Заручники Карабаху - Політика - dt.ua

Заручники Карабаху

24 квітня, 2009, 16:47 Роздрукувати Випуск №15, 24 квітня-29 квітня

Початок нормалізації вірмено-турецьких відносин і перспектива відкриття кордону між Туреччиною та Вірменією внесли певне пожвавлення у переговори щодо проблеми Нагірного Карабаху...

Початок нормалізації вірмено-турецьких відносин і перспектива відкриття кордону між Туреччиною та Вірменією внесли певне пожвавлення у переговори щодо проблеми Нагірного Карабаху. Її вже років двадцять безуспішно намагаються вирішити політики і дипломати. Співголова Мінської групи ОБСЄ Метью Брайза вважає, що прорив може бути досягнутий найближчими місяцями. На наш погляд, малоймовірно. Хоча президенти Вірменії й Азербайджану регулярно зустрічаються, зокрема і в присутності посередників, прогресу у вирішенні нагірно-карабаської проблеми немає: досі сторони так і не досягли згоди із базових принципів вирішення проблеми. І поступу не буде ще довго. Занадто серйозні перешкоди заважають розв’язанню замороженого конфлікту і встановленню дипломатичних відносин Баку і Єревана...

Нормалізація вірмено-турецьких відносин і вирішення нагірно-карабаської проблеми — вже давно взаємозалежні питання. Адже вірмено-турецький кордон Анкара закрила 1993 року через початок воєнних дій у Нагірному Карабаху. Єреван, зацікавлений у відкритті свого посольства в Анкарі та веденні прямих торгово-економічних контактів, заявляє про готовність до встановлення дипломатичних відносин із Туреччиною без попередніх умов. Турки також бачать економічну вигоду для своїх східних провінцій від відкриття кордону. Адже сьогодні торгівля з Вірменією йде через Грузію, що робить турецькі товари значно дорожчими. Однак Анкара, яка займає проазербайджанську позицію, заявляє: нормалізація відносин між країнами має відбуватися паралельно з переговорами між Баку і Єреваном про врегулювання цього конфлікту. Більше того, турецький прем’єр Реджеп Ердоган запевняє, що його країна не відкриє кордону з Вірменією аж до вирішення проблеми.

В обставинах же навколо Нагірного Карабаху досі зберігається статус-кво: сторони вже котрий рік стоять на одних і тих самих позиціях. І поки що не планують їх змінювати. Баку виходить із принципу територіальної цілісності й готовий надати Нагірно-Карабаській Республіці (НКР) автономію у складі Азер­байджану. Єреван, у свою чергу, нагадує про право нації на самовизначення. А ось Степанакерт має намір говорити лише про визнання з боку Баку незалежності регіону. Тільки в обмін на це лідери невизнаної республіки готові вести мову про повернення Азербайджанові територій, котрі входять у зону безпеки навколо НКР, і про вирішення проблеми біженців. Натомість Росія, що торік визнала незалежність Абхазії та Південної Осетії, розігруючи свою партію в регіональній грі, не планує робити це стосовно Карабаху.

Однак статус-кво не може тривати вічно. Рано чи пізно, але настане час і для вирішення нагірно-карабаської проблеми. І тоді обидві сторони, якщо вони справді дотримуються принципу мирного вирішення конфлікту (а це підтвердили азербайджанець Ільхам Алієв і вірменин Серж Саргсян у торішній московській декларації), мусять за столом переговорів шукати компроміси і йти на болісні поступки. До цього Баку і Єреван закликають посередники. Про це кажуть і експерти. Але реалії у двох країнах сьогодні такі, що перспектива вирішити нагірно-карабаську проблему за рахунок компромісів та поступок видається майже фантастичною ідеєю. Адже проблема Нагірного Карабаху вже давно стала чинником внутрішньої політики Вірменії й Азербайджану, а влада і опозиція — заручниками замороженого конфлікту.

Азербайджанський та вірменський істеблішмент часто розігрують нагірно-карабаську карту, щоб згуртувати навколо влади своїх громадян. Хоча минуло вже півтора десятиліття по завершенні гарячої стадії конфлікту, азербайджанці й вірмени досі ненавидять одні одних. Але коли Баку і Єреван намагаються зблизитися, опозиція обох сторін починає, своєю чергою, звинувачувати владу у зраді національних інтересів, намагаючись підвищити свою популярність у виборців. Чи готові проігнорувати Алієв і Саргсян настрої своїх співвітчизників? Внутрішня ситуація у Вірменії й Азербайджані така, що поки що президенти не можуть собі цього дозволити.

У Вірменії влада й опозиція постійно конкурують перед своїми виборцями за Нагірний Карабах. Для карабахця Сержа Саргсяна навіть мінімальна поступка в нагірно-карабаському питанні — зайвий аргумент у руках опозиції, яка навесні 2008-го була готова силою привести до влади Левона Тер-Петросяна. До того ж нинішній президент Вірменії напевно ніколи не забуває про вбивство восени 1999-го у стінах вірменського парламенту прем’єр-міністра Вазгена Саркісяна та спікера Карена Демірчяна.

Як засвідчив недавній референдум із внесення змін до конституції Азербайджану, які передбачають, у тому числі, й розширення повноважень президента, Ільхам Алієв, на відміну від свого вірменського колеги, популярніший і контролює ситуацію в країні. Але чи втримає він у своїх руках владу після непопулярних рішень щодо Карабаху? Адже сьогодні азербайджанські опозиціонери радикальніші у питанні Нагірного Карабаху, ніж Алієв. А це імпонує виборцям. Знову ж таки, нинішній президент напевно пам’ятає, що в новітній історії Азербайджану вдосталь прикладів вдалих і не дуже державних переворотів.

Сьогодні Ільхам Алієв пропонує відкласти проблему статусу Нагірного Карабаху на невизначений термін, оскільки це питання досі є каменем спотикання на шляху вирішення конфлікту. А поки що головною проблемою азербайджанський президент вважає виведення вірменських сил із районів, котрі прилягають до кордону з Нагірним Карабахом. В одному зі своїх недавніх інтерв’ю Алієв дав зрозуміти, що Баку може змиритися з варіантом врегулювання, який залишає Лачинський коридор, що пов’язує Карабах із Вірменією, під вірменським контролем.

Однак не тільки внутрішньополітичні чинники в Азербайджані й Вірменії впливають на врегулювання нагірно-карабаської проблеми. Не слід випускати з уваги таких гравців, як Європейський Союз, Сполучені Штати і Туреччина. Анкара, наприклад, останніми місяцями активізувала свої посередницькі зусилля. І, звісно ж, треба пам’ятати про Росію: Кремль зацікавлений у вирішенні конфлікту під його повним контролем. Це додасть Москві ваги на Південному Кавказі. Поки що ж Азербайджан почав загравати з Росією: у Баку сподіваються, що Москва примусить Єреван піти на поступки. А розігрують там одну зі стратегічних карт Азербайджану — каспійський газ. У свою чергу, і Єреван намагається використати Росію, щоб та натиснула на Баку: коли матеріал готувався в номер, до Москви вирушив із візитом Серж Саргсян. Але доки немає ясності в головному питанні — статусі Нагірного Карабаху, — шанси на прогрес залишаються малими.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво