Ядерною бомбою по терористах. Росіянин з китайцем брати навік. По зброї

Поділитися
Перші в історії російсько-китайські військові маневри, що тривали тиждень і завершилися 25 серпня, викликали в усьому світі резонанс, на який, чесно кажучи, не заслуговували...

Перші в історії російсько-китайські військові маневри, що тривали тиждень і завершилися 25 серпня, викликали в усьому світі резонанс, на який, чесно кажучи, не заслуговували. Десять тисяч солдатів, дві тисячі з котрих росіяни, відпрацьовували елементи проведення операції під кодовою назвою «Мирна місія-2005». Символом її стали білі голуби. За всього продемонстрованого миролюбства акції страх у деяких третіх країн викликало те, що представники двох найбільших армій світу, які востаннє демонстрували свою бойову злагодженість у роки корейської війни, разом показали потенційним супротивникам свої можливості. Хоча насправді військові «грали» у півсили. Однак заклопотаність викликало те, що політичний союз Москви і Пекіна одержав військову складову, що зробить його ще міцнішим і потужнішим, посилить його здатність впливати на світовий порядок. Хоча Росія та Китай поки що не готові до створення формального альянсу або воєнно-політичного блоку.

Від самого початку організатори маневрів визначили свого ворога — «міжнародний тероризм, екстремізм і сепаратизм». Така «безлика» характеристика супротивника різко дисонувала з цілком продуманою та конкретною легендою навчань. У такій собі державі, яку стратеги помістили на Шаньдунський півострів КНР, виникають міжетнічні суперечки, які незабаром переростають у міжетнічний конфлікт. Ця держава звертається до сусідів і Організації Об’єднаних Націй по допомогу. Росія та Китай, одержавши мандат ООН, направляють до країни свій контингент, щоб розвести протиборні сили й навести порядок. Військові керівники проводять консультації. Потім проводиться операція з висадки десанту з моря й повітря, швидке розгортання його на певній території. Однак завершальна фаза навчань, яка відбулася на цьому тижні, передбачала, що обидві країни силами флотів і літаками стратегічної авіації, у тому числі здатних нести ядерну зброю, блокують перекидання до кордонів нестабільної держави війська якоїсь третьої «дестабілізуючої» сили, а також загони сепаратистів. У вівторок було проведено пуски ракет у надводні цілі з кораблів і підводного човна, пошук і знищення субмарини умовного супротивника, відбиття його повітряного нападу на кораблі об’єднаного китайсько-російського угруповання. Навчання завершилися спільним парадом і футбольним матчем. І футбол, і маневри, кажуть військові, це звичайні ігри, не спрямовані проти жодної з реальних країн. Більше того, вони були покликані продемонструвати можливість бойової координації двох таких різних, але водночас багато в чому схожих армій. Російські льотчики й десантники здивували своїх китайських колег тим, що вивчили кілька китайських слів і при зустрічі віталися китайською — «ні хао!»

На політичному рівні навчання формально проходили під егідою Шанхайської організації співробітництва. Її члени на останньому саміті в Астані заявили про прагнення відігравати провідну роль у забезпеченні стабільності в Євразії. На маневри запросили міністрів оборони всіх країн ШОС, а крім того, представників Монголії, Пакистану, Індії та Ірану, тобто держав, які подумують про приєднання до організації. У цьому контексті мета навчань у протистоянні «тероризму, екстремізму й сепаратизму» була витлумачена експертами як те, що Росія і Китай відпрацьовували сценарій протидії «кольоровим» революціям у регіоні Центральної Азії. Або, в крайньому разі, як відповідь на небезпечний розвиток подій у Синьцзян-Уйгурському або Тибетському автономних районах КНР, де іноді трапляються прояви сепаратизму. До речі, росіяни пропонували провести навчання саме в Синьцзяні, пам’ятаючи про те, що всі минулі антитерористичні навчання в рамках ШОС проходили саме в Центральній Азії й не передбачали такого істотного залучення сил ВПС і флоту.

Але китайці відмовилися, через що західні ЗМІ висунули іншу версію — китайці зі своєї сторони (цілком можливо, навіть не довівши до відома росіян) відпрацьовували збройне вторгнення на Тайвань. Інакше навіщо знадобилася висадка морського десанту, а потім і найбільш масштабна «силова» фаза, для недопущення підходу з моря й висадки на землю десанту якоїсь третьої держави (читай — Сполучених Штатів), яка в разі атаки на Тайвань повинна надати острів’янам військову підтримку. В західних ЗМІ навіть пишуть, що китайці наполягали на проведенні маневрів значно південніше Шаньдунського півострова, у провінції Чжецзян, фактично на березі Тайванської протоки. Але цю ідею відкинули росіяни, щоб ніхто не подумав, що Москва дозволить себе втягти в якісь китайські інтриги. Кремль може сам отримати з маневрів безпосередню вигоду під час наміченого на листопад візиту Володимира Путіна в Токіо. У ході цього візиту головним може стати питання про історичну приналежність Курильських островів, розробку нафтових родовищ біля Сахаліну, і російський президент цілком може використати китайську карту як аргумент для нейтралізації претензій Токіо, з огляду й на те, що в Китаю з Японією також існують спірні морські території та острови.

Китайці, у свою чергу, виразно, хоч і завуальовано використовують маневри для посилення тиску на Тайвань, що й так перебуває під найжорстокішим пресингом Пекіна. Останній вимагає прийняти концепцію «одна країна, дві системи» і потім «повернутися в лоно Батьківщини». Тайбей поки що відмовляється, сподіваючись на підтримку своєї «незалежності» з боку Вашингтона. Втім, навіть у США визнають, що сваритися з КНР через Тайвань — заздалегідь програшний варіант, який може призвести до поразки як військової, так і в політичних відносинах. За місяць до маневрів китайський генерал-майор Чжу Ченху прямо заявив, що втручання США у конфлікт на Тайвані призведе до масованого удару китайськими балістичними ракетами по сотні американських міст. Ось чому можлива присутність на маневрах «тайванського аспекту» викликала роздратування у Вашингтоні. Однак гострої критики від Сполучених Штатів не надійшло, бо вже на 7 вересня у Вашингтоні намічено саміт президента Джорджа Буша й голови КНР Ху Цзиньтао, на якому китайський лідер виразно може похвалитися своєю козирною російською картою.

Вашингтон змушений буде змиритися з тим, що і Китай, і Росія готові взяти на себе місію щодо наведення порядку в окремих країнах, причому не тільки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Це та реальність, про яку Америку попереджали апологети теорії про «китайську загрозу» уже принаймні останні десять років. Практично невідчутне обережне піднесення Китаю до рівня супердержави нарешті перестає бути малопомітним. Однак Сполучені Штати виявляються просто неготовими до багатополярного миру, і їхня реакція на російсько-китайське зближення фактично просто відсутня. Принаймні поки що.

У Вашингтоні применшили політичне значення навчань. У військовому ж плані міністр оборони США Доналд Рамсфелд не вбачає нічого небезпечного в цих ігрищах. Хоча насправді Пентагон стежив за ними дуже уважно і спробував навіть акредитувати на маневри своїх спостерігачів, але одержав від Китаю відмову. Тоді в Жовте море було направлено кілька підводних човнів і два військові кораблі розвідки США, літаки-шпигуни. Крім того, за дивним збігом в цей самий час американці провели антитерористичні маневри на Філіппінах і ще одні навчання – біля узбережжя Південної Кореї, причому останні були навіть масштабнішими, ніж російсько-китайські.

За даними газети «Корея таймс», США готують масштабні маневри за участю Японії, Північної Кореї й Тайваню в Жовтому морі. Таким чином, Росія і Китай своїми навчаннями досягли принаймні однієї, але, очевидно, головної мети — вони кинули виклик Сполученим Штатам, але ті не готові його прийняти.

Поки вони лише займаються перегрупуванням своїх сил у регіоні, зокрема, на базі на острові Гуам, а також реструктуризацією баз на корейському півострові. Але цього явно недостатньо для стримування Китаю. З іншого боку, США запекло намагаються переконати Євросоюз не скасовувати ембарго на поставки зброї й військових технологій Китаю і погрожують санкціями кожному, хто не врахує цих побажань Вашингтона. Саме через це постраждав Ізраїль, завдяки якому Пекін зумів модернізувати свої радарні установки. Однак, як свідчать останні звіти американської розвідки, США не взяли до уваги не одне й не два, а кілька десятків істотних досягнень Китаю у військовій галузі. Це такі важливі з погляду безпеки США види озброєння, як балістичні ракети й системи їхнього наведення, в тому числі морського базування, новий клас підводних човнів, тактичні ракети й керовані снаряди.

Поява цього арсеналу в китайців стривожила Пентагон лише тепер. Більше того, напередодні навчань із росіянами газета народно-визвольної армії Китаю розповіла читачам про докорінну реформу, що триває в надрах НОАК. Запроваджується нова вдосконалена структура командування. Тепер основною бойовою одиницею буде батальйон, а не дивізія. Посади молодших офіцерів будуть обіймати досвідчені солдати або навіть контрактники з цивільних. Урізуючи командирські кадри, Китай хоче до кінця року скоротити свою армію на 200 тисяч — до 2 мільйонів 300 тисяч осіб. Причому за основу тепер ставиться боєздатність підрозділів, їхня мобільність і вогнева міць. Як кажуть експерти, до такої реформи Китай підштовхнув досвід американських операцій в Афганістані й Іраку. Основні капіталовкладення уряд КНР робить в оборонну науку й технології. І, за американськими даними, з урахуванням цих сум оборонний бюджет КНР перевалив за 90 млрд. дол., хоч за офіційними даними Пекіна він становить лише 25 млрд.

Ось тут виявилися дуже корисними навчання з росіянами. Саме вони й надали можливість порівняти китайську армію, хоч і з дружньою, близькою за духом і озброєнням, але іноземною армією. І що ж виявилося? Російські брати по зброї перевершили китайців за низкою важливих параметрів. Китайські бійці перевершували росіян своєю дисциплінованістю й витривалістю і, природно, кількістю. Росіяни ж, висадившись із літаків на висоті 600 метрів (а не 800, як у китайців), прямо з неба в повному бойовому оснащенні, за підтримки машин десанту (китайці десантуються без зброї) перейшли в наступ і вийшли до намічених рубежів раніше «супротивника», який розвертався набагато повільніше. Вогнева міць російських десантників виявилася вищою, ніж у китайських колег. Китайці захоплювалися російськими ручними кулеметами. Десантники 76 дивізії із Пскова на стрільбах виявилися влучнішими.

У цьому й полягав основний задум російської сторони: показати Китаю товар лицем, так би мовити, у дії. Літаки стратегічної авіації Ту-22 і Ту-95, десантні кораблі й бронемашини, ракети й підводні човни, все це може бути продане Китаю, якщо він забажає. Ось чому поведінка росіян на цих навчаннях була настільки відкритою і дружньою. На тлі цього таємність китайців вражала — вони забороняли російським журналістам брати інтерв’ю навіть у солдатів і не дозволяли фотографувати свою техніку. Американські військові експерти ще з самого початку заявили, що своє ставлення до маневрів і наступні оцінки вони висловлюватимуть залежно від того, які системи озброєнь будуть тут продемонстровані. Виявилося, що росіяни не показали нічого принципово нового. Навіть стратегічні бомбардувальники — це розробки 40-річної давнини, але в Китаї немає навіть таких. Варто зазначити, що на маневрах не було літаків Ту-160 і атомних субмарин, про можливості участі яких кричали китайські ЗМІ. Росіяни на маневрах «зіграли» в півсили, мабуть, розуміючи, що демонстрація останніх досягнень ВПК занадто розохотить китайців, тоді як раритетна, але все ще придатна до вжитку радянська зброя так і не буде продана.

У цьому почасти праві ті експерти, які закликають не кричати про китайську загрозу як про доконаний факт. У ході навчань Росія і Китай, як не крути, переслідували неоднакову мету. Росія дала зрозуміти, що її рано скидати з рахунків у глобальній грі, а також применшувати роль її армії. Китай продемонстрував, що світ має переконатися в тому, що Піднебесна зможе претендувати на роль глобального лідера в майбутньому й уже сьогодні нарощує військову міць, здатну це підтвердити.

В Україні за навчаннями напевно спостерігало невелике коло фахівців, залучених до оборонного бізнесу з Китаєм. Він розвивається хоч і не такими темпами, як у росіян, але цілком успішно. Причому Київ, мабуть, готовий надавати Китаю «свіжіші» зразки, ніж Москва. Доказ того — продаж Пекіну станцій «Кольчуга» і розукомплектованих крилатих ракет Х-55, для запуску яких Китаю саме й потрібні літаки Ту-160, а не Ту-22. Цього тижня оголошено про плани Китаю закупити в Україні 300 двигунів для нового китайського літака L-15. Контракт, за словами посла України в КНР Сергія Камишева, може «потягнути» на 3 млрд. дол. (хоч експерти українського Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння вважають цю суму завищеною). У кожному разі Україна (причому абсолютно незалежно від Росії) може розраховувати непогано заробити, якщо зробить свій посильний внесок у швидке зростання китайської могутності. Така «інвестиція», з урахуванням глобальних тенденцій, у майбутньому може обіцяти чималі «дивіденди».

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі