ЯКБИ ПАНКІСІ НЕ БУЛО, ЇЇ ВАРТО БУЛО Б ПРИДУМАТИ - Політика - dt.ua

ЯКБИ ПАНКІСІ НЕ БУЛО, ЇЇ ВАРТО БУЛО Б ПРИДУМАТИ

11 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 11 жовтня-18 жовтня

Повернися, я все пробачу? Мабуть, таких напружених днів, як напередодні кишинівського саміту глав держав СНД, Грузія давно не пам’ятає...

Повернися, я все пробачу?

Мабуть, таких напружених днів, як напередодні кишинівського саміту глав держав СНД, Грузія давно не пам’ятає. Атмосфера, що панувала в грузинській столиці в ті дні, створювала враження, що в Молдові вирішувалося, чи буде нова війна. І тому, починаючи з 11 вересня, коли Путін заявив про намір Росії навести порядок у Панкіській ущелині, у лісах якої, за інформацією російських джерел, засіло до двох тисяч терористів, а, за даними силових відомств Грузії, — не більше 500 бойовиків, офіційний Тбілісі докладав значних зусиль для очищення Панкісі. Хоча й керівники силових відомств, й офіційний представник Аслана Масхадова в Грузії Хізрі Алдамов, і грузинські політологи, і навіть рядові громадяни країни, із котрими випало поговорити, одностайні: проблема ущелини не політична, а винятково кримінальна. І ще: її спровокувала Росія.

По-перше, тому, що в Росії не за горами президентська передвиборна кампанія, і Путіну доведеться звітувати перед народом, чому в Чечні продовжують гинути прості російські хлопці — по 30 чоловік на день, тоді як генерали вже кілька років як відрапортували про розгром чеченських формувань. Ну не повірять же люди, що в лісах, куди пішли бойовики, просто не вистачило сортирів, аби їх там «мочити». Зате тому, що в затягуванні війни винна Грузія, повірять беззастережно — добре що пропагандистська машина Росії працює хоча й грубо, зате без збоїв.

По-друге, Росія, претендуючи на роль регіонального лідера, зовсім не хоче випускати зі сфери свого контролю Кавказ і, зокрема, Грузію, яка відразу після розпаду СРСР була майже слухняною волі старшої сестри й навіть допустила розміщення на своїй території її військових баз, але поступово виходила з-під контролю. У Тбілісі офіційно приймають Масхадова і, єдині в СНД, допускають відкриття диппредставництва Чеченської Республіки Ічкерія. Грузія заявляє про намір вступити в НАТО й інтегруватися в Євросоюз, приймає військову й фінансову допомогу США. Усе це дратує Росію, але коли зі сприянням США було закладено перший символічний камінь у фінансоване США будівництво нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан і Вашингтон виділив на його будівництва два мільярди доларів, роздратування перейшло в лють, і міністр оборони Росії Іванов почав погрожувати Грузії превентивними ударами. Погрози ці міністр оборони Грузії Давид Тевзадзе, за свідченнями очевидців, прокоментував коротко: «Надірвуться!»

Стандарт — що дишло

Приводом для цих погроз став прорив групи бойовиків Гєлаєва в Інгушетії, де під Галашками їм дали бій федеральні війська. У бою підбили російський вертоліт, були поранені й убиті з обох боків, і навіть загинув один англійський журналіст, у паспорті котрого стояли візи Грузії. Як це могло статися, ми попросили пояснити начальника департаменту захисту державного кордону Грузії генерал-лейтенанта Валерія Чхеїдзе.

— Валерію Сергійовичу, за версією російських ЗМІ, бойовиків Гєлаєва доставили в Інгушетію вертольоти Міністерства оборони Грузії. Що ви про це знаєте?

— У Міністерстві оборони лише 12 вертольотів, із яких десять — «Ірокези», подаровані США. І ще в прикордонників аж три (!) вертольоти. Усі вони на обліку. Крім того, якби з Грузії в глиб Росії летіли вертольоти, хіба їх не зафіксували б російські системи ППО? Вони говорять, що, за їхніми даними, 400 бойовиків Гєлаєва прорвалися з Грузії 1 вересня. А бій почався 27 вересня. І що ж вони, перепрошую, робили ці 27 днів? Говорять: відстежували, простежували, оточили. Чому ж не дали бій прямо на кордоні, а надали їм можливість здійснити стокілометровий рейд, посіявши паніку серед мирного населення?

На грузинсько-інгушській ділянці кордону 400 чоловік непоміченими пройти не можуть — там одна вузька стежка. Уявляєте собі цей розтягнутий на кілометр ланцюжок? Маючи сучасні засоби космічного спостереження та прилади нічного бачення їх можна було не помітити? Російські ЗМІ зараз повідомляють, що під час боїв у Галашках убили англійського журналіста з грузинською візою в паспорті. У чому проблема, якщо кореспондент офіційно купив візу і в’їхав у Грузію? Він фіксувався двічі при перетині державного кордону на КПП «Тбілісі — аеропорт». 8 серпня він офіційно вилетів із Тбілісі в Лондон. А як опинився в Галашках — через Находку, Калінінград чи Владивосток — це проблема росіян.

— А в чому, на вашу думку, проблема Панкісі?

— Панкіська проблема — це наслідок чеченської війни, а не навпаки. Під час грузинсько-абхазького конфлікту в 1992—93 рр. ми були не в змозі закрити грузинсько-абхазьку ділянку кордону, через яку проникали чеченські бойовики, представники конфедерації горянських народів, створеної в екстреному порядку, волонтери з Придністров’я. Ми просили Росію: перекрийте кордон, допоможіть. Але нам відповідали: знаєте, це либонь громадяни Росії, ми не можемо їм перешкоджати в пересуванні.

Відправною точкою я назвав би цей момент, хоча в жодному разі не хочу охарактеризувати становище, що створилося в Панкісі, як «око за око».

Я брав участь в абхазькій війні, тож бачив на власні очі, як російські Су-25 бомбили мирне населення, як чеченські бойовики (зокрема Гєлаєв, Яндарбієв, Басаєв) керували батальйонами, що воювали проти нас. Свого часу рух Талібан породила пакистанська розвідка не без допомоги американської.

Я п’ять років служив в Афгані, тож знаю, звідки ноги ростуть. Подвійні стандарти завжди боком виходять.

Після початку першої чеченської війни панкіської проблеми не існувало й чеченських бойовиків тут не було, навіть попри те, що ця ділянка кордону Чечні з Грузією не була закрита з російського боку — жодної людини! А з нашого стояли тільки дрібні пости. Та й хіба можна порівняти наші можливості з можливостями Російської Федерації! 1999 року президент Росії звернувся з проханням до уряду Грузії надати право вільного проходу з території Грузії в Чечню військових підрозділів і виставляння на території Грузії прикордонних застав і постів, що означало втягування Грузії в цю війну. Фактично пропонувалося перенести бойові дії на територію Грузії. До 1995 року в нас була домовленість із керівництвом Росії, із федеральною прикордонною службою. З волі нашого уряду та президента, на наших прикордонних заставах, на чеченсько-дагестанській ділянці були присутні російські прикордонники. І вони жодного переходу не зафіксували!

У 1995—96 роках ФСБ поклала на стіл Єльцину серйозний аналітичний документ, де чорним по білому було написано, що рельєф, місце розташування й можливості Грузії обмежують саму можливість поставок озброєня й переходу чеченських бойовиків, позаяк ця ділянка держкордону майже на 6—7 місяців закрита — 15 днів тому там уже випав перший сніг (у вересні. — Авт.). У Панкіській ущелині понад сто років із відома старійшини одного з сіл Джоколи живуть етнічні чеченці кістінці, вони пішли сюди, не бажаючи брати участь у кавказьких війнах, асимілювалися, брали змішані шлюби з грузинами, змінювали свої прізвища на грузинські. І ось, починаючи з другої чеченської війни, у долину пішов потік біженців.

Тільки на Аргунському напрямку (це в районі Шатілі), до 26 грудня ввійшло приблизно 2670 жінок, старих людей і дітей. Були серед них і чоловіки, ясна річ, поранені. Я сам бачив, як жінка (біженка) несла на руках свою мертву однорічну дитину, навіть не знаючи, що вона померла, змерзнувши при переході. Ці люди пересувалися тільки ночами, оскільки день і ніч їх бомбили авіація й артилерія.

І що, ми повинні були тоді повертати цих нещасних у ту м’ясорубку? Рука не піднялася б. Я був свідком і того, як чоловіки, довівши свої родини до кордону, говорили: «Слава Богу, я спокійний за сім’ю, нехай живе там, а я пішов воювати».

Розверталися та йшли, не переходячи в Грузію. На тій ділянці ні під час першої війни, ні під час другої не було жодного росіянина — до закриття з їхнього боку кордону (це 81 кілометр 700 метрів).

— А наскільки добре її закрито з боку Росії?

— Три тисячі чоловік, Ітумкалінський прикордонний загін. У мене на всій довжині чеченського, інгушського й дагестанського кордону 320 чоловік. Є різниця? І ще є друга лінія оборони — підрозділи Міноборони. Усе угруповання на цьому напрямку нараховує близько 7—8 тисяч. Кордон — це суцільний гірський масив із перепадами висот від 2000 до 4600 метрів над рівнем моря.

Його проведено на карті умовно по розділу Головного Кавказького хребта, офіційних переходів там немає. Від Панкісі до кордону найменша відстань — 70 кілометрів. Панкіська проблема більшою мірою кримінальна, ніж політична, але з неї зробили політичну проблему.

Слава Богу, ми виявилися не самі в цій ситуації. Верховна Рада й уряд України зробили свої заяви, Євросоюз зафіксував свою позицію чітко та ясно, США надали потужну підтримку з боку Держдепу. В СНД ми не самотні, Азербайджан і Україна висловилися. Адже ніхто з чеченців, котрі нині перебувають у Панкісі, не закінчував там школу і не є уродженцем цих місць. Вони прийшли з Росії, вони її громадяни. Їх запустили сюди, і підозрюю, що це було зроблено свідомо. Три роки точиться війна. З Грузії протягнути боєприпаси для неї фізично неможливо, тим паче що протягом семи місяців перевали закриті. Єдиний цілорічно відкритий перевал — через Аргунську ущелину й Шатілі на Ітум-Калі. Але там угруповання — дай Боже, і ущелина цілком контролюється, дороги цілком перекрито. У Шатілі перебуває місія ОБСЄ. Ви думаєте, що ті 500—600 бойовиків, котрі перебували в Панкісі, могли створити проблему для 100-тисячного російського угруповання? Росіянам треба просто виправдати свою трирічну бездарність. Як в Афганістані планувалися операції, так і тут. Генерал накриє лапою карту, скаже: «Бомбитимемо тут». І відбувається килимове бомбометання.

Там, у кишлаку, в аулі чи в селі може 20—30 бойовиків переховуються, а через них 200 будинків зносять. Ясна річ, це автоматично налаштовує населення проти. У результаті одержали партизанську війну. А в такій війні жодна армія світу не перемагала.

— А що вам дає підстави стверджувати, що грузинське село в Панкісі недавно бомбили саме російські літаки?

— Вони летіли з боку Росії. У нас навігаційна служба є, слава Богу, нове обладнання, подароване нам американцями. Усе було зафіксовано.

— Але ви до війни готуєтеся, стягуєте якось сили?

— Так, ми збільшили свою присутність на Інгушському напрямку. Недавно там затримали чотирьох найманців, троє з них араби, борці за віру. Будемо так їх називати — потужний ісламський чинник не можна списувати одним махом. На жаль, наші ресурси вичерпуються, є проблема з фінансуванням і матеріальним забезпеченням. Доведеться наступного року вносити якісь корективи за рахунок інших ділянок кордону.

— Скільки років ви очолюєте департамент?

— З 16 червня 1993 року.

— Чи зіштовхувалися ви за ці майже десять років з існуванням стабільних наркоканалів? Як ліквідованих, так, можливо, й ні?

— У Грузії є три основні наркоканали. Один — через Абхазію з її сепаратистським режимом, другий іде з Росії через Цхінвальський регіон (Південна Осетія). Є надходження і з Азербайджану. Але якщо грузини конфліктують з абхазцями й осетинами, криміналітет сповідує повний інтернаціоналізм. Через єдиний офіційний пункт пропуску Верхній Ларс (у Казбегі) теж завозилися наркотики. Але як їх виявити, не маючи попередньої оперативної інформації? Провезли, приміром, недавно кілограм героїну в телевізорі, але ми про це дізналися вже потім. Ясна річ, це проблема спільна для всіх країн. Якби не було Панкісі, Росії її варто було б придумати.

— Можливо, проблема полягає у втраті Росією контролю над Грузією, у неучасті в будівництві нафтопроводу Баку — Тбілісі — Джейхан?

— А хто забороняв Росії брати участь у відкритому тендері? Але, думаю, не тільки це турбує її — Грузія однозначно висловилася за вступ у НАТО, політичне рішення й рекомендація Ради Безпеки є, розробляється поетапний план вступу в альянс. Прикордонники теж переходитимуть на євростандарт, нестимуть службу як поліцейська структура — правоохоронний і адміністративний орган. До речі, неоціненну допомогу в становленні прикордонної структури Грузії надав Віктор Іванович Банних (колишній голова Прикордонної служби України). Спасибі за це велике.

— А як ви співробітничаєте з російськими колегами?

— На тлі так званої холодної війни ми намагаємося в політику не лізти. Провокації якісь були, але ми їх по носі клацнули, факти пред’явили. Пам’ятаєте історію з літаючим пастушком, котрого Путін нагородив орденом? Квартиру йому дали, 50 тисяч доларів. У ЗМІ прослизнуло, що бравий пастух прийшов і попередив росіян про підготовку нападу терористів. Насправді він напився, посварився зі своїми місцевими й перейшов у Росію. Його взяли, почали трусити, він і каже: «Мене послав сюди Гєлаєв, щоб розвідати цю дорогу». А коли його притисли, він і заявив: «Я ж прийшов попередити російських солдатів». Володимир Володимирович його орденом за мужність нагородив.

Багато такої дезінформації проходило. Про те, приміром, що Басаєв відпочивав у нас у Сванетії, у Боржомі. І це той, котрий зачищав сванські села! Та свани його відразу розтерзали б! Але, до речі, перебуваючи в Грузії, у Панкісі, бойовики криміналу не допускали. Люди Гєлаєва майже рік жили в ущелині й не були помічені ні в торгівлі наркотиками, ні у викраденні людей. Це не те що басаєвці, які в Гаграх головами грузинів у футбол грали. Або брати Ахмадови — кримінальні злочинці, котрих треба судити. Едуард Шеварднадзе, між іншим, сказав в інтерв’ю телекомпанії «Руставі-2», що Гєлаєв інтелігентна порядна людина. А в ущелині силами всіх силових структур проведено унікальну операцію. Вхід туди практично заблоковано, і першу воєнну фазу завершено. Почалася фаза боротьби з криміналом. А це вже робота МВС.

Сподіваюся все-таки, що в Росії восторжествує розум, нічого доброго військовий конфлікт не принесе, передусім їй. Яка мета вторгнення Росії? Навести порядок у Панкісі? Його наведено. Зробити тут державний переворот? Не вийде.

— Чому?

— Тому що я гарантую: багато хто візьме зброю та піде в ліси. І я буду одним із перших.

Зона особливої уваги

У Панкісі, на перший погляд, справді спокійно. Територію контролюють прикордонники, внутрішні війська МВС і спецпризначенці комітету держбезпеки. У ній існують відкриті й закриті зони для журналістів. Представники ЗМІ за наявності дозволу міністра внутрішніх справ можуть скільки завгодно спілкуватися з кістінцями й біженцями, але потрапити в село, яке бомбили начебто російські літаки, або заглибитися в ліс не вийде. Долина, судячи з усього (і, зокрема, з наявності численних блок-постів, танків, бетеерів і зеніток, які вночі використовують для освітлення), справді контролюється, а гори — навряд чи. Хоча представники внутрішніх військ офіційно стверджують, що не зустрічали там ні землянок, ні інших слідів довготривалих стоянок, із неофіційних розмов ясно, що в ущелині до останнього часу існував принаймні один стабільний наркоканал.

За 28 кілометрів від ущелини, на будівництві Кодорської ГЕС трудяться співробітники китайсько-грузинського СП. Торік будівництво було несподівано обстріляно з гранатомета. «Хто стріляв, не встановили. Скоріш за все, це була провокація, — сказав журналістам командуючий внутрішніми військами МВС Грузії Георгій Шервашидзе. — Нині всі будівельники в безпеці й пересуваються по Панкісі без охорони».

Біженці, за їхніми словами, живуть «по-свинськи», але тут хоча б не рвуться снаряди. Хоча й існує постійна небезпека бути виданими назад, у Росію. У Кишиневі двоє президентів домовилися, крім іншого, про те, що представник Росії приїде в ущелину — вмовляти біженців повертатися назад. Чи повірять вони у свою безпеку там? Навряд чи, вони вже нікому й нічому не вірять. Але спробу представників Російської Федерації не стріляти, а домовлятися треба всіляко підтримувати.

Тим часом Грузія вже який рік не залишає надію домовитися з північно-східним сусідом про виведення його військ із своєї території.

За даними верифікації, на території Грузії Росія має: 241 одиницю бронетехніки, 140 одиниць артсистем, 153 танки, 6500 чоловік на військових базах в Ахалкалакі й Батумі та 1600 миротворців в Абхазії і Південній Осетії. Для порівняння, сама Грузія володіє сімома штурмовиками Су-25, дев’ятьма навчальними літаками Л-29 і 15 вертольотами, серед яких американські «Ірокези» і чотири ударні вертольоти Мі-24, 120 танками, 139 одиницями бронетехніки та 110 одиницями артсистем. З 1997 року діє договір «Про статус перебування російських військових баз на території Грузії», яким передбачено узгодження з Міноборони Грузії всіх пересувань російських військових на відстань понад 25 кілометрів. Попри це, 1 жовтня неподалік Кутаїсі грузинська влада затримала колону, у якій було 30 беззбройних (!) російських офіцерів, котрі не потрудилися запитати в господарів території дозволу на такий марш-кидок. Грузини сподіваються, що це затримання стане попередженням для можливих наступних провокацій.

Заступник міністра оборони Грузії з міжнародних відносин Гела Бежуашвілі так коментує присутність у країні іноземних військових баз.

— Крім Грузії, їх має Вірменія, правда, з власної волі. Вона визначила російську військову присутність як частину своєї національної безпеки. І як суверенна держава має на це право. Але паралельно й ми маємо право заявити, що не хочемо цієї присутності на нашій території. Що, на жаль, не можуть зрозуміти й болісно сприймають наші російські колеги. Російські бази опинилися на нашій території в силу абсолютно об’єктивних причин, але тепер також об’єктивні обставини вимагають їх виведення.

1999 року стамбульський саміт ОБСЄ прийняв рішення — Грузія заявила на весь світ, що не хоче бачити російську військову присутність на своїй території. Нині залишилося одне питання — терміни. Росія говорить: нам потрібно 11 років, щоб вийти з Грузії. А ми стверджуємо, що, за всією логікою, їй вистачить трьох років. Адже з Балтії 40-тисячний контингент вивели за рік, чому ж семитисячний, із якого половина — місцеве населення, не можна вивести за три?

Нині йде процес переговорів, дуже важкий, до речі, процес...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво