Жовте світло подальшому розширенню ЄС - Політика - dt.ua

Жовте світло подальшому розширенню ЄС

17 листопада, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 17 листопада-24 листопада

Попереднього тижня Єврокомісія оприлюднила повідомлення (Communication) Європейському парламентові та ...

Попереднього тижня Єврокомісія оприлюднила повідомлення (Communication) Європейському парламентові та Раді під промовистою назвою «Стратегія розширення та основні виклики 2006–2007», що включає спеціальний звіт про здатність ЄС інтегрувати нових членів. Попри те, що слово «Україна» в цьому документі взагалі не зустрічається, він безумовно цікавий як для тих, хто шукає аргументи за подальшу інтеграцію нашої держави до ЄС, так і для опонентів цього курсу. Бо на порядку денному України стоїть деміфологізація євроінтеграції, з якої певний час намагалися зробити сурогат «світлого майбутнього», та подальша прагматизація взаємин із Євросоюзом. А задля цього треба чітко розуміти, як бачить стратегію подальшого розширення ЄС така впливова інституція, як Єврокомісія, чий голос у питаннях розширення хоч і не є вирішальним, проте важить багато.

Аби не бути голослівним, нагадаю, що європейську політику сусідства як стратегію стосунків ЄС із новими сусідами на сході (а в остаточному її варіанті –також зі старими на півдні та південному сході) хоча й ініціювали Британія і Швеція, та сформулювала саме Єврокомісія у двох засадничих повідомленнях: «Ширша Європа – сусідство: нові рамки стосунків з нашими східними та південними сусідами» 2003 року та «Європейська політика сусідства. Стратегія» 2004 року. Тут доречно нагадати, що повідомлення Єврокомісії не є суто юридичними документами – це радше позиція стосовно стратегічних питань однієї з трьох головних інституцій, що формують політику Євросоюзу. Зазвичай вона виноситься на обговорення Європейського парламенту та Ради, а відтак і Європейської ради (саміту лідерів держав–членів ЄС). Остаточна позиція ЄС, як і його окремих інституцій, може суттєво відрізнятися від позиції Комісії. Як приклад, згадаймо, що Європарламент неодноразово закликав Комісію і Раду надати Україні чітку європейську перспективу, не обмежуючись у взаєминах із нашою країною рамками політики сусідства, проте ці інституції так і не дослухалися до закликів європарламентарів.

«Стратегія розширення...» стане предметом обговорення на саміті ЄС, запланованому на 14–15 грудня цього року. Та вже сьогодні цей документ викликав у Європі неабиякий резонанс, що й природно, оскільки він ставить питання, надто дражливі в сучасному європейському контексті. Достатньо лише нагадати, що протягом останніх двох років підтримка подальшого розширення Євросоюзу серед громадян ЄС зменшилася від 52 до 45%. Дедалі більше європейців не хочуть бачити серед членів ЄС Туреччину, складні переговори з якою про умови приєднання до Союзу наразі тривають. Процес ратифікації конституційного договору, що мав заступити установчі угоди 1957 та 1992 років і запровадити нові, придатніші для Союзу (який протягом трьох останніх років розширився майже удвічі) механізми прийняття рішень, зупинився. Воднораз серед європейських політичних провідників існує консенсус стосовно питання, що Євросоюзові конче потрібен новий засадничий документ, оскільки чинні договори, що заклали підвалини ЄС (окрім Договору про заснування Євратома), фактично вичерпали свій потенціал і не можуть забезпечувати ефективне функціонування Союзу, поглиблення інтеграційних процесів і подальше розширення організації.

«Стратегія розширення...» – це спроба не тільки окреслити перспективи на майбутнє, а й сформулювати уроки, винесені з останнього, безпрецедентного, збільшення країн—членів ЄС, що має завершитися 1 січня наступного року після вступу до Союзу Болгарії і Румунії. Загалом Комісія оцінює останнє розширення як безумовний успіх. Причому відразу стверджує, що «сама сутність європейської інтеграції полягає у подоланні поділу Європи та внескові у мирне об’єднання континенту». Запам’ятаймо цю тезу, оскільки вона – одне з небагатьох місць документа, яке потенційно стосується нашої держави.

Далі ЄК констатує, що в результаті останнього розширення помітно зросла економічна потужність і конкурентоспроможність європейської економіки, тож тепер Союзові легше відповідати на виклики глобалізації. Зросла політична вага ЄС, що надає йому додаткові переваги у міжнародних відносинах. Нові держави–члени демонструють чудовий рівень відповідності acquis communautaire, роблять значний внесок у роботу європейських інституцій та демонструють найбільші в ЄС темпи економічного зростання. Комісія також акцентує увагу на тому, що останнє розширення покращило безпеку і стабільність у Європі, а також збагатило культурну спадщину Євросоюзу. В розширеному Союзі ефективнішим є розподіл праці. Країни Західної Європи, котрі раніше запровадили вільне переміщення робочої сили, вже пожинають добрі плоди цього кроку у вигляді зростання національного прибутку та податкових надходжень, а також зменшення «сірої» економіки...

Утім, докладно переказувати оду розширенню немає сенсу, бо в неї поки що не повірили навіть громадяни ЄС. До того ж у наступному розділі Повідомлення тон Комісії змінюється, і вона стверджує, що надалі Євросоюз братиме на себе будь-які нові зобов’язання щодо розширення «з обережністю», хоча й дотримуватиметься подібних зобов’язань, узятих раніше. Звісно, йдеться про розпочаті вступні переговори з Туреччиною та Хорватією, а також про «європейську перспективу», обіцяну іншим країнам Західних Балкан. Але вірність ЄС своїм зобов’язанням щодо розширення компенсуватиметься вимогливістю до тих, кому їх адресовано. Комісія прямо говорить про «суворі, проте справедливі» вимоги, що застосовуватимуться до кандидатів і потенційних кандидатів на членство. Віднині прогрес у переговорах щодо членства обумовлюватиметься поступом кожної окремої країни у досягненні відповідності умовам кожної стадії переговорного процесу.

Якщо Рада підтримає позицію Комісії й обидві інституції в майбутньому дотримуватимуться проголошеного підходу, це означатиме щонайменше завершення колективних (чи бодай таких масових, як останнє) вступів до ЄС, оскільки поступ кожної країни на шляху реформ суттєво різниться, що чудово ілюструє додаток до Повідомлення зі звітом щодо держав, яким обіцяно європейську перспективу. У цій ситуації шкода Хорватію, котра дорого розплачується за війну у краї, що завадила їй встигнути на експрес, останні вагони якого от-от довезуть до Об’єднаної Європи менш розвинуті Румунію та Болгарію. Вочевидь, на наступний європейський поїзд квитки значно подорожчають, та й їхатиме він до Брюсселя значно довше.

Аби не бути голослівним, наведу кілька цікавих цифр, що дозволяють порівняти економічний розвиток Хорватії, Румунії і Болгарії та середні показники нових держав—членів Євросоюзу:

Звіт щодо Хорватії, який є складовою Повідомлення, свідчить, що ця країна також демонструє значний прогрес у досягненні відповідності політичному критерієві членства
в ЄС та успішно приймає acquis communautaire. А задачі, які ставить перед нею Єврокомісія у процесі вступних переговорів, є типовими для посткомуністичних держав: прискорити економічну реформу та реформування системи судочинства й публічної адміністрації, підвищити ефективність боротьби проти корупції, збільшити адміністративну спроможність тощо. Отже, головна причина того, що Болгарія і Румунія у найближчу новорічну ніч таки приєднаються до ЄС, а Хорватія ще довго чекатиме, полягає в тому, що 1995 року, коли перші подали заявку на членство, друга воювала із Сербією, а відтак офіційно поставила перед Брюсселем питання щодо свого вступу до Союзу лише на початку 2003 року.

Це яскрава ілюстрація того факту, що загальний поступ країни до високих економічних та політичних стандартів життя і вступний процес до ЄС – не суперечливі, проте різні парадигми розвитку та реформування держави. Насмілюся припустити: якби Норвегія або Швейцарія (що є одними з найрозвинутіших європейських країн) подали офіційне клопотання щодо вступу до ЄС 2003 року – Болгарія і Румунія все одно приєдналися б до Союзу першими.

Вартий уваги той факт, що у «Стратегії розширення...» Європейська комісія нарешті чітко й недвозначно заявила, що подальше збільшення кількості держав-членів неможливе без попереднього пристосування інституцій ЄС до функціонування в умовах Євросоюзу, що складатиметься більш як із 27 країн. Ніццький договір, на якому грунтувалося останнє розширення, вичерпав свій «розширювальний» потенціал і не містить відповідей, як розподілятимуться місця у Європарламенті та зважуватимуться голоси в Раді, якщо до Союзу після Болгарії та Румунії приєднається хтось іще. Понад те, досі не імплементовано норму Ніццького договору, згідно з якою в ЄС-27 кількість членів Комісії має бути меншою за кількість держав-членів. Механізм ротації комісіонерів ще тільки має затвердити своїм одностайним рішенням Рада.

Не менш цікавими є міркування Комісії щодо кордонів Європи та змісту поняття «європейський». На користь авторів документу слід визнати, що вони утримались від спокуси поставити крапку в цьому делікатному питанні й визнали, що «європейськість» є складною «комбінацією географічних, історичних та культурних елементів, кожен з яких робить свій внесок у європейську ідентичність». «Спільний досвід ідей, цінностей та історичної взаємодії не можна виразити у простій і навіки незмінній формулі. Він має бути предметом розгляду кожного наступного покоління» – так зважено й далекоглядно Єврокомісія відповіла гарячим головам, котрі вимагають окреслити остаточні кордони ЄС.

Далі в документі наголошується, що стаття 49 Договору про Європейський Союз (ДЄС), яка є юридичним підгрунтям розширення, аж ніяк не означає, що всі європейські країни мають клопотатися про вступ до ЄС, а ЄС зобов’язаний задовольняти подані клопотання. Комісія ще раз наголосила, що «Європейський Союз насамперед і переважно визначається своїми цінностями». Нагадаю, що ці цінності, перелічені у частині 1 статті 6 ДЄС, не стосуються економіки і є простими та складними воднораз: свобода, демократія, шанування прав людини та засадничих свобод, верховенство права (а також повага до людської гідності, рівність, забезпечення прав осіб, що належать до меншин, згідно зі ст. 1–2 європейської Конституції). Вочевидь, ті країни, котрі прагнуть у майбутньому приєднатися до Союзу, мають ці цінності поділяти та грунтувати на них власне життя. Мабуть, це і є головне послання «Стратегії розширення...» для України. Звісно, крім того, що наразі ЄС не розглядає нашу країну як потенційного кандидата на членство.

У цьому контексті доречно нагадати, що згідно із заявами українських та єсівських достойників ядро майбутньої «посиленої» угоди між Україною та Європейським Союзом становитимуть положення про зону вільної торгівлі (а не про простір спільних цінностей). Висновки нехай кожен робить сам.

У зв’язку з оприлюдненням «Стратегії розширення...», гарний урок, як належить вести переговори з Брюсселем, якщо уряд справді щиро боронить національні інтереси країни та демонструє почуття національної гідності, надала Туреччина. Того ж дня, коли Єврокомісія оприлюднила «Стратегію розширення...», турецький прем’єр Реджеп Таїп Ердоган блискавично й доволі жорстко відреагував на закиди Брюсселя офіційній Анкарі. Він заявив, що «кіпрське питання (ЄС вимагає від Туреччини якнайшвидше відкрити свої порти для суден під прапором Республіки Кіпр) не є обов’язковим у контексті процесу нашого вступу і має технічний характер» та поклав на Європейський Союз відповідальність за перебіг подальших передвступних переговорів із Туреччиною. Та найвищим дипломатичним пілотажем став такий пасаж Ердогана: «У деяких сферах ЄС чекає від Туреччини більшого прогресу, у деяких виявлено недоліки. Це сфери, до яких ми вже делікатно звертаємося, проте які мають значний суспільний резонанс. Брак у доповіді згадки про те, що означені питання посідають перші місця у порядку денному нашої держави – суттєвий недолік документа». Наскільки відомо, українські можновладці ніяк офіційно не відреагували на оприлюднення єсівської «Стратегії розширення...» без України.

Напевно, якщо б український уряд узяв кілька уроків у своїх турецьких колег, офіційний Київ вже давно поставив би питання європейської перспективи для України перед Брюсселем руба. Бо слід розуміти, що спеціально підкреслена у Повідомленні «обережність» Євросоюзу в увімкненні зеленого світла на початку тривалого шляху приєднання до Союзу нових держав стосується насамперед України. Однак нам також слід зрозуміти, що не можна вічно стояти й дивитися на жовте світло біля «прочинених дверей» ЄС. Треба спробувати спровокувати перемикання європейського світлофору. А для цього треба донести до брюссельських можновладців українське питання у вигляді простої альтернативи, яку Євросоюз вже усвідомив щодо Туреччини: якщо, за словами члена ЄК Луї Мішеля, ЄС не набуде потенційно сильного та перспективного члена, він матиме потенційно проблемного та важкого сусіду.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво