Замість крапки — знак питання - Політика - dt.ua

Замість крапки — знак питання

9 вересня, 2011, 14:34 Роздрукувати Випуск №32, 9 вересня-16 вересня

У справі «макіївських терористів» суд поставив крапку.

У справі «макіївських терористів» суд поставив крапку. Втім, якщо придивитись уважно, крапка ця більше схожа на великий знак питання. Великий — бо запитань, викликаних нестиковками в офіційній версії події, залишилося занадто багато. Найголовніше, звісно, таке: засуджені хлопці справді були терористами, чи їх терористами призначили?

Центрально-міський райсуд Макіївки, відхиливши аргументи захисту, відважив рівно стільки, скільки просив обвинувач: Дмитру Онуфраку — 15 років, Антону Волошину — вісім. Крім того, засуджених зобов’язали відшкодувати збитки, завдані будинку «Макіїввугілля» та кільком іншим будівлям — усього на 373 тис. грн. Першого з терористів також зобов’язали виплатити 52 тис. грн. таксистові Рафаїлу Садергінову, що став жертвою молодиків після того, як провалився ґешефт із вибухами. Правда, терміни всіх цих виплат відсуваються в досить невизначене майбутнє, оскільки Дмитру Онуф­раку, окрім солідного строку, присудили також повну конфіскацію майна.

Цивільних позивачів, які вимагали компенсацію від терористів, виявилося багато, і апетити в них були ще ті. Наведені вище суми — це вже результат «редагування» суду. У початковому варіанті «Макіїввугілля» вимагав понад 800 тис. грн., постраждалий таксист — 200 тис. грн.

Навіть рідна міліція виставила рахунок обвинувачуваним — бійці правопорядку хотіли відшкодувати 13 тис. грн., витрачених на бензин під час проведення оперативно-розшукових заходів у справі макіївських терактів.

Чому макіївські судді виявилися такими непропорційно суворими до обох спільників? Від­повідь очевидна: Онуфрак так і не визнав своєї вини в організації вибухів. До самого завершення процесу він заперечував свою участь у теракті. «Я не винен у те­роризмі. За цей час було стільки погроз та побоїв. Я згадую слова, які мені сказали слідчі СБУ Косяк і Воропаєв: «Ми знаємо, що ви не винні, але ми все одно вас посадимо». Я зрозумів, що вони просто виконують свою роботу. А я хочу жити, хочу до своєї родини, хочу побачитися з донькою, яка народиться через шість тижнів. Так, я скоїв злочин — напав на таксиста, але я не терорист і не вбивця», — ці слова прозвучали в залі суду 9 серпня.

Дмитро не відмовився від них і через місяць, під час останнього засідання у цій справі. На тому самому наполягав і раніше, упродовж слідства, перших слухань та допиту обвинувачуваних судом, що розтягнувся на два місяці. Навіть після винесення вироку, виходячи із залу, встиг крикнути: «Суд був побудований за сюжетом СБУ! Дальші розгляди покажуть, що я не винен!»

Антон Волошин, навпаки, участь у нападі на таксиста всіляко заперечував (мовляв, просто поруч був і нічого не робив), а ось теракт узяв на себе цілком і повністю. Правда, так і залишилося нез’ясованим, чи випадково поступливість та готовність співпрацювати зі слідством проявилися в ньому саме тоді, коли Волошин невідомо де отримав травму і до кінця процесу мучився з перебитими пальцями.

Повна версія макіївських терактів у викладі заступника голови Центрально-міського райсуду Дмитра Єрьоміна така. Ініціато­ром, натхненником і організатором терактів був саме Дмитро Онуфрак. Того, своєю чергою, надихнув Джеремі Айронс у ролі терориста-підривника Саймона Грубера в третій частині «Міцного горішка». Диск із фільмом вилучили під час обшуку і долучили до справи як речовий доказ.

Вибуховий пристрій зібраний із підручних матеріалів за інструкціями, скачаними з Інтер­нету. На комп’ютері Дмитра Онуфрака виявлено книжки «Як підірвати рідну школу», «Терор у Росії» та ін. Як компоненти вибухівки використані прості речовини: аміачна селітра, гідроперит, сухе пальне та засіб для зняття лаку «Ноготок», китайський будильник у ролі годинникового механізму однієї бомби та бікфордів шнур у ролі бікфордового шнура для іншого пристрою.

Спочатку планувалася серія з п’яти вибухів у Донецьку та Макіївці, а ставки викупу поступово мали злетіти до 10 млн. євро. Перші два прогриміли, як відомо, вдосвіта 20 січня. Після чого з’явилася записка з вимогою викупу, по який підривники не з’явилися самі й відмовилися від ідеї послати на місце зустрічі якогось найнятого за доступні гроші бомжа. Жахливий переполох. Антитерористичний штаб засідає безперервно чотирнадцять годин. Віктор Янукович терміново перервав візит до Японії, де безуспішно намагався напроситися на імператорську аудієнцію. У Макіївці не проштовхатися від орди генералів та вищих керівників силових структур. У місто ввели батальйон внутрішніх військ. «Перехоплення» і «Сирени»… Але при цьому фотороботи терористів з’явилися на стендах «Їх розшукує…» майже через тиждень.

15 лютого Дмитра Онуфрака й Антона Волошина затримали по гарячих слідах після нападу на таксиста. Рафаїл Садергінов зумів утекти від озброєних травматичним пістолетом спільників, втративши 300 грн. денного виторгу. Однак дії головного злочинця суд оцінив як «замах на навмисне вбивство з корисливих мотивів». Волошин же за цей епізод покарання уникнув взагалі.

Затриманих забрали до себе слідчі СБУ, яким із самого початку було доручено цю справу. Щоправда, доти чекісти відпрацьовували зовсім іншу версію, пов’язану з економічними мотивами злочину: над «Макіїв­вугіллям» дамокловим мечем висіли результати перевірки КРУ, згідно з якими самих лише фінансових порушень було виявлено на 1,8 млрд. грн. І контролери щосили намагалися потрапити на підприємство й попорпатися в паперах, аби остаточно зрозуміти, йдеться про банальне нехлюйство — чи про зловживання. Проте працівники держбезпеки наступили на горло власній пісні і взяли в розробку молодих любителів легкої наживи.

І тут-таки спливла неприємна для силовиків подробиця: під час допитів з’ясувалося, що кандидати в терористи підривати не вміють і про техніку підривної справи не мають ані найменшого уявлення! Однак при цьому Антон Волошин продовжував наполягати, що виконавцем теракту був саме він і ніхто інший…

Коли наше видання опублікувало цю інформацію, на нас ринув шквал спростувань. Однак трохи згодом те ж саме заявила Тетяна Волошина. «Він не те що підривати, він не міг навіть спаяти щось», — стверджувала мати підозрюваного.

Врешті-решт виготовлювачем вибухівки в судовому вердикті став Дмитро Онуфрак, який, нагадаємо, вперто заперечував усю фабулу обвинувачення.

Терористів засудили. Справу закрито. Але запитання залишилися. Багато запитань.

Перше. Те саме, що було поставлене ще в першій статті, яка вийшла наступного дня після терактів: чому Валерій Хорошковсь­кий увечері 20 січня демонстрував непохитну впевненість у тому, що нових вибухів не буде? Тепер, скажімо, слідство стверджує, що все-таки планувалися. Однак їх справді не було. Глава СБУ відчайдушно блефував чи щось знав? Чи заздалегідь завбачливо вилучив із макіївських магазинів усі запаси рідини для зняття лаку «Ноготок», і так від’єднав терористів від запасів стратегічної сировини?

Друге. Чому розцінки раптом упали з 10 млн. євро до 4,2? І чому все-таки не було нових вибухів?

Третє. Навіщо знадобилося виготовляти кустарним методом такі складні бомби, та ще й із різним принципом підриву — одна за годинником, друга —— звичайним шнуром? У місті, де на будь-якому шахтному складі вдосталь уже готової вибухівки?

Четверте. Чи є випадковим збігом той факт, що наприкінці червня прогримів ще один вибух — у дворі будинку, де мешкає генеральний директор об’єднання «Макіїввугілля» Станіслав Тол­чин? Навіть картина руйнувань одна й та ж: закопчений фасад, вилетіло скло, але жодного серйозного пошкодження будинку, жодного постраждалого? Чи не надто багато за один рік сталося подій, у яких повторюються три ключові слова: «Макіїввугілля», вибух, Толчин? Причому в той момент, коли люди, пред’явлені спільноті як терористи, вже дають свідчення в суді?

П’яте. Навіщо відчайдушні амбіційні хлопці, чий портрет намальований в обвинувальному висновку, раптом учинили безглуздий, непотрібний напад на таксиста, який загрожував їм можливістю «засвітитися»? Зда­валося б, затіявши операцію такого масштабу, нерозумно відволікатися на всіляку дурницю.

Забракнуло на рідину для зняття лаку «Ноготок»? Кожен у цьому житті, як правило, робить свою справу. Терористи підривають на славу своїх ідей чи ради банального, але обов’язково восьмизначного викупу. Гопники й молодики з пристойних родин, які пішли кривою стежкою, грабують самотніх перехожих і таксистів.

Шосте. На комп’ютері автора цих рядків зберігається книжка Ернесто Че Гевари (ага, того самого), яка називається «Парти­занська війна». Чи є це незаперечним доказом причетності вашого покірного слуги до масових підпалів будинків місцевої «знаті» у місті Часів Яр Донецької області?

Підґрунтя макіївських терактів, описане в судовому вироку, не видається внутрішньо несупе­речливим. Отже, є якась, відмінна від нуля,

імовірність того, що двом молодим хлопцям, які й так нашкодили, скалічили долі заради того, аби водити за ніс довірливе населення. І ось останнє, сьоме запитання: навіщо?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво