ЗИМОВІ БУРЕВІЇ У НІМЕЦЬКІЙ ПОЛІТИЦІ - Політика - dt.ua

ЗИМОВІ БУРЕВІЇ У НІМЕЦЬКІЙ ПОЛІТИЦІ

8 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 8 лютого-15 лютого

У німецькій політиці, як у природі, — віє і шумить гострими вітрами. Політичний спектр змінився радикально, ніби сніговії вдерлися в кабінети політичних лідерів...

У німецькій політиці, як у природі, — віє і шумить гострими вітрами. Політичний спектр змінився радикально, ніби сніговії вдерлися в кабінети політичних лідерів. Одні з них уже захиталися, інших збило з ніг, а третім очистило шлях до нових обріїв. Але всі — і ті, що спіткнулися при непередбачених обставинах, і ті, що бачать нові шанси в осінніх виборах до парламенту, справляють враження людей на слизькому політичному паркеті, а ще точніше — на вулицях, покритих зрадливою ожеледдю. Зимові буревії потрясли навіть канцлера Шрьодера. Донедавна він поводився суверенно і легковажив сигналами про наближення кризи його влади. Восени під час драматичних змін у міжнародній політиці йому вдалося зламати непевність коаліційного партнера — Партії Зелених — щодо участі у воєнних акціях в Афганістані. У канцлерському уряді запанувало самовдоволення.

Лідери червоно-зеленої коаліції з посмішкою спостерігали за зусиллями християнсько-демократичної опозиції під проводом Ангелі Меркель, першої жінки на чолі великої політичної партії. Більше уваги канцлер і керівництво соціал-демократів приділяли труднощам при формуванні нової берлінської управи. Шрьодер хотів не допустити входження екс-комуністів з партії Демократичного соціалізму до сенату столиці. Але йому не вдалося зреалізувати ідею коаліції соціал-демократів, зелених та лібералів. Одначе це не головна проблема для правлячої коаліції, і реальна можливість появи екс-комуністів в управі Берліна нікого в уряді не злякала.

Та перед Різдвом ситуація почала змінюватися. Надійшли повідомлення про швидке зростання кількості безробітних, а це Ахіллесова п’ята політики канцлера Шрьодера. Свою перемогу над християнськими демократами, які утримували владу протягом шістнадцяти років, Шрьодер здобув завдяки програмі різкого зменшення кількості безробітних. Загальмувались успішно початі реформи. Зниження динаміки зростання економіки призвело до зменшення надходжень з податків. Зростає дефіцит і заборгованість держави. Захиталася економічна кон’юнктура і чекає поштовху з-за океану.

Канцлер та його співробітники проводять постійні наради, шукаючи виходу з кризи. Профспілкове крило проводу соціал-демократії закидає канцлерові, що він пішов слідами екс-канцлера Коля, підтримуючи податковими пільгами фабрикантів, і нехтує заходами, які дали плоди у Данії, Нідерландах та у Швеції, тобто комбінацією різних методів зайнятості і соціального забезпечення працівників. Несподівано Шрьодер, який ще донедавна купався у похвалах телебачення і преси, опинився під обстрілом критики тих самих ЗМІ. З усіх боків налягають профспілкові лідери, а з ними треба рахуватися, бо це половина членів Соціал-демократичної партії і більш як половина виборців. Від профспілок також надходять гроші на виборчу кампанію. А з другого боку натискають союзи промисловців і працедавців, які застерігають уряд від подальших поступок профспілкам.

Але і всередині коаліції доходить до гострих конфліктів. Зелені бояться втратити довіру у виборців, яким не до вподоби угодницька політика міністра закордонних справ Йошки Фішера щодо підтримки президента Буша і висилання контингенту німецьких солдатів до Афганістану. Однак поле для маневру у Зелених звужується, і вони вирішили сконцентруватися на соціальних проблемах Німеччини. Але там домінують посткомуністи, і навряд чи Зеленим вдасться здобути стільки довіри, щоб восени подолати п’ятивідсотковий бар’єр у виборах.

Соціал-демократам канцлера Шрьодера нелегко вийти з теперішньої кризи в економіці і на ринку праці. Німеччина — корпоративна держава, в якій групи інтересів, починаючи від профспілок і об’єднань промисловців, союзів селян, лікарів, аптекарів, видавців газет і журналів, а також до певної міри професорів та учителів, усюди мають своїх представників. Спорадичні спроби політичних партій звільнитися від тієї залежності щоразу закінчувалися фіаско. Канцлер Шрьодер відомий схильністю до компромісів і вигідного опортунізму, пристосувався до традиційної системи, але у практичній політиці, одразу після перемоги у 1998 році, почав орієнтуватися на підтримку великого капіталу. Це незабаром спричинило його конфлікт із заступником, Оскаром Лафонтеном, який з протесту проти зміни курсу подався у відставку і відійшов від активної політики.

Доки тривала економічна кон’юнктура, німецький експорт на світових ринках розвивався успішно, державна скарбниця поповнювалася податками, зменшувалась заборгованість і зростали надії на реалізацію виборчих обіцянок Шрьодера. Але американська рецесія після 11 вересня 2001 вдарила по німецькій економіці. Успішна й оптимістична зірка канцлера почала з тижня на тиждень бліднути, а настрій керівництва соціал-демократів, яким доти було й «море по коліна», став погіршуватись. А коли профспілки дали сигнал тривоги і зажадали підвищення заробітків, канцлер Шрьодер уперше за три роки захитався в дотеперішній вірі про переможний марш уперед.

І тут опозиція християнських демократів, яка від часу викриття нелегальних грошових операцій колишнього керівництва з ексканцлером Гельмутом Колем на чолі перебувала у постійній кризі, побачила шанси для реваншу. Досі політика опозиції обмежувалася оборонними маневрами як у парламенті, так і в суспільному житті. Та й внутрішні негаразди серед партійного керівництва забирали багато енергії. У колишній еліті дійшло до конфліктів, і ХДС втратив одного з найталановитіших політиків, Вольфганга Шойблє. Одразу після спалаху кризи він мав очолити партію, але коли у проводі розпочалися інтриги, Шойблє відійшов від активної політики. Розгублена партія вперше в історії Німеччини висунула на лідера жінку. Ангеля Меркель — виходець зі Східної Німеччини. На противагу католицькій традиції дотеперішніх лідерів, вона лютеранка, і не юрист, історик чи економіст за фахом, як її попередники, а фізик. Енергійна, з доброю репутацією, відважна у політичних полеміках, здобула довіру більшості партійного апарату. Столичний вільнодумний Берлін почав звикати до жіночого керівництва, але в провінції апаратники виросли в атмосфері традиційної чоловічої переваги і не хотіли підпорядковуватися жінці. Втішалися, що в умовах великої переваги правлячої червоно-зеленої коаліції ХДС неминуче програє вибори і вину за поразку можна буде звалити на Ангелю Меркель.

Зимова криза у політиці уряду канцлера Шрьодера змінила ситуацію. На горизонті засвітилася спочатку слабка надія, а згодом дедалі більша впевненість, що з’являється шанс перемоги. Відкриті і закамуфльовані противники лідера у спідниці перейшли в атаку. Їхні аргументи зводились до того, що німецький електорат не підтримає жіночої кандидатури на пост канцлера і що Ангелі Меркель не під силу перемогти такого популярного, особливо у виборців-жінок, чоловіка, яким є Герхард Шрьодер. А крім того, вона належала до старої команди Коля і не зможе остаточно зректися минулого. Шрьодерові треба буде протиставити зовсім іншу постать, людину успіху, непричетну до теперішніх чвар та інтриг. Така людина, на думку більшості діячів ХДС, — лідер братньої партії, баварського Християнсько-соціального союзу і водночас прем’єр Баварії Едмунд Штойбер. Обидві християнські партії живуть відокремлено, але згідно з федеративною системою Німеччини, створюють у загальному парламенті, бундестагу, спільну фракцію. Різниця між ХДС та ХСС та, що перший — двоконфесійний, тобто євангельсько-католицький, і поширений у більшості німецьких земель на півночі, заході та сході, а другий — переважно католицький, існує лише у «вільній державі Баварії», — так звучить офіційна назва тієї провінції на півдні Німеччини.

Раніше Баварія була аграрною країною з чудовими горами, багата на молоко та пиво, з пишною столицею Мюнхеном, але заплямована званням колиски нацистського руху Адольфа Гітлера. З часом ця пляма стерлася, а Мюнхен у поділеній Німеччині отримав назву «таємної столиці», конкуруючи з Бонном та Берліном. Місто розвинулося, стало сучасною європейською метрополією, а Баварія — країною постіндустріального прогресу. Все це завдяки двом умовам: по-перше, земля не переобтяжена старим, сьогодні непридатним виробництвом вугілля і сталі, а по-друге, сюди перебралися з Берліна та Східної Німеччини майже всі сучасні підприємства з виготовлення автомобілів, електроніки, комп’ютерів, кіно- і розважальної індустрії, як, наприклад, телебачення та Інтернет. Це, скажімо, так, якби Галичина змінила радикально свою структуру і з традиційно економічно бідної перетворилася на найрозвинутішу і найбагатшу частину України.

Раніше між Баварією на півдні і Прусією на півночі панувала жорстка ворожість. У такому кліматі прусаків називали «звупрайс», тобто «пруська свиня». Але по Другій світовій війні через переселення, втечі і дислокацію індустрії населення перемішалось, а головну причину незгоди — Прусію — окупаційні держави ліквідували. І все ж таки Баварія, яка у 1949 році відмовилась прийняти німецьку конституцію і одержала окремий статус, як, наприклад, Татарстан у Російській Федерації, жила і живе до сьогодні окремим життям. І говірка баварська інша, і ситна кухня своєрідна, і народний одяг, з неодмінними короткими шкіряними штанами та зеленим капелюхом з пером, — вирізняється. З тих та деяких інших причин ще ніколи баварським лідерам не вдавалося всістися в крісло канцлера Німеччини. 1980 року посягнув на владу у Бонні тодішній легендарний баварський діяч Франц Йосиф Штраус (найздібніший промовець у німецькому парламенті)—і програв. Тепер його слідами йде Едмунд Штейбер —теж гострий на язик, але без фантазії і крилатих фраз свого славного попередника й духовного батька — Штрауса. За ним стоїть квітуча країна з сучасною економікою і найнижчою кримінальністю. Його слабка сторона — необізнаність із проблемами півночі й сходу, католицький клерикалізм і полемічна загостреність у стосунках з противниками. Баварський кандидат у канцлери обіцяє перемогти Шрьодера, відібравши в соціал-демократів електорат середнього класу: малих виробників, ремісників, службовців та висококваліфікованих робітників. Виборча боротьба, яка вже розпочалася, хоч самі вибори призначено на 22 вересня, буде, напевно, гострою й цікавою. Якби виборці вже сьогодні прийшли до урн, перемога була б за Шрьодером, але до вересня ще багато води сплине у Шпрее та Ізарі, і настрої можуть змінитися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво