Всім постраждалим від «полювання на відьом»: двері влади — відчинені!

У міру того як пухне пропрем’єрська коаліція в парламенті, шириться в талії і кадровий склад Кабміну. Від витонченого адміністративного силуету, введеного в моду Романом Безсмертним ще в уряді Юлії Тимошенко, не лишилося і сліду. Досить сказати, що замість строго лімітованих за «помаранчевих» трьох заступників міністра у нинішньому уряді в деяких міністерствах тільки перших заступників по три. У деяких кількість заступників доходить до 11, а в середньому дорівнює семи. Самих віце-прем’єрів сьогодні — шість. І це ще не межа.

Здобувши кадрову сатисфакцію, Партія регіонів, яка воліла черпати кадровий резерв насамперед за рахунок синів і дочок Донбасу, схоже, зменшила оберти. Чи то тверда впевненість у тому, що ключові пости зайняті вірними земляками, пом’якшила прем’єра; чи то ресурс вичерпався; чи то донеччани звернули увагу на образи товаришів по партії з інших ущемлених областей, еліти яких вважають, що внесли чималу лепту у справу реваншу; чи то партнери регіоналів по коаліції, — СПУ і КПУ — боючись бути знеціненими коаліційними неофітами, прагнуть ввести якнайбільше своїх людей у різні структури влади; чи то апетити неофітів потребують задоволення... Словом — невідомо що в більшому ступені, а швидше за все — у результаті всіх перелічених вище причин, коаліція разом із урядом ухвалила рішення про поквотне представництво партій – членів коаліції в органах влади, де кадрову політику формує Кабінет міністрів.

Нарада, присвячена питанням кадрової політики в органах влади, минулого тижня пройшла у Миколи Азарова. Усі її учасники погодилися з тим, що «рівень представництва антикризової коаліції в місцевих органах виконавчої влади є недостатнім; що члени антикризової коаліції беруть на себе відповідальність за подання кадрових пропозицій, які відповідатимуть критеріям досвіду, професіоналізму та моральності; і що члени антикризової коаліції погоджуються на право керівництва антикризової коаліції накладати вето на кадрові пропозиції, якщо вони не відповідатимуть необхідним критеріям».

З урахуванням цього, усім міністрам, керівникам інших органів виконавчої влади було приписано «забезпечити невідкладний особистий прийом народних депутатів, зокрема і з питань кадрового забезпечення держслужби». А також «у дводенний строк подати пропозиції щодо призначення на керівні пости в центральних органах виконавчої влади кандидатів, які запропоновані членами антикризової коаліції, відповідно до встановленої квоти».

Треба сказати, що свого часу помаранчеве керівництво країни також спробувало запровадити квотний принцип заповнення кадрових клітинок на всіх рівнях. Але в той період виконавча дисципліна дуже кульгала, і рішення так і не було реалізовано. У нинішньому уряді з дисципліною все гаразд. Тому виникає запитання: а чи здатні політичні сили, які й без того призначили на керівні пости чимало людей або некомпетентних, або таких, котрі не мають не те що профільної, а навіть вищої освіти, — знайти адекватне вирішення завдання, поставленого керівництвом коаліції? Цікаво також, чи стосується квотний принцип кадрової експансії МЗС, МВС і Міністерства оборони: десять консулів від комуністів, 15 — від соціалістів, решта — від «Регіонів»? Дільничних, керівників слідчих груп чи командирів батальйонів і бригад теж ділитимуть за партійним принципом?

Та це ще не все. На тій же нараді серед інших було підтримано і занесено до протоколу такий пункт: «Особисто (йдеться про міністрів і керівників центральних органів виконавчої влади. — Ред.) разом із Мін’юстом розглянути питання, пов’язане з незаконним звільненням кадрів у 2004—2006 рр. за політичними мотивами, сприяти поновленню їх на займаних посадах із урахуванням їхньої кваліфікації, ділових і моральних якостей». Застереження наприкінці пункту, безумовно, важливе й небезпідставне. Але виникає запитання: у когось зі звільнених 2004—2006 років у трудовій книжці записано: «з політичних причин»?

Хто оцінюватиме їх «моральність» і «кваліфікацію»? Ті ж, хто зважуватиме відданість і потенційно отримувану комерційну вигоду? А як бути із законом, на підставі якого проходили звільнення?

Безумовно, помаранчеве керівництво країни переборщило, махнувши шаблею й звільнивши від займаних посад близько 20 тис. держчиновників різних рівнів. Здається, вже всі, окрім президента, який досі з гордістю називає цю цифру, зрозуміли, що оцінювати діяльність українських бюрократів потрібно було на підставі об’єктивних, а не емоційних критеріїв, що дозволило б зберегти у владі корисних для країни, не пов’язаних із неправовими діями, нехай навіть і інакомислячих спеціалістів. Тепер же нова влада, провівши в центральному апараті не менші чистки, аніж попередня, має намір узятися за поновлення потерпілих. При цьому розширивши політичний вплив на ті поверхи чиновницького апарату, які взагалі не повинні піддаватися хоч би якому політичному впливу. У чиновницькому світі ця ідея порівнянна з президентською ідеєю про створення музею радянської окупації України. Вона такою ж мірою відповідає деклараціям про збільшення ефективності роботи влади, як і ідеї об’єднання країни...