Ядерною бомбою по бін Ладену? - Політика - dt.ua

Ядерною бомбою по бін Ладену?

27 січня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №3, 27 січня-3 лютого

Наприкінці минулого тижня французький президент Жак Ширак зробив несподівану заяву: «Керівники д...

Наприкінці минулого тижня французький президент Жак Ширак зробив несподівану заяву: «Керівники держав, що могли б здійснити проти нас терористичні акти, а також всі інші, котрі побажали б вдатися, у тій або іншій формі, до використання зброї масового ураження, мають розуміти, що одержать від нас жорстку й адекватну відповідь. Відповідь може бути як класичною, так і іншою». Позаяк Жак Ширак виступав на військовій базі з обслуговування атомних підводних човнів на острові Лонг, під «іншою» припускалося використання ядерної зброї. Що французький президент і роз’яснив військовим атомникам.

По суті лідер французької держави без особливих попередніх консультацій із народом, із політиками, проголосив ні багато ні мало — зміну ядерної доктрини країни. Раніше, з часів генерала де Голля, французька військова стратегія базувалася, в сфері ймовірного використання ядерної зброї, на концепції «відлякування» або стримування.

Передбачалося, що Франція повинна мати в своєму розпорядженні такі атомні потужності, що дозволяють завдати моментального удару у відповідь у разі агресії. І удар цей за силою має бути аналогічний отриманому. Тобто, якби навіть атомне бомбардування, не приведи Господи, зруйнувало країну, існуючий потенціал повинен автоматично, у частки секунди, відповісти противнику таким самим руйнівним ударом. Ішлося, відповідно, про зброю масового ураження.

Тепер же, як пояснив Ширак на острові Лонг, Франція залишає за собою право не тільки захищати власне населення, суверенітет і територіальну цілісність, а й приходити на допомогу союзникам, відстоювати з ядерною зброєю в руках «стратегічні ресурси країни» й карати держави, котрі потурають тероризму або ж підтримують його.

Перші реакції на раптове розширення поля застосування атомної бомби були змішаними. Політики й аналітики як усередині країни, так і за її межами не могли визначитися: Жак Ширак ефектно зімпровізував, виступаючи перед фахівцями з обслуговування ядерної зброї та бажаючи зробити людям приємне — підкреслити їхнє значення для батьківщини, або ж ідеться про підготовлений заздалегідь політичний демарш. Знаючи Ширака, можна припустити й експромт, і розрахунок.

У наступні кілька годин після сенсаційної заяви французькі колеги більше схилялася до думки, що президент країни, котрому правити залишилося менше двох років, просто вирішив про себе нагадати: потрапити, за старою звичкою, у першу десятку топ-новин міжнародної політики.

Попри те, що за типом правління Франція — жорстко централізована президентська республіка, з причин об’єктивних і суб’єктивних роль конкретного президента Ширака останнім часом значно зменшилася. Президент не зовсім здоровий, і управляє країною, по суті, прем’єр-міністр Домінік де Вільпен. Уже відчувається наближення президентських виборів, обкатка нових кандидатів у президенти — у самому розпалі, і преса активно цитує зовсім інші імена... А тут тема, приречена на резонанс, і до того ж — у цілковитій відповідності з президентськими функціями Верховного Головнокомандуючого.

Згідно з військовою доктриною, саме президент країни уповноважений завжди мати з собою ядерну валізку. Теоретично — за президентом має невідступно слідувати офіцер із скромним на вигляд кейсом, де і схована кнопка. Президент будь-якої хвилини повинен бути в зоні досяжності, аби в разі агресії, одночасно з начальником штабу збройних сил, натиснути на кнопку — застосувати правило подвійного ключа. На практиці, щоправда, президент Ширак інколи зникав безвісти, як це було в ніч аварії з принцесою Діаною. Тоді його знайшли тільки ближче до обіду наступного дня, і преса, пам’ятаю, іронізувала: добре, мовляв, що хоч ніхто не розпочав проти Франції воєнні дії.

І все-таки, коли оцінювати зміну військової доктрини саме за критерієм особистості президента Ширака, не зайве пригадати, що саме для нього ядерна зброя завжди була дуже важливим чинником політики. Лише вступивши на президентську посаду, 1995 року, Жак Ширак розпочав з поновлення ядерних випробувань, попри практично одностайне засудження міжнародною громадськістю цих дій.

Але саме для Ширака було дуже важливо переконатися в боєготовності французької ядерної зброї. Особисто для нього це було не тільки питання повноважень президента, питання права сильного лідера на неоднозначний політичний вчинок. Як послідовник президента де Голля Ширак завжди був переконаний у необхідності зуміти відстояти французькі інтереси самостійно, без звертання по допомогу до союзників. Тому, приміром, Домінік Муазі з Французького інституту міжнародних відносин пропонує оцінювати заяву по ядерній зброї з урахуванням франко-американських відносин. На думку дослідника, французький лідер також підкреслив, що Вашингтон не має в своєму розпорядженні монополію ані на використання, у разі потреби, ядерної зброї, ані монополію на боротьбу з тероризмом. Швидше за все, «експромт» Ширака досить продуманий і для нього цілком логічний.

Раптову зміну військової доктрини Франції не було одностайно підтримано ані політиками країни, ані за рубежем. Незважаючи на те, що й зовнішньополітичне відомство, і Міністерство оборони, і президентська адміністрація підтримали заяву Ширака роз’ясненнями та коментарями, залишаються запитання по суті перетворень.

Французькі військові експерти аргументують розширення поля можливого застосування ядерної зброї своєрідним відновленням доктрини в дусі часу, відповіддю на ті нові запитання, які виникли перед світом набагато пізніше, ніж було сформульовано справжню оборонну стратегію країни. Проте основне питання, над яким пропонують замислитися, зокрема французькі соціалісти, а також німецькі зелені, ліберали й неокомуністи, — це питання реальної ролі та можливостей ядерної зброї сьогодні.

Французька ядерна зброя розроблялася в період холодної війни як захист від імовірної московської загрози. Сьогодні акценти розставлено інакше. Найгарячіші осередки небезпеки в світі знаходяться, відповідно до бачення західних політиків, не стільки на сході Європи, скільки в країнах Близького Сходу, Пакистані, Ірані, частково Афганістані, де ймовірна розробка власної ядерної зброї або ж можлива покупка чужої зброї масового знищення збігається з потуранням радикальному ісламу, який виправдовує терористичні акти.

Але чи реально перемогти бін Ладена з допомогою атомної бомби? Що значить покарати ті держави, що дозволяють розвиватися тероризму? Хто саме постраждає від можливого удару — виключно терористи чи все-таки й мирне населення також? Один із правих радикальних політиків, Філіп де Вільє, зіронізував: «Якщо Ширак хоче покарати ті держави, що заохочують тероризм, нехай розпочинає бомбування з самого себе, бо при його правлінні радикальний іслам знайшов собі чимало прибічників на французькій землі, а серед загиблих і заарештованих в Афганістані талібів були і французькі громадяни».

«Говорити про модернізацію військової доктрини — нормальна справа, але припускати буквальне застосування атомної бомби, навіть «полегшене», як потім уточнили військові експерти, тобто лише на рівні однієї боєголовки, —безвідповідально й безглуздо», — вважає колишній міністр оборони Франції Поль Кілес. Він же каже про негативні дипломатичні наслідки заяви Ширака для переговорів з Іраном. Адже Франція разом із Великобританією та Німеччиною намагається переконати Тегеран припинити дослідження в сфері збагачення урану, які можуть призвести до створення власної атомної бомби.

Попри те, що Жак Ширак не назвав жодну країну конкретно, Іран відразу ж прийняв заяву на свій рахунок, розповсюдивши відповідну заяву глави Верховної Ради національної оборони. На думку британських дипломатів, «незграбна» заява французького президента може не лише ускладнити подальші переговори з Іраном, а й надихнути французьким прикладом Тегеран на розробку аналогічної зброї для такого самого застосування. «З точки зору створення прецеденту, це дуже небезпечний і дуже заразливий приклад», — заявив британський дипломат журналістам у Парижі.

Випадково чи навмисно, переглянувши ядерну доктрину Франції, Жак Ширак по суті проголосив своєрідний політичний заповіт — цілком у дусі класичного голлізму. Він відкрив дискусію перед новою президентською кампанією 2007 р. — дискусію про те, що робити з ядерною зброєю, на утримання якої йде понад половина французького військового бюджету.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво