Збройове яблуко розбрату - Політика - dt.ua

Збройове яблуко розбрату

29 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 29 вересня-6 жовтня

Новий уряд почав виявляти завидну активність у намірі взяти під свій контроль діяльність спецекспортерів, зокрема ДК «Укрспецекспорт» та її дочірньої фірми...

Новий уряд почав виявляти завидну активність у намірі взяти під свій контроль діяльність спецекспортерів, зокрема ДК «Укрспецекспорт» та її дочірньої фірми. Втім, спостерігачі зазначають енергійну діяльність партії влади й на ряді інших, переважно ресурсних, напрямів. Прибічники новацій аргументують свою позицію тим, що вся економіка, і в тому числі військова, має бути в одних руках. Переділ сфер впливу — справа не нова, проте президентська вертикаль управління військово-технічним співробітництвом (ВТС), частиною якого й є збройовий бізнес, сьогодні об’єктивно становить один із основних бастіонів реального впливу глави держави. Оскільки ВТС є унікальним інструментарієм зовнішньополітичної діяльності і майже єдиною сферою перетинання діяльності Ради національної безпеки та оборони України, всіх силових структур, спеціальних служб і розвідок.

У цій боротьбі цікавою є ще одна деталь: сторони не демонструють готовність до співробітництва й обговорення цього питання, а в боротьбі використовують усі можливі засоби, зокрема й потужну підкилимову артилерію.

Збройові революції

Це чимось нагадує ситуацію невдовзі після створення 1996 року держкомпанії «Укрспецекспорт», яку довірили створити полковнику контррозвідки СБУ Андрію Кукіну під виконання великого пакистанського танкового контракту. Але потім зі зміною урядів почалися зміни і на збройовому фронті. Новий прем’єр — тоді ним був Валерій Пустовойтенко — домагається в травні 1998 р. виходу постанови про безпосереднє підпорядкування «Укрспецекспорту» прем’єру, а у квітні Кукіна знімають із посади гендиректора. Керівництво «Укрспецекспортом» довірили Валерію Малєву, який на той момент був одним із помічників президента Леоніда Кучми. Для запобігання зайвій вразливості запроваджено правило — кандидатура на посаду генерального директора держкомпанії з експорту й імпорту продукції та послуг військового і спеціального призначення погоджується між Радбезом і урядом і затверджується президентом. Відтоді і досі вважалося, що гендиректор «Укрспецекспорту» — президентська креатура.

Потім був новий період переділу — 1999—2000 рр. Його реперна точка — створення постійно діючого комітету при президенті України з політики військово-технічного співробітництва й експортного контролю, яким керує перший заступник секретаря Ради національної безпеки й оборони. Створений центр впливу заміняє собою існуючу раніше міжвідомчу урядову комісію. Стверджувалося, що нова структура діятиме більш оперативно порівняно з пасивно-інертною урядовою попередницею. І вкупі з появою персонально відповідальної людини за стан справ у військово-технічному співробітництві — першого заступника секретаря Радбезу — стане ще одним поштовхом до зміцнення позицій України на світовому ринку зброї.

Четверта революція була викликана кольчужним скандалом, після якого було заявлено, що орієнтири збройового бізнесу визначатиме сам президент. Зокрема було прийнято рішення, що глава держави має оголошувати щорічний акт про основні завдання центральних органів виконавчої влади у сфері міжнародного ВТС, а також експортного контролю. Такий перший документ готували на 2004 рік — для конкретизації орієнтирів затвердженої в серпні 2003-го Концепції військово-технічного співробітництва України з іноземними державами.

Але такого президентського виступу не дочекалися. Ні від Кучми. Ні від Ющенка. А сама вертикаль президентського управління збройовим бізнесом тихо замкнулася на Радбезі, а в рамках Радбезу — на комітеті.

Час змін

Новий виток боротьби за збройовий бізнес ознаменувався невгамовним бажанням нового уряду замінити главу «Укрспецекспорту», сприйманого виключно креатурою президента. Якщо на початку кабінетної битви в числі потенційних кандидатів розглядали колишніх генеральних директорів держкомпанії Андрія Кукіна і Валерія Шмарова, колишнього міністра оборони Олександра Кузьмука, народного депутата Миколу Лісіна і ще ряд відомих у сфері ВТС людей, то у середині вересня урядові лідери зійшлися на кандидатурі екс-голови Державної служби експортного контролю Михайла Морозова. Віктор Ющенко при першому розгляді не погодився із запропонованою прем’єр-міністром кандидатурою. Є думка, що президента України цілком влаштовує нинішній генеральний директор Сергій Бондарчук — зрештою, обсяги збройового експорту не падають, і навіть навпаки. Але, можливо, саме останнє є дуже важливим стимулом для команди, сформованої з партії влади. Бо річ зовсім не в тім, хто керуватиме компанією, а в тім, як будуватиметься вертикаль. Беручи до уваги той факт, що раніше Михайло Морозов обіймав посаду голови Держекспортконтролю, заступника гендиректора «Укрспецекспорту», глави правління небайдужого до оборонно-промислового комплексу ВАБанку, директора зовнішньоторговельної фірми «Прогрес» (дочірнє підприємство «Укрспецекспорту»), є сенс казати про реальне делегування повноважень на управління збройовим експортом. Це важливо враховувати, щоб усвідомити: мова не про революцію в самій системі ВТС, а про просте перетягування ковдри.

Безумовно, кандидат на крісло «Укрспецекспорту» виявився заручником ситуації. Оскільки замість задушевної розмови двох Вікторів у Кабінеті міністрів з’явилася цікава постанова, суть якої проста і прямолінійна: відтепер генеральний директор держкомпанії «Укрспецекспорт» призначається за поданням глави уряду й підзвітний Кабміну, а РНБОУ лише дає певну запитувану інформацію. Іншими словами, усі рішення щодо торгівлі зброєю і ВТС у цілому готуватимуться в уряді, а не в комітеті з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при президенті України (у його складі близько десятка представників різноманітних міністерств і відомств). У президента України є дві форми впровадження рекомендацій, які готуються цим комітетом: власними указами і шляхом рішення РНБОУ. До речі, і сам «Укрспецекспорт» був створений за рішенням РНБОУ. Так чи інакше, вплив на ВТС вислизає з рук глави держави...

Ціна питання

Серед основних козирів прибічників президентської вертикалі управління військово-технічним співробітництвом значиться Конституція. Якщо вона справді щось означає, прем’єр-міністрові для того, щоб перебрати повноваження в цій сфері, необхідно подбати про внесення змін до Основного Закону держави. Тому що в статті 106 Конституції у пункті 17 визначені повноваження президента України у сфері безпеки та оборони держави. Ці самі повноваження підтверджені й у статті 9 Закону України «Про основи національної безпеки і оборони», а також Законом України «Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання». Зокрема у статті 6 цього нормативно-правового акта вказується, що саме президент України здійснює загальне керівництво в галузі експортного контролю.

Ключове питання, вочевидь, полягає в тому, хто і як трактує діяльність держави у сфері військово-технічного співробітництва. Якщо це зовнішньоекономічна діяльність, то її слід віднести до повноважень уряду, якщо все-таки політична — до повноважень президента. Прибічники нинішньої моделі управління ВТС наполягають на тому, що йдеться суто про зовнішньополітичну діяльність, яка включає, крім іншого, аспекти оборонної політики. Політично сильні держави за рахунок ВТС реалізують свої національні політичні та економічні інтереси, Україні це наразі не під силу, але геополітичні реалії можуть змінюватися... Прибічники президентської вертикалі підкріплюють свої слова указом президента України № 913 від 27 серпня 2003 року, який, за їхнім переконанням, контрасигнації не підлягає і визначає ВТС як державну зовнішню політику. Але це теорія. Практика часом більш сувора й менш передбачувана...

Системна безсистемність

Чи такий важливий крок, розпочатий прем’єр-міністром, щоб раптом говорити про якісь кардинальні зміни у вітчизняній системі ВТС? Зовсім ні. Тут — нічого нового. Тут усе — за звичними маячками. Основним рушійним мотивом змін, принаймні з 2002 року, є не вдосконалення самої системи, а боротьба між різноманітними її центрами за перерозподіл навіть не повноважень, а реального впливу. А загальна розбалансованість «системи» виступає тієї константою, котра, як здається, цілковито влаштовує всіх гравців на цьому полі.

Де, запитаєте, розбалансованість? Наприклад, у нас люблять розмірковувати про військово-технічне співробітництво. Та співробітництво — це, щонайменше, двосторонній довгостроковий плановий процес. У нашому випадку (і цього не можна не визнати) йдеться про елементарну торгівлю зброєю. У державі навіть відсутній основний нормативно-правовий акт у цій сфері — закон про військово-технічне співробітництво з іноземними державами, який покликаний регулювати питання планування, організації, розподілу повноважень, координації та контролю за ВТС. На сьогодні не визначені зовнішньополітичні пріоритети військово-технічного співробітництва України з іноземними державами, отже, проводиться активне та наполегливе, на найвищому державному рівні, лобіювання інтересів України на існуючих і потенційних ринках озброєнь.

Так, у країні указом президента України головним органом, відповідальним за розробку єдиної державної політики у сфері ВТС, визначений комітет з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при президенті України. Але розроблену політику потрібно реалізувати шляхом координації дій усіх учасників ВТС — міністерств і відомств, підприємств-виробників, спецекспортерів та ін. Сам комітет у статусі дорадчого і консультативного органу важелів для цього не має. Тоді хто, який орган чи яке відомство на рівні виконавчої влади цим займається? Так, по суті, ніхто. Скажімо, у положенні про Міністерство промислової політики записано, що воно здійснює ВТС спільно з Міністерством оборони, а в положенні про Міністерство оборони — аналогічне стосовно Мінпромполітики. Така двоголова рівноправність від України малозрозуміла іноземному партнерові.

Віктор Ющенко, коли представляв у березні минулого року нинішнього директора держкомпанії Сергія Бондарчука, котрий змінив Валерія Шмарова, говорив про те, що «акцент має бути зроблений на виробництво, а не на реновації і капітальні ремонти». «Я очікую нової амбіційної політики», — сказав В.Ющенко, що дало привід ініціювати появу проекту президентського указу про створення на базі «Укрспецекспорту» корпорації, якій мали бути передані практично всі, скажімо так, оборонно-експортні заводи Мінпромполітики і Міноборони. Ця ініціатива була розцінена як надто амбіційна — зокрема, у тому самому Кабміні ще з Юлією Тимошенко на чолі. Хоча це й не означає, що амбіція перетворення «Укрспецекспорту» на міністерство ОПК похована остаточно. Щоправда, уже з іншими виконавцями...

Проте оскільки «Укрспецекспорт» — не міністерство ОПК, а торговий посередник, то він зацікавлений у швидкому обороті грошей і, як наслідок, орієнтований на кон’юнктуру зовнішнього ринку. А ця кон’юнктура в різних точках земної кулі змінюється швидше, ніж стратегічні інтереси нашої держави щодо забезпечення власної безпеки — у тому числі і з максимальним використанням потенціалу вітчизняної оборонки. Наш ОПК на 95% працює на експорт, і поки ще жодний уряд — безбарвний, помаранчевий, біло-блакитний — так і не забезпечив бодай 25—30% держоборонзамовлення для ключових підприємств оборонки. А без внутрішнього ринку наш ОПК не виживе. Але за це ніхто відповідальності теж не несе. Тому що вже надто важкий цей камінь.

Що ж стосується безпосередньо «Укрспецекспорту», то й тут предосить нюансів у взаємовідносинах як із дочірніми підприємствами, так і з тими, які виробляють оборонну продукцію і вдаються до послуг державного посередника. У зв’язці ДК «Укрспецекспорт» — підприємство цілі в учасників об’єктивно різні. Для держкомпанії — насамперед отримати максимальний прибуток, орієнтація на річні контрольні завдання уряду з обсягів продажу взагалі. Тому ДК «Укрспецекспорт» найбільшою мірою зацікавлена в контрактах на поставки — і відсотки є, і ризики менші. Спільні розробки із зарубіжними державами, у яких зацікавлені безпосередньо заводи, у таку схему вкладаються погано. І те, що «Укрспецекспорт» намагається знайти ресурси на фінансування окремих проектів — насправді хід вимушений. Тому що інакше торгувати буде просто нічим.

Що, втім, не рятує від ризиків того, що поставлена іноземному замовникові продукція не викличе нарікань. Як стверджував Олександр Стеценко, який обіймав посаду заступника міністра оборони з озброєнь і очолював ряд двосторонніх комісій із питань ВТС із зарубіжними державами, «постачання неякісної продукції військового призначення іноземному замовнику веде не лише до значних економічних, а й до політичних збитків. А такі факти мали місце при постачанні бронетехніки Заводом ім. Малишева в Йорданію, озброєнь в Об’єднані Арабські Емірати, Пакистан, Алжир, Саудівську Аравію...». Проте часом такі проблеми — просто від бідності, коли завод у будь-який спосіб переконує держпосередника, що може зробити те, що обумовлено.

Як наслідок — досі створювана система стримувань і противаг у рамках вітчизняного збройового бізнесу, тепер чимось нагадує механізм із шестерінками, які крутяться невлад, і зубці яких зчіплюються один з одним аж ніяк не з першого разу, а за якимось дивним збігом. Це те, що й називається розбалансованістю. При цьому одні усвідомлено отримують дивіденди з різних «пробуксовок», а інші просто не можуть або не хочуть зрозуміти, що має і може бути інакше. Рішення Януковича тут поки ще нічого не змінило. Всі ухвалені рішення в «зброярці» — як картинки в дитячому калейдоскопі. Після кожного струшування вони складаються у нове зображення, так і не виходячи за рамки звичних меж.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво