Ющенко в Донецьку: Не чекали - Політика - dt.ua

Ющенко в Донецьку: Не чекали

11 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 11 лютого-18 лютого

Офіційною причиною візиту Президента України в Донецьк було представлення нового губернатора. Однак зі змісту виступу Віктора Ющенка можна дійти висновку, що це був лише привід...

Офіційною причиною візиту Президента України в Донецьк було представлення нового губернатора. Однак зі змісту виступу Віктора Ющенка можна дійти висновку, що це був лише привід. Причина, зважаючи на все, інша: пред’явити місцевій еліті свої правила гри в умовах нової політичної реальності. Тон президента не залишав сумнівів: Ющенко приїхав на батьківщину Януковича не по компроміс, а для установлення своєї, президентської, влади. А зміст промови президента для егоцентричного донецького вуха був просто вбивчим. Ті ж люди, в тому ж залі, де ще два місяці тому висіли плакати «Янукович — президент України!» й лунали сепаратистські заклики, а тут раптом: «Мине час, і я скажу про кожного опозиціонера — що за ним стоїть. Якщо він не встигне ще до того часу сісти у в’язницю»; «Мені не подобаються хабарі, які звикли давати цій владі в цих стінах, і насамперед у цих стінах, у яких ми з вами сидимо»; «Я клянуся, що через короткий час ви побачите іншу Донеччину»... Це не просто нові світоглядні стандарти, це страх і спокуса. Насправді багато хто з донецьких босів, які без овацій слухали в четвер Ющенка, по-людськи, звісно, хочуть у «іншу Донеччину», але як то кажуть: радий був би в рай, та гріхи не пускають. А Ющенко й не втішав, мовляв, усе пробачиться, радше навпаки. Принаймні для них це було «навпаки», оскільки хоча Ющенко й сипав банальними істинами, що влада не повинна красти і «кришувати», багато його слухачів не уявляють себе в цій новій системі державних відносин.

У п’ятницю вранці звичайний донецький таксист розповів мені, що вчорашній візит Ющенка справив шокове враження: «На кого?», — поцікавився. «Я вчора даму підвозив з адміністрації, так вона розповідала, що пакує валізи, мовляв, у Дніпропетровську він адміністрацію всю звільнив дочиста. А в нас почав із того, що «я вам, суки, все пригадаю»...

«Я не мав можливості як кандидат у президенти виступити перед громадськістю, — говорив Ющенко. — Тому тут деякі дядьки пускали філософію, що перед вами сидить фашист, нацик, що перед вами людина малодуховна, яка закриє церкви Московського патріархату, яка не представляє філософію третього тисячоліття, оскільки закриє російські школи, дитячі садки, змусить усіх говорити українською мовою... На деякі дурощі, міфи, патології я хочу відповісти, щоб ви почули з перших вуст. Почнемо з фашизму. Пригадую, як мене Донецьк зустрів у жовтні 2003 року плакатами, де я в есесівській формі. Я запитую керівництво області: хто замовляв ці плакати, хто їх вішав? Як ви, у третьому тисячолітті, у двічі ордена Леніна місті, вішаєте есесівську символіку? Якщо ви переконані, що я такий, при всій громадськості встаньте і дайте факти. Та якщо ви фактів не дасте, я змушу вас зробити все, щоб ви просили пробачення. Я не хочу цього прощати. Тому що мій батько за вас чотири роки сидів у Бухенвальді, Дахау і вісім місяців в Освенцимі... Я не давав ніяких підстав так знущатися з мого роду. Повторіть його подвиг, повторіть його життя, щоб ви мали право перстом так тикати місту, громадськості й доносити помилкову інформацію. …Я звинувачую вас у тому, що ви поширювали неправду. Та це було зроблено зусиллями влади також. Я прошу владу бути послідовною: або доведіть, що я такий, або публічно вибачіться переді мною!»

Окрім цього, через стіл, за яким разом із Ющенком сиділи глава облради Борис Колесников і мер Донецька Олександр Лук’янченко, лунали й такі слова: «Моє головне послання, з яким я приїхав сюди, у край абсолютно український, — жодна патологічна ідея, що належить хворим людям, про сепаратизм, федералізм, не матиме розвитку. Я вам це обіцяю. Це не жарти. Ці люди відповідатимуть перед законом. Я доживу до того часу, коли ці люди відповідатимуть перед судом за ті марення, які вони принесли в українське суспільство».

Цією безкомпромісною різкістю Ющенко зруйнував іще один донецький міф, про який, можливо, й не знав. Міф цей полягає в тому, що навіть не наївні дядьки, котрі сиділи перед ним у залі обласної ради, чи то для самозаспокоєння, чи то через регіональну зарозумілість, усерйоз вважали, що ніщо в Україні, навіть перемога Ющенка, неможливе без дозволу Ахметова. Тепер вони бачили, що Рината Леонідовича не спитали, і «донецьким» Ющенко нічим не зобов’язаний. Більше того. «Ми переглянемо кожний об’єкт, який було приватизовано з порушенням закону. Мене не зупинить ніщо... Саме з Донеччини пішла схема роздержавлення на замовлення будь-якого об’єкта. Від продажу Дніпровського меткомбінату, кажуть, держава втратила 300 млн. грн. Це далеко не так, але аналітично можна стверджувати: починаючи з 300 мільйонів гривень. Від того, що вкрали «Криворіжсталь», я впевнений, що держава втратила, можливо, 15 або й більше мільярдів гривень. Через сім місяців ми вам доведемо, що це так. Від приватизації «Укррудпрому», кажуть, держава втратила півтора мільярда. Це така приватизація! Та й це потрібно помножити у 4—5 разів і ви матимете реальну ціну. Ось таких об’єктів, що належать до стратегічних об’єктів великої приватизації, приблизно 150—200... Торік через емісію акцій «Азовмашу» вкрали в держави 25% активів цього підприємства. Міліція тут є, СБУ є, влада є?»

Пройшовся президент і по «святому»: «Все, що відібрано в ботанічних садів, у межах інших спеціальних зон, зокрема зон санітарного призначення, я б хотів, щоб цього року було віддано назад державі». Хто живе в Донецькому ботанічному — знають усі. Ахметов.

Крім того, виявилося, що Донбас зовсім не «перший серед рівних», а часом навіть останній. Виявляється, і хліб у Донецьку дорожчий, ніж у сусідів, і борги по зарплаті в області становлять третину всеукраїнських, і місцеві ВЕЗи не виправдали себе, і 40% підприємств регіону — збиткові...

Загалом, президент показав, що в країні є одна влада й у цієї влади є всі підстави бути жорсткою з тими, хто спробує її ігнорувати або не шанувати. «Пробач, а чому ти так себе поводиш? Звикни, що перед тобою Президент сидить, а не гусячий пастух», — сказав він нардепу Валентину Ландику у відповідь на його безцеремонну репліку з залу.

Зал був дійсно шокований. Валилося все: схеми, плани, самооцінка... Аплодували лише в задніх рядах, де сиділи представники партій «Нашої України», довірені особи кандидата-переможця і начальники його штабів. Та й то не всі. Президент помітив цю напругу, але не став розряджати її. «Я не зрозумів, ви так сидите, ніби морально не підтримуєте цей світогляд. Я не знаю, як цей зал ділиться. Я бачу, що начебто й люди гідні, а щось їх перемикає», — звернувся він до рядів, у яких зазвичай сидять чиновники облдержадміністрації.

Той самий вранішній таксист продовжував: «Так ця дама скаржилася, що їм тепер заборонили підприємства мати: «Що ж, тепер держслужбовець бідніший за вчителя буде?» А я сиджу при цьому й думаю: а чому вчитель має бути найбіднішим? Моя дружина нещодавно п’є каву й каже: «Ти знаєш, соромно комусь сказати, що я вчителька. Зараз «повія» звучить престижніше, ніж «учитель». Задрав цей «беспредєл»!»

«Я не романтик, я знаю, що при такій владі за один рік багато зробити не встигнеш. Я маю на увазі ту владу, яка нам залишилася у спадок, де нам потрібно або вийти на новий діалог із дуже багатьма, або просто шукати інших людей. А це час», — поскаржився Ющенко. Часу в нього справді обмаль. І річ не в політреформі, яка обмежує президентські повноваження, а в рівні чекань від Ющенка. Навіть не від нової влади, а від Ющенка персонально. Треба було бачити ці червоні плями помади на хворобливо сірих щоках президента, руки, які тягнулися до нього, сповнені надії очі. Ту владу малювали на іконах, а на Ющенка вже моляться. Навіть у Донецьку. Чесно кажучи, це лякає.

Водночас прихильників Віктора Януковича на площу прийшло приблизно втричі менше, ніж помаранчевих. Під знаменами ПСПУ кілька сотень людей (спочатку близько двох, потім підійшли ще) скандували: «Росія!», «Ганьба холуям Америки!», «Зрадники Донбасу!» Янукович за ними вже не проглядався. Втім, його використали і зрадили вже давно. Ще коли в січні в Донецьку стояли синьо-білі намети, лідер обласної ПСПУ Людмила Каєткіна в інтерв’ю місцевому інтернет-виданню «Острів» пояснила спрямованість акції: «Те, що проти Ющенка, — це однозначно. Ну а Янукович — бо іншого ж немає кандидата, немає третьої особи...» Коли Ющенко під’їхав, відразу ж підійшов до цих людей. У його бік полетіло кілька сніжок, але охорона розкрила парасольку. Про що президент говорив зі своїми опонентами, розчути було неможливо — стояв занадто великий гамір.

За цим гамором на вулиці та шоковою тишею в залі мало хто з чиновників розчув, що президент у Донецьку сказав і таке: «Я ваш партнер, я хочу допомогти людям жити краще, я не хочу ні в кого нічого забирати. Моя мета одна — ми не будемо крізь призму зла, переслідувань або неповаги говорити з жодним регіоном... Я вам даю слово, що моя увага буде прикута до цього регіону... Ми прийшли з миром, ми прийшли з добром, ми хочемо встановити чесну, публічну, прозору владу, переваги від якої відчуєте ви...»

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво