Земля, козаки та аскери. Назустріч черговому засіданню РНБО щодо земельного свавілля

Інформпростір останнього тижня заповнили заголовки на кшталт «У Криму можлива друга Чечня». Іноді зі знаком запитання. Хвиля піднялася після заяви Мустафи Джемілєва. У Львові, де йому вручали премію журналу «Ї», лідер меджлісу так змалював ситуацію на півострові: російські бізнесмени, роздаючи хабарі, масово скуповують землі. А для боротьби з кримськими татарами, які самовільно селяться на проданих територіях, наймають російськомовну молодь, котра нападає на репатріантів. «Ми дійшли до краю, відбуваються організовані напади на кримських татар, і постало питання про утворення своїх напіввоєнізованих формувань для протистояння «російським козакам» і різним бандформуванням». Джемілєв повідомив: меджліс уже ухвалив рішення про формування загонів самооборони, «але я наклав вето, тому що це буде друга Чечня». Втім, ситуація може вийти з-під контролю, якщо влада не реагуватиме на насильство і кримські татари почнуть оборонятися. Тоді меджлісу не залишиться нічого іншого, як очолити такі формування, пояснює Джемілєв (за повідомленням «Німецької хвилі»).

Уже за кілька днів Мустафа Джемілєв уточнював на прес-конференції в Києві: порівнювати ситуацію в Криму й Чечні не можна, оскільки кримські татари «ніколи не хотіли відокремитися від України; у нас проблеми не з центральною владою українською, а з владою в Криму».

Що все це означає? Крім того, що лідер кримських татар змушений був, власне, спростувати себе в прогнозах щодо майбутності Криму й уточнити адресу винуватця — усі претензії до влади місцевої, кримської. За великим рахунком, це нічого не змінює в заявлених раніше намірах меджлісу домагатися виконання закону стосовно репатріантів незаконними методами. А саме — шляхом утворення «напіввоєнізованих формувань». Застереження — «якщо влада не реагуватиме, не вирішуватиме земельної проблеми» тощо — має, напевно, свідчити про те, що утворення загонів самооборони розглядається меджлісом як вимушена необхідність і аскери вийдуть «на патрулювання» разом із козаками тільки в крайньому разі.

Про відродження загонів аскерів (воїнів) лідери меджлісу для пристрашення влади заявляли неодноразово. Проте рішення про утворення загонів самооборони ухвалено було вперше. І відразу було ветоване М.Джемілєвим. Курултай питання утворення загонів не розглядав. Але спроби зареєструвати організації на
кшталт козачих, гадаю, будуть. Є інформація, що зараз у меджлісі уважно вивчають статути козачих об’єднань. Для того, щоб дзеркально виписати свої. Про аскерів, швидше за все, не йтиметься. Але якщо управління Мін’юсту відмовить у реєстрації таким об’єднанням громадян, утворюваним з метою духовно-патріотичного виховання тощо, — це буде доказом подвійних стандартів, застосовуваних владою.

Те, що з козачим рухом у кримському виконанні давно треба навести лад — не новина. Зареєстровані як громадські організації, вони працюють, власне, як охоронні структури, деякі використовуються для рейдерських захоплень. Козаки з’являються в кожній конфліктній ситуації, де присутні репатріанти, їх наймають бізнесмени і політики для силових акцій. Бахчисарайські козаки — найпомітніші, тому що засвітилися у масових сутичках із репатріантами в Сімеїзі, Сімферополі і самому Бахчисараї. До речі, отаман Сергій Юрченко (він же — голова комісії Бахчисарайської міськ­ради з міжнаціональних питань) жодної невідповідності статуту не бачить: мовляв, ми ж брали участь у тих подіях не у формі і не як козаки, а як пересічні громадяни.

Чи варто боротися з негативним явищем, створюючи його дзеркальну копію? Адже першопричина сутичок із козаками зовсім в іншому — у корупції влади і бажанні конкретних людей прикрити бізнесові та політичні інтереси видимістю «міжетнічних конфліктів». Другий
момент — меджліс не втримає контролю над такими формуваннями. Якщо хтось із меджлісу хоче заперечити, нехай продемонструє, як уже сьогодні можна взяти під контроль так звану охорону на самозахопленнях під проводом Даніала Аметова.

З іншого боку, кримська влада раптом стала погрожувати новою бульдозерною війною. Наприкінці минулого тижня Державна виконавча служба призначила дату примусового виконання рішення суду, а простіше кажучи знесення самобуду в Судаку. Але цього не сталося. Як виявилося, втрутився народний депутат Борис Дейч — аби розібратися в ситуації. Керівництво парламенту вустами віце-спікера С.Цекова вибухнуло гнівною заявою: «...колишнє керівництво Верховної Ради АРК, уже будучи народними депутатами України, через адміністрацію президента, КМ країни і Міністерство внутрішніх справ намагається активно втрутитися в процес боротьби з незаконно захопленими землями в себе на «вотчині» і не дає нам можливості вирішити цю проблему відповідно до закону. Тому ми категорично заявляємо, що, незважаючи на втручання, кримська влада все одно лад у земельній сфері наведе. Усі земельні ділянки, які були незаконно захоплені на території півострова — чи то на півдні, сході або заході, — ми звільнимо. І якщо для цього знову знадобляться бульдозери — пройдемо бульдозерами».

Через що скандал? Знести мали будинок непримітного жителя Судака Павла Литвинова. Самобуд він розпочав іще сім років тому, коли зрозумів, що його сім’ї з двома дітьми збільшити свою житлоплощу в комуналці не вдасться. Будинок стоїть на зсувній ділянці, і місцевий мер каже, що треба зносити будівлю, аби не трапилося біди. А всього в черзі на землю під житло в Судаку п’ять тисяч жителів, а генплану міста ще немає, і самозахоплення в регіоні на 165 гектарах...

Проте істерична реакція керівництва автономії на те, що знесення будинку Литвинова не відбулося, підтверджує версію про зрив намічених планів. Нікому не потрібному Литвинову просто не пощастило — його будинок мали зруйнувати для балансу: після подій на Ай-Петрі терміново потрібно було знести так зване слов’янське самозахоплення, тому що на черзі було ще одне кримськотатарське — на вулиці Оранжерейній у Сімферополі. Поруч із містечком котеджів дуже непростих сімферопольців, для яких у міськради земля знайшлася. Земля тут дорога — деякі ділянки по вісім соток продають по 125 тисяч доларів, а ті, на яких стоять самобуди репатріантів, — по 90 тисяч. І, як запевнили в агентстві, яке опікується їхнім продажем, до нового року самобуди обіцяли знести.

Рішення суду щодо самозахоплення на Оранжерейній теж, у результаті, не виконали. Максимум зусиль доклав Рефат Чубаров. Що далі?

На думку Р.Чубарова, свавілля в земельній сфері у Криму вже вимагає вжиття надзвичайних заходів. Наприклад, створення спеціальної комісії з представників Кабміну, секретаріату президента та РНБО, яка б разом із прокуратурою якийсь час постійно працювала в Криму, моніторила ситуацію й усувала порушення закону. Але, незважаючи на безліч комісій, ситуація тільки погіршується. Земля дорожчає.

Тим часом, не чекаючи рішень Києва, чергового засідання РНБО щодо земельних питань (попереднє, до речі, легко було спущене на гальмах у Криму і практично за жодним пунктом не виконане), ситуацію можна спробувати змінити й самим. Але для цього треба перестати лякати Чечнею, а взятися за рутинну роботу. Вона саме й потрібна людям, котрі в результаті страждають від сваволі влади.

Починаючи з 1989 року, землю репатріанти могли отримати тільки після узаконення самозахоплень. Програвши кримським татарам бульдозерну війну, влада змушена була згодом ухвалити дер­жавну програму облаштування селищ компактного проживання. Але часи змінюються, і діяти старими, хоча й єдино поки що ефективними методами, говорячи при цьому про верховенство права і права людини, — нечесно і недалекоглядно. Адже багато самозахоплень сьогодні — на землях приватної власності, тобто порушуються права інших людей. І неправда, що немає іншого шляху.

Один приклад. Головна причина самозахоплень, як уже вкорінилось у суспільній свідомості, — бездіяльність влади щодо виділення землі репатріантам під будівництво житла. Місцеві ради просто не розглядають заяв, причому роками. Що в такому випадку може зробити громадянин України, передбачено в Земельному кодексі, у пункті 11 статті 118. Питання вирішується в судовому порядку. Начальник відділу прокуратури АРК Даниїл Стадник говорить, що йому відомі близько 500 випадків, коли люди успішно скористалися з можливості через суд змусити ради розглянути їхні заяви про виділення землі. Причому в прибережних регіонах — на ПБК, у Євпаторії... Цікавлюся в меджлісі — скільки позовів було подано з приводу нерозгляду заяв репатріантів органами місцевого самоврядування. Пригадали один випадок.

Можна багато говорити про нашу судову систему. І про низький відсоток виконання рішень судів. Але не цього разу — адже практики оскарження в судах бездіяльності органів влади стосовно репатріантів узагалі немає!

Тим часом меджліс і кримськотатарські громадські організації мають величезний успішний досвід правової допомоги співвітчизникам з отримання громадянства. Чому б його не використовувати для захисту прав репатріантів? Зрозуміло, мітинг провести, дорогу перекрити, на самозахоплення піти набагато простіше й звичніше. Але якщо йти правовим шляхом, аргументів у влади не було б. І ставлення до репатріантів решти населення було б цілком інакшим, ніж сьогодні.

Ще один момент, який потребує кваліфікованої роботи юристів. З великим об’єднуючим кримське (і не тільки) співтовариство потенціалом. Ідеться про безкарність посадових осіб, які роками не розглядають заяв людей на отримання ділянки під будівництво житла. Знаходячи під час перевірок у радах іноді сотні таких заяв, правоохоронці застосовують дисциплінарне покарання, тобто догану. Страшна кара, як розумієте.

Тепер читаємо Кримінальний кодекс. Стаття 367 — службове недбальство: «Тобто невиконання або неналежне виконання посадовою особою своїх службових обов’язків унаслідок несумлінного ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи суспільним інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб». Але за цією статтею жодний чиновник у Криму до відповідальності за згадану вище бездіяльність не притягувався.

«Немає такої практики в Криму, хоча усе на те вказує. Вся проблема в тому, — вважає адвокат Наріман Абдурешитов, — що заяви має розглядати сесія, а ради — орган колегіальний, і притягти конкретну особу до відповідальності неможливо».

Але дисциплінарні догани комусь же виносять? «Зазвичай землевпорядникам, адже вони повинні готувати й виносити питання на розгляд сесії, — каже Даниїл Стадник. — Складніше інше. У статті чітко прописано — «що завдало істотної шкоди правам, свободам та інтересам». Доказовість саме того, що ця шкода є істотною, і є головною складністю у застосуванні цієї статті. Тому якщо людина, котра роками чекає розгляду свого прохання на виділення землі під житло, звернеться із заявою, їй буде відмовлено в порушенні кримінальної справи». Але ж ніхто ще й не намагався!

Ще один приклад на користь правового шляху в обстоюванні прав. 12 грудня загін міліції спецпідрозділу «Беркут» затримав керівника бахчисарайського меджлісу А.Чійгоза і С.Меметова. Через місяць після ай-петрівських подій правоохоронці вирішили, що вони мають відсидіти п’ять діб адмінарешту за опір працівникам міліції під час спецоперації на плато. Але обидва затримані після рішення Ялтинського суду про адмінарешт усі ці дні перебували в Лівадійській лікарні, у палатах, обладнаних гратами і під цілодобовою міліцейською охороною. Що було б іще кілька років тому? Акція протесту з гучною облогою СІЗО. Але тут спрацювали адвокати — і вже увечері Чійгоз і Меметов були вдома, звільнені за рішенням суду.

Багато років меджліс домагається ефективного представництва в органах влади. При цьо­му громадськості доводять процентне співвідношення чиновників-репатріантів і представників інших етносів. А що, ефективність присутності у владі вимірюється тільки кількістю і перевагою при голосуванні? Навіть не кажучи про реальний ККД ставлеників меджлісу в уряді, райдержадміністраціях, хочеться запитати:

— чому жодний член уряду Криму — посланець меджлісу ніколи не заявляв публічно про свою незгоду з якимсь сумнівним рішенням щодо земельних питань, бажано ще на стадії його підготовки?

— чому жодний депутат-репатріант не оприлюднив рішення місцевих рад про те, кому неправомірно роздають землі?

— чому жодний депутат-репатріант не скликав прес-конференції, аби доказово повідомити, що десятки, сотні або тисячі заяв його співвітчизників на отримання ділянки під будівництво житла залишаються роками без розгляду такою-то радою?

Ми чуємо тільки заяви політиків, а конкретних документів, доступ до яких мають чиновники різного рівня та депутати від курултаю-меджлісу, ніхто не оприлюднює. До цього часу в меджлісу не було практики прикладної правової роботи в земельній сфері. Але, може, варто вже її розпочати, аби зупинити розвиток ситуації за тими небезпечними сценаріями, які писалися вчора?