ЗАЛПИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ АРТИЛЕРІЇ - Політика - dt.ua

ЗАЛПИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ АРТИЛЕРІЇ

25 травня, 2001, 00:00 Роздрукувати Випуск №20, 25 травня-1 червня

Фахівці з «чорного піару» та інформаційних операцій прекрасно розуміють, що «викривальні» історії читає одна аудиторія, а спростовання на них — зовсім інша...

Фахівці з «чорного піару» та інформаційних операцій прекрасно розуміють, що «викривальні» історії читає одна аудиторія, а спростовання на них — зовсім інша. Саме ця різниця найчастіше й використовується як новий важіль міжнародних відносин. Причому для держави негативну роль уже відіграє лише ідентифікація, нагадування в зв’язку з негативом, приміром, із нелегальними постачаннями.

Нинішній рік показав, що внутрішньополітичний землетрус в Україні, підземні поштовхи якого все ще стрясають Київ, створило для всіх зацікавлених благодатний грунт для вирішення деяких зовнішньополітичних завдань на міжнародній арені за рахунок гравця, який ослаб.

Йдеться про те, що з початку поточного року Україну дедалі більше почали згадувати в іноземних ЗМІ як порушника спокою на світовому ринку зброї. І хоча роботу держави на світовому ринку зброї найчастіше називають «збройовим бізнесом», мало хто сумнівається, що військово-технічне співробітництво, або, на західний манер, участь у передачах озброєнь іноземним державам, є чистою міжнародною політикою, а успіхи цього підприємства прямо пов’язані з реальним становищем держави в міжнародній системі координат.

Якщо в українському МЗС вже звикли до періодичних звинувачень у постачаннях зброї бунтівному режиму УНІТА, який воює на «чорному» континенті, та арештів у різних куточках земної кулі українських літаків із «розрядними» вантажами, то скандал про «українську мафію», який минулого місяця пролунав на пів-Європи, додав справі не лише європейського присмаку, а й виявив системність роботи конкурентів Києва.

Улюблені пісні вільних медіа

 

Цього року поряд із спробою звинуватити Київ в участі в контрабандних постачаннях урану та плутонію до Іраку й Ірану тема діяльності «українсько-російської» мафії в Європі щодо озброєння воюючих Хорватії і Боснії виявилася найруйнівнішою. По-перше, тому, що вже саме розслідування таких фактів і пов’язані з цим погрози санкціями ООН ставлять серйозний негативний штамп на державі й ускладнюють роботу з ряду контрактів, що нині на стадії підписання. А по-друге, тому що вміле поєднання дня сьогоднішнього з реальними зловживаннями деякими українськими суб’єктами на ринку зброї в часи до створення національної системи експортного контролю формує думку, що держава може й сьогодні заохочувати угоди на «сірому» ринку зброї. Тим паче, що деякі справи свого часу так і не були доведені до кінця. Приміром, пов’язані з діяльністю комерційного центру Міноборони України (який на початку
90-х торгував зброєю з арсеналів української армії). Серед таких і справа Івана Олійника, який був у перші роки української незалежності заступником міністра оборони з озброєння, відблиски якої акуратно намагаються прив’язати до «українсько-російської мафії» у Європі. Та про все по порядку...

Розпочати, очевидно, потрібно з публікації бельгійської газети Le Soir (20.04.2001), яка повідомила про арешт 7 квітня ц.р. російського бізнесмена Олександра Жукова й впливі його угруповання на еволюцію збройних конфліктів, зокрема постачаннями в обхід ембарго з 1992 по 1994 р. білоруської й української зброї до Хорватії і Боснії. Газета називає кількість поставленої зброї — 12147 тонн. Видання повідомило, що канал постачання зброї був припинений у 1994 р., коли сили НАТО зненацька перехопили судно з мальтійським прапором Jardan Express, на якому виявився вантаж 133 контейнерів зі зброєю: 400 телекерованих ракет, 50 пускових установок, понад 10 тис. протитанкових ракет і ще чимало іншого. Відповідно до повідомлення, вантаж потрапив на судно в українському порту Іллічівськ, а в схемі його збуту брали участь держкомпанія «Прогрес» (Україна), «Білорусінторг» і «Білоруспецекспорт» (Білорусь), які підписали не менше п’яти контрактів із компанією Global Technologies International Inc., що базується в Панамі й Україні. Далі газета вказує, що українська й білоруські держкомпанії були просто обдурені, а надані їм сертифікати кінцевого користувача, які свідчили про направлення зброї до армій Марокко, Нігерії, Судану і Єгипту, були фальшивими. У цьому зв’язку як останнього посередника згадують й ім’я бельгійського торговця зброєю Гезі Мезозі.

Таким чином, бельгійська газета, слідом за якою в інформаційному просторі виступили CNN, Financial Times, «Ведомости.ру», радіостанція «Свобода», італійські Unione Sarda, Messagero й ще ряд інших, поклала початок дослідженню «українських витоків» у цій дуже заплутаній історії. Уже побіжно проведене журналістське розслідування «Эксперт-Центра» (опубліковане за свіжими слідами 24.04.2001) свідчило, що й самі численні публікації були багато в чому суперечливі. Приміром, назване деякими ЗМІ українське походження Олександра Жукова абсолютно не підтвердилося, оскільки останній був представником Росії, утім, колись, оскільки встиг змінити російське громадянство на британське (це згідно з CNN, а за повідомленням «Эксперт-Центра» із посиланням на британську поліцію, О.Жуков не отримував британського громадянства, хоча місцезнаходження штаб-квартири його фірми справді було в Лондоні), а керував нафтовою холдинговою компанією Sintez UK взагалі у Швейцарії.

Ще цікавіше зауваження аналітики «Эксперт-Центра» зробили з приводу походження названої зброї. А саме, що в Україні практично немає боєприпасів під автомат Ак-47 (патрони 7,62 мм) і, що на її території ніколи не вироблялися ЗРК «Стріла» (саме ця зброя найчастіше згадувалася в різноманітних повідомленнях).

Нарешті, якщо уважно подивитися на першоджерела, то не можна не помітити, що чимало з них відзначили участь української Генпрокуратури в розслідуванні цих збройових угод. Зокрема, на «успішну взаємодію» європейських правоохоронних органів з українськими компетентними службами вказують італійські Sole 24 Ore і Messagero. Про участь у розслідуванні справи поруч з італійськими, австрійськими й британськими правоохоронними органами української Генпрокуратури згадував в інтерв’ю УНІАН і прес-секретар посольства України в Італії Руслан Семенченко.

Що ж до офіційних органів України, то в Раді національної безпеки й оборони України автора повідомили, що згадана Global Technologies International Inc., яка виявилася панамською фірмою, була виявлена Службою безпеки України ще в 1994 р. Її президентом був Дмитро Стрешинський, громадянин Парагваю, Греції, Ізраїлю й Росії одночасно, а виконавчим директором — українець Анатолій Федоренко, який не проживає в країні з 1995 р.

Як, зокрема, зазначили в РНБОУ, пан Стрешинський справді ще в березні 1994 р. намагався поставити велику партію зброї і боєприпасів (понад 3 тис. тонн) із Білорусі транзитом через український порт Октябрськ у держави колишньої Югославії, щодо яких були введені санкції Ради Безпеки ООН. При цьому Д.Стрешинський, працюючи в ролі посередника, надав сертифікат кінцевого користувача Нігерії. Після детального розслідування офіційний Київ анулював ліцензії на транзит зброї, які спочатку видав Global Technologies International Inc., а в серпні 1994 р. проінформував Комітет з санкцій РБ ООН. Усім же своїм партнерам з військово-технічного співробітництва Україна направила відповідні ноти з застереженням щодо контактів із фірмою, яка виявилася сумнівною.

 

Що б це означало?

 

У світі ще не закінчилася остання війна, і навряд чи до цього моменту припиниться випуск і торгівля зброєю. Попри існуючі режими та мільйони доларів, які витрачаються на контроль, поряд із легальними каналами збуту озброєнь «сірий» і «чорний» ринки все ще існують. А для таких держав, як Сомалі, Судан, Ефіопія, Ерітрея, Уганда, і ще багатьох інших незаконний оборот зброї став однією з найсерйозніших проблем. За оцінками експертів, лише в Африці сьогодні налічується не менше мільйона одиниць неврахованої стрілецької зброї.

Проте й участь будь-якої держави в легальних трансферах дуже важлива, і не лише через прибуток у валюті. Зовсім не випадково сьогодні до цього бізнесу, крім України, активно прилучаються Болгарія, Чехія, Словаччина, Польща, Білорусь, Казахстан і деякі інші. Різко і небезпідставно збільшилися амбіції Росії. Це, зрозуміло, не може не турбувати тих, хто вже знайшов свою нішу на ринку. На думку одного з представників української держкомпанії «Укрспецекспорт», що займається торгівлею зброєю від імені держави, «сьогодні ми є свідками нового переділу світового збройового ринку, пов’язаного з надзвичайною активністю низки нових суб’єктів. Природно, це не може не турбувати законодавців мод на ринку — у зв’язку з цим і акції, направлені на підрив позицій нових учасників ринку». Приміром, лише Чехія, яка раніше практично не враховувалась як постачальник зброї на світовому ринку, протягом 2000-го й перших трьох місяців поточного року експортувала зброю та боєприпаси в 64 держави, серед яких — Грузія, Шрі-Ланка, Ємен, Алжир, а нещодавно офіційно заявила про бажання налагодити експорт зброї до Анголи. Звідси й використання найдійовішого способу впливу — інформаційного.

Фахівці впевнені, що й останній скандал, який розгорівся навколо українського літака компанії «Воларе», заарештованого в Болгарії за підозрою в спробі поставити зброю до Ерітреї, також прямо пов’язаний із бажанням зменшити амбіції Києва як експортера зброї. Хоча б того, що ця справа суперечить логіці — хто повезе зброю до забороненої країни за тиждень до зняття з неї санкцій? Нагадаємо, що 24 квітня ц.р. у болгарському аеропорту Бургас був затриманий український Іл-76 із 30 тоннами чеської зброї на борту, зафрахтований ізраїльською фірмою. Причому в польотному листі було зазначено ерітрейське місто Асмара. Посол України в ООН Валерій Кучинський прямо заявив, що стаття в Washington Post, яка містить звинувачення на адресу України в порушенні ембарго ООН, є «замовною і має на меті кинути тінь на Україну в інтересах тих держав, яким не подобається, що є конкуренти, які також можуть займатися експортом зброї». Хоча, звичайно, є серйозні запитання і до керівництва приватної авіакомпанії «Воларе» із приводу завантаження на борт Іл-76 зброї без дозволу на те держкомпанії «Укрспецекспорт» і без ліцензії Держслужби експортного контролю.

Мабуть, найбільша кількість звинувачень припадала на Болгарію, Україну, Росію. Проте серед «звинувачених» були й держави НАТО. Так, фахівці кафедри ЮНЕСКО з прав людини при Автономному університеті Барселони торік опублікували звіт, відповідно до якого серед імпортерів іспанської військової продукції 1999 р. були 17 держав, які грубо не виконують вимоги ЄС (це, насамперед, Туреччина, Колумбія, Саудівська Аравія, Ізраїль, Афганістан, Ерітрея, Конго), і 15 — постачання до яких небажані. А в 1999 р. із легкої руки «Газети виборчої» надбанням громадськості став неприємний інцидент у відносинах Польщі й США після того, як танки Т-55, що були відправлені з порту Гдиня до Ємену, опинилися, як стверджувала газета, у «державі-парії» Судані. А кількість обвинувальних випадів щодо Чехії, Словаччини й держав колишнього СРСР різко збільшилася в останній рік.

Хоча часто немає диму без вогню. Так, торішній скандал у ЗМІ з приводу постачань партії розібраних казахських літаків МіГ-21 через Чехію і Словаччину завершився чималим строком великому воєначальнику Казахстану. А болгарська митниця конфіскувала запасні частини для двох реактивних винищувачів МіГ-21, які місцева компанія мала намір відправити до Індії, не маючи на те офіційного дозволу.

Не обійшлося і без американців: компанія Lockheed Martin Corp. погодилася виплатити штраф уряду США в розмірі 13 млн. доларів для врегулювання справи з продажу в 1994 році супутникової технології Китаю, де було виявлено певні порушення.

Україна відрізняється від цих держав лише тим, що її інформаційний простір менш конкурентоспроможний і, відповідно, його можна легше уразити. Тому й стає вона мішенню важкої інформаційної артилерії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво