ЯК ЗАЗИРНУТИ ЗА «ФАСАД» ДЕМОКРАТІЇ? - Політика - dt.ua

ЯК ЗАЗИРНУТИ ЗА «ФАСАД» ДЕМОКРАТІЇ?

8 лютого, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 8 лютого-15 лютого

Україна стане регіональним центром глобального проекту «Демократична коаліція» Навіть попри дея...

Україна стане регіональним центром глобального проекту «Демократична коаліція»

Навіть попри деякі недавні спроби розвінчати «міфи громадянського суспільства», в Україні багато хто усе ще всерйоз побоюється, що, як і в Росії, влада (за принципом, якщо рух не можна знищити, його потрібно очолити) спробує взяти під свій невсипущий контроль формування громадянського суспільства. (Пам’ятаєте, як восени Путін за підказкою винахідливого Гліба Павловського провів у Кремлівському палаці з’їздів Громадянський форум?) Цього тижня одним зі своїх головних пріоритетів назвав формування громадянського суспільства Леонід Кучма.

Водночас громадянська апатія більшості українців уже починає скидатися на летаргію, а демократичні гасла, заяложені й пожовані владою, викликають у багатьох співвітчизників лише скептичні посмішки та роздратування.

В умовах, коли після різкого потепління відносин Росії із Заходом нашу країну перестали розглядати як засіб для розв’язання «російської проблеми» і увага до неї знову ослабла, Україна ризикує залишитися наодинці зі своїми проблемами і ще глибше зануритися в глухий застій. Тому поява і початок реалізації масштабного й амбітного міжнародного проекту під назвою «Демократична коаліція» (ПДК) може вселити деяку надію в тих, хто ще хоч трохи вірить, що й нинішнє покоління українців має шанс побачити реальні демократичні зміни у своїй країні.

Трохи передісторії. Півтора року тому, у червні 2000 р., представники більш ніж ста держав, тією чи тією мірою схильних до ідеї захисту демократичних цінностей, які репрезентували всі регіони, релігійні та культурні традиції й рівні розвитку, зібралися у столиці Польщі на першу зустріч Співтовариства демократій на рівні міністрів закордонних справ. За підсумками конференції було ухвалено Заключну Варшавську декларацію «На шляху до створення Співтовариства демократій», у якій держави-підписанти (у тому числі й Україна) взяли на себе зобов’язання дотримуватися і підтримувати цілу низку основних демократичних принципів.

Більшість із них давно міститься в Загальній декларації прав людини й описані в міжнародному праві. Однак до Варшавської декларації увійшло і кілька важливих прогресивних нововведень, що стосуються у тому числі прав преси, конфіденційності електронної пошти й інших форм електронних повідомлень, громадянського та демократичного контролю над збройними силами. І вперше уряди держав із усіх регіонів світу визначили просування і розвиток демократії у себе вдома і за кордоном окремою темою для співпраці.

Для контролю і звіту урядів перед громадянським суспільством та іншими членами Співтовариства демократій про дотримання ними принципів і методів, закладених у Варшавській декларації, країни-підписанти домовилися зустрічатися на рівні міністрів ще два роки. Наступну конференцію Співтовариства планується провести у листопаді поточного року в Сеулі.

Спочатку ідею створення Співтовариства демократій палко підтримала Мадлен Олбрайт (на Варшавській конференції вона виступала з основною доповіддю). У нинішній адміністрації США також є активні прибічники цієї ініціативи, наприклад помічник держсекретаря з питань демократії, прав людини і праці Лорне Крейнер та заступник держсекретаря з глобальних питань Пола Добрянськи, яка цього тижня відвідала Київ. Свого часу вона заявила, що Співтовариство демократій і сприяння демократії з великої літери — для неї найвищі пріоритети. Ідею американців підтримали кілька держав (Польща, Чеська Республіка, Португалія, ПАР, Малі, Індія, Республіка Корея та Чилі), що ввійшли в ініціативну групу, своєрідний виконавчий комітет, і організували першу конференцію у Варшаві. Однак подальші події (спочатку зміна американської адміністрації, потім трагедія 11 вересня й антитерористична операція) та елементарне небажання деяких урядів, що формально поставили свій підпис під Декларацією, дотримуватися її принципів, загальмували подальший розвиток ініціативи.

Так народилася ще одна ідея — створити міжнародну мережу неурядових організацій «Демократична коаліція», яка в тому числі займеться моніторингом і оцінкою дій держав на виконання положень Варшавської декларації та інших зобов’язань з підтримки демократичних принципів. До речі, влітку 2000 року у Варшаві паралельно з міжурядовою зустріччю Співтовариства демократій пройшов Всесвітній форум за демократію з участю представників неурядових організацій (НУО), активістів громадянського суспільства з багатьох країн. Учасники обох конференцій отримали чудову можливість для спілкування. Ідея такої взаємодії і покладена в основу проекту «Демократична коаліція», оскільки її автори глибоко впевнені: «без рішучих і послідовних зусиль із боку громадянського суспільства уряди будуть опиратися змінам, а апатія й цинізм щодо демократії зростатимуть».

«Демократичну коаліцію» задумано як міжнародну структуру. Мета її полягає у виявленні та підтримці активістів, залучених у процес демократичного будівництва у своїх країнах і готових обстоювати демократичні реформи.

Ініціатором створення Демократичної коаліції виступає широко відомий Інститут «Відкрите суспільство» Джорджа Сороса, який уже давно замислюється над тим, як розширити свою діяльність із просування демократичних цінностей за межі колишнього СРСР і створити глобальний рух за громадянське суспільство. За словами співдиректора проекту Роберта Германа, який відвідав Київ наприкінці минулого року, пан Сорос наполягає на тому, аби проект «Демократична коаліція» був міжнародним, а не американським, не нав’язувався будь-ким ззовні і грунтувався виключно на демократичному русі всередині кожної держави. «Відкрите суспільство» у такому разі має зіграти лише роль «ініціатора та каталізатора». ПДК створюється як окрема юридична особа, і вже зараз проходить пошук та переговори з іншими фондами, які могли б надалі фінансувати цей проект.

На першому, вже розпочатому, етапі створення Коаліції інститут «Відкрите суспільство» разом із зовнішніми експертами відбере 15—20 адресних країн, що представляють усі основні регіони світу — Північну Америку, Азію, Латинську Америку, Африку, Близький Схід і Європу (по 3—4 країни в кожному регіоні). Причому кожна вибрана країна має належати до однієї з трьох груп. По-перше, це країни, що переживають перехід від авторитарної держави до демократії й успіх або невдача яких матимуть серйозні наслідки для відповідного регіону і за його межами (наприклад, Нігерія, Індонезія, Перу, Україна або Хорватія). По-друге, це держави, уряди яких здатні зіграти першу скрипку у мобілізації Співтовариства демократій, ООН, міжнародних фінансових установ, регіональних організацій на роль ефективних інструментів у проведенні демократичних реформ (наприклад, ПАР, Великобританія, Чилі, Республіка Корея, Індія, Японія, Швеція, Франція, Португалія). І до третьої групи належать країни, розвиток яких усе ще стримується напівавторитарними режимами, але де наявні групи громадянського суспільства, що активно виступають на підтримку демократичних перетворень (наприклад, Казахстан, Єгипет, Білорусь, Кенія, Азербайджан). У кожному регіоні буде створено регіональний офіс проекту на чолі з одним із місцевих лідерів громадянського суспільства. Офіс для країн колишнього СРСР відкриють у столиці України.

Потім із допомогою експертів у рамках проекту в кожній з вибраних країн планується визначити провідні організації та лідерів громадянського суспільства, які беруть участь у демократичному будівництві у своїх суспільствах і мають репутацію незалежних, вдумливих та впливових правозахисників, здатних створити ефективні коаліції зі своїми однодумцями і союзниками. Організовані в кожній адресній країні демократичні коаліції в рамках проекту одержуватимуть фінансову й технічну підтримку в розробці безперервної правозахисної кампанії, спрямованої на вирішення завдань як внутрішніх демократичних реформ, так і зовнішніх, пов’язаних із тиском на свої уряди з метою зміцнення демократії за кордоном. Об’єднуючою темою для всіх національних структур, вважають автори проекту, має стати визнання Варшавської декларації засадничим визначенням демократії та цінним інструментом для притягнення держав до відповідальності за їхні недемократичні дії.

Таким чином, проект розвиватиметься паралельно на трьох рівнях — місцевому, регіональному та глобальному. Що, за ідеєю, дає йому відразу кілька переваг. По-перше, відчуваючи міжнародну підтримку і будучи включеними в глобальний рух за демократію, національні коаліції почуватимуться значно впевненіше у спілкуванні зі своїми урядами і видаватимуться в очах цих урядів (які найчастіше з великою недовірою ставляться до різних громадських структур) більш «законними», вважає Р.Герман. А той факт, що створюється не лише всесвітня коаліція, а й регіональні та національні структури, на думку голови правління фонду «Відродження» Григорія Немирі, дає певну гарантію, що якийсь наднаціональний центр не вирішуватиме, що є пріоритетним для того чи іншого регіону або тієї чи іншої країни. Крім того, до Демократичної коаліції входять як країни розвиненої демократії та демократії «другої хвилі» (наприклад, Португалія чи Іспанія), так і держави, в яких складний період переходу до демократії розпочався відносно недавно. Тож, по-перше, долається поділ на «цивілізований Захід» і «нецивілізований Схід», а по-друге, створюється чудова можливість для обміну досвідом демократичного будівництва.

«Демократична коаліція» може стати своєрідною наступницею Гельсінського руху, що сьогодні значною мірою застарів, вважає Г.Немиря. Адже у ХХ столітті всі схожі процеси так чи інакше були пов’язані з Гельсінським заключним актом і виникали в атмосфері холодної війни. У ХХІ ж столітті у світовій обстановці уже встигли відбутися серйозні зміни, йде нова «хвиля демократії», яку в період Гельсінкі навряд чи хтось міг передбачити.

Вкрай важливим (якщо не ключовим) у проекті є завдання моніторингу й оцінки дій держав на виконання положень Варшавської декларації та інших зобов’язань із підтримки демократичних принципів, а також розробка механізмів швидкого реагування на порушення та загрози демократії. (До речі, створення таких структур передбачається і в рамках Співтовариства демократій. З ініціативи Чилі створюється експертна група з реагування на загрози демократії, результати діяльності та рекомендації якої мають бути представлені на сеульській зустрічі на рівні міністрів.) Як свідчить історія, свого часу оперативний моніторинг і швидка міжнародна реакція виявилися вирішальними для забезпечення демократичних реформ, наприклад, у Перу та Мексиці.

У рамках ПДК планується, що національні коаліції регулярно подаватимуть звіти про те, які зобов’язання, узяті їхнім урядом у Варшаві, не виконуються і яких заходів пропонується вжити. (Великі звіти готуватимуть учасники «Демократичної коаліції» і до кожної зустрічі Співтовариства демократій, як інформацію, альтернативну тій, що подають уряди.)

Якщо ж в одній з країн ПДК виникають якісь проблеми чи загрози демократії, то, по-перше, національна коаліція може оперативно отримати поради від національних коаліцій держав, які вже зіштовхувалися з подібними проблемами. Крім того, у проблемну країну можуть оперативно вислати групу міжнародних експертів, здатних надати консультативну допомогу. І, що дуже важливо, всі національні коаліції регіону, до якого входить проблемна країна (а якщо потрібно, то й інших регіонів), негайно починають тиснути на власні уряди і регіональні міжнародні організації з тим, щоб ті, у свою чергу, вплинули на уряд – порушник демократичних принципів на міждержавному рівні.

Та все ж найважливіший для кожної держави, яка прагне до демократії, внутрішній, а не зовнішній моніторинг, упевнений Г.Немиря: «Демократія починається не в Страсбурзі чи в Брюсселі, а вдома — у Києві, Жмеринці, Донецьку. Доступ до інформації, надання процесу ухвалення державних рішень більшої прозорості, підзвітність, створення умов для розвитку вільних ЗМІ, підвищення ролі громадянського суспільства — одні з головних напрямів демократичного державного управління». «Основний потенціал ПДК — це посилення горизонтальних зв’язків між неурядовими організаціями, накопичення можливостей для посилення впливу на місцеві влади, запобігання антидемократичним проявам у кожній із країн Коаліції», — вважає і виконавчий директор фонду «Відродження» Євген Бистрицький.

Якійсь учительці, скажімо, із Житомира, яку, наприклад, примушують перед виборами вступити до тієї або тієї партії чи виганяють на мітинг на підтримку глави місцевої адміністрації, майже неможливо донести свої проблеми до моніторингового комітету ПАРЄ чи спостерігачів ОБСЄ. Цим же структурам, у свою чергу, дуже непросто розібратися в місцевій специфіці. «Наші політики, які не вірять у демократію так само, як раніше не вірили в комунізм, дуже добре навчилися маніпулювати демократичними термінами. А Захід легко на це купувався, — констатував на презентації ПДК у Києві голова правління фонду Сороса в Грузії Паата Закарейшвілі. — Наші ж народи і без виборів завжди знали, хто буде президентом або яка партія переможе на виборах. Коли ж цінності неправильно використовуються, вони девальвуються, відбувається їхня дискредитація, і в суспільстві починають виникати сумніви: чи потрібні нам узагалі демократичні цінності? А причина цього одна: в наших країнах побудовано лише «фасадну», а не справжню демократію». Суть же проекту «Демократична коаліція» у тому, щоб зазирнути за фасад.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво