Як ділитимемо? - Політика - dt.ua

Як ділитимемо?

11 лютого, 2011, 16:39 Роздрукувати Випуск №5, 12 лютого-18 лютого

Київ і Москва близькі до розв’язання старої проблеми — делімітації Керченської протоки. Таку думку нині можна почути в стінах зовнішньополітичного відомства. А якщо послухати коментар високопоставлених українських чиновників, так усе може закінчитися вже нинішнього року.

© maps.google.ru

Київ і Москва близькі до розв’язання старої проблеми — делімітації Керченської протоки. Таку думку нині можна почути в стінах зовнішньополітичного відомства. А якщо послухати коментар високопоставлених українських чиновників, так усе може закінчитися вже нинішнього року. У своєму передноворічному інтерв’ю Віктор Янукович просто-таки випромінював оптимізм, коли заявляв, що «у першому кварталі 2011 року, ми знайдемо рішення по розмежуванню кордонів між Україною та Росією»: «Головна проблема була — Керченська протока. Останні переговори нас переконали в тому, що ми ось-ось домовимося».

Слідом за президентом дипломатичними-оптимістичними у своїх коментарях були і глава МЗС Костянтин Грищенко, і наш посол у Росії Володимир Єльченко. І от уже цього тижня до Києва зі своїми пропозиціями щодо розмежування Керченської протоки прибула група російських дипломатів на чолі зі спецпредставником російського президента з делімітації та демаркації державного кордону Росії з суміжними державами — учасницями СНД Олександром Головіним. В обстановці суворої секретності чиновники провели переговори з нечисленною групою українських експертів...

Чи не надто райдужні очікування української влади? Адже складність проблеми полягає в тому, що в сторін, які захищають свої національні інтереси, були діаметрально протилежні позиції. І це робило ситуацію патовою. Київ, наприклад, домагається підтвердження адміністративного кордону між Кримською областю УРСР і Краснодарським краєм РРФСР, що існував у Керченській протоці ще з радянських часів, згідно з яким і острів Коса Тузла, і Керч-Єнікальський канал розташовані на українській частині акваторії.

Із цим не погоджуються в Москві, де аж ніяк не збираються відмовлятися від прав на канал — єдиний водний шлях, яким судна можуть потрапити з Чорного моря в порти Азовського та Каспійського морів, а також у російські, казахські і туркменські порти Волго-Донського басейну. Не влаштовують Москву й гарантії української сторони свободи судноплавства для російських кораблів. Російські дипломати переконують: кордону не існувало, оскільки в СРСР не було адміністративного розмежування по водній поверхні, і пропонують так розмежувати протоку, щоб РФ отримала можливість контролювати канал. Свого часу в Москві пропонували провести кордон по крайці суходолу (і залишити Керч-Єнікальський канал у спільному користуванні) або ж по осі каналу. При цьому росіяни навіть готові були погодитися з тим, щоб острів Коса Тузла став українським анклавом у російських територіальних водах. Та й ні до чого їм цей клаптик суші, якщо головний інтерес — територіальні води і канал!

Ще кілька років тому ці пропозиції Москви викликали в Києва непідробне обурення. А що ж сьогодні, коли в Україні при владі політики, які продовжили на 25 років перебування на українській території іноземної військово-морської бази?

Наші співрозмовники стверджують: тепер у Києві готові до певних компромісів заради того, щоб нарешті повністю завершити юридичне оформлення кордону. А це необхідно зробити, оскільки в інтересах держави мати міжнародно визнані кордони, оформлені належним чином. Це, по-перше, підвищить надійність охорони наших кордонів від нелегальної міграції та контрабанди: прикордонники повинні чітко знати, де закінчується українська земля і розпочинається чужа територія. По-друге, дасть змогу вирішити з росіянами низку питань, пов’язаних і з безпекою судноплавства, і з рибальством. По-третє, делімітація та демаркація кордону мають посилити позиції нашої країни в переговорах про лібералізацію візового режиму з Європейським Союзом.

Проте Росію, яка впродовж років не могла вмовити Київ уступити свій суверенітет над Керч-Єнікальським каналом, цілком улаштовувала ця невизначеність із проходженням кордону: росіяни можуть дозволити собі вести переговори десятиліттями, не відступаючи ні на йоту від своєї позиції. Адже в розмежуванні азово-керченської акваторії більше зацікавлені українці. А російські кораблі нерідко проходять каналом, не сплачуючи лоцманського збору нашій країні, російські рибалки часто ловлять рибу в українській зоні відповідальності. «Продавлений» же російськими дипломатами в 2003 році договір про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки передбачає, що ці акваторії є внутрішніми водами України і Росії. Та й психологічно складно російській людині змиритися з тим, що Москва піде на поступку Україні і проведе кордон, який відріже Крим від РФ.

Києву все-таки вдалося «зачепити» Кремль. Чим? Про це поговоримо пізніше. Але з кінця минулого року переговори активізувалися. Цю тему обговорювали і президенти двох країн, і глави зовнішньополітичних відомств. Ми не знаємо, якого остаточного рішення дійдуть сторони: переговори ще тривають. Але те, як вирішують в останній рік Київ і Москва проблеми двосторонніх відносин, ми знаємо. І це не може не насторожувати. Пам’ятається, навесні 2010-го згоду Києва на продовження перебування російського Чорноморського флоту в Криму до травня 2042-го аргументували необхідністю знизити ціну на газ, що мало врятувати країну від дефолту. Але харківські угоди не завадили подальшому зростанню ціни на газ для українських споживачів. А що буде в разі розв’язання керченської проблеми? Чого може коштувати компроміс, якщо росіян цікавить канал, а українців — збереження контролю над ним? Що Україна дасть Росії в обмін на проведення кордону в Керченській протоці: відмову від частини своєї території, від права на Керч-Єнікальський канал?

Деякі наші співрозмовники стверджують, що українська делегація керується на переговорах поки ще старими директивами і далі дотримується традиційної позиції Києва: за часів Радянського Союзу в Керченській протоці існував адміністративний кордон, який сьогодні повинен стати державним, кордон має пройти на схід від острова Коса Тузла, а Керч-Єнікальський канал розташований на українській частині протоки. Відмовляючись від принципу спільних вод, Київ водночас нібито готовий прислухатися до пропозицій росіян і більш лояльно підійти до розмежування Керченської протоки, Азовського і Чорного морів, змістивши лінію кордону в наш бік, а також надати для російських кораблів
гарантії свободи судноплавства в
каналі.

Українська дипломатія вже зробила низку поступок росіянам у питанні делімітації Азовського моря. Так, дискутуючи про методику розмежування Азова, росіяни фактично домоглися від Києва відмови від методу серединної лінії. А тим часом це було зафіксовано ще в травні 2008 року в протоколі чергового раунду переговорів. Але для росіян метод серединної лінії не вигідний, оскільки при такому розмежуванні Азовського моря співвідношення російської частини акваторії до української становитиме 40 до 60. Росіяни хочуть, щоб лінія змістилася в бік України, щоб співвідношення було 50 на 50. І ось уже наша делегація відмовилася враховувати при розмежуванні Азова українську затоку Сиваш, натомість узяла до уваги російську Таганрозьку затоку. Але ж українська частина багата не тільки на рибу: у ній знаходяться перспективні нафтогазові родовища.

Російська дипломатія також домагається зміщення лінії кордону й у Чорному морі. Раніше українці та росіяни домовилися, що початкова точка розмежування Чорного моря лежатиме на лінії, яка з’єднує український мис Киз-Аул і російський мис Залізний Ріг. Київ пропонує, щоб початкова точка знаходилася рівно на середині цієї лінії. Але російські дипломати хочуть перенести її на кілька миль у бік України. Причина проста: у районі лінії кордону, запропонованого українською стороною, є перспективна газоносна площа Палласа, значну частину якої росіяни хотіли б залишити у своїх територіальних водах.

Треба сказати, що російські дипломати ув’язують у єдиний пакет делімітацію Чорного та Азовського морів і розмежування Керченської протоки. Українські дипломати, як видно, не проти цього. Утім, цей пакет з делімітації, схоже, міститиме в собі не тільки угоди з розмежування азово-керченської акваторії, а й, наприклад, із судноплавства, рибальства, захисту навколишнього середовища тощо. І, певне, справа не обійдеться без створення спільної корпорації з експлуатації Керч-Єнікальського каналу, чого в останні роки Київ старанно уникав. Нагадаємо нашим читачам, що цей канал перебуватиме на балансі Керченського морського торговельного порту, а лоцманське проведення суден здійснює наше державне підприємство «Дельта-Лоцман». Та чи залишаться в Києва хоч якісь права на свій канал після створення спільної корпорації?

Обережно припустимо, що плата України за делімітацію Керченської протоки може бути набагато більша, а прийнятий пакет — набагато ширший. Не забуватимемо про те, що в Києві минулої осені активно обговорювалася чудова ідея, просто-таки антик-муар з мармеладом: в обмін на згоду Кремля делімітувати Керченську протоку піти на поступки росіянам у питанні експлуатації об’єктів навігаційно-гідрографічного забезпечення (НГЗ) та переоснащення російського Чорноморського флоту, який базується в Україні. Не факт, що випадково, але в складі російської делегації на переговорах у Києві був і посол з особливих доручень МЗС Росії Олександр Бавикін, який займається, зокрема, і тематикою навігаційно-гідрографічних об’єктів, орендованих Чорноморським флотом РФ у нашої країни. Отже, задуми Віктора Януковича домовитися про розмежування Керченської протоки вже цього року цілком можуть стати реальністю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво