Запорізький уїк-енд

— Тепер уже точно Президент приїде, — флегматично зауважив якийсь перехожий, кивнувши у бік шляховиків. Попри зливу, вони спішно укочували асфальт на вулиці, якою мав проїхати кортеж високого гостя.

Робота йшла добре всупереч глузуванням водіїв і настирливості телевізійників, які взялися невідомо звідки.

— Асфальт у дощ класти — це правильно?

— Неправильно, — відповідали явно не охочі до розмови робітники.

— А чому ж ви кладете? — єзуїтсько-наївно випитували журналісти.

— І тому що дощ йде, — хмуро процідив один із шляховиків, із трудом стримуючи бажання вибухнути добірною тирадою.

Зате минулої суботи день безхмарний видався і від позавчорашнього дощу на острові Хортиці (основному об’єкті президентського візиту) не залишилося і сліду. Словом, і погода посприяла, і захід розпочався практично вчасно: прибуття президентського кортежу затрималося лише на годину — суща дрібниця, за великим рахунком. Зате перебування делегації протривало замість запланованих чотирьох годин майже на дві години довше. Позначилася, напевно, привабливість енергетики легендарного острова. Довелося навіть пожертвувати протоколом, за яким о пів на четверту в обладміністрації було призначено зустріч із представниками регіонального активу. Добре ще, що відвідування «Запоріжтрансформатора», яке заздалегідь передбачалося, скасували. Воно й правильно. Адже день як-неяк вихідний, а в почті — президентські діти, прем’єр, співаючий міністр, головний комунальник, столичний градоначальник, інші офіційні та просто особи. Їм, безумовно, Хортиця набагато цікавіша, ніж якийсь завод. А протокол, якщо розібратися, не більш ніж умовність. І немає ніякої трагедії в тому, що кільком сотням представників так званої регіональної еліти довелося кілька годин почекати в залі обладміністрації. Адже, за словами Президента, «в історичному плані найцінніше, що є в Запоріжжі, — це Хортиця».

А щоб відносно цього ні в кого з присутніх не залишилося сумнівів, високий гість додав: «Я не буду партнером у вас по мосту, я вам чесно скажу, не буду. Нехай мене вибачить громада, що на правому березі чи на лівому. Я цього не розумію. Я не буду партнером тих, хто будував ЛЕПи там. І цього ніколи не зрозумію. Я навіть не бажаю дискусію про це вести. Це не моя філософія, не мої дії та не моє бачення».

Воно й вірно, які можуть бути дискусії, якщо часи інші настали. Це в пору свого прем’єрства нинішній гарант Конституції міг візувати проектну документацію з будівництва мостового переходу через Хортицю, проте філософія, як наука, тим і цінна, що їй властиві різноманітні течії. Може, на цю тему варто було б включитися в діалог присутнім у залі, відгукнувшись на президентську пропозицію. Зрозуміло, не вдаючись до словоблудства, як і радив високий гість, — коротко, по суті «і швиденько роз’їхатися додому». Проте в дійсності вийшло трохи по-іншому.

Заява голови обладміністрації про те, що регіону є чим пишатися в частині зростання темпів промислового виробництва, збільшення зовнішньоторговельного обороту і створення нових робочих місць, схоже, не справило на високого гостя особливого враження. На його думку, «область не скрізь представлена чесними людьми при владі». І в цьому одна з причин того, що на відміну від 55-відсоткової частки тіньової економіки в цілому по країні аналогічний запорізький показник досягає 70 відсотків.

— Якби в цьому залі сиділи лише люди, які шанують закон, не були шахраями, працювали з державою, то рівень надходжень у бюджет двічі був би більшим, — підсумував свої оцінки Президент.

На цей висновок у залу заперечень не було. Чи то на знак згоди або ж позначилася відсутність енергетичного хортицького заряду, що викликало президентське здивування: «Де сидить нова влада, яка не аплодує». Довелося навіть удатися до заклику: «Хлопці, та поаплодуйте, не бійтеся, поаплодуйте. Чого ви боїтеся? Аплодуйте. Вам уже нічого не буде».

Схоже, для багатьох із присутніх у залі «хлопців», так само як і для «дівчат», подібна пропозиція виявилася явно несподіваною, про що й сказав високий гість.

— Ось тут така надзвичайна публіка сидить — хоч що скажи, немає ніякої реакції, як сходняк йде та все. Хлопці, я сподіваюся лише на одне, що ви не є нова влада.

І немає нічого дивного в тому, що подібна неналаштованість до діалогу не викликала позитивних емоцій у глави держави. Що поробиш, довелося вдатися до прочухана.

— Тут сидять силовики так звані, які за три місяці роботи ніякої сили не проявили. Наклали в штани? Так скажіть, — запропонував Президент, переходячи на особистості.

— Звертаюся до обласного прокурора. Ви вже працюєте три місяці, ви зв’язалися вже на налигачі, напевно, із половиною тих людей, яких треба вам переслідувати, ви вже запарилися з ними в лазнях.

Не залишився без уваги і міський голова Запоріжжя.

— Ви із себе робите пахана, — зауважив Президент, не забувши про проблему відведення міською владою земельної ділянки під центр оптової торгівлі Metro.

— Метро там не будуватиметься, щоб ви заспокоїлися. Я прошу, Євгене Григоровичу, будьте моїм партнером. Якщо ви не будете моїм партнером, я все зроблю, щоб там не було цієї будівлі.

Проте, судячи з усього, далеко не всі в залі були схильні в унісон Президенту вести розмови про високі та вічні духовні цінності, повсякчас намагаючись звести спілкування до незрівнянно малих проблем повсякденності. Тут вже ніякого терпіння не вистачить. Навіть президентського. Ось і довелося кількаразово нагадати про регламент і навіть звернутися з проханням говорити коротко. На жаль, не подіяло. А коли черговий виступаючий розпочав мову про проблеми бідолашного Степногорська, жителі якого, кинуті державою напризволяще, уже кілька років позбавлені тепла, водопостачання і роботи, це і зовсім викликало щире здивування.

— Друзі, я здивований. Там котельна не працює, там тепла немає, там воду не підвели, там паркан недобудований, там майданчика на подвір’ї немає... Давайте мені лопату, я по ваших під’їздах піду працювати. Помию вікна. Давайте ганчірку, я приїду з Києва... Бачили очі, що вибирали — їжте...

Зал вибухнув бурхливими оплесками. Однак дивно. Адже Президент мав на увазі недбалість місцевої влади...