За державу соромно - Політика - dt.ua

За державу соромно

26 жовтня, 2012, 15:20 Роздрукувати Випуск №38, 26 жовтня-2 листопада

Резонанс у зв’язку з викраденням російського опозиціонера — це не просто галас у переддень виборів. Це волаюча, гірка й очевидна можливість ще раз побачити, хто ми є, збоку.

© telegraf.com.ua

Українська «гостинність»

Олександра ПРИМАЧЕНКО

Чи заслуговує історія з викраденням на території України російського опозиціонера Развозжаєва того резонансу, якого їй надали? 

Коли зважати на ступінь безправ’я мільйонів наших співвітчизників, які живуть у цих реаліях, тисяч і тисяч тих, кому було вготовано постраждати за свої переконання. Коли усвідомлювати, скільки випадків зникнення людей (до яких, обґрунтовано чи ні, уважають причетними людей, що присягнули захищати свій народ) залишилося без жодної реакції — і державної, і громадської. Коли все, що є спільного між щоденною діяльністю наймогутніших державних силових структур і відповідними законами, вичерпується їхніми назвами. Мені
здається, заслуговує.

Ми живемо в цих реаліях десятки років. І «Наших б’ють» для нас зовсім не означає «До бою!», просто цікаво: сьогодні — кого? Ми звикли незворушно переносити відгомін чужих, великих і маленьких, бід, боячись лише власних. Тож яке нам діло до стороннього, котрий наївно сподівався сховатися тут від своєї війни? До того, хто, немов незваний гість, застав хазяїв зненацька: такими, як вони є насправді, щодня, а не при параді, очікуючи гостей. І неготові до приймання хазяї обійшлися з ним за інерцією, як зі своїм — без церемоній, беззаконно й жорстко. 

Не він перший, не він останній. Україна неодноразово рішуче й недвозначно давала зрозуміти: ми вам тут не притулок якийсь для неблагонадійних, у нас своїх опозиціонерів і всякого підозрілого елемента повно, тому чужих віддаємо на першу вимогу, якщо треба, і запакувати допоможемо. Не просто без зайвих — без будь-яких — формальностей. Державі Україна зовсім байдуже, що обов’язкових у такому разі юридичних умовностей взагалі не дотримали. Ігнорувати закон — це наш стиль. 

Росіяни теж традиційно, виявилося, справді на війні своїх не кидають. Правда, «своїм» Развозжаєв став для них, тільки опинившись в Україні. І не кинули його лише в тому розумінні, що не відпустили зі своєї перманентної, ні для кого не переможної війни. Він бачив себе й, напевно, був опозиціонером, а довелося йому стати маленьким українським сувеніром, презентом з-поміж приємних, ні до чого не зобов’язуючих дрібничок, які так до речі підвернулися під руку перед поїздкою українського президента до російського. 

Держава, під владою якої перебував благаючий захисту, показала себе не сильною, справедливою і правовою, а жалюгідною, нікчемною, залежною. Суверенна держава з якогось дива раптом прогнулася й на цирлах побігла виконувати чужу волю. Схоже, що не без допомоги власних компетентних товаришів. 

Спакувати біженця-одинака — завдання нескладне. І лише потім, із великим запізненням, поступово стало приходити прикре усвідомлення того, як незручно вийшло. Звичайно, ці дурні думки не лізли б у голову, якби не нав’язлива громадськість, особливо зарубіжна.

Минав день за днем, а влада так і не надумала сказати нічого істотного по суті справи, крім зовсім дикої явки з повинною. Відбувайлом поставили начальника управління у зв’язках із громадськістю МВС України Володимира Поліщука. І він сказав сильно: «Зрозуміло, що це були не злочинні елементи. Це не кримінальне питання, а питання взаємодії силових структур, про яке я нічого не знаю». І додав: «Найімовірніше, діяли силовики або силові структури інших країн. І про це можна зробити висновок, якщо подивитися відео, яке було на російському телебаченні наступного дня, де він (Развозжаєв. — Ред.) був у супроводі співробітників російського ФСБ». Яка дедукція, аналітика! Як компетентно! Звичайно, це не кримінал. У нас же хоч яким би криміналом займалися спецслужби й правоохоронці — це майже завжди не кримінал, а «спецоперація». Тепер от орли сидять рядком, дивляться російське телебачення, щоб установити: хто ж це орудував у нашій столиці, як у себе вдома? 

В одному жесті — квінтесенція Української держави. Позбавленої самоповаги, важко хворої, з маніями й фобіями, та, крім того, такої, що перебуває в найглибшій психологічній залежності, зумовленій, очевидно, травмами совкового дитинства. 

Тепер за фактом цього інциденту світова громадськість вимагає «ретельного розслідування з боку української влади». О, так, розслідувати — це до нас, це ж наш коник! Особливо, що стосується своїх злочинів. Тим більше, це не перша справа, з якої нахабно стирчать вуха чужих спецслужб, тож досвід відповідний у нас є. І ми будемо розслідувати — не один десяток років, поки не вийдемо… на себе ж. Але це вже не за нинішньої влади. 

Загалом, більше шансів довідатися правду про цю зухвалу операцію «іноземної спецслужби» на території нашої держави й пособництво вищих державних чиновників України з мемуарів якогось російського відставника, що розповість про зговірливих хохлів. Утім, особливих одкровень у цих спогадах для нас, мабуть, не буде… 

Отже, резонанс у зв’язку з викраденням російського опозиціонера — це не просто галас у переддень виборів. Це волаюча, гірка й очевидна можливість ще раз побачити, хто ми є, збоку. Усвідомити вкотре: те, до чого ми звикли, — це не норма, а серйозне відхилення. Побачити, вжахнутися й спробувати обрати інший шлях.

Факти й інтерпретації

Володимир КРАВЧЕНКО

Російський опозиціонер зник у Києві 19 жовтня, раптово перервавши юридичну консультацію щодо процедури оформлення статусу біженця, щоб через два дні з’явитися в Москві, на виході з Басманного суду заявивши журналістам, що його викрали й катували. Представники СБУ, МВС, Генпрокуратури в один голос стверджують, що російська сторона офіційно не зверталася до них із приводу розшуку або затримання Леоніда Развозжаєва. 

Пізніше Володимир Поліщук сказав в інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна», що стосовно Развозжаєва на території України діяли силові структури інших країн. Якої саме — сумнівів практично немає. До чого ці евфемізми! Питання в тому, чи допомагали українці братній спецслужбі сусідньої країни? Екс-глава ГУР МО України Олександр Скіпальський переконаний, що спецоперація росіян не могла пройти без сприяння й підтримки українських силових структур.

Історія обурлива, принижує Українську державу, її спецслужби і нас, українських громадян. Таке викрадення (якщо, звичайно, вся історія не була талановитою інсценівкою російських спецслужб з участю самого Развозжаєва) скоріш могло статися в «банановій республіці» десь в Африці чи Латинській Америці, ніж у державі, яка говорить про європейські цінності й своє бажання вступити до Європейського Союзу.

Та викрадення сталося в Україні. У результаті завдано ще одного серйозного удару по її репутації як державі, що декларує дотримання міжнародних угод і національного законодавства, яка пишається тим, що є країною — засновником ООН, яка наміряється стати непостійним членом Ради Безпеки й готується до того, щоб 2013-го головувати в ОБСЄ. 

У цій ситуації байдуже, чи встиг Леонід Развозжаєв набути статусу біженця чи ні, чи є він громадянином Росії чи України. У цивілізованому суспільстві людина має бути впевненою у тому, що вона під захистом держави, на території якої перебуває, що держава забезпечує їй безпеку й гарантує її права. Вислати ж людину, передати її в руки правоохоронних органів іншої країни можна тільки в результаті юридичної процедури, прописаної в міжнародних угодах і національному законодавстві. 

Та в цьому разі ці процедурні норми ігнорували. А без рішення українських судових і правоохоронних органів захват людини, її насильницьке вивезення, утримання мимо волі в іншому місці юридичною мовою називається викраденням. Мовчазне потурання українських правоохоронних органів, якщо викрадення Развозжаєва було здійснено з їхнього відома, — співучастю в злочині. 

Намагаючись розібратися в тому, що сталося, і виробити свою подальшу позицію, міжнародні правозахисні організації, США, ЄС, ООН вимагають від Києва проведення серйозного розслідування. Звинувачення на адресу України дуже серйозні, заявляє спікер верховного представника ЄС із питань зовнішньої політики та політики безпеки Майя Кочьянчич. 

«Тривогу викликає факт зникнення людини, котра хотіла звернутися по захист на території України, оскільки, за її словами, мала підстави боятися повернення на батьківщину. Ми очікуємо, що українські правоохоронні органи проведуть ретельне розслідування і повідомлять нам його результати», — своєю чергою, пояснила DT.UA причини стурбованості світової спільноти радник із питань громадської інформації Управління верховного комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові та Україні Олександра Маковська. Та тільки чи буде це об’єктивним розслідуванням чи лише формальною відпискою? Судячи з поведінки української влади, швидше, останнє.

У нинішній ситуації представників європейських країн і міжнародних організацій насторожує те, що українське МЗС не має наміру посилати ноту в російське зовнішньополітичне відомство, а історія з Развозжаєвим не обговорювалася під час зустрічі Віктора Януковича і Володимира Путіна. Це зміцнює впевненість західних дипломатів у тому, що операція російських спецслужб відбулася в тісній взаємодії з українськими органами. 

Наприклад, операція американців із ліквідації в Пакистані лідера «Аль-Каїди» Усами бін Ладена викликала міжнародний скандал і на довгі місяці зіпсувала відносини стратегічних партнерів. Нічого дивного в цьому немає: Вашингтон порушив суверенітет країни. У Києві ж лише обіцяють «уважно вивчити питання» і не роблять стосовно Москви жодних рішучих кроків. 

Пояснюючи позицію Києва, співрозмовник DT.UA з вітчизняного зовнішньополітичного відомства на умовах анонімності сказав, що «МЗС України не має інформації, наданої правоохоронними органами України, яка б давала нам підстави звернутися до російської сторони з проханням роз’яснити ситуацію, що виникла навколо п. Развозжаєва. Понад те, за інформацією Державної прикордонної служби, він залишив територію України добровільно. Відповідно, в українського зовнішньополітичного відомства на цей момент немає легітимних причин для звернення в МЗС Російської Федерації з протестом або якоюсь іншою реакцією».

Таке пояснення мало кого влаштує. Можливо, після заяви Поліщука українське МЗС змінить свою позицію. А очільнику СБУ Ігорю Калініну стане удвічі цікавіша ця скандальна історія, оскільки в академії Служби безпеки він, зокрема, викладав дисципліну «Спецоперації іноземних держав». Якщо, звісно, п.Калінін розглядає Росію як іноземну державу.

Експерти, з якими ми поговорили, висловлюють припущення, що операцію стосовно Развозжаєва санкціонувало вище політичне керівництво України, яке вирішило зробити подарунок Володимиру Путіну напередодні візиту Віктора Януковича до Москви. Можливо, в Києві хотіли таким актом «доброї волі» створити сприятливе тло для відвідин Януковичем Білокам’яної? Судячи з підсумків переговорів, із поведінки російського президента, той не оцінив цього широкого жесту. Зате Янукович продемонстрував, що людське життя нічого не варте для нього: український президент готовий жертвувати людьми заради спілкування з Путіним і не готовий — своїми активами…

Попри суспільний резонанс історії зі зникненням Леоніда Развозжаєва, наші співрозмовники вважають, що вона не матиме наслідків для нашої країни у вигляді якихось санкцій із боку міжнародної спільноти. Як не було їх і після екстрадиції в серпні до Росії біженця з Інгушетії, а у вересні — висилки в Узбекистан біженця з цієї країни. При цьому випадок із росіянином тим більше кричущий, що статус біженця йому було надано Фінляндією, яка погодилася прийняти його в рамках програми переселення. 

Ця історія, як і багато інших, свідчить: біженцям перебувати в Україні небезпечно, наша країна не є надійним притулком і транзитним «трампліном». Задля негайних політичних вигод українська влада може відправити людей туди, де їхньому життю загрожуватиме небезпека. А розв’язує Києву руки впевненість у тому, що хоч би який широкий резонанс викликала видача біженця, історія з часом забувається. Як, наприклад, було з палестинцем Діраром Абу Сісі, що опинився в ізраїльській в’язниці, або узбецькими біженцями, виданими Україною Узбекистану в 2006 році. 

Однак малоймовірно, що забудеться інцидент із Леонідом Развозжаєвим.

Історія з російським опозиціонером має одну особливість, яка вирізняє її на тлі інших фактів порушення Україною своїх міжнародних зобов’язань щодо захисту біженців: викрадення російського опозиціонера сталося напередодні парламентських виборів, коли до подій у нашій країні особливо уважно приглядаються міжнародні спостерігачі. І цей збіг (чи випадковий?) дає підстави для припущень про наперед сплановану акцію з дискредитації нашої країни. Очевидно, те, що сталося в Києві 19 жовтня, зіграє свою роль у сприйнятті спостерігачами в Україні ситуації з демократією, верховенством права, дотриманням владою прав людини. 

Постійний інтерес до цієї історії забезпечить і кримінальна справа, порушена слідчим комітетом РФ щодо координатора «Лівого фронту» Сергія Удальцова, його помічника Костянтина Лебедєва, а також помічника депутата Держдуми Іллі Пономарьова Леоніда Развозжаєва за фактом підготовки до організації масових заворушень (ст. 30 і 212 КК РФ). Приводом послужили результати перевірки даних, викладених у фільмі «Анатомія протесту-2», який був показаний на початку жовтня на каналі НТВ.

Справа резонансна, оскільки йдеться про дискредитацію владою позасистемної опозиції та її популярних лідерів. Насамперед Сергія Удальцова. І хоча Развозжаєв — постать маловідома в російському опозиційному русі, однак із розвитком кримінальної справи таємнича історія його «явки з повинною» постійно порушуватиметься в українському контексті в інформаційному просторі…

Крім негативного ефекту для іміджу України та політичного керівництва країни, історія з російським опозиціонером матиме низку наслідків для нашої політики євроінтеграції. 

Малоймовірно, що вона безпосередньо вплине на відносини України і Євросоюзу: не можна сказати, що ця скандальна історія когось дуже здивувала в Брюсселі. Вона лише посилить сумніви у тому, що Київ щиро й серйозно підходить до євроінтеграції, а українські політики поділяють цінності Європейського Союзу. Також сумнівно, що Леонід Развозжаєв стане головною темою переговорів. Хоча, звісно, питання викрадення російського опозиціонера чиновники Єврокомісії та дипломати країн — членів ЄС порушуватимуть під час зустрічей. Але справа Развозжаєва насамперед може ускладнити процес лібералізації візової політики і посилити недовіру Євросоюзу, зокрема, та світової спільноти, в цілому, до української правоохоронної системи. 

Так, у рамках Плану дій з лібералізації візового режиму з Європейським Союзом було підготовлено договір про операційну співпрацю між МВС України та Європолом. Але чи буде його підписано в умовах посилення недовіри до української спецслужби, яку підозрюють у причетності до викрадення російського опозиціонера? Адже такі угоди передбачають обмін інформацією, що потребує певної довіри між правоохоронними органами України та Євросоюзу. А яка може бути довіра, коли очевидні ознаки незаконної екстрадиції та приховування правди?

Історія з Развозжаєвим, незалежно від того, проводили росіяни спецоперацію самостійно чи в тісній взаємодії з українськими спецслужбами, також порушує питання суверенітету країни. Розглядаючи версії події, експерти не виключають також того, що українські спецслужби діяли без залучення президента. Якщо це так, тоді постає запитання: чи контролює глава держави силові структури? Чи спецслужба працює в режимі зовнішнього керування? І чи може у такому разі Віктор Янукович бути впевненим у своїй особистій безпеці? В умовах такого обмеженого суверенітету почуватися в безпеці в Україні не можуть ні українські громадяни, ні іноземці.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво