...ЯК ЦЕ ЧАСТО НЕ СПІВПАДАЄ! - Політика - dt.ua

...ЯК ЦЕ ЧАСТО НЕ СПІВПАДАЄ!

18 січня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №2, 18 січня-25 січня

«Безвісні лідери мас» — називався матеріал «ДТ», присвячений всеукраїнському дослідженню громадської думки, проведеному соціологічною службою Центру Олександра Разумкова наприкінці жовтня минулого року...

«Безвісні лідери мас» — називався матеріал «ДТ», присвячений всеукраїнському дослідженню громадської думки, проведеному соціологічною службою Центру Олександра Разумкова наприкінці жовтня минулого року. Найяскравішим враженням від отриманих тоді результатів опитування було: країна не знає своїх героїв в обличчя. Погодьтеся, цифри, які визначають рівень рейтинговості того або іншого політика, перестають мати бодай якесь значення, якщо поруч із ними в графі «Не знаю такого» безжалісною рукою соціолога виведені 50, 60, а то й усі 70 відсотків. Можливо, через специфіку своєї діяльності глава СБУ Володимир Радченко та міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов із приводу того, що їхні імена ні про що не говорять половині народу, тоді у розпач не впадали. Проте сьогодні вони навряд чи принаймні не замисляться, з’ясувавши, що про їхнє існування ще менше стало знати тих, чий спокій і безпеку вони бережуть. Щоправда, компанію нашим силовикам, згідно з результатами виміряння громадської думки, зробленого разумковцями у січні, складає дедалі менше осіб, котрих зараховують до державних діячів, політиків та бізнесменів. Дві третини їх якщо не поліпшили своїх показників, то принаймні зберегли попередні. Що, звісно ж, не варто поспішати зараховувати до їхніх особистих заслуг, позаяк підвищення поінформованості громадян обумовлене початком передвиборної кампанії.

Отож, якби похід до виборчих урн відбувся найближчим часом, то в парламент потрапили б сім партій. Завершує цей список гіпотетичних фаворитів гонки блок Юлії Тимошенко. Нехай не бурхливе (але достатнє для того, аби на 0,2 відсотка перевищити мінімальний для проходження до законодавчого органу показник) зростання кількості симпатиків цього опозиційного об’єднання відбулося після перейменування його з Фронту національного порятунку. Чим наочно було продемонстровано, як громадська думка реагує на ослаблення забарвлення політичного об’єкта в радикальні тони. І хоча особистий рейтинг Юлії Володимирівни, що також підріс за двійко місяців удвічі (а з урахуванням тих, хто підтримує лише окремі її дії, — у 6,5 разу) перевищує рейтинг блоку її імені, дивуватися такому розриву не варто. Оскільки аж 58 відсотків опитаних не підтримують дій екс-віце-прем’єр-міністра. Утім, ні чим іншим, крім як парадоксальністю загадкової електоральної душі, не пояснити того факту, що передовики рейтингових змагань, як правило, водночас є й лідерами народної недовіри. Так, глава ПСПУ Наталя Вітренко, маючи восьмивідсоткову (а з урахуванням позитивного ставлення до її окремих дій — тридцятитрьохвідсоткову) підтримку учасників соцдослідження, у переважної частини респондентів симпатій не викликає. Не набагато в цьому плані відставав від неї й улюбленець шанувальників комуністичної ідеології Петро Симоненко, якого не шанують 45 відсотків громадян. Крім них, у десятку політиків, яким не довіряють до третини опитаних, входять Олександр Мороз, Леонід Кучма, Григорій Суркіс, Іван Плющ, Євген Марчук, Михайло Потебенько та Геннадій Удовенко. Що цікаво, впритул наблизився до них за цим показником (28,6 відсотка «чорних куль») і найвідоміший рейтингоносець Віктор Ющенко. Ось уже справді матеріал для дослідників української національної ментальності!

Але повернімося до лідерів партій. Відчуття неминучості значного збільшення в майбутньому парламенті кількості жінок, що визріває у спостерігачів здавна, схоже, набуває емпіричного характеру. На третє місце в хіт-параді електоральних симпатій піднялася партія «Жінки за майбутнє». Головна жінка-футуролог Валентина Довженко, відповідно до того самого опитування, за рівнем довіри їй електорату ходить у міцних середняках: зірок із неба не хапає, але й задніх не пасе. Її персональний результат (4,8 відсотка цілковитої підтримки) нижчий за колективний показник партії (6,1 відсотка). Проте коли додати бали, що набігають за часткове схвалення її діяльності, В.Довженко досягне рівня популярності таких старожилів української політтусовки, як Юрій Костенко, Віталій Кононов, Євген Марчук та Сергій Тигипко. Але головне — в іншому. У лідера «Жінок» чи не найнижчий відсоток недовіри. І це при тому що 53,6 відсотка респондентів ніколи не чули про таку. На перший погляд, ще один парадокс: чим менш людина відома, тим більше їй довіряють. Але, з другого боку, це зрозуміла реакція людей, які вперто розчаровуються у своїх обранцях, — вони вважають за краще авансувати своїми симпатіями маловідомих політиків, даючи їм шанс потіснити вже розкручених. Великі знання — великі розчарування. Отож, «Жінки» впевнено йдуть на повторення подвигу Партії зелених, які потрапили до попереднього парламенту завдяки тому, що чітко вловили: у країні дуже багато людей, яким не важливо, хто ти, важливіше, що ти — не такий, як інші. Достатньо для того, аби, завоювавши їхні серця, перемогти на виборах.

Для того ж, щоб не просто перемогти, а виграти з явною перевагою, обійшовши незмінних фаворитів вітчизняного електорату — комуністів, необхідний лідер. І не просто лідер, а абсолютний чемпіон серед лідерів. Якби вибори проходили завтра, і вибори не парламентські, а президентські, то 23,2 відсотка голосів були б віддані за Віктора Ющенка. Це збігається з кількістю опитаних, котрі повністю підтримують екс-прем’єр-міністра, проте на чотири відсотки менше показника очолюваного ним блоку. З одного боку, 19,2 відсотка «Нашої України» конвертується в 66 депутатських мандатів, що на дев’ять більше, ніж у КПУ. Але, з іншого, — зовсім не той контрольний пакет у ЗАТ «Верховна Рада», з приводу якого будувалися зухвалі плани так непросто й болісно створюваного блоку. Схоже, у суперечці про роль особистості в блокобудівництві та про ступінь важливості при цьому будматеріалів починає вимальовуватися істина. І здається, не на користь останніх.

Якщо восени підтримка населенням об’єднаної Соціал-демократичної партії, згідно з опитуваннями Центру, абсолютно дорівнювала підтримці, висловленій Віктору Медведчуку (4,2 відсотка), то нині есдеки стають схожими на «Нашу Україну». Узагалі показники відставного віце-спікера зазнали за цей час значних змін. По-перше, він здобув велику популярність (10 січневих відсотків проти 14 жовтневих), по-друге, йому почали менше не довіряти (33 проти 38), по-третє, серед усіх внесених в опитувальний аркуш у нього найбільша різниця між жовтневим і нинішнім сумарним рейтингом («довіряю повністю» плюс «підтримую окремі дії»). Набравши в партійному рейтингу 5,6 відсотка голосів і зайнявши після «Нашої України», комуністів і «Жінок за майбутнє» четверте місце, СДПУ(о) залишилася за своїм лідером, фанклуби якого становлять 10-відсоткову лаву прибічників. Дехто таке бурхливе зростання рядів симпатиків головного соціал-демократа пов’язує з його відставкою з віце-спікерської посади. Проте, називаючи головну подію року, відставку Віктора Ющенка з прем’єрської посади такою визначили 4,8 відсотка опитаних (третє місце після касетного скандалу й десятиліття Незалежності України), тоді як відставка Віктора Медведчука в цій номінації зібрала 1,5 відсотка. Отож, скоріш за все, ми маємо справу з чарівним впливом телемистецтва. Після соціал-демократів у списку прохідних партій значаться «зелені» Кононова з їх п’ятьма відсотками. Між ними та блоком Юлії Тимошенко, на шостому місці, — блок «За єдину Україну» з 4,9 відсотками.

Суворо відповідно до висловлень лідера «За ЄдУ» Володимира Литвина про те, що серед виборців є стабільна частина тих, хто на будь-яких виборах, за будь-яких умов голосує за представників влади, губернаторам недавно спустили директиву з центру про необхідність виконання 25-відсоткового плану голосів за улюблений блок нашого Президента. Кращої ілюстрації до рекламного ролика «Ставте перед собою реальні цілі» не вигадати. Річ у тім, що виконання подібних завдань можливо лише на президентських виборах. Як це було 1999 року, коли всі ЗМІ, що знаходяться в різних руках, але які роблять спільну справу, усі представники влади на місцях і весь великий бізнес працював на одного кандидата. Ані Євген Марчук, ані Олександр Мороз не мали доступу до адмінресурсу. Нині ж представники влади є мало не в кожному з партійних списків. Це в центрі за наявності кількох суб’єктів, котрі претендують на адмінресурсні важелі, ситуацію можуть якимось чином розкермувати. А на місцях, якщо дається більш як одна «ввідна», завдання неможливо розв’язати, оскільки ситуація виходить з-під контролю. А на предмет того, що глави облдержадміністрацій не спробують підіграть не тільки «заєдистам», а й іншим партіям і блокам, котрі подають великі надії, немає чого особливо сумніватися. Та й мас-медійний потенціал загону Литвина не такий вже й великий. Затиснутий у єдиному кулаці інформаційний ресурс, який мав на виборах Президент, розпався й уже навряд чи коли-небудь об’єднається знову. Словом, поняття «влада» й «адмінресурсні механізми» сьогодні вже не ідентичні. Тому «заєдистам» не зайве було б або вгамувати амбіції, або (що, втім, не виключає першого) терміново змінити тактику, узявши приклад із своїх поки що успішніших конкурентів — «Нашої України» та СДПУ(о), і, розпочати тиснути на педалі, розкручуючи своїх лідерів.

До речі, прикладом того, як політичний капітал, який нині найбільше котирується, тобто довіра народних мас, не приносить ані користі підприємству, ані дивідендів вкладнику, є другий номер списку «За єдину Україну» — прем’єр-міністр Анатолій Кінах. Відповідно до даних Центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, таке саме почесне друге місце Анатолій Кирилович посідає й у серцях мас. Обійшовши Петра Симоненка на три пункти, він зібрав 18 відсотків беззастережних прибічників. А якщо до цього додати тих, хто підтримує його частково, то результат майже впритул наближається до аналогічного показника Віктора Ющенка. При цьому не підтримують нинішнього прем’єра на 10 відсотків громадян менше, ніж його попередника. Правда, подібна перевага голосів не позначилася на бажанні опитуваних бачити пана Кінаха главою держави, окресливши ще одну парадоксальну особливість психології наших людей: другий за рейтинговістю політик виявився четвертим у списку тих, за кого люди голосували б, якби президентські вибори відбулися завтра, пропустивши вперед Віктора Ющенка, Петра Симоненка й Леоніда Кучму. Проте й Вітренко, і Мороз, і Медведчук, і Тимошенко опинилися в цьому реєстрі за прем’єром. Правда, занурений в майже п’ятивідсотковому колективному результаті блоку особистий вісімнадцятипроцентний показник Кінаха можна було б вважати демонстрацією того, що «нам не дано вгадати, як особистий рейтинг відгукнеться», якби не одне «але». Партії взагалі й партійні блоки зокрема викликають у людей украй низький ступінь довіри. А рівень недовіри до них вищий, ніж в інших політичних і державних інститутів.

Розподіл електоральних переваг за регіонами країни також дає привід для роздумів. Подолання чотиривідсоткового бар’єра й на сході, і на заході, і на півдні, і на півночі, і в центрі, відповідно до досліджень, «світить» лише «Нашій Україні», «Жінкам за майбутнє» й об’єднаним соціал-демократам. Причому, володіючи рекордною 50-відсотковою підтримкою на заході, на сході блок Ющенка здатний зібрати лише 8 відсотків. Жінки по регіонах демонструють дуже рівні показники. А ось СДПУ(о), зважаючи на все, в своїй передвиборній діяльності слід піднатиснути на заході, зате на півночі, крім ющенківців і комуністів, рівних конкурентів у них немає. Маючи приблизно 20 відсотків на півдні, півночі та сході, комуністи в повному провалі на заході й у не дуже блискучому становищі — в центрі. Центр і захід можуть стати місцем поразки для «За ЄдУ». А блок Тимошенко досягти чотирьох відсотків може лише в центрі, а подолати (7,7 відсотка) — на заході.

Стосовно інших, то, як переконує теорія, ті, хто симпатизує спочатку партіям, котрі збирають під час передвиборних соціологічних опитувань кількість голосів, що явно не свідчить про їхню здатність подолати чотиривідсотковий бар’єр, поступово переходять у групи підтримки інших, щасливіших учасників забігу. Але в Соцпартії, «Яблука», «Єдності», блоків Вітренко, Демпартії й «Демсоюзу», «Народного руху України», КОПу й усіх інших є ще час і, напевно, потенціал, аби на практиці спростувати теорію.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво