціоні, власник може нічого не робити, просто згодом продати її якомога дорожче й заробити на голому місці. Та навіть коли переможець аукціону сумлінний, то, згідно із законодавством, він може будувати об’єкт, який захоче. Але проблема — чи відповідатиме будівля генеральному плану міста, який у нас давно розроблений і який ми виконуємо. Тому оренда з подальшим викупом — це, на мою думку, найбільш оптимальний варіант. Він враховує інтереси бізнесу і міста.

— Погодимося. Але ж земля, будівництво — це не стратегічні резерви для розвитку територіальних громад.

— У нас є один стратегічний резерв — інвестиційний. Бо він забезпечує робочі місця та місцеві податки. Все решта — похідне, хоч би як ми старалися корегувати орендну плату, продавати якнайбільше приміщень і т.п.. І хоча Івано-Франківськ не є великим індустріальним центром, як Донецьк, Запоріжжя чи Одеса, інвестиційне піднесення в місті відбулося. У промисловій зоні Івано-Франківська міститься Хриплинський промислово-інвестиційний вузол, де збереглися транспортні та трубопровідні комунікації, котельня, ремонтні майстерні і.т.п. Сюди вже прийшов відомий італійський концерн «Антоніо Мерлоні», який нині вкладає у будівництво заводу пральних машин 50 млн. євро і створює дві тисячі робочих місць. Недавно цей інвестор виявив бажання отримати земельну ділянку під будівництво другого заводу, на якому вироблятимуть усю побутову техніку. Ми просто молилися, щоб цей контрольний проект виявився успішним. І сталося далеко не найгірше. За італійцями потягнулися інші інвестори. Вже подала заявку на отримання 15 гектарів землі під будівництво заводу з виробництва кабельної та іншої продукції японська корпорація «Тайко електронікс». Італійська фірма «ГАЗ» узяла в оренду приміщення для пошиття джинсового одягу. А представники відомого німецького концерну «Мохн медіа» приїхали до нас з ідеєю побудувати сучасний поліграфічний комбінат, який потрібен місту та області. Лише податку з доходів тих людей, котрі працюватимуть на нових підприємствах, місто може отримувати кілька мільйонів гривень на рік. Але ж це тільки початок. Згадані підприємства оживлять роботу інших галузей. То чим це поганий досвід для інших міст західних регіонів України, у яких знищена промисловість, та їхніх громад?

— Чи схвалюєте ви як міський голова з досвідом роботи упродовж двох каденцій пропорційну систему виборів депутатів місцевих рад?

— Я вважаю, що загальна тенденція правильна. По-перше, треба зміцнити партійну систему в суспільстві і дати можливість увійти в партії професіоналам, які зможуть стати депутатами й ефективно працювати в радах або виконкомах. По-друге, відповідальність за те, що відбувається на місцях, нестимуть конкретні політичні сили — переможці виборчих перегонів. Буде з кого спитати за зроблене чи незроблене. Проте нова, виключно пропорційна система поки що, як на мене, є прийнятною для виборів депутатів обласних рад і депутатів міст обласного підпорядкування. Депутати всіх інших міст та районних рад мали б, принаймні на деякий час, обиратися за змішаною системою. У нас реальних членів партій — 2 відсотки від кількості населення. Ну хіба більшість партій мають повноцінну організаційну та кадрову структуру, щоб іти в ради та ще й добре працювати там? Політичний розвиток, політична культура суспільства ще не на такому рівні, щоб вибори до рад усіх рівнів, крім сіл і селищ, відбувалися на пропорційній основі.