Закритий лист із приводу одного виробничого конфлікту - Політика - dt.ua

Закритий лист із приводу одного виробничого конфлікту

25 лютого, 2011, 16:21 Роздрукувати Випуск №7, 26 лютого-4 березня

Здорові були, товариші з керівництва країни, а також усі небайдужі люди! Пише вам група робітників одного підприємства.

© Getty Images/Fotobank

Здорові були, товариші з керівництва країни, а також усі небайдужі люди!

Пише вам група робітників одного підприємства. Звертаємося до вас тому, що відчуваємо: з нашим підприємством треба щось робити. Може, ви підкажете, що?

Коротенько про нашу історію. У давні-стародавні часи ми були частиною великого заводу й жили не сказати, щоб дуже добре. Одного разу 20 років тому наш завод розвалився, і директори підрозділів вирішили на місці одного створити їх кілька.

Нашому підприємству дісталися металургійний цех, велике підсобне господарство, трішки оборонки, будинки відпочинку та санаторії, інша соціальна сфера. Ще (що важливо) на нашій території були заводські ворота.

Ми дуже зраділи. Ми одразу обрали директора (тоді саме почали обирати директорів) — нашого колишнього секретаря парткому. Ми вважали, що, маючи підсобне господарство, яке працювало на інші цехи, а також ворота, ми зможемо продавати свої товари та послуги і заживемо як люди.

Але, виявилося, наш директор був спецом в ідеології й нічого не тямив у ринковій економіці. Ми стали жити гірше, і через два роки обрали собі іншого директора. Він, як нам здалося, більше тямив на виробництві.

Життя начебто стало налагоджуватися. Через два роки правління прийняло новий Статут. Але якось так сталося, що в процесі переходу до ринкової економіки наше підприємство тихо почали ділити на дільниці, і в них стали з’являтися нові неформальні господарі. Ми вже потім зрозуміли, що розпочалося акціонування. Нам, правда, роздали якісь папірці, щоб ми теж взяли участь в акціонуванні, але вони нічого не коштували, і багато хто обміняв їх на їжу та горілку.

А купили частинами наше підприємство переважно шустрі хлопці з відділу матеріально-технічного постачання та відділу збуту.

Коротше, через кілька років з’ясувалося, що в нас уже не колективне підприємство, як нам обіцяли, а відкрите акціонерне товариство. І наш новий директор акціонувати його допомагав!

Ні, ви не подумайте, ми ж не ідіоти якісь і розуміємо, що проти життя не попреш, тим паче що в наших колишніх колег приключилося те ж саме: великий цех (у нього ще теплоелектроцентраль була) став товариством з обмеженою відповідальністю, а який менший (там узагалі нічого не було, тільки частина підсобного господарства) — приватним підприємством.

Нам просто здавалося, що жити у зв’язку з конкуренцією та ринком ми повинні краще. Але директор нам пояснював, що ми тепер самі по собі, що інші цехи нашого колишнього заводу не хочуть у нас нічого купувати. Що теплоелектроцентраль залишилася в сусідньому цеху, і він нам тепер руки викручує. Що ворота наші — не єдині. Що наше підсобне господарство все одно найпотужніше, і з голоду ми не помремо.

Коротше, обрали ми його ще раз. Оскільки ж далі нічого не змінювалося, на наступних виборах ми вирішили обрати не начальника однієї з дільниць, якого нам запропонував директор, а колишнього головного бухгалтера.

Нам здавалося, що він краще тямить на економіці, ніж начальник однієї дільниці, хай і гірничо-металургійної. Правда, перед тим правління прийняло новий Статут, яким перетягнуло на себе частину повноважень. У результаті в нас був Генеральний директор, правління і виконавчий директор (жінка, яка раніше була заступником виконавчого директора з теплопостачання).

І що тут почалося! Вони стали розбиратися, хто з них головний. Генеральний розпускав правління, правління не розходилося і призначало виконавчого директора, потім поверталася та сама жінка.

З ранку до ночі ми мітингували, дискутували і обирали правління. А ті, хто не мітингував, слухали весь день дискусії з нашої заводської радіоточки.

Виявилося, що Генеральний працювати не дуже любить, і виконавчий директор став керувати всім. Правда, у нас на підприємстві відкрили багато ощадкас, і нам почали пропонувати кредити. Ми набрали кредитів і жили, загалом, непогано. Ми не знали, звідки гроші. Це потім з’ясувалося, що вони до нас надходили з інших заводів.

Тим часом акціонували майже все наше підприємство. Інколи до нас приходили нові люди й купували то майстерні, то піонертабори... Правда, на тому місці, де вони з’являлися, в нас відкривалися чомусь ощадкаси, магазини та казино. Потім купувати перестали, і один юрист нам пояснив, що в нас тепер не відкрите акціонерне товариство, а закрите. У смислі нові акціонери можуть з’явитися лише за згодою старих.

Через кілька років гроші з інших заводів надходити перестали, у них там щось сталося. Тому в нас перестали забудовувати заводський мікрорайон, будуправління закрилося, металургійний цех майже зупинився. Ми покладали надії на підсобне господарство, але його продукція кудись ішла, а ми їли чомусь несмачну їжу з інших заводів.

Ми, само собою, переобрали Генерального і обрали того самого директора дільниці. Він насамперед скасував зміни до Статуту. Точніше, суд скасував (у нас на підприємстві свій суд є). Тепер виконавчого директора, його заступників і начальників відділів став призначати Генеральний.

Скандали припинилися, в заводоуправлінні стало тихо, там скорочення відбулися, клумби розбили на території, в радіоточці скінчилися дискусії і заграла музика. Коротше, почалися реформи.

Служба безпеки нашого підприємства розібралася й розповіла нам, що попередній менеджмент у нас багато чого вкрав. Та ми й так це знали. Точніше, відчували, що наше керівництво завжди було нечисте на руку. Все-таки підсобне господарство, ворота, цехи різні, а живемо не так, як сусіди. Ну немає теплоелектроцентралі, так у багатьох же немає!

Нам кажуть, що ми винні в тому, що не всі розрахунки всередині проводимо через бухгалтерію. Але ж вона в нас забирає стільки, що в нас тоді нічого не залишається. Нам кажуть, що в бухгалтерії немає грошей, аби платити пенсію тим, хто вийшов на пенсію. Але, на наш погляд, можна було б подивитися, що з нашою продукцією відбувається, скільки за неї нам платять інші заводи, а головне — кому. Та як на це подивитися, якщо в заводоуправління ми не зайдемо, у правління не зайдемо, а головбуха ми й не бачили ніколи?

Тепер, як ми розуміємо, приватизуватимуть наше підсобне господарство. Може, воно й правильно, тільки щось ми не впевнені, що нові власники його покращуватимуть, а не просто продаватимуть ту саму продукцію, тільки гроші не передаватимуть на завод, а залишатимуть собі. До того ж, кажуть, купити його зможуть лише акціонери нашого підприємства. І є небезпека, що гроші за нього в касу вони не внесуть.

А ще ходять чутки, що скоро в нас буде вже не закрите акціонерне товариство, а приватне підприємство. І начебто менеджмент планує потихеньку забрати в акціонерів їхні частки. Або передати їхні частки якимось новим власникам.

Відразу скажемо: нам однаково. Бо немає значення, акціонери торгують нашою продукцією чи один власник.

Тому в нас до вас запитання. Що треба зробити, щоб на нашому підприємстві життя налагодилося? Може, нам наглядову раду з акціонерів заснувати і щоб туди увійшов хтось від вас? А то, виходить, акціонери в нас самі по собі, директор сам по собі, вони там про щось домовляються, ціни в заводському магазині дедалі вищі, а зарплати такі ж самі. Правління... взагалі незрозуміло, є воно чи ні.

Тим більше що, як ми знаємо, ви нам періодично допомагаєте кредитами й від вас приїжджають делегації. Тільки зниження зарплати — це не вихід. А чисельність скоротити, як у вас кажуть, швидко неможливо, бо інші заводи працівників не набирають, і наших пенсіонерів ви теж не візьмете.

Якщо ви скажете, що нам треба профспілки створити, то вони в нас є. Їх десь 150. Але всі наші профбоси чомусь прагнуть або потрапити у правління, або стати начальником відділу. А коли сідають у заводоуправління, ми їх уже не бачимо, і вони про нас не пам’ятають.

Обрати нового директора? Ну й де гарантія, що в нас знову все мимо каси не піде?

Ми чули, що на інших заводах десь на півдні інколи робітники заходять у заводоуправління, виносять звідти директора та садять нового. Але в нас так уже було, і чим закінчилося, ми вже написали. До того ж тоді вже треба і з акціонерами розбиратися, а це, кажуть, у вас не заведено. Та й нам не хочеться.

Чи, може, справді, нам попроситися до складу сусіднього заводу — там хоч ТЕЦ є? І мають рацію ті, хто каже, що відокремилися ми передчасно, що жити нормально нам ні на що? А звідки тоді «мерседеси» в заводоуправління?

Хоча нам дуже хотілося б зберегти наше підприємство. Все-таки ми давно вже тут живемо і працюємо, у нас тут цілі робітничі династії утворилися.

Як рідне воно нам.

P.S. Лист керівництву заводу не надсилайте. Вони й так про все це знають.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво