Збройовий мільярд - Політика - dt.ua

Збройовий мільярд

23 вересня, 2011, 14:46 Роздрукувати Випуск №34, 23 вересня-30 вересня

Україна на шахівниці спеціального експорту.

© topwar.ru

Український збройовий експорт у всі часи скидався на перевер­нену піраміду, яка балансує й не падає завдяки незрозумілим для необізнаних чарам. Новий час не породив повноцінного війсь­ково-технічного співробіт­ницт­ва, де б збройовий бізнес, як у більшості держав, був інструментом політики і можливістю оптимально розв’язувати завдання обороноздатності. У державах із класично вибудуваними пірамідами військово-технічного співробітництва збройовий бізнес спирається насамперед на потугу оборонної промисловості, військовий потенціал національної армії та розвинений сектор фундаментальної науки. В Україні, за давньою згубною традицією, оборонна промисловість виступає дійною коровою, армія — нещасною пасербицею, а про науку, як про покійну, можна говорити або добре, або нічого.

Barba non facit philosophum

Воістину борода не робить філософом — прадавні римляни мали абсолютну слушність. Так і бренд, хай навіть відомий в усьому світі, сам собою не зробить Україну лідером стріляючого експорту. Із багатьох причин.

Перша полягає у відсутності стратегічного бачення розвитку оборонної промисловості. Це особливо дивно, оскільки самій владі вже скоро два роки. Нової вертикалі управління ОПК так і не створено, а отже, і вертикаль військово-технічного співробітництва держави не може вважатися завершеною.

Чому в Україні ніхто всерйоз не думав про інвестиції в оборонку? Та дуже просто. Це тривалі в часі проекти, і гроші від таких вкладень можуть з’явитися через п’ять-сім років, та й то якщо конструктори не підведуть, а світ стоятиме на місці. У нас так далеко думати не заведено. Тим більше що серцевина ОПК, хоча й хвора, але поки що доїться. До неї можна додати солідну спадщину у вигляді завжди затребуваної на ринку ремонтної інфраструктури з трьох десятків пов­ноцінних підприємств. Ще є півтора десятка недержавних підприємств, які на свій страх і ризик щось створюють. Нарешті, і ЗСУ можна поскубати — старі літаки й вертольоти радянського виробництва ще популярні, а оборонний щит усе одно вже давно картонний. Цей цілком реальний потенціал і став основою для реалізації ідеї — ні, не укрупнення й посилення оборонної промисловості, — її жорсткої «заточки» виключно під завдання збройо­вої торгівлі, бажано — оперативної.

Ідея, представлена суспільству як посилення оборонки, насправді виявилася ефемерною як мінімум тому, що за бортом новоявленого синдикату залишилося чимало підприємств, які тепер опинилися без господаря. Оскільки Мінпромполітики вже нібито немає, а «Укроборонпрому» баласт не потрібен. Не кажучи вже про те, що руки реформаторів не дотягнулися до космічних підприємств.

Причина друга — кадрова. Звільнивши одним махом чи не половину спеціалістів із ланки так званих контрактерів (людей, здатних самостійно пройти шлях від попередніх переговорів до готового для підписання контракту), нове керівництво «Укр­оборон­прому»-«Укрспецекс­порту» наразилося на необхідність змінювати посередників на цілому ряді регіональних ринків. Тим більше що пішли люди, які по 10—12 років працювали в цій системі і обросли важливими для цього бізнесу особистими зв’язками. У ряді випадків це призвело до скандальних ситуацій, небажаного для іміджу спец­експортера просочування інформації, зривів термінів поставок техніки та інших негараздів.

Імовірно, тому оприлюднена статистика успіхів ДК «Укрспец­експорт» у 2010 році має трохи дивний вигляд. Нагадаємо, згідно з даними Держекспорт­контролю України, «Укрспец­експорт» реалізував продукції та послуг майже на 1 млрд. дол. А головними покупцями української зброї задекларовані країни Африки, серед яких за обсягами закупівель лідирують Судан і Кон­го. Усього в Африку було пос­тавлено 250 танків та іншої бронетехніки. Сто танків Т-72 і 30 Т-55 отримала Конго, 60 танків Т-72М і 55 танків Т-55 — Судан. У Конго ще поставляли артустановки БМ-21 «Град», 122-мм «Гвоздика» і 152-мм «Акація», гаубиці Д-30 та міномети. Тобто, як бачимо, основу експорту становило застаріле озброєння радянського виробництва. Але африканський ринок ніколи не ставав ключовим для України. Значно важливішим завжди був динамічний ринок держав Пів­денно-Східної Азії з Китаєм, Ін­дією, Таїландом, В’єтнамом, Па­кистаном. І активний збут старої техніки не має стати спотвореною ілюзією розвитку військово-технічних можливостей України. Швидше, навпаки: реалізовані старі танки слугують нагадуванням, що Україна занадто мало продає нової високотехнологічної техніки.

Третя причина — технологічна. Як відомо, торгівля зброєю прямо пов’язана з іміджем держави: вона покликана підтвердити, що країна має високотехнологічні виробництва й задає тон у сфері розвитку технологій. Тим часом усе, що пропонує Україна на світовому ринку озброєнь, — це радянські технології, які лише на окремих ділянках змінені, модернізовані, удосконалені. Справді, саме завдяки розвиткові радянських ідей українські збройові конструктори помітно просунулися у сфері пропозицій поставок бронетехніки. І танк, і бронетранспортер здаватимуться новою зброєю після обладнання бойової машини високоточними засобами ураження, системами динамічного та активного захисту, удосконаленим дизельним двигуном, новими бойовими модулями і розробленими тренажерними системами. За сукупністю впроваджених у стару техніку новинок виріб набуває іншого вигляду і нових характеристик.

Але намальована картинка — швидше, результат спорадичних зусиль окремо взятих розробників та виробників. Системи давно немає. Точніше, її так і не створили з елементів, як мали. Наприклад, отримавши майже десяток боєприпасних підприємств, Україна розгубила всі можливості створити національну галузь. Якщо ще з десяток років тому станцію пасивної радіо­електронної розвідки «Кольчугу» називали найкращим у світі виробом такого типу, то сьогодні на міжнародних виставках озброєнь можна знайти два-три аналоги. І так по всьому спектру номенклатури продукції військового і подвійного призначення. Причина проста: держава не вкладала й не вкладає ресурси в розвиток технологій. Одиниці успішних підприємств примудряються розвиватися за рахунок зовнішньоекономічної діяльності. До речі, активність виявляють переважно приватні компанії. Так, у 2010 р. холдингова компанія «Автокраз» у 3,6 разу збільшила підсумковий результат виробничої діяльності, випустивши за рік 1002 авто­мобілі. Схожі результати у ВАТ «Мотор Січ», динамічно розвиваються і такі компанії, як «Аеротехніка» або ХК «Укрспец­техніка». Але це одиниці. Тут не можна впевнено говорити про стабільність. Взагалі, чи можна говорити про майбутнє країни на світовому ринку озброєнь, якщо за 20 років вона не розробила жодної нової системи зброї?

Та й оцінка технологічної спадщини в 2011 р. свідчить, що вона залишилася непривабливо рідкувата. А саме, можна говорити вже тільки про елементи систем, про модернізацію або створення агрегатів чи вузлів. Ось типові приклади сучасних розробок: створення вітчизняного фотоприймача для тепловізійного прицілу — для пошуку цілі тепловим контрастом 1,5 К на дальності 6 км; розробка комплексу електромагнітної імпульс­ної протидії для забезпечення захисту від високоточної зброї з верхньої півсфери; збільшення живучості жерл шляхом іонно-плазмового напилювання хрому; створення броньованих керамічних панелей підвищеної живучості. Є напрацювання зі створення нового лазерного далекоміра, налагодження виробництва вольфрамових сердечників для бронебійно-підкаліберних снарядів або комплексу електродинамічного захисту від кумулятивних засобів та кінетичних боєприпасів. Навіть неозброєним оком видно, що призначення новинок — поліпшення якості вже існуючих систем. А їх масштаб непорівнянний із амбіціями збройової держави — це ж не системи озброєнь і військової техніки, а лише їх вузли.

Нарешті, четверта, і далеко не остання причина — істотні зміни самого ринку зброї. Доки Україна роздумує про реформу, її витісняють із ринку держави-експортери вже другого порядку. А зміна влади в країнах Північної Африки автоматично не відкриває Україні нових можливостей — за них треба довго й жорстоко боротися. Здавалося б, створили купу проблем із поставками літаків у Лівії, і зміна влади відкриє можливості створення нових умов для колишніх домовленостей. Але ласий лівійський ринок тривожить багатьох, і не виключено, що ситуацією з обвинуваченням українських громадян у підтримці режиму Каддафі скористаються конкуренти, які хочуть витіснення України.

Новий літопис збройового бізнесу: «есть только миг, за него и держись»

До середини 2011 року коман­да спецекспортерів була зайнята майже виключно виконанням збройових угод 2009 року, тобто підписаних попередниками. Тільки через півтора року з’явилися нові замовлення. Та й вони переважно ґрунтуються на платформі попередніх угод. Скажімо, добре рухається робота з Таїландом — після підписання нового контракту на поставку 121 бронетранспортера БТР-3Е1 на суму близько 140 млн. дол. недавно було укладено ще одну угоду — на поставку в Таїланд 49 українських танків «Оплот». Джерела Jane’s стверджують, що танки «Оплот» поставлятимуться з 2013 року, вартість угоди становить 240 млн. дол. Без перебільшень можна назвати досягненням той факт, що українському танку в тендері вдалося обігнати південнокорейський танк Hyundai Rotem К1А1 і російський Т-90. Тим більше що «Оплот» фактично не поставляється у ЗСУ. Але тут саме час помітити, що контракти з Таїландом укладалися по второваному шляху — після підписання попередньою командою та налагодження роботи з виконання угоди на поставку 96 бронетранспортерів цієї самої версії на суму близько 123,8 млн. дол.

Влітку 2011 року Ефіопія уклала з Україною контракт на закупівлю 200 застарілих Т-72Б. Попри відносно невисоку вартість контракту, його також можна зарахувати до незаперечного успіху, — інакше їх доведеться через кілька років утилізувати.

Проте на тлі складнощів виконання найбільших в історії України угод із Іраком ці успіхи вже не здаються такими вагомими. Немає сенсу повторювати описані багатьма ЗМІ проблеми роботи на іракському ринку. Спеціалісти мають рацію — вони викликані слабким розумінням новою командою спецекспортерів кон’юнктури ринку та особливостей роботи з посередниками. Навіть якщо Україна зможе уникнути грошових санкцій і відновить репутацію на іракському ринку, варто погодитися зі спостерігачами: вся ця ситуація — надто поганий старт для ДК «Укроборонпром».

Поки що закритою для спецекспортерів залишається й Латинська Америка. І якщо стосовно поставок бронетехніки в Перу просто немає ясності, то Бразилія, що мала намір придбати українські танки й налагодити масштабне співробітництво з ВАТ «Мотор Січ», за неофіційними даними, відмовилася від військово-технічного співробітництва з Україною. Причому зовсім не через технічні характеристики танка. Обізнані люди кажуть, що бразильська сторона була ошелешена, коли після підписання документа про співробітництво з Мінпромполітики України один із заступників генерального директора «Укрспец­екс­порту» заявив про необхідність заново домовлятися — уже з керівництвом «Укрспец­екс­порту» і «Укроборонпрому». Таке правонаступництво всередині української влади, точніше — його відсутність, кажуть, викликало шок. Тим більше що й міністра оборони Бразилії, прихильного до ВТС з Україною, примусили піти у відставку, причому ставлення до закупівель техніки українського виробництва виявилося не останнім питанням у списку претензій до чиновника.

Схожа ситуація і з імовірністю поставок Індії керованих авіаційних ракет Р-27. Індійці, які гостро потребують авіаційного озброєння, погодилися навіть із завищеною вартістю ракети, але угода в кілька сот мільйонів доларів не рухається до підписання. Фахівці кажуть, що виробник ракет ДАХК «Артем» просто не може відпрацювати схему, а спецекспортери не мають можливості впливати на це підприємство, — в «Укроборонпром» воно не потрапило, Мінпромполітики ж уже немає на менеджерській карті країни.

Ще один холдинг, який незрозуміло кому підпорядковується, — ДАХК «Топаз», зробив два комплекси радіолокаційної розвідки «Кольчуга-М» (а підприємство виробляє ці комплекси виключно під замовлення), і тепер уже півроку не може їх реалізувати. На думку близьких до підприємства осіб, 48 млн. дол. Україна не може заробити з досить банальної причини — нездатність конкретних людей домовитися між собою.

Зрозуміло, це лише окремі епізоди з сучасного життя спецекспортерів, вибрані, швидше, для аналізу тенденції повільного сповзання України збройової в число якщо й не аутсайдерів, то точно у бік від лідерів. Фор­мально можна фіксувати доларове зростання обсягів збройового експорту. Але спеціалісти чудово знають, що купівельна спроможність долара впродовж останнього десятиліття впала наполовину, отже реально залишилося не так і багато аргументів на користь національної гордості за успіхи в торгівлі зброєю. Понад те, заяви ряду українських політиків і чиновників, буцімто Україна все ще входить у десятку лідерів збройового експорту, як мінімум некомпетентні. Сьогодні, мабуть, хіба що американські розвідслужби здатні намалювати чітку картину світових поставок. А річні обсяги збройового експорту всієї України помітно поступаються результатам роботи самої тільки ізраїльської компанії, можна взяти на вибір — Elbit Systems чи Tadiran. Ціла низка нових гравців на світовому ринку озброєнь залишила Київ позаду. А колись же Україна випереджала за рівнем поставок Китай і Іспанію.

Звісно, «Укрспецекспорт» підписуватиме нові контракти. Марка українського експортера надто розкручена й цілком успішна. Також логічно, що новий кадровий склад налагодить власні зв’язки і роботу з посередниками. А лише виконання конт­рактів 2009 року забезпечить стабільне зростання обсягів національного ВТС до 2012 року включно. Проте це — піррова перемога, беручи до уваги наявний ресурс і налагоджену систему.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1282, 15 лютого-21 лютого Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво