Заслані козачки і дивний кандидат «Неявка»

Перед однією з попередніх виборчих кампаній під час наради в штабі Партії регіонів якийсь невідомий герой запропонував узагалі не закладати в кошторис фінансування кампанії в Донецькій області. По-перше, «а чого там агітувати», по-друге, «самі обійдуться, місцевими ресурсами». Невдовзі команда Віктора Януковича має боротися за голоси донеччан на виборах президента. Але такі шапкозакидацькі настрої, здається, нікуди не зникли. Тим часом експерти застерігають про серйозні ризики, які регіонали запросто можуть проморгати, бо впевнені, що в Донецьку точно все «на мазі».

Так, керівник кафедри політології Донецького національного університету Микола Примуш назвав щонайменше трьох кандидатів, які потенційно можуть «відкусити» голоси в Януковича в Донецькій області: Юлія Тимошенко, Арсеній Яценюк, Володимир Литвин. «Наприклад, Юлія Володимирівна перед останніми виборами (2007 року. — Є.Ш.) часто приїжджала в Донецьку область, проводила тут достатньо багато часу, зустрічалася з людьми, і це принесло свої плоди — 5—6% Партія регіонів тоді недорахувалася», — каже політолог. За його словами, щось подібне може повторитися й цього разу, але тепер найбільш небезпечним «диверсантом» для Віктора Януковича має шанси стати спікер Верховної Ради Володимир Литвин.

«Тут винна й сама Партія регіонів. Багатьох виборців відштовхнула її невиразна й непослідовна політика: спочатку мітинги й акції протесту проти Тимошенко, потім раптом — «коаліціада»... Нині складно прогнозувати, віддадуть комусь іншому свої голоси зневірені в регіоналах чи не віддадуть нікому, але те, що відсоток «протестного електорату» може виявитися значним, очевидно вже тепер», — стверджує Микола Примуш.

Експерти-політологи кажуть і про те, що симпатії багатьох донецьких виборців може завоювати кандидат, котрий перший запропонує зрозумілу антикризову програму. Люди, як відомо, мають звичку власні думки, почуття й слабинки приписувати іншим, тому політики, чия голова забита майбутніми виборами, проектують цю систему уявних пріоритетів на все суспільство. Але в Донецьку людей більше турбують їхні особисті негаразди, викликані економічною кризою — урізані зарплати, завислі в банках депозити, страх втратити роботу... Хитрі іміджмейкери і спічрайтери можуть пудрити мізки своїм замовникам, але перепалка ПР і БЮТ («покажіть свою антикризову програму» — «ні, спочатку ви» — «ні, ви перші» — «а чьо ми?» — «а ми перші запитали») нікого не вводить в оману. Усі давно зрозуміли, що ніякої програми в них немає, і це постійно збільшує кількість людей, які ігнорують вибори.

Поки що «барометри» суспільної думки нових «героїв Донбасу» на обрії не фіксують. За словами професора кафедри соціології управління Донецького державного університету управління Миколи Гаврилова, рейтинг довіри Партії регіонів у «рідний» області на початку червня становив 26%, тоді як половина опитаних записалися в нонконформісти, заявивши, що нікому не вірять і нікого не підтримують. «Звичайно, є якась частина протестного електорату, але, схоже, цей протест буде висловлений скоріше неявкою на вибори, ніж підтримкою якогось іншого кандидата. У наших опитуваннях жодної альтернативи Вікторові Януковичу так і не названо. Принаймні у відкритому запитанні «кого з кандидатів ви готові підтримати?». До речі, не знаю, хто сказав Інні Богословській, що в неї високий рейтинг. У Донецьку це не підтверджується», — зазначив соціолог.

Щоб мати підтримку, кандидатам доведеться банально «світити обличчям» на телеекрані й газетних шпальтах — таку формулу успіху вивели під час одного з досліджень. «Ми цього дослідження не афішували, але виявили групу людей, для яких друковане слово, засоби масової інформації взагалі є такою собі системою координат для ухвалення рішень», — пояснив Гаврилов. Він зазначив, зокрема, що короткочасний сплеск інтересу до Арсенія Яценюка точно збігся з посиленою медіаактивністю екс-спікера.

Донецькі соціологи впевнені, що шукати альтернативу Вікторові Януковичу безглуздо з тієї простої причини, що всі, хто може скласти йому серйозну конкуренцію в Донецьку, давно вже працюють у його команді. Коли Комітет виборців України провів пробне голосування за відкритими партійними списками, найпопулярнішим регіоналом Донецької області виявився Рінат Ахметов. А згаданий вище Микола Гаврилов признався, що давно подумує про зухвалий експеримент — в одному з опитувань запропонувати як альтернативних кандидатів соратників Віктора Януковича, того ж таки Ахметова чи Раїсу Богатирьову. Соціолог чесно сказав, що не береться прогнозувати співвідношення персональних рейтингів...

Саме ця обставина і є головною перешкодою для всіх кандидатів, які розраховують на голоси донецьких виборців. Можна обвішати білбордами всі вулиці, можна заполонити телеефір, але за відсутності команди, яка має власну політичну вагу й готова працювати «в полі», все це не дасть належного ефекту. А підібрати гідну
команду в Донецьку буде неймовірно складно, бо Партія регіонів пильно стежить за тим, щоб усі місцеві лідери були в її лавах. Наявність партквитка — обов’язковий атрибут і запорука стабільності кар’єрного зростання. Ну як тут не згадати Віктора Черномирдіна, котрий залишив дипслужбу: «Байдуже, яку партію робимо, — все одно КПРС виходить»...

З погляду мудрованих концепцій, написаних штабними стратегами в столицях, дуже багато речей у політичному житті Донецької області видаються непоясненними. Чому, скажімо, «бритоголових бандитів» так ніхто й не знайшов, а Партія регіонів все одно з року в рік здобуває переважну більшість голосів? При цьому іншим партіям працювати ніхто не заважає. Всі політичні лідери можуть вільно збирати мітинги в центрі Донецька, їм ніхто не перешкоджає спілкуватися з пресою, як і саму пресу ніхто не пресує, пардон за каламбур, на тему, що потрібно й можна писати. Практично ідилія, але всі обіцянки «зламати партійний монополізм» поки що обіцянками й залишаються. Зауважте, йдеться й про те, що виборчі штаби працюють абияк. Натомість донецькі команди, які працюють на політиків першого ешелону, гарують як прокляті, але... кардинальних змін не видно, і вся «подяка» полягає в нагінках від начальства через відсутність «показників». Щоб знайти якесь виправдання, Партію регіонів постійно обвинувачують у тотальних фальсифікаціях, але жодна фальсифікація не збільшить результатів більше ніж на 10%.

Секрет цього фокуса, проте, простий до непристойності, як і всі таємниці факірських штучок. Та перш ніж розкласти все по поличках, дамо невеличку замальовку трудових буднів звичайного електорального фронту — «бійців» дільничних виборчих комісій.

Отже, донбаська глибинка, куди, чортихаючись і розбиваючи автомобілі об вибоїни, добираються, нарешті, спостерігачі, сповнені бажання все перевірити й пере-перевірити найсуворішим чином.

Спостерігачі: «А покажіть нам представника такої-то партії!» (Не ПР, це важливо.) Члени дільничної комісії справляють мовчанку. Потім хтось у кутку, просвітлівши лицем і ляснувши себе по лобі, радісно вигукує: «А, так це ж я!».

Або ось іще варіант. Спостерігачі вимагають знайти і відрекомендувати, члени комісії спантеличено дивляться на заїжджих гостей... Потім голова розгортає замацаний гросбух і, докірливо дивлячись на якусь далеку родичку, каже: «Тю, Зойко, так це ж ти!». Недовірлива Зойка через плече заглядає в список: «А, точно, я...», — флегматично погоджується...

Тепер, власне, секрет, який, втім, давно вже не секрет. «Технологія, коли всіх членів комісії набирають з людей, лояльних до одного кандидата, відпрацьована ще 99-го року на виборах президента Леоніда Даниловича Кучми. Не має значення, хто там був і від якої партії, — однаково це були ті ж самі представники. Потім уся ця структура перейшла до Партії регіонів. Більша частина структури інших політичних партій — БЮТ, «Наша Україна» — була сформована Партією регіонів. Саме в Партії регіонів був запас, скажімо так, людських ресурсів на 9—10 кандидатів», — розкриває завуальовану механіку політичного життя «планети Донбас» глава Донецької обласної організації Комітету виборців України Сергій Ткаченко. Зрозуміло, що таке можливе тільки в умовах тотальної політичної монополії, але саме така ситуація склалася в Донбасі.

За словами Ткаченка, ця система досі працює чітко, й «добрі» регіонали надавали таку шефську допомогу іншим партіям на кожних виборах, починаючи з 1999 року. «І 2004-го, і 2006-го, і
2007-го була така собі прихована змова, коли Партія регіонів «закривала» від імені місцевих політичних лідерів усі виборчі дільниці. А ті фактично не сушили голову, де їм брати своїх прихильників на території Донецької області. І всім вигідно. Одні заощаджують ресурси... ну а Партія регіонів отримує можливість сформувати більшість у дільничних комісіях, що виливається в заздалегідь визначений результат. Мало того, «Регіони» найкращих своїх людей віддавали іншим політичним партіям», — ділиться експерт.

Кулуарні конфлікти в партійних організаціях у Донецькій області (крім регіоналів, ясна річ) виливалися у з’ясовування, хто тут справжній «помаранчевий» чи «біло-сердечний», а хто — козачок засланий. Розпускалися чутки про неймовірні суми, нібито сплачені Партією регіонів за призначення своїх людей у керівництво обласними «осередками» конкуруючих партій. У 2007 році виборчі штаби наочно показали, що не довіряють своїм однопартійцям із донецькою пропискою — було застосовано практику «кураторів» з інших регіонів. Так, блок «НУ—НС» проводив кампанію під наглядом нардепа Зиновія Шкутяка, а бютівці послали «у тил ворога» одесита Володимира Каплієнка і Геннадія Задирка з Миколаєва.

Будь-яка нова структура, яка хоча б теоретично могла оспорити монополію команди Віктора Януковича на голоси місцевого електорату, неминуче скочувалася в шпигуноманію та перманентні «чистки». А потім, зазвичай, приймала правила гри. Тим більше що відповідальності за результат — жодної...

Навряд чи за час, що залишився, хтось із кандидатів зуміє створити в Донецькій області боєздатний актив, який зможе поборотися з прихильниками «залізного лідера» в агітаційних наметах і дільничних виборчих комісіях. Головним суперником Віктора Януковича, очевидно, буде таємничий кандидат із дивним ім’ям «Неявка». А проти такого суперника, як показали «втрачені перемоги» 2007-го, численні технологічні хитрощі виявляються марними.