ВОЛОДИМИР ВОРОНІН: «З ГУУАМ ПОКИ ВСЕ ТУМАННО. ПОТРІБНО ЗМІЦНЮВАТИ І РОЗВИВАТИ СНД»

Поділитися
Навряд чи на вчорашніх переговорах українського та молдавського президентів панувала щира і душевна атмосфера...
«Смело, товарищи, в ногу!..»

Навряд чи на вчорашніх переговорах українського та молдавського президентів панувала щира і душевна атмосфера. Хоча у Леоніда Кучми і Володимира Вороніна досить багато спільного — радянське номенклатурне минуле, нинішня ізольованість від Заходу і залежність від Москви, а також великі надії та чекання реальної допомоги від північно-східної сусідки. Але, зустрівшись «у вузькому колі» у кімнаті для переговорів, обидва лідери опинилися в делікатній ситуації.

Так склалося, що Володимир Воронін сьогодні є не лише главою держави, а й лідером молдавських комуністів. А Леонід Кучма призначив собі в опозицію саме Компартію, і в потрібний момент завжди виставляє вірних товаришів В.Вороніна по ідеології в ролі опудала для західних панів. Прихід компартії до влади в Молдові став улюбленою «страшилкою» державних і пропрезидентських ЗМІ України і найбільш козирним доказом «згубності» пропорційної виборчої системи в колоді її супротивників.

У свою чергу, напередодні візиту до Києва президента Республіки Молдова газета «Коммунист» (друкований орган правлячої і керованої В.Вороніним партії комуністів) опублікувала статтю головного редактора газети, члена ЦК партії Євгена Ткачука, у якій був, наприклад, такий пасаж: «Президента Кучму навряд чи доречно уподібнювати до безневинної жертви чиїхось політичних підступів — він досить скомпрометований і своїми власними непорядними діяннями. Тож у політичному розкладі, який склався в сусідній Україні, найбільш логічною представляється позиція українських комуністів: геть і Кучму, і Ющенка, і іже з ними, бо всі вони один одного варті».

Але шукати спільну мову і домовлятися потрібно. Молдова хоча й «маленька і бідна», за визначенням її президента, держава, але для України важлива. «Ви — наші сусіди, і гарячі точки практично на кордоні з Україною ні нам, ні країнам Європейського Союзу ні до чого», — заявив учора Л.Кучма на спільній з В.Вороніним прес-конференції, висловлюючи зацікавленість нашої країни в якнайшвидшому розв’язанні придністровського конфлікту. Крім того, хотілося б, щоб чималі арсенали зброї якомога швидше залишили територію Придністров’я і, нарешті, опинилися в Росії. Та й договір про держкордон давно пора б уже молдавському парламенту ратифікувати. (При розвиненому демократичному централізмі в молдавських комуністів для цього, здається, достатньо одного кивка голови товариша Вороніна.)

Можливий вихід Молдови з ГУУАМ, звісно, трагедією для Києва не стане, але в умовах перманентного переносу інституціонального саміту міцності цьому об’єднанню не додасть, а російські коментатори матимуть черговий привід покепкувати з цього. Зовсім небажаним для нашої країни є і входження Молдови в Союз Росії та Білорусі, оскільки російські доцентрові сили і так вже добряче вкоротили наш «європейський вектор».

У принципі, офіційний Київ має бути зацікавлений, щоб комуністичний режим у Молдові провалився якнайшвидше, бажано до весни наступного року — якраз напередодні парламентських виборів в Україні, щоб вкотре продемонструвати виборцям управлінську й економічну неспроможність комуністів. Крім того, якщо правління молдавських товаришів затягнеться занадто довго й економіка РМ впаде остаточно, то політичні смаки молдаван можуть змінитися настільки радикально, що на наступних виборах реальні шанси прийти до влади з’являться вже у прорумунських сил, що ніяк не стабілізує ситуацію в регіоні.

Однак комуністи поки не лише не демонструють хоча б найменших успіхів в економіці, а й навіть не представили якоїсь конкретної програми своїх дій. Відносини з МВФ заморожені, що у свою чергу робить неможливими переговори з Паризьким клубом кредиторів про реструктуризацію боргів, а остання обставина вже загрожує Молдові дефолтом.

Але, схоже, нове керівництво РМ поки над цими проблемами не особливо замислюється, пропонуючи переймати досвід роботи правлячих компартій Китаю та Куби. З цього приводу молдавські журналісти жартують: для реалізації китайської моделі в них у країні занадто мало китайців, що ж стосується кубинської, то «залишається розраховувати тільки на те, що Молдова — не острів, і звідси можна буде вибратися простіше, аніж із Куби».

Молдавські комуністи ще до кінця не усвідомили, що вони вже не «непримиренна опозиція», а правляча партія. Навіть сам В.Воронін порівнює своїх партійних товаришів із партизанами, котрі не помітили, що війна закінчилася, і продовжують пускати під укіс поїзда. «Для нашої партії, котра завоювала владу мирним демократичним шляхом, особливо актуально звучать ленінські слова, які відносяться до перших післяжовтневих днів 1917 року: владу завжди легше завоювати, аніж її утримати!» — говорить молдавський президент.

— Пане президенте, чи відчуваєте ви і ваша партія після приходу до влади відповідальність не лише за долю Молдови, а й за збереження комуністичної ідеї на всьому пострадянському просторі: адже ваші успіхи можуть значно посилити позиції комуністів в інших державах СНД, а ваш провал — звести їх назавжди з політичної арени?

— Я вважаю, що комуністичну ідею потрібно не зберігати, а розвивати. Вона — не музейний експонат, а жива моральна, політична й економічна доктрина. Двадцяте століття не раз випробовувало комунізм на міцність. Він розколювався, боровся сам із собою, зникав із політичної арени і виникав знову. Ми ніколи не прийшли б до влади, якби асоціювалися лише з «учорашнім днем», лише з ностальгією. Ми перемогли, бо осучаснили свій ідейний багаж, зуміли розкрити спільність інтересів усіх прошарків молдавського суспільства, навчилися не протиставляти їх. Наш досвід, безумовно, посилить позиції комуністів в інших країнах. Наші можливі успіхи надихнуть їх. Щоправда, за однієї умови: якщо вони готові до ризику брати на себе всю повноту відповідальності, а не дрімати в затишній і комфортній опозиції.

— Після того, як Республіка Молдова перетворилася на парламентську республіку, президентські повноваження виявилися суттєво обмеженими, а реальні важелі влади перейшли до прем’єра та спікера. Чому в такому випадку ви вирішили стати саме президентом, а не, скажімо, главою парламенту? Маючи всі можливості змінювати Конституцію, чи збираєтеся ви повернути президенту старі повноваження, посилити їх або знову зробити Молдову президентсько-парламентською республікою?

— Я ж не тільки президент, а й голова партії, котра має в парламенті 70 відсотків мандатів. А тому поки не бачу ситуацій, коли мені раптом знадобилися б додаткові повноваження. З цими, дай Боже, впоратися. Вибір балотуватися в президенти був зроблений нашою партією ще в грудні минулого року і визначений дуже простою обставиною — народ лише з цим постом пов’язує свої очікування і сподівання, причому незалежно від даних йому конституцією повноважень. Це моральне сприйняття, певне, збереглося ще з радянських часів і пов’язане насамперед із діяльністю і владою перших секретарів ЦК.

— Ви неодноразово заявляли, що компартія Молдови бере відтепер всю відповідальність за подальшу долю країни на себе. Чому в такому випадку прем’єром став не комуніст, а більшість членів нового уряду перейшли в нього зі старого? У вашої партії бракує кадрів чи ви все ж таки хочете розділити з кимось відповідальність?

— Незалежно від партійної приналежності діючих міністрів — відповідальність все одно на нас. І лише тому ми не хотіли б розгойдувати човен, розпочинати політичну «зачистку», особливо у виконавчій владі. Ми пам’ятаємо, що було на початку 90-х років, коли народний фронт, керуючись своєю «революційною законністю», вимітав усіх і вся з урядових кабінетів і взамін розсаджував своїх людей. Ми йшли на вибори і виграли їх не для цього. Наші опоненти, звісно ж, чекали від нас саме такого, мстивого «червоного реваншу». Не дочекалися. Замість цього — помножена на десять відповідальність уряду перед червоним парламентом і щоденна прозаїчна робота по виведенню країни із економічного капкана.

— Ви заявляли, що молдавські комуністи сповідають сучасну соціалістичну ідеологію. Яка можливість того, що через якийсь час комуністи Молдови сповідатимуть сучасну соціал-демократичну ідеологію?

— У кожної країни своя історія. На території пострадянських держав соціал-демократична традиція не прижилася. Масу дрібних соціал-демократичних угруповань можна не враховувати. Тому, попри можливі збіги ідеології молдавських комуністів із соціал-демократичною ідеологією, ми залишаємося комуністами.

— Наскільки будуть змінюватися зовнішньополітичні пріоритети Молдови з приходом до влади комуністів? Чи залишиться серед них європейська інтеграція?

— Цілком точно можна сказати лише одне: із приходом комуністів до влади всі наші зовнішньополітичні пріоритети з формальних і декларативних мають перетворитися на активні, наповнені змістом, а не політологічною тріскотнею. Європейська інтеграція — це не пріоритет Республіки Молдова, це пріоритет і вектор розвитку всіх європейських країн, включаючи і Росію, й Білорусь, й Україну.

— Яке ваше ставлення до ГУУАМ? Чи залишиться Молдова в цьому об’єднанні? Якщо так, то чи підтримуєте ви ідею інституціалізації організації? Коли, на вашу думку, має відбутися відкладений (як повідомляли в Києві, з ініціативи молдавської сторони) саміт ГУУАМ? Чи суперечить участь Молдови в ГУУАМ вашому бажанню вступити в Союз Росії та Білорусі (СРБ)?

— З ГУУАМ поки все туманно. Співдружність п’яти держав виникла на суперечливій основі, із дуже неясним політичним підгрунтям. І ваше запитання рівною мірою справедливе для всіх учасників нової співдружності. Якщо ця організація дійсно переслідує цілі вільної торгівлі, зниження митних бар’єрів, то Молдові слід, безсумнівно, розвивати відносини в цій сфері, так само як і з країнами іншої п’ятірки, членами євразійського економічного співтовариства, куди входять і Білорусь, і Росія. Але за однієї головної умови: все це не лише не повинно послабити роль і значення СНД, а й значно його зміцнити і розвинути.

— Яку стратегію ви збираєтеся обрати: спочатку ввійти в російсько-білоруський союз, із тим щоб потім Росія полегшила відновлення територіальної цілісності Молдови, або ви ввійдете в СРБ за умови, що Росія спочатку допоможе возз’єднати Правобережжя з Лівобережжям?

— Це різні проблеми, і їх не можна взаємопов’язувати. До потенційного входження Молдови в СРБ насторожено ставляться й у Росії, і в Білорусії, і в Молдові. Тому це не та умова, котра щось визначає у відносинах із Придністров’ям. Головні передумови розв’язання даної проблеми знаходяться в Кишиневі й у Тирасполі. І її вирішення залежить від нас, від нашої політичної волі.

— Нещодавно керівництво Придністров’я заявило, що підтримує український варіант врегулювання придністровської проблеми. А чиї пропозиції ближчі Кишиневу?

— Варіантів дійсно багато, але нам ближчі пропозиції, вироблювані безпосередньо в Кишиневі й у Тирасполі, — пропозиції, що реально ведуть до остаточного вирішення затягнутого конфлікту.

— Чи готове нове керівництво Молдови ініціювати в парламенті прийняття якогось документа, що визнає події початку 90-х «актом збройної агресії проти придністровського народу», як того вимагають придністровські лідери для початку зближення?

— Хочу нагадати, що в Кишиневі давно вже неоднозначно оцінюють події 1992 року. Свою провину за ескалацію конфлікту і збройні сутички ми не заперечуємо, про що неодноразово заявляли і на різноманітних зустрічах із керівництвом Придністров’я, і в ЗМІ. Проте очевидно, що в такого роду конфліктах немає цілком «правих» і «неправих» сторін, як немає переможців і переможених — відповідальність ділиться навпіл. Але сьогодні, через майже десять років, ми не повинні зациклитися лише на цьому. Інакше нікуди ми не просунемося. Ми готові робити все для наближення моменту остаточного розв’язання конфлікту — важливо, щоб наші рішення носили конструктивний, реалістичний характер.

— Перебуваючи в Москві, ви (як повідомляли ЗМІ) заявили: «Нам усім зрозуміло, що відбувається в Україні і хто ініціює ці процеси». В Україні ж досі точаться суперечки з приводу можливих ініціаторів «касетного скандалу», тому було б дуже цікаво почути думку з боку — вашу версію того, що відбувається в Україні.

— Політична ситуація в Україні непроста, будь-які коментарі і міркування стороннього спостерігача з приводу тамтешніх подій будуть неповними і глибоко суб’єктивними. Тому, торкаючись ситуації в Україні, єдине хотілося б побажати керівництву сусідньої держави, політичним силам, втягнутим у конфлікт, всьому українському народу якнайшвидшого подолання кризи. І водночас і нам, й іншим пострадянським країнам варто уважно простежувати й аналізувати сценарії розвитку ситуації в інших країнах. І постійно пам’ятати про теорію Бжезинського про переділ політичної карти світу.

— Україна, як відомо, не є великою шанувальницею Союзу Росії та Білорусії. Чи не побоюєтеся ви, що, вступивши в цей союз і не маючи спільного кордону ні з Росією, ні з Білорусією, Молдова може стикнутися з деякими труднощами при транзиті своїх товарів на російсько-білоруський ринок через територію України?

— Вважаю за доцільне, щоб цей процес відбувався одночасно з розвитком інтеграційних процесів у цілому серед країн СНД, а також із максимальним врахуванням інтересів усіх країн нашого регіону.

— Коли Україна може очікувати ратифікації молдавським парламентом Договору про держкордон між нашими країнами?

— Наполягатиму на якнайшвидшій ратифікації цього договору, вважаючи його таким, що відповідає інтересам як України, так і Молдови. Всі передумови для його ратифікації сьогодні в Молдові є. Переконаний, що парламентська більшість дотримується такої ж думки. Одночасно сподіваюся, що й Верховна Рада України ратифікує Договір про власність, котра належить Молдові і розташована на території України.

— Які подальші перспективи будівництва терміналу в Джурджулештах? Чи збирається Молдова будувати там щось іще?

— Так, ми повинні завершити це будівництво. Зараз з’ясовуємо причини невиконання умов договору. Чи будемо ми реалізовувати цей проект в існуючій формулі: уряд Молдови — Європейський банк реконструкції та розвитку — грецький підрядчик чи ж залучимо й інших партнерів, стане ясно в найближчому майбутньому.

— Як відомо, у Молдови великі борги перед Росією за поставлені енергоносії, і зокрема перед «Ітерою». Як ви збираєтеся вирішувати проблему боргу перед цією компанією? Чи можливий розрахунок акціями якихось підприємств?

— Хоч би які були наші рішення, вони повинні вирішити проблему наших боргів перед постачальниками енергоносіїв востаннє. Наше завдання — піти геть від ганебної практики постійного накопичення боргів. За поставлений товар Молдова має розраховуватися вчасно й у повному обсязі грошима або своїми товарами. Що ж стосується погашення боргу акціями молдавських підприємств, то ми розглянемо можливість такого варіанта лише в тому випадку, коли будемо впевнені, що нові акціонери дадуть новий поштовх розвитку, модернізації цих підприємств, сприятимуть підвищенню їхньої ефективності і конкурентоздатності їхніх товарів і послуг.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі