Заретушований скандал - Політика - dt.ua

Заретушований скандал

15 липня, 2011, 15:19 Роздрукувати Випуск №26, 15 липня-22 липня

Київ і Мінськ обмінялися висилкою військових дипломатів. Цей факт білоруська та українська влада прагне всіляко заретушувати, уникаючи розмов про інцидент.

© ZN.UA

Київ і Мінськ обмінялися висилкою військових дипломатів. Цей факт, що став відомий DT.UA і набув широкого резонансу у вітчизняних і зарубіжних ЗМІ, білоруська та українська влада прагне всіляко заретушувати, уникаючи розмов про інцидент. У відповідь на прохання нашого видання прокоментувати неординарну подію в українсько-білоруських відносинах, в МЗС України і в СБУ не підтверджували і не спростовували цієї інформації, одноманітно відповідаючи: «Без коментарів». Більше того, як заявили «Известиям в Украине» в українському посольстві в Білорусі, військових аташе не висилали, «у них просто закінчився строк перебування». У свою чергу і МЗС Білорусі спростував повідомлення про висилку військового аташе з України. Як поінформувало російське агентство «Новости», начальник відділу України, Молдови і Закавказзя білоруського зовнішньополітичного відомства Сергій Лінг сказав, що військового аташе Білорусі в Україні Андрія Каюка не висилали з країни перебування, і він продовжує працювати в Києві.

Однак наші джерела в уряді і компетентних органах стверджують: взаємна висилка білоруських та українських військових дипломатів таки мала місце. За первинною версією, почутою DT.UA, Мінськ оголосив персонами нон-грата двох працівників українського посольства, а Київ, у свою чергу, ухвалив рішення стосовно військового аташе Білорусі. Причиною цих дій білоруської влади нібито стала реакція Олександра Лукашенка на відповідь Віктора Януковича, якого раніше білоруський президент звинуватив у «вошивості». Суть відповіді, переданої через Миколу Азарова, не відома. Але вона, за словами наших співрозмовників, викликала негативну реакцію Лукашенка і призвела до висилки українських дипломатів.

Пізніше виявилося, що причина видворення дипломатів є більш прозаїчною. Але не менш скандальною. За інформацією DT.UA, упродовж останніх чотирьох місяців з України за шпигунство було вислано двох військових аташе Республіки Білорусь. Цікаво, що між спецслужбами країн СНД існує домовленість не вести розвідувальної діяльності одна проти одної. Але Мінськ (втім, як і Москва) не дотримується цієї угоди. Наприклад, користуючись тим, що окремі несвідомі українські громадяни часто провозили через українсько-білоруський кордон незадекларовані блоки сигарет, білоруси активно вербували українців. З цього приводу українське МЗС не раз безрезультатно передавало ноти білоруській стороні.

Після рішення Києва не забарилася реакція білоруської влади у відповідь: з Мінська було вислано двох українських військових дипломатів — аташе з питань оборони і військового аташе. Що ж, у світі дипломатії діє принцип взаємності. Але білоруси вийшли за рамки правил, прийнятих у цивілізованому світі. Мінську здалося мало ого­лосити небажаними персонами українських військових дип­ломатів. Білоруська контррозвідка розіграла «виставу», яка мала дискредитувати українських офіцерів. І наприкінці травня останній працівник військового аташату посольства України був змушений протягом 24 годин залишити територію Республіки Білорусь.

Ті, хто з обов’язку служби знає про методи роботи білоруської контррозвідки, не дивуються мстивості комітету держбезпеки Республіки Білорусь, який зробив усе, щоб кар’єра українських офіцерів виявилася під загрозою. Білоруська спецслужба — це дубль радянського КДБ, для якого характерні жорсткі й жорстокі методи роботи. Щоб зрозуміти, що являє собою місцева спецслужба, досить подивитися, як у Мінську чекісти хапають людей за участь у мовчазних акціях протесту тільки за їхні оплески. Провокації ж проти працівників іноземних посольств — звична практика, жертвою якої став не один іноземний дипломат, акредитований у Білорусі. До сказаного додамо, що хоча комітет держбезпеки РБ — не філія російського ФСБ, між ними все ж таки існує тісна взаємодія. І ще запитання, на яку спецслужбу, зрештою, працювали військові аташе Білорусі в Україні: на рідну чи на російську?

Судячи з поведінки Мінська і Києва, попри дії білоруської контррозвідки, шпигунська історія не матиме серйозних наслідків. Так, відносини України і Білорусі не ідеальні. У тому числі й через особистий конфлікт між двома президентами — Олександром Лукашенком і Віктором Януковичем. Обидва політики — люди мстиві й недовірливі, звинувачення у «вошивості» не забуваються і не прощаються. Існують серйозні проблеми і в міждержавних відносинах. Зокрема в питанні юридичного оформлення українсько-білоруського кордону: Мінськ досі не готовий до обміну ратифікаційними грамотами Договору про держкордон між Україною і Білоруссю, намагаючись в умовах економічної кризи виторгувати для себе нові фінансові пос­тупки з боку нашої країни.

І все ж таки Київ і Мінськ усіляко уникають розголосу. А це означає, що сторони, попри наявні проблеми, не хочуть роздмухувати конфлікт. Адже публічні шпигунські скандали не минають безслідно для двосторонніх відносин, оскільки розголошення факту шпигунства працівниками посольства, як правило, свідчить про свідому ескалацію напруженості, дискредитацію свого партнера в системі міжнародних відносин. Подібне, наприклад, відбулося два місяці тому, коли наша спецслужба і зовнішньополітичне відомство охоче коментували видворення двох працівників військового аташе посольства Чехії в Україні за «діяльність, не сумісну зі статусом дипломата». Так, свідомо загостривши українсько-чеські відносини, Київ мстився Празі за надання політичного притулку екс-міністрові економіки Богдану Данилишину.

Очевидно, що Київ і Мінськ хочуть зберегти можливість діалогу. Для сторін він видається тим більше важливим, коли врахувати складну ситуацію, в якій опинилася Білорусь, і те, що від нового українсько-білоруського конфлікту виграє тільки Кремль.

Після подій 19 грудня 2010 року та репресій, які не забарилися, проти політичних опонентів, режим Лукашенка перебуває в жорсткій конфронтації з Заходом, а фінансово-економічна криза поставила Білорусь на межу краху. Білоруська влада потрапила у складне становище: країна потребує кредитів. Але сьогодні політика лавірування між Заходом і Росією не працює. Конфронтація з Заходом не дає офіційному Мінську можливості отримати кредити від МВФ, Лукашенко, змушений звертатися по допомогу до Москви, перебуває під жорстким пресингом росіян, які вимагають свою частину «фамільного срібла Білорусі». І от уже білоруський прем’єр Михайло М’ясникович заявляє, що Мінськ веде переговори про приватизацію російськими компаніями держпакетів корпорацій — «Білтрансгазу», «Гродноазоту», «Настану», Мозирського НПЗ, МТС, МАЗу, «Інтеграла».

Це не подобається Олек­сандрові Лукашенку, який звик бути необмеженим володарем своєї країни. Посилення ж позицій російського капіталу не просто закріплює Мінськ в євразійському просторі, на якому домінує Росія, а дає Кремлю додаткові важелі тиску на режим. Те, що відбувається в сусідній країні, з об’єктивних причин не може не турбувати і Київ: в українсь­кій столиці зацікавлені в існуванні незалежної Білорусі, а не держави, яка слухняно йде в кільватері політики Кремля. Але цей взаємний інтерес аж ніяк не означає, що між двома країнами відбудеться зближення, а Київ стане посередником у діалозі Білорусі і Заходу. Авто­ритарний режим Лукашенко вже не раз діяв непередбачувано й алогічно. Київ багато разів втрачав можливість створення українсько-білоруського альянсу. А Москва, успішно використовуючи виникаючі протиріччя у відносинах між Україною та Білоруссю, посилювала свої позиції в регіоні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво