ЯДЕРНИЙ ХІД. ЗА І ПРОТИ - Політика - dt.ua

ЯДЕРНИЙ ХІД. ЗА І ПРОТИ

21 листопада, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №45, 21 листопада-28 листопада

Незалежно від того, чим закінчиться суперечка між Україною та Росією з приводу острова Коса Тузла, вона оголила ще одну проблему, значно більшу, ніж сам конфлікт...

Незалежно від того, чим закінчиться суперечка між Україною та Росією з приводу острова Коса Тузла, вона оголила ще одну проблему, значно більшу, ніж сам конфлікт. Вперше після ядерного роззброєння Київ усвідомив, що всі проблеми безпеки держави йому доведеться вирішувати самостійно. Без урахування допомоги союзників і даних у минулому міжнародних гарантій. Політики знову замислилися над запитанням, чи не допоможе відродження ядерного статусу держави створити такий щит стримування, який змусить рахуватися з Україною навіть найсильніших гравців на міжнародній сцені.

Чи може Україна захиститися від зовнішніх загроз і територіальних претензій наново створеним ядерним щитом? Скільки це коштує, і що така ядерна зброя для України — рукотворна скринька Пандори чи спокуслива панацея? Будь-яке запитання можна вважати риторичним лише доти, доки воно не опанує маси.

Порогова країна

Після розпаду Радянського Союзу Україна мала третій у світі за величиною ядерний арсенал. Рішення про знищення стратегічних носіїв і про вивезення до Росії 1734 ядерних боєголовок до них Київ прийняв під відчутним політичним тиском із боку США та Росії. У грудні 1994 р. Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як неядерна держава, а останню боєголовку було перевезено до Росії в серпні 1996 р. У рамках тристоронньої заяви США та Росія дали гарантії поважати незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, а також відмовитися від використання проти неї сили «відповідно до принципів Прикінцевого акту ОБСЄ». Дві супердержави також пообіцяли «негайно організувати заходи з боку Ради безпеки ООН щодо надання допомоги Україні як державі, котра не володіє ядерною зброєю і є членом ДНЯЗ у разі, якщо Україна стане жертвою акта агресії чи об’єктом загрози агресії з використанням ядерної зброї». У грудні 1995 р. набрала чинності угода про гарантії між Україною та МАГАТЕ, відповідно до якої контролюються всі ядерні матеріали, що залишилися на території країни.

Добровільне звільнення України від військового атома трактувалося як перший такий приклад у світовій практиці — на тлі наполегливого прагнення низки інших держав таку зброю отримати. Втім, і через десяток років без’ядерний приклад України не спокусив нікого. Фактично жодна держава світу не пішла стопами України і не відмовилася від наявного ядерного щита. А єдиною країною, що відмовилася від розробок у галузі створення бойової ядерної зброї, стала ПАР. Фактично вимінявши таке рішення за лідерство на Африканському континенті. Але рішення ПАР незрівняне з українським, оскільки у ПАР ядерної зброї не було.

У самій Україні сьогодні не перестають лунати голоси, що з офіційним Києвом розмовляли б інакше, якби він володів ядерним потенціалом. Тон таких розмов — тема окрема. Але чи існують технічні можливості в України повернути те втрачене щастя? Де-факто Україна в міжнародній ядерній ієрархії залишається пороговою державою. Це означає, що економічний і науково-технічний потенціал України цілком достатній для розробки ядерної зброї. На відміну від двох інших наступників колишнього СРСР — Білорусі та Казахстану, — за своїм науково-технологічним рівнем Україна могла б набути статусу ядерної держави. Хоча б тому, що з 20 узятих на озброєння бойових стратегічних ракетних комплексів СРСР 13 було розроблено в дніпропетровських ДКБ «Південне» і ВО «Південмаш». У цьому контексті не зайве буде нагадати, що й нині рівень участі спеціалістів із Дніпропетровська в обслуговуванні російських РВСП досить вагомий.

Ядерна реакція

Одного разу генерал де Голль зронив фразу, що «держава, котра не володіє ядерною зброєю, тоді як інші цією зброєю володіють, не володіє своєю долею». Реальна загроза національній безпеці і політичний консенсус усередині держави з пошуку ефективних механізмів демонстрування сили цілком може реанімувати в Україні питання доцільності повернення країні ядерного статусу. Адже, на відміну від потенціалу звичайних озброєнь, унікальною особливістю ядерної зброї, що зробило її ефективною як засіб політичного та військового стримування, є те, що бойові можливості цієї зброї можна демонструвати без прямого застосування її самої. Це, до речі, той козир, який сьогодні ефективно використовує керівництво Росії, спекулюючи на темі, що її запас стратегічних ракет — на тлі старіння інших арсеналів, — як мінімум, років на 25 років забезпечить Росії недоторканність від інших центрів сили — чи то США, чи то розширюваного НАТО.

Свого часу вся атомна енергетика реально виникла з програми створення ядерної зброї. Сьогодні навіть побіжний аналіз ситуації свідчить, що економічний і науково-технічний потенціал України цілком достатній для зворотного ходу. З урахуванням наявної технологічної бази, створення засад для виробництва ядерних боєприпасів Україні, за найскромнішими оцінками, потребуватиме п’ять—сім років при щорічних обсягах капіталовкладень до 200—300 млн. дол. При цьому на шляху до ядерного статусу Україна повинна промислово втілити низку відсутніх технологій. Вже зараз вона має запас високозбагаченого урану, що його, до речі, Сполучені Штати наполегливо пропонували викупити у Харківського фізико-технологічного інституту. У країні також збереглося два підприємства з видобутку та переробки урану, завод з виробництва важкої води, технології створення електронних компонентів і навіть спеціальна вимірювальна техніка визначення ізотопного складу ядерних матеріалів. Вітчизняні учені вважають, що в країні у стислі терміни можуть бути промислово реалізовані такі відсутні ядерні технології, як одержання тритію, технологічні лінії з розділення ізотопів плутонію, реактор-виробник збройового плутонію, радіохімічний завод зі збагачення плутонію і металургійний завод із виробництва збройового плутонію. Слід також додати, що Україна — один із найбагатших регіонів світу за запасами урану. А ще кілька років тому академік НАНУ Віктор Бар’яхтар наголошував: «…якщо порівнювати Україну з Індією та Пакистаном, то, при небажаному збігові обставин, Україна могла б значно швидше стати ядерною державою з ядерною зброєю і відповідними ракетами, ніж Індія та Пакистан».

Що стосується самого ядерного циклу, цікава думка керівника Дніпропетровської філії Національного інституту стратегічних досліджень Анатолія Шевцова, який свого часу був тісно пов’язаний із ракетною проблематикою і докладно вивчав питання технологічної готовності держави відновити ядерний статус. Він упевнений, що для поновлення останнього державі, за наявності політичної волі й одного млрд. дол., знадобиться всього лише півроку. Вчений вважає: Україна здатна створити ядерні боєприпаси як на основі збагаченого урану, так і на основі плутонію. Відповідно до дослідження А.Шевцова, найпростішим для нас може бути «плутонієвий шлях» розробки ядерної зброї. Причому вартість невеликого реактора-виробника збройового плутонію Pu-239 і радіохімічного заводу становитиме всього кілька десятків мільйонів доларів. Ще більше можна знизити витрати за рахунок виділення збройового плутонію з ТВЕЛів, опромінених на українських АЕС. Точність обліку ядерних матеріалів МАГАТЕ, що дорівнює 99%, за цими оцінками, дозволяє на «втратах» одного відсотка плутонію щомісяця створювати по одному ядерному боєзаряду. До цього слід додати, що, відповідно до досліджень, проведених комітетом із міжнародної безпеки та контролю над озброєннями при Національній академії наук США, будь-яка країна, що володіє АЕС, здатна виготовити ядерний вибуховий пристрій із плутонію реакторної якості. Плутонієвий шлях, якщо не вдаватися в зайві технічні подробиці, дозволить Україні у стислі терміни стати власницею понад 100 ядерних боєзарядів середньою потужністю в межах 15 кт. Цей шлях, щоправда, має одне вразливе місце — залежність від Росії в поставках ТВЕЛів.

Шлях створення ядерної зброї на основі збагачення урану U-235 до 90-відсоткового рівня дорожчий, оскільки складніший технологічно. На думку А.Шевцова, майже все необхідне в України є. Створення ж спеціальних високошвидкісних центрифуг — питання залучуваних ресурсів і часу. Саме таким шляхом пішли Пакистан та Індія, а також порогові держави Бразилія й Аргентина.

У вересні 2002 р. американський тижневик US News & World Report повідомляв, що Сполучені Штати Америки намагаються викупити в Україні 75 кг збагаченого урану, який зберігається в дослідницькій лабораторії в Харкові. За даними видання, у Вашингтоні побоювалися, що радіоактивні матеріали з України можуть потрапити до Іраку чи інших режимів, віднесених американцями до «осі зла». Пізніше, вже в листопаді того ж таки 2002 р., американська газета The Washington Post писала, що 1994 р. один високопоставлений український учений-ядерник запропонував офіційним особам США купити запас збройового урану, який зберігався в лабораторії Харкова, достатній для виготовлення трьох ядерних бомб, — і цей учений сказав, що Україна, можливо, захоче з ним розпрощатися. «Цей матеріал погано охороняється, — додав учений, — і мене це турбує». Угода так і не відбулася.

Після вищезгаданих публікацій гендиректор Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» Володимир Лапшин заявив, що керівництво ядерного об’єкта в Харкові категорично заперечує можливість продажу Україною збагаченого урану іншим країнам. Він підтвердив, що американські компанії справді зверталися з проханням придбати уран. «Однак ядерні матеріали, які зберігаються в інституті, з одного боку, — власність держави, з іншого — контролюються МАГАТЕ, і перемістити їх в іншу країну без узгодження на всіх рівнях неможливо». Він зазначив, що система контролю та доступу на територію центру створювалася з участю США, Швеції та Японії, і на сьогодні ця система безпеки — одна з найкращих у Європі.

Вперед, у минуле?

До офіційного ядерного клубу сьогодні входять США, Росія, Британія, Китай, Франція. Коло неофіційних власників ширше. Понад те, на думку генерального директора МАГАТЕ Мохамеда ель-Барадеї, яку він висловив цього місяця французькій газеті Le Monde, нині від 35 до 40 країн мають можливість створити ядерну зброю. Ель-Барадеї вважає: якщо одна з країн, котрі мають замкнутий ядерний цикл і наразі дотримуються ДНЯЗ, вирішить із нього вийти, то вона зможе створити ядерну зброю за лічені місяці. При цьому характерно, що ніхто особливо не наголошує, які технічні параметри й руйнівні можливості матимуть ті або інші військово-ядерні розробки. Адже, на відміну від звичайних озброєнь, точність і потужність яких слід час від часу показувати й доводити, у ядерної зброї є одна унікальна особливість: вона виконує стримуючу функцію не так своїми військово-технічними характеристиками, як уже самим фактом наявності у тієї чи іншої країни. Саме цю її властивість так чи інакше експлуатують в Індії, Пакистані, Ізраїлі. Ядерний арсенал, як заявляють деякі спеціалісти, став засобом «непрямого впливу, політичною зброєю». Але насправді цей підхід, звісно ж, трохи спрощений. Адже зброя стає зброєю лише тоді, коли існують реальні плани її бойового застосування. Існування таких планів передбачає наявність у політичного й військового керівництва тієї або тієї країни чітких критеріїв використання цього арсеналу. Зобов’язання у цій сфері, які готова взяти на себе країна, залежать від характеристик її ядерної політики.

Офіційні власники ядерної зброї це декларують у своїх доктринах — з урахуванням власних національних інтересів. Наприклад, Франція вже накреслила основні напрями нової ядерної доктрини, яку остаточно затвердить на початку 2004 р. Нова доктрина виходить із геополітичних реалій. Французькі ракети буде націлено не лише на держави, котрі володіють ядерною зброєю, а й на країни, що можуть використовувати проти Франції свої хімічні та біологічні арсенали. Вказування таких цілей — одна з форм демонстративного ядерного стримування. З «неофіційними» власниками ядерної зброї складніше. Вони мають можливість спекулювати на своїх ядерних амбіціях у дуже широкому діапазоні. Досить згадати періодичне виникання військової ескалації між Індією та Пакистаном. Обидві сторони мають ядерну зброю, але у жодної з них немає достатнього розуміння ядерної доктрини противника. Це вкрай нестабільна ситуація. Так само важко визначити, у яких випадках, наприклад, Ізраїль, наважиться на застосування ядерної зброї. Такий чинник невизначеності, який умовно спокусливий для невизнаних власників ядерної могутності, вкрай дратівливо діє не лише на сусідів.

Що ж станеться, якщо Україна наважиться на військово-ядерний крок? Звісно, це викличе вкрай негативну реакцію з боку США та Росії. Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні Джон Хербст в інтерв’ю агентству Defense Express уже висловився, що для нашої країни буде помилковим рішення про вихід із ДНЯЗ і намір набути статусу ядерної держави, якщо таке рішення буде.

Росія, як і США, також використає всі можливі важелі впливу на Україну. Якщо на міжнародному рівні це може бути девальвовано контраргументацією про територіальні претензії з боку Росії, то на двосторонньому рівні це втілиться у практичні заходи жорсткого тиску на Київ. Як із використанням лобістських інтересів тих українсько-російських бізнес-структур, котрі живуть за рахунок коопераційних зв’язків, так і шляхом припинення життєво важливих для української сторони проектів, наприклад, це може бути припинення поставок ТВЕЛів на АЕС або газу. Оскільки в Україні зберігається критична залежність від російських поставок ядерного палива, цей важіль може бути дуже вагомим. Придбавши ядерну валізку і тим самим порушивши Лісабонський протокол 1992 р., наша держава потрапить у коло країн-ізгоїв, проти яких США можуть використовувати превентивні ядерні удари, вважає начальник відділу військової політики та безпеки Міжнародного інституту дослідження проблем міжнародної безпеки Олег Бодрук. Ядерний статус України, на його думку, не стане стримуючим чинником. А найкращий засіб забезпечення національної безпеки України — вступ у НАТО й участь у ядерному плануванні альянсу.

У свою чергу, екс-міністр оборони України Костянтин Морозов, який частково спробував усіх «принад» володіння військово-ядерною спадщиною, також стверджує, що реалізувати чинник стримування, який базується на ядерній зброї, неможливо: «З економічного погляду, на цей момент створити ядерну зброю абсолютно неможливо, а з оборонної — недоцільно». Морозов вважає, що забезпечити стримування Україна повинна відповідно до міжнародної системи безпеки та міжнародного політичного процесу.

Водночас чимало політиків і представників влади схильні вести серйозний діалог про поновлення Україною ядерного статусу, оскільки він, на їхню думку, сприятиме ревізії недіючих гарантій безпеки. Крім того, Україна може впритул наблизитися до створення ядерної зброї, залишивши цей крок на крайній випадок, коли йтиметься про збереження державності. Така програма може реалізовуватися в рамках розвитку атомної енергетики з урахуванням розширення її складових, які потенційно можна використовувати у військовій справі. Тут, як і в космічних програмах, поділ на мирну та військову частини досить розмитий.

Так чи інакше, на ядерному шляху — якщо припустити такий сценарій — Україні доведеться навчитися жити в економічній і політичній блокаді. За такого розкладу «виручити» Україну зможе хіба що консолідація всіх політичних сил навколо ідеї зовнішнього ворога та обгрунтування створення панацеї від зовнішніх лих у вигляді ядерної зброї. Природно, тут не обійтися без відповідної пропагандистської кампанії. Дуже показово, що ще в березні нинішнього року, за даними соцопитування, проведеного Центром Разумкова, 19,2% респондентів вважали: Україні необхідна ядерна, хімічна та бактеріологічна зброя. Крім того, відповідно до недавнього соціологічного опитування Центру Разумкова, ще 23,1% громадян країни переконані, що ЗМЗ необхідно мати для навчання та підготовки персоналу. Втім, у настільки радикально налаштованих українців фіксувалося й досить-таки багато опонентів: 43,3% від загальної кількості опитаних. Але все це було до проблем із Тузлою. І хтозна, яка консолідуюча ідея потрібна нашій країні, якщо решта «консолідаторів» не працюють?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №35, 21 вересня-27 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво