ЖИТИМЕМО У ЛІБЕРАЛЬНІЙ ІМПЕРІЇ? - Політика - dt.ua

ЖИТИМЕМО У ЛІБЕРАЛЬНІЙ ІМПЕРІЇ?

17 жовтня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №40, 17 жовтня-24 жовтня

Прикордонний конфлікт, що виник кілька тижнів тому між Україною і Росією, точніше — між Росією й Україною, наскоком розв’язати не вдалося...

Прикордонний конфлікт, що виник кілька тижнів тому між Україною і Росією, точніше — між Росією й Україною, наскоком розв’язати не вдалося. Верховна Рада вирує: звучать різкі заяви, приймається офіційне звернення до російської Думи, група депутатів вирушає на місце події. Пік виверження парламентського гніву призначений на середу, 22 жовтня. На цей день заплановані парламентські слухання щодо україно-російських відносин. Поїздка до Москви міністра закордонних справ Грищенка мало що прояснила. МЗС продовжує відсилати в Росію ноти протесту, відповіді українську сторону не влаштовують. На Кубань вилетів український посол Білоблоцький. Посол Черномирдін небатослівний. Прикордонна служба позначає державний кордон України і демонструє готовність захищати його всіма наявними засобами. Влада Криму висловлює занепокоєння і намагається знайти порозуміння з керівництвом Краснодарського краю, безуспішно. Президент Кучма довго мовчав, лише в п’ятницю обурився недоброзичливим характером дій сусідньої держави і відсутністю виразних відповідей з боку Росії. Поки все. Російський президент усе ще вельми багатозначно мовчить. Президенти Білорусі і Казахстану, з якими Кучма і Путін разом будують великий ЄЕП, на будівництво маленької дамби не звертають уваги. Лідери держав, що обіцяли 1994 року гарантувати Україні її територіальну цілісність, демонструють мовчазне терпіння, чекаючи факту порушення кордону? А росіяни дамбу будують, робота відбувається прискореними темпами. До українського острова Тузла залишилося зовсім нічого. Можливо, саме до приїзду міністра Іванова в Київ і закінчать...

Позиція української влади більш або менш зрозуміла. А яка думка народу, головного джерела влади, з цього питання? На прохання редакції «ДТ» соціологічна служба Центру Разумкова 16 жовтня ц.р. провела телефонне опитування жителів чотирьох великих міст України, включаючи столицю. За випадковою вибіркою було опитано 2035 респондентів віком старше 18 років, із них: у Києві — 535, у Львові, Донецьку і Сімферополі — по 500. Респондентам було поставлено шість запитань, пов’язаних із прикордонним конфліктом у Керченській протоці. Відповіді громадян, у відсотках від загальної кількості опитаних у кожному місті, подані в таблицях. Здається, деякі з отриманих результатів багатьох змусять серйозно замислитися. І не лише читачів «ДТ». І не лише про прикордонний конфлікт. Що ж показало бліц-опитування жителів у таких різних містах України?

По-перше, переважна більшість опитаних громадян, від 69% у Донецьку до 84% у Львові, знають про прикордонний конфлікт в Азовському морі. Телебачення протягом тижня передавало чимало різних новин, і якщо ця подія твердо відклалася у пам’яті людей, отже, НП — явно не районного масштабу, як у цьому нас намагається переконати офіційна Москва. І ще: керівництво країни, яке має можливість надійно контролювати інформаційні потоки, у цьому випадку дало людям можливість зрозуміти значущість того, що відбувається на кордоні.

По-друге, як і багато хто з політиків і експерти, більшість (56—66%) опитаних громадян не вірять у можливість будівництва дамби винятково з ініціативи місцевої влади Краснодарського краю, без повідомлення, а отже — без благословення Кремля. Кількість «наївних», котрі вірять, що Володимир Путін не контролює дії органів влади на російських околицях, виявилася невисокою; помітно більше таких у Донецьку (23%) й у Львові (27%). Можливо, це ті жителі Львова, що вірять (хочуть вірити) у різноманітні теорії поступового розвалу Росії як єдиної держави і вважають, що Москва вже ослабнула до такої міри?

По-третє, загальна оцінка дій росіян на кордоні, як і передбачалося, помітно відрізняється в різних регіонах України. Прямо скажемо: навіть помітніше, ніж передбачалося. Більшість жителів Києва і Львова, відповідно 60 і 62%, обурені і вважають їх незаконними — повний збіг із позицією українського МЗС і Верховної Ради. Зате в Донецьку, а тим більше — у Криму переважають інші настрої: майже третина (30%) донеччан і половина (48%) жителів автономії абсолютно спокійні і вважають дії росіян виправданими. Тут явний дисонанс з офіційною позицією як центральної, так і регіональної влади.

По-четверте, невисокий відсоток тих, кого проблема кордону з Росією не хвилює (12— 9%), говорить про те, що це питання справді важливе. Очевидно, що делімітацією кордону (на карті) не обмежитися. Абсолютно правильно керівництво країни порушує питання про необхідність демаркації україно-російського кордону на місцевості. Нині прикордонники поспіхом змушені розставляти буї, щити з плакатами та інші атрибути державності навколо острова Тузла. Якби кордон був чітко позначений заздалегідь, ні в кого не виникало б сумнівів, чи є факт порушення або його немає. Все було б зрозуміло — і для українців, і для росіян, і для країн — гарантів нашої територіальної цілісності.

По-п’яте, опитування ще раз підтвердило миролюбний український характер. Ми мирні люди, і наш бронепоїзд… Ні-ні, він не стоїть на запасному шляху; якщо виходити з думки опитаних громадян, то він не потрібен взагалі і підлягає відправленню в залізничний кут. Як у 60-х роках на великих залізничних станціях стояли сотні непотрібних уже паровозів… Абсолютно зрозуміле бажання розв’язати конфлікт за допомогою переговорів. Хіба можна інакше? Та ж як бути прикордонникам з їхнім моральним духом, адже їм ставлять завдання захищати кордон всіма (!) наявними засобами, а народ у переважній більшості (66—91%) проти цього? Є над чим замислитися. Воєнний конфлікт неприпустимий, але однаковою мірою неприпустимі і претензії на українську територію. З цього повинні виходити політики з обох боків кордону. Їм потрібно також звернути увагу на 16% львів’ян і 18% донеччан, які підтримують застосування збройної сили для захисту острова. Відсоток дуже високий, причому в таких різних містах і з, цілком зрозуміло, різних причин.

По-шосте, своїми діями Росія вже понесла втрати в громадській думці. Якщо взяти різницю тих, хто став гірше і краще ставитися до РФ після інциденту, то втрати становили 5% у Донецьку, 32% у Львові і 20% у Києві (у Криму — без змін). Для одного тижня це дуже багато. І дуже «своєчасно» напередодні підготовки документів по ЄЕП до ратифікації. Зауважимо, що серед тих стійких, чия думка не змінилася, до Росії також ставляться по-різному.

І останнє. Про бажаючих жити в «ліберальній імперії» за Чубайсом. Таких виявилося дуже багато, більше, ніж можна було очікувати. Навіть у столиці України — кожен п’ятий із числа опитаних, у Донецьку — 55%, у Сімферополі — 78,8%. Що за цим: невір’я у власну державу як таку, невдоволення нинішньою владою, ностальгія по Союзу? Як видно, мають місце й інші причини. Й усе ж забагато бажаючих для країни, яка нещодавно відсвяткувала 12-річчя своєї незалежності, керівництво якої проголосило мету: домагатися членства в НАТО і Європейському Союзі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво