Як ізраїльтяни в Сирію літали - Політика - dt.ua

Як ізраїльтяни в Сирію літали

5 жовтня, 2007, 15:31 Роздрукувати Випуск №37, 5 жовтня-12 жовтня

Рівно місяць тому (у ніч на 6 вересня) ізраїльські літаки порушили повітряний простір Сирії і завдали удару по наземній цілі...

Рівно місяць тому (у ніч на 6 вересня) ізраїльські літаки порушили повітряний простір Сирії і завдали удару по наземній цілі. Ця подія могла б не викликати такого резонансу і стати ще одним попередженням Дамаскові про те, що Ізраїлю щось не подобається в поведінці свого північного сусіда. Так було 2003 року, коли ізраїльтяни розбомбили тренувальну базу радикального угруповання «Ісламський джихад» неподалік сирійської столиці. Так було і 2006-го, коли чотири F-16 ізраїльських ВПС пролетіли над літньою резиденцією президента Сирії Башара Аль-Асада в Латакії, таким чином попередивши його, що не слід сприяти радикальним палестинським угрупованням, включно з «Хамасом».

Однак цього разу все було кардинально іншим. По-перше, нинішнього літа напруженість на сирійсько-ізраїльському кордоні сягнула такого рівня, що обидві сторони говорили про можливість виникнення збройного конфлікту. По-друге, мало того, що Ізраїль досі не прокоментував дій своїх військових, – буквально відразу після перших повідомлень про атаку цензура Армії оборони Ізраїлю заборонила обговорювати інцидент. Ізраїльські ЗМІ до 2 жовтня, коли заборону скасували, були змушені посилатися на американські, арабські чи європейські видання.

В умовах офіційного замовчу­вання причин як Ізраїлем, так і Си­рією інформаційний вакуум навколо ізраїльської атаки швидко наповнився версіями того, що від­булося. Найзагрозливішим і найбільш сенсаційним став варіант, розкручений двома авторитетними американськими газетами — The New York Times та The Washington Post. Посилаючись на поінформовані джерела в Білому домі та Пентагоні, вони повідомили, що нібито Сирія почала розробку власної ядерної програми, співпрацює у зазначе­ній сфе­рі з Північною Кореєю, а ізраїльські літаки поклали цьому край, знищивши ядерні об’єкти.

Слід, однак, визнати цю вер­сію більше схожою на дезінформацію, ніж на дійсність. Якщо й говорити про сирійську ядерну програму, то явно не в таких масштабах. Сирія має власний дослідницький реактор. Інспектори МАГАТЕ були там у середині 2004 року і не знайшли нічого підозрілого. Відтоді ніщо не викликало стурбованості міжнародної організації з атомної енергії. Це й не дивно, адже дорожнеча ядерних досліджень примушує Сирію зробити ставку на хімічну зброю. Сирійський арсенал бойових отруйних речовин вважається найбільшим на Близькому Сході.

Крім того, що дезінформація мала відвернути увагу від реальної причини, в умовах безперерв­ної інформаційної війни на Близькому Сході їй приділялася роль чинника тиску. До речі, Дамаск сам дав привід поговорити про свої ядерні амбіції, досить активно налагоджуючи двосторонні відносини з Північною Кореєю. Можливо, основним об’єктом тиску мала стати навіть не Сирія, а КНДР, яка готувалася до чергового раунду шестисторонніх переговорів.

Але, повертаючись до теми, слід пояснити, чому ж усе таки сирійська ядерна програма на цьо­му етапі може існувати лише теоретично. Перша й основна причина — занадто обмежені економічні, промислові та науково-технічні ресурси. Коли ти не маєш необхідних можливостей, ризик ядерного співробітництва, щонайменше, невиправданий, а в умовах, коли через це абсолютно реально опинитися під тиском жорстких економічних санкцій, а також міжнародної блокади, — просто дурість.

Якби ізраїльтяни знищили якийсь ядерний об’єкт, залишилися б радіоактивні сліди, що їх давно б виявили. Крім того, ізраїльські супутники пильно стежать за територією Сирії і не прогавили б будівництво підозрілих об’єктів у пустельній місцевості в районі міста Дейр Аз-Зор, де розміщується обвинувачуваний у таємних розробках Центр вивчення посушливих районів та неродючих земель. Із допомогою супутникової розвідки ізраїльтяни їх неодмінно виявили б і, атакуючи, не забули б провести потужну антисирійську інформаційну кампанію. Не мовчали б вони і з приводу знищення вантажу зброї для бойовиків ліванської «Хезболли». Навпаки, спробували б наочно продемонструвати міжнародній спільноті підсобництво Сирії радикальним організаціям.

Як ми бачимо, нічого цього не сталося. Ізраїль продовжує «мовчки пишатися» успішною операцією. Рейтинг прем’єр-міністра Ехуда Ольмерта після неї зріс, хоч ізраїльське населення досі точно не знає причин того, що відбулося. А лідер парламентської правої опозиції і партії «Лікуд» Біньямін Нетаньягу навіть відкрито заявив, що брав участь в організації рейду в сирійські тили, і привітав прем’єра з його успішним завершенням. Канцелярія Е.Ольмерта, звісно, звинуватила його в «державній безвідповідальності», але заперечувати сказане ним не стала.

Що ж тоді справді робили із­раїльські літаки в небі над Си­рією? І що відмовляється коментувати керівництво Ізраїлю? Про це кореспондентка британської Бі-бі-сі спробувала запитати у Ба­шара Аль-Асада, але він уник конкретної відповіді. За словами сирійського лідера, було атакова­но «військове приміщення, яке будується й не використовується», а про мету польоту слід запитувати у самих ізраїльтян. «Інци­дент показує агресивну суть Із­раїлю, його небажання досягти миру. Ось що Сирія бачить у цьо­му інциденті. Причини атаки нас не цікавлять», — підкреслив він.

З самого початку сирійські ЗМІ повідомляли, що літаки ВПС Ізраїлю скинули боєприпаси на відкритій місцевості після того, як їх обстріляли сирійські засоби ППО. Те, що інцидент не деталізувався, викликало певну підозру. Своєю заявою Башар Аль-Асад спробував підняти завісу таємності. Однак він не лише не назвав причини польо­тів, а й сказав, що вона взагалі його країну не цікавить, чого насправді бути не може. У результаті своєю фразою «запитайте ізраїльтян» Башар Аль-Асад просто перевів стрілку у бік Ізраїлю.

Справжня причина польоту ізраїльських літаків над Сирією, вочевидь, досить делікатна, аби відкрито її обговорювати. І якщо Ізраїль не зробив цього відразу, то, швидше за все, не зробить і в найближчому майбутньому. За градацією делікатності, на першо­му місці серед причин – перевірка можливостей російських систем протиповітряної оборони, що стоять на бойовому чергуванні в Сирії. Замовчування цього пов’язано з позицією Росії, яка, до речі, однією з перших відреагувала на інцидент. МЗС РФ не стало засуджувати дії ізраїльтян, але висловило сподівання, що в майбутньому таке не повториться.

Протистояння Росії й Ізраїлю у справі постачання озброєнь до Сирії почалося після демонстративного польоту ізраїльських літаків наприкінці червня 2006 року над літньою резиденцією Башара Аль-Асада в Латакії. Сирійський лідер звернувся до Москви з проханням допомогти. Та, попри протидію з боку ізраїльтян, вирішила поставити Сирії зенітні комплекси класу «земля—повітря» SA-18 («Игла»). Ізраїль був обурений діями Росії й аргументував це тим, що ракетні комплекси можуть потрапити до рук радикальних організацій. Позиції сторін абсолютно зрозумілі: росіянам — вигідно продавати зброю, а ізраїльтянам – вигідно зберігати свою військову перевагу. Ніхто з них своїми інтересами поступатися не хоче. У результаті — звичайний конфлікт інтересів, у центрі якого опинилася Сирія.

Дамаск вирішив не зупинятися у справі переоснащення застарілих зразків озброєнь, і наприкінці минулого року з коротким робочим візитом у Москву прибув Башар Аль-Асад. Основним моментом переговорів стала закупівля великої партії протитанкових ракетних комплексів «Корнет» і партії зенітних ракетно-гарматних комплексів «Панцир-С1». У середині серпня нинішнього року перші 10 із 50 «Панцирів» стали на бойове чергування у військових частинах у районі міста Дейр Аз-Зор. Саме туди й літали ізраїльські винищувачі. Якщо так і було, то неважко здогадатися, що Ізраїль намагався прозондувати нові можливості сирійської системи ППО, зони покриття радарів та коридори, якими можна літати, залишаючись поза зоною радарного покриття.

Заслуговує уваги й варіант відпрацювання ізраїльськими ВПС атаки на іранські ядерні об’єкти. На це вказують знайдені на території Туреччини додаткові паливні баки. F-15i, які брали участь в операції, мають радіус дії близько двох тисяч кілометрів, чого цілком достатньо для атаки об’єкта на території Сирії. Додаткові паливні баки необхідні для дій на дальших відстанях. Як відомо, один із маршрутів в Іран проходить через Сирію та Ірак, а другий — Йорданію та Ірак.

Торкаючись іранської теми, не можна випустити з уваги і таку зацікавлену сторону, як США. Вони якщо й не брали участі в операції, то принаймні знали про неї точно. Адже російські системи ППО стоять не лише в Сирії, а й в Ірані. Плануючи ж ракетно-бомбовий удар по іранських ядерних об’єктах, важливо знати їхні можливості.

Ізраїль також використав потужні засоби радіоелектронної боротьби. Їх дія відчувалася на території не лише Сирії, а й Лівану. За словами ліванського міністра зв’язку Марвана Хамади, проблеми з мобільним зв’язком на території країни погіршилися піс­ля інциденту в сирійському повіт­ряному просторі. Він відзначив, що для глушіння зв’язку Ізраїль використовує спеціальні пристрої, встановлені на літаках та кораблях. Швидше за все, можливості цих пристроїв із глушіння радарів і було успішно апробовано в Сирії вночі 6 вересня — за деякими даними, саме тому Росія пришле своїх експертів для вдосконалення ППО Сирії.

Ізраїльтяни, вочевидь, мають розуміти, що польотами над Си­рією самі грають на руку росіянам, яким сирійсько-ізраїльська напруженість вигідна. Адже чим сильніше Ізраїль злить Дамаск своїми повітряними випадами, тим більше систем ППО Москва зможе продати.

Ізраїль не помилився в розрахунках. Попри заяви про ескалацію напруженості у відносинах із Дамаском, він не побоявся провести операцію. Якби ізраїльтяни були впевнені, що такий крок призведе до війни, вони б його не зробили. Таке судження в інтерв’ю Бі-бі-сі підтвердив Ба­шар Аль-Асад. Президент САР заявив, що його країна зберігає за собою право на адекватну відповідь, але це не означає ракетних обстрілів чи бомбардувань, оскільки такий варіант зруйнував би можливість для миру між країнами. Проте він зауважив: як­що сторони балансують на межі між миром і війною, то зрештою щось одне станеться, і третього тут не дано. Інакше кажучи, цього разу Сирія просто була не готова відповісти війною. Ізраїль це знав. Але так не може тривати нескінченно, адже всі колись помиляються. Альтернативою цьо­му ходінню під куполом без страховки залишаються тільки старі добрі мирні переговори.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 13 липня-19 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво