Як гартувалися вибори - Політика - dt.ua

Як гартувалися вибори

27 грудня, 2012, 17:17 Роздрукувати Випуск №49, 27 грудня-11 січня

Вибори 2012 року не визнали демократичними на міжнародному рівні, а українське суспільство, яке має доступ до вільних ЗМІ, стало свідком гри на нервах «кандидати проти членів ОВК» у ряді одномандатних округів.

© tovstyzhenko.com

 

 

Політичною топ-темою 2012 року стали чергові парламентські вибори. Яку ціну в цивілізаційному вимірі готова заплатити країна за утримання влади окремих політичних груп; чи всі без винятку самовисуванці, котрі перемогли в мажоритарних округах, є «інгредієнтами»; чи буде відмінною якість кампанії, цікавило як українське суспільство, так і західний світ. За висновками спостерігачів від ОБСЄ, Європейського парламенту, канадських місій, США, ЕНЕМО, вибори стали кроком назад від стандартів демократії, до яких Україна була набагато ближча у 2006, 2007 та 2010 роках. Такі ж оцінки дали виборам і українські організації, зокрема Громадянська мережа ОПОРА. Кампанія поставила під сумнів євроінтеграційні прагнення України та створила небезпечні правові прецеденти. Безкарність фальсифікаторів виборів у ряді округів, бездіяльність правоохоронних органів та маніпулятивність окремих норм закону — системні вияви глобальної проблеми: європейські виборчі практики і цінності не стали частиною політичної культури держави Україна. Влада, опозиція та громадянське суспільство мусять розділити як результати, так і наслідки парламентських виборів. Втім, не варто відкидати одну з управлінських аксіом: повноваження дорівнюють відповідальності.

Реформа законодавства
чи прокрустове ложе?

Від якості, вичерпності законодавчих норм залежить ефективність реалізації й захищеності права громадян обирати і бути обраними. Історія Закону України «Про вибори народних депутатів» заслуговує окремої уваги. Аргументом номер один для влади на користь її демонстративного прагнення організувати демократичний і прозорий виборчий процес стало одностайне голосування 366 народних депутатів (конституційна більшість) за текст документа. Втім, замість цивілізованого компромісу ми виявилися свідками політичного шантажу, розіграного як витончена багатоходівка. Опозиція, хоч як дивно, на цьому етапі зуміла програти двічі. 2 листопада 2010 року президент України оголосив курс на удосконалення виборчого законодавства та його кодифікацію. Так блискавично гарант відреагував на нещадну критику з боку міжнародних місій і українських експертів невдалих, із погляду демократичних стандартів, місцевих виборів 2010 року. Втім, проти Кодексу публічно виступав голова групи з питань удосконалення виборчого законодавства, міністр юстиції Олександр Лавринович, тому ідея кодифікації вивітрилась буквально впродовж кількох засідань. А всі зусилля численної групи очільник спрямував на справи прагматичні — ЗУ «Про вибори народних депутатів». До складу групи з часом увійшло понад 40 осіб, які представляли владу, ЦВК, окремі парламентарії, науковці, поважні міжнародні організації та 4 неурядові українські ГО. Опозиція ж гордо вирішила не йти на співпрацю зі «злочинною владою» й програла вперше, втративши як можливість взяти участь у розробці документа, вплинути на нього, бодай мінімально, так і нагоду публічно гримнути дверми під завісу роботи групи, рознісши в пух і прах законопроект.

Ігнорування процесів — не найкраща тактика. Ефект плацебо не працює в українській політиці. В результаті було розроблено документ, який критично, але не безнадійно оцінили у Венеціанській комісії, ОБСЄ, Міжнародній фундації виборчих систем. Втім, до ВРУ потрапив інший законопроект, зареєстрований групою депутатів на чолі з Олександром Єфремовим (ПРУ). Це була перша маніпуляція, яка впливала на результати виборів. Документ слово в слово повторював окремі норми закону про місцеві вибори, що відіграло роль червоної ганчірки: суспільне збурення, подив представників поважних міжнародних інституцій та пропозиція влади сісти за стіл переговорів із опозицією й розробити компромісний законопрокт. Остання, звісно, йде на поступки і за декілька днів разом із парламентською більшістю готує законодавчий «печворк», який складається зі старих-нових, нашвидкуруч зліплених норм. У результаті — низка неточностей, недомовок, якими так віртуозно користуватимуться члени окремих ОВК після дня голосування чи ЦВК під час формування комісій тощо.

А найбільший прорахунок опозиції та перемога влади в тому, що жодного діалогу навколо виборчої системи, повноцінної суспільної дискусії так і не відбулося. Змішана, або паралельна, як її називають фахівці, виборча система з пропорційною складовою і виборами в мажоритарних округах є своєрідним прокрустовим ложем для опозиції та самовпевнених висуванців. І це був програш стратегічний, результат якого легко прораховувася наприкінці серпня-початку вересня 2012 року вже у межах усієї України. Система має певні практики застосування, зокрема в 1998 та 2002 роках, серед яких — уразливість до політичної корупції та вплив на волевиявлення виборців через підкуп, визначна роль органів влади, подекуди незаконне й цілеспрямоване втручання у виборчий процес, незахищеність кандидатів перед правоохоронними і контрольними органами, визначна роль грошей у кампанії тощо. Втім, щоб обиратися за більш прогресивними системами, наприклад пропорційною з відкритими регіональними списками, потрібно мати волю та сміливість. Відкриті списки мотивують партії запроваджувати реальні внутрішньопартійні демократичні процедури, адже місце в списку не відіграє визначної ролі, бо виборець рейтинговим методом у день голосування може перебудувати його до невпізнанності. Втім, на таку радикалізацію і «махновщину» не були готові піти ні влада, ні опозиція. До речі, представники всіх таборів били себе в груди й стверджували, що відкриті списки дуже потрібні, але до них не готові виборці. Звісно, ідеальних систем не існує, питання в практиці їх застосування.

Не ставайте Україною

Від чистоти виборчого процесу залежить легітимність влади в очах українського суспільства та світової спільноти. Якщо вибори відверто фальшують, перші будуть до пори до часу мовчати, а тоді вибухнуть гнівом або відмовляться виконувати соціальні ролі, другі — стануть закритими для діалогу у політичній чи економічній сфері, призупинять високі політичні контакти й не тиснутимуть руку нашим урядовцям у кулуарах. Вибори 2012 року не визнали демократичними на міжнародному рівні, а українське суспільство, яке має доступ до вільних ЗМІ, стало свідком гри на нервах «кандидати проти членів ОВК» у ряді одномандатних округів. Найбільш стислу й гостру оцінку політичним процесам, цикл яких у 2012 році частково завершують вибори, опосередковано дала 67 державний секретар США Гіларі Клінтон. Посил був до Грузії, втім, діагноз — нам: «Не ставайте Україною». 

Вибори не варто оцінювати через призму дня голосування, адже і в Радянському Союзі громадяни ходили вкидати бюлетені до урн. Мірилом якості є норми та новели Кодексу належних практик ведення виборчих справ Венеціанської комісії, на який покладаються міжнародні та частково національні українські спостерігачі. Організатори мають дотримуватися п’яти основних принципів, зафіксованих у місцевому законодавстві: вибори є загальними, рівними, вільними, таємними і безпосередніми. В Україні найбільше проблем із тим, що кандидати не мали можливості реалізувати право на рівне представництво у комісіях, широкого доступу до ЗМІ та виборців, рівного і безстороннього ставлення до учасників кампанії органів влади чи окремих посадовців. Таким чином було знижено конкурентність самої кампанії, яка є неодмінною запорукою формування усвідомленого вибору у громадян. Слабким місцем стала також неповна свобода волевиявлення та імітація з боку правоохоронних органів боротьби з порушеннями. Перша проблема виникла через незбалансованість медіа, що доводить ряд поважних моніторингових ініціатив, зокрема Комітету «Рівність можливостей» спільно з Радою Європи, та підкуп виборців. Останнє ганебне явище набуло таких масштабів, що не лише мало вплив на результат голосування в округах, а й закріпило в частини елеторату, який за період незалежності України так і не став виборцями, стійке матеріально орієнтоване ставлення до кандидатів. Траплялися ситуації, коли громадяни прямо під час зустрічей із суб’єктами виборчого процесу запитували, що ті сьогодні даруватимуть. Якщо ж кандидат прийшов лише з програмою або гаслами, то у виборців не просто зникав інтерес до політичного діяча, а й проявлялася неприхована агресія. Побічним наслідком стала також дискредитація благодійності, під егідою якої кандидати досить часто займалися непрямим підкупом. Не менш системним порушенням, яке мало вплив на перебіг виборів та — частково — на їх результат, було порушення політичного балансу у ставленні органів влади і їхніх представників до кандидатів. Одні чиновники мирно агітували за бюджетний кошт за кандидатів та переважно партію влади, інші — відверто шантажували виборців погіршенням умов праці чи життя, якщо потрібні політики не переможуть.

Що стосується боротьби з порушеннями, то її виявлено не було. Міжнародні стандарти також передбачають, що держава повинна карати за будь-яке фальшування виборів та порушення під час кампанії. Раніше кандидата можна було зняти з реєстрації рішенням відповідної комісії за недотримання виборчого законодавства. Ця норма до нового закону не потрапила, аби не спокушати опонетнів, які можуть включати важелі адміністративного ресурсу. Два попередження за, приміром, відсутність вихідних даних на поліграфії кандидата — і його участь у виборах припинялася рішенням суду, а згодом — комісії. У 2012 році передбачалося, що кандидата як суб’єкта виборчого процесу не можна зняти з реєстрації на таких підставах. Втім, якщо порушенням було адміністративним або кримінальним, то ним повинні займатися не суди чи комісії, а міліція і органи прокуратури. Останні не помітили ні підкупу, ні зловживання службовим становищем, ні фальшування виборчої документації з участю окремих окружних комісій після дня голосування. Таким чином кампанія у жовтні набула ознак правового хаосу, тотального підкупу та застосування адміністративного ресурсу, масштаби якого оцінити досить важко.

Рівність представництва кандидатів та партій у комісіях була унеможливлена через законодавчий «ляп» та безпрецедентну участь технічних партій у розподілі місць. Уже на прикладі роботи окружних комісій у так званих проблемних округах громадськість змогла пересвідчитися в невипадковості маніпуляції. Закон встановлював, що суб’єкти виборчого процесу беруть участь у формуванні, наприклад, окружкомів, але не уточнював, які саме. Тож і ті партії, котрі зареєстрували лише одного кандидата в одному мажоритарному окрузі в межах усієї України, і та політична сила, котра висунула в усіх округах мажоритарних кандидатів та список у межах загальнодержавного багатомандатного округу, — мали право на місця у 225 ОВК. Крім того, ЦВК провела разове жеребкування серед партій на всі 225 ОВК, чим підвищила шанси технічних партій. Крім того, 2/3 політичних сил, які брали в ньому участь, можуть називатися номінальними суб’єктами виборчого процесу. Така конфігурація математично позбавляла реальних учасників виборів, які претендували на подолання прохідного бар’єру, але не отримали парламентської квоти, шансів на місце в ОВК.

Вибори минули,
нехай живуть вибори

ЦВК не змогла встановити результати виборів у 5 округах. Чому саме ці округи, можна дискутувати, але публічність процесу під час підрахунку голосів, високий рівень конфліктності між конкурентами та увага ЗМІ не дали можливості подарувати мандати тим, хто їх не заслужив. Втім, логіка ЦВК у прийнятті такого рішення залишається досить суперечливою. Чому саме ці округи? Наприклад, в 11 та 14 округах Вінницької області ситуація була близькою до того, що спостерігалося у 197-му Черкаської. А ось у 194 окрузі міста Черкаси встановити результати не було складно. Кандидат від опозиції Микола Булатецький переміг із відривом 15% конкурентку-самовисуванку Валентину Жуковську, наближену до Дмитра Фірташа. Крім того, підсумковий протокол про результати підрахунку в межах округу було підписано легітимною комісією, а виборча документація не зникла й не була знищена. Питання досить риторичне, зважаючи на відсутність будь-яких правових механізмів оголошення повторних виборів за умови неспроможності комісії встановити їх результати. Тож Верховній Раді VII скликання варто підготувати належну законодавчу базу, яка б легітимізувала повторні вибори. Втім, новообрані депутати забули про своїх колег, які й досі перебувають у стані виборчих баталій. А виборці все не отримають свого представника в парламенті. На жаль, у такому підвішеному стані ситуація може залишатися досить довго: оскільки немає законодавчо встановлених підстав для проведення повторних виборів, то за їх зрив не відповідатиме ніхто.

Справа честі опозиції — домогтися виборів, щоб хоч у такий спосіб захистити однопартійців, якщо захистити вибір громадян після 28 жовтня не спромоглася. Втім, найбільш уразлива — саме відповідальність: влади — за бездіяльність під час відвертих фальшувань, опозиції — за відсутність чіткого плану дій і непослідовність після виборчих заяв. Не меншим викликом буде організація належної майбутньої кампанії та жорсткий контроль за її перебігом із боку медіа і громадськості. Концентрація ресурсів, кандидатів та грошей у 5 округах перевищуватиме аналогічну серпня-жовтня 2012 року в рази. За таких умов у 2013 році можуть програти переможці, а виграти —
лузери. 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42, 9 листопада-15 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво