Жодне важливе рішення в нашій країні ніколи не буде прийнято в обхід Партії регіонів

Десять років тому на політичній сцені України з’явилася партія, якій невдовзі судилося стати найвпливовішою політичною силою нашої держави.

Стрімке зростання її популярності пояснювалося просто. Ця партія будувалася не під лідера й не під чергові вибори, як це відбувалося в більшості випадків.

Її ідеологію сформувало саме життя.

Мільйони людей відчували, який величезний невикористаний потенціал накопичено в регіонах, скільки енергії, ініціативності, прагнення зробити життя країни кращим залишається незатребуваними.

Вони прагнули не абстрактної, найчастіше незрозумілої їм ідеології, яку нав’язують усілякі політикани.

Вони вимагали конкретних дій, здатних забезпечити швидкий економічний розвиток країни на основі прийняття важливих управлінських рішень не тільки в центрі, а й безпосередньо в регіонах.

Вони розуміли, що демократія, на якій більшість партій відверто спекулювали, насправді неможлива в бідному суспільстві.

Саме тому вони підтримали партію, яка не просторікувала про права людини, а робила все, щоб ця людина була достатньо забезпеченою і могла реально обстоювати свої права та свободи.

Про це не зайво було б пам’ятати тим, хто нині привласнив собі виключне право називатися демократами.

І ще один дуже важливий чинник сприяв тому, що Партію регіонів мільйони українців сприйняли як виразника їхніх сподівань: люди однозначно підтримали наше прагнення всіляко розвивати та зміцнювати дружбу з Російською Федера­цією.

Це була солідарність із нами й водночас — протест проти спроб партій націоналістичного штибу будувати зовнішню політику держави на антиросійській риториці.

Оцінюючи пройдений шлях, ми вправі стверджувати, що десять років тому засновники партії безпомилково визначили тональність діалогу з народом.

Ми були разом із народом, але ніколи не загравали з ним, не давали обіцянок, які не могли виконати.

Наша партія ніколи не прагнула посилити свою підтримку за рахунок дискредитації політичних опонентів. Ми ніколи не опускалися до того, щоб платити за образи тією ж монетою, і не ризикували суспільною злагодою заради власних політичних амбіцій.

Ми завжди твердо знали, що нашим виборцям не до вподоби радикалізм і безвідповідальність доморослих революціонерів, готових заради влади на будь-яку авантюру.

Ми завжди вірили в те, що наші однодумці цінують спокійну впевненість Партії регіонів у своїй силі, яка виявляється не в потоках популістських гасел, а в реальних економічних показниках.

Саме тому Партія регіонів незмінно виходила переможцем усіх виборчих кампаній, включаючи й останню, фактично нав’язану українському народові відомими політичними силами.

Проте ми живемо в державі, де замість закону діє принцип політичної доцільності. Попри те що результати виборів фактично не змінили розподілу сил у парламенті, партії-переможниці намагаються відмовити в праві формувати коаліцію.

Складається враження, що дехто продовжує ігнорувати не тільки закон, а й власне об’єктивну реальність. Із завзятістю, гідною кращого застосування, біло-помаранчевий табір продовжує старі закулісні ігри. Проте вже й звідтіля чути голоси тверезомислячих політиків, які усвідомлюють, що очікує країну, якщо парламентська більшість формуватиметься без партії-переможниці.

Гадаю, всі ми усвідомлюємо, що нині на Партії регіонів як ніколи раніше лежить висока відповідальність за майбутнє країни.

На відміну від політичних сил, які були представлені на дострокових виборах різноманітними блоками, ми є монолітною силою, котрій не загрожує перспектива розсипатися в результаті внутрішньоблокової боротьби за владу.

Ми єдині, хто може гарантувати виконання взятих на себе зобов’язань, не побоюючись опору з боку так званих союзників, які насправді зацікавлені в ослабленні один одного.

Ми не обіцяли перевести з нового року армію на контрактну основу й не обманювали людей щодо повернення протягом двох років утрачених внесків. Тому ми не боїмося справедливого обурення виборців, коли виявиться, що все це блеф.

Так, узнавши справжню ціну популізму, країна інакше оцінить те, що сталося після 2 квітня 2007 року. І можна не сумніватися в тому, що народ суворо спитає за лукавство так званих демократів.

Проте ми розуміємо: коли йдеться про майбутнє країни, ціна за неминучу поразку політиків-популістів може виявитися занадто високою. Соціально-економічний регрес призведе до того, що багато позитивних тенденцій в економічному розвитку країни буде втрачено на багато років, а підвищення добробуту народу, якого вдалося досягнути, виявиться лише спогадом про колишню економічну стабільність.

Тому нині Партія регіонів зобов’язана до кінця боротися за створення коаліції національної єдності — це єдино можливий шлях, якого очікує від політиків країна.

Я неодноразово говорив і готовий повторити це знову: нині жодна з політичних сил не вправі заявити, що вона в змозі самостійно об’єднати Україну.

Тільки разом, тільки спільно ми зможемо вивести країну на шлях прискореного соціально-економічного розвитку. І Партія регіонів готова заради цієї високої мети йти на доцільні поступки за умови, що протилежна сторона виявить таку ж гнучкість.

Якщо цього не станеться — вся відповідальність за можливі наслідки ляже важким тягарем на біло-помаранчевий альянс і особисто на президента.

Я вже зазначав, що результати позачергових парламентських виборів показали: немає нині в Україні сили, могутнішої за Партію регіонів. Сказане, проте, не означає, що під час виборчої кампанії не було недоробок і що результат нас цілком задовольняє.

Насправді ми могли здобути більшу кількість голосів, і якщо цього не сталося, то лише через недостатню активність штабів у деяких регіонах, а також через зайву самовпевненість декого з наших регіональних колег.

Проте я порушив цю тему не для того, щоб вказати на допущені промахи. Моє завдання полягає в іншому: звернути вашу увагу на те, що партія, яка претендує на роль голов­ної політичної сили, повинна не тільки здобувати урок із кожної виборчої кампанії. Насправді така партія має невпинно дбати про те, щоб її зв’язок із виборцями ніколи не переривався.

Обіцянки, які ми дали мільйонам наших співвітчизників, мають бути виконані за будь-яких обставин. Люди мають бути впевнені в нас, байдуже, у якості кого перебуває нині Партія регіонів — влади чи опозиції.

З огляду на це ми маємо обов’язково провести референдум, що обіцяли зробити мільйонам людей, які поставили під цією вимогою свої підписи.

Це перше. Тому я закликаю вас готуватися до дуже серйозної роботи від­разу ж після офіційного оголошення ЦВК результатів виборів.

Друге. Ми маємо як зіницю ока берегти нашу партію, пам’ятаючи, що саме їй ми завдячуємо своєю силою.

Так, партія — це її члени, її актив. Але партія — це ще й живий організм, який не терпить неуважності до себе, ігнорування законів партійного будівництва, ослаблення зв’яз­ку з її прихильниками.

Ми зобов’язані пам’ятати: найцінніше, що ми зуміли нагромадити за минулі десять років, — це довіра до нас мільйонів людей. І якщо ми не хочемо втратити цей величезний капітал довіри, маємо щодня працювати так, ніби це ключовий момент передвиборної боротьби.

Ми не повинні згадувати про своїх виборців тільки тоді, коли на порядок денний виноситься питання про нові вибори.

Тому як лідер партії я ставлю завдання не тільки не згортати роботу виборчих штабів, а, реформувавши, перевести її на постійну основу.

Люди мають відчувати, що поруч із ними постійно перебувають їхні представники в парламенті, у місцевих радах, яким вони делегували владу, щоб ті відстоювали їхні інтереси.

Як лідер партії я ставлю завдання налагодити на місцях постійну роботу громадських приймалень Партії регіонів. Поки існуватиме загроза, що з нашими однодумцями можуть вчинити так, як це було в 2004—2005 роках, ми маємо бути готові прийти їм на допомогу. Ми маємо також зробити все, щоб було відновлено справедливість стосовно тих наших прихильників, які постраждали від переслідувань 2005 року.

Далі. Нам потрібно провести серйозну внутріпартійну дискусію, під час якої обговорити завдання, що стоять перед Партією регіонів у нових політичних умовах.

Ми є свідками того, як політреформа не просто зазнає ревізії, а фактично згортається. Між президентом і БЮТ відбувається відкритий торг, ціна якого — доля парламентаризму в Україні.

Звісно, ми ніколи не допустимо цього. Ті, хто ділить нині владні повноваження в обмін на згортання інститутів демократії в Україні, мають про це пам’ятати.

Ми маємо чіткіше визначити свої позиції щодо зовнішньої політики нашої держави. Останні заяви деяких політиків свідчать, що вони не збираються радитися з народом стосовно того, чи вступати Україні у військово-політичні союзи, а чи залишатися позаблоковою державою.

Ці й інші не менш важливі питання вимагають від нас осмислення й вироблення адекватних дій. Тому я закликаю весь партійний актив якнайшвидше взятися до роботи.

Перед нами стоять винятково важливі завдання. Не побоюся назвати їх історичними. Треба бути готовими до того, щоб узяти на себе відповідальність за прийняття рішень, які можуть не всім сподобатися.

Та либонь ми живемо в часи, коли боротьба за владу ведеться з подачі наших політичних опонентів фактично без правил.

Звісно ж, ми не відступимо. За нами величезна сила, ім’я якої — Партія регіонів. Десять років політичної боротьби загартували нас достатньо, щоб не допустити узурпації влади в країні, навіть якщо хтось зуміє про це тихцем домовитися.

Турбуючись про майбутнє партії, ми маємо швидко адаптувати її до діяльності в умовах нової політичної реальності.

Ця реальність полягає в тому, що спроби згорнути політреформу й передати максимум повноважень президентові набувають характеру боротьби між прихильниками поглиблення народовладдя та їхніми супротивниками.

Гадаю, не помилюся, якщо скажу, що спроби відновити в Україні президентсько-парламентську модель державного управління переслідують єдину мету: спростити процедуру прийняття важливих рішень, коли парламентський контроль замінить розчерк пера однієї людини.

У цій ситуації Партія регіонів стає фактично єдиною реальною силою, здатною не допустити перекроювання Конституції на догоду політикам, які не представляють інтересів всього українського народу.

Із цією метою партія має максимально спиратися на народ, підтримувати постійний зв’язок зі своїми виборцями, робити все від неї залежне, щоб люди відчували присутність у регіонах своїх депутатів.

Тому передвиборні тури, зустрічі з трудящими мають залишатися однією з форм політичної роботи депутата в округах.

Я ініціюватиму розробку плану проведення регулярних зустрічей депутатів і керівництва партії з нашими виборцями.

Партія має постійно бути присутньою у засобах масової інформації. Це потребує додаткових зусиль і коштів.

Гадаю, нам слід частіше збирати партійний актив, який знає ситуацію на місцях, а отже, може зміцнити зв’язок керівництва партії з її рядовими членами.

Інакше кажучи, нам треба готувати партію до серйозної політичної боротьби. Ця боротьба неминуча, тому що в умовах демократії влада не надається довічно.

Я хочу, щоб ми не забували цю просту істину.

Водночас я вважаю, що в нас є всі підстави дивитися в майбутнє з оптимізмом. Ми — сильна партія.

Попри те, що в Україні було розтоптано Конституцію, а роль судів — зокрема й Конституційного — зведено до функцій обслуговуючого персоналу; попри пряму участь глави держави у виборах на боці однієї політичної сили; попри прямий обман виборців відвертими популістами, народ України довів, кому він довіряє найбільше.

І я хочу, щоб усі розуміли: хоч би яким виявився розклад сил у Верховній Раді, жодне важливе рішення у сфері внутрішньої та зовнішньої політики не буде прийнято в обхід Партії регіонів.

Такими є об’єктивні закони політичної боротьби. Такою є реальність, із якою доведеться рахуватися всім.