ВІЙНА З ТЕРОРИЗМОМ: РІВНЯННЯ ПЕРЕД САНКЦІЯМИ - Політика - dt.ua

ВІЙНА З ТЕРОРИЗМОМ: РІВНЯННЯ ПЕРЕД САНКЦІЯМИ

25 жовтня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №41, 25 жовтня-1 листопада

Скандали, пов’язані з причетністю офіційних осіб, окремих компаній та цілих держав до спонсорування тероризму, спалахують останнім часом із завидною регулярністю...

Скандали, пов’язані з причетністю офіційних осіб, окремих компаній та цілих держав до спонсорування тероризму, спалахують останнім часом із завидною регулярністю. Ось тільки закони поширення світла від цих спалахів виявляються якимись дуже відносними.

Зрозуміло, для українців найяскравішим «ліхтарем під оком» виявилася досить несподівана «рекламна кампанія» наших «Кольчуг», на занадто широку аудиторію явно не розрахована. Тому повідомлення про санкції, вжиті адміністрацією США щодо російських постачальників озброєнь у країни-ізгої, пройшло практично непоміченим. Хоча ситуація в цьому разі склалася дуже цікава. В офіційній заяві держдепартаменту США Тульське інструментальне конструкторське бюро, науково-виробниче об’єднання «Базальт» і ростовське авіаційне підприємство №168 обвинувачуються в незаконних поставках військових технологій країнам, які підтримують тероризм. За даними американської сторони, «Базальт» виробляє бомби, снаряди та гранати, Тула — протитанкові і протиповітряні системи, а Ростов — корпуси літаків. Примітно, що, хоча всі три підприємства державні, у самій заяві підкреслювалося, що санкції будуть вживатися лише проти самих компаній, але не проти російського уряду. Як одразу ж зробили висновок американські журналісти — з міркувань національної безпеки США.

Реакція російської сторони не забарилася. МЗС Росії вручило заступнику держсекретаря США Джону Болтону, який так доречно виявився в Москві, протест проти цього рішення, а генеральний директор російського агентства зі звичайних озброєнь Олександр Ноздрачов назвав такі обвинувачення необгрунтованими і пояснив їх спробою Вашингтона усунути конкурентів із ринків озброєнь. Крім того, за його словами, ростовське авіаційне підприємство перестало існувати (принаймні юридично) 50 років тому, тож обвинувачення американців на його адресу росіян розчулюють особливо.

Хоча доти аналогічні претензії американський держдепартамент пред’явив уже не одному десятку компаній (у тому числі китайським, вірменським і молдовським), ця тема в західних ЗМІ лише починала розкручуватися. Несподіваним героєм її продовження став відомий німецький концерн Siemens. Його поставки медичної техніки в Ірак були узгоджені з оонівською програмою «Нафта в обмін на продовольство» і вражали журналістів хіба що обсягами — 10 мільйонів євро за 2000—2001 фінансовий рік і 50 мільйонів — у перспективі на наступний. І раптом у пресі з’явилися повідомлення, що електроніку, яка використовується в так званих ліпотриптерах — апаратах для роздрібнення каменів, наприклад, у нирках, Саддам Хусейн одержував зовсім не для поліпшення здоров’я своїх вірнопідданих, а для використання як детонаторів у ядерній зброї. Природно, німецькі фахівці тут-таки заходилися стверджувати, що це абсолютно неможливо, американські ж їм не менш аргументовано заперечують. Мабуть, із найбільшою увагою цю жваву дискусію відстежує іракська сторона, тим більше що в американських читачів є тема значно цікавіша для обговорення...

І це попри те, що тема економічних зв’язків респектабельного американського віце-президента Діка Чейні з «живим уособленням зла» в особі іракського диктатора Саддама Хусейна мусується в Америці вже не перший рік. Втім, щоразу з новими нюансами. Ще 2000 року Financial Times повідомила своїм читачам, що фірма Halliburton, очолювана Чейні, через свої європейські філії уклала з Іраком контракти на поставку устаткування для видобутку та переробки нафти на суму 23,8 мільйона доларів за 1998 і 1999 роки. Формально під кримінал це не підпадало, оскільки така практика була поширеним способом уникнення американських санкцій проти Іраку, запроваджених після війни в Перській затоці. Однак і пишатись таким не годилося, тож до цієї публікації на прямі запитання американських журналістів кандидат у віце-президенти прямо відповідав, що ніяких поставок в Ірак його фірма не здійснювала і здійснювати не могла, щоправда, допускав при цьому такі «огріхи» стосовно Лівії й Ірану. І йому, колишньому міністру оборони під час проведення «Бурі в пустелі», виборці охоче вірили. Потім, коли його притиснули до стінки, Чейні мусив визнати: щось усе ж таки було, але ще до того, як він очолив Halliburton. І лише значно пізніше було доведено, що загальна сума контрактів, укладених з Іраком у період, коли не хто інший, як Чейні, був віце-президентом і виконавчим директором фірми (а саме до літа 2000 року), становила 73 мільйони доларів...

Гленн Кеслер та Пітер Слевін, журналісти The Washington Post, аналізуючи причини безпрецедентного впливу Чейні на американського президента, стверджують, що він активно прагне уникати прямих дискусій зі своїми опонентами. Під час обговорення різних варіантів він «сократівськими» запитаннями робить смертельні пробоїни в теоретичних побудовах доповідачів, а ось власні ідеї воліє нашіптувати президентові без «сторонніх». Оскільки саме Чейні, який хоч і прагне триматися в тіні, вважається основним ідеологом війни з тероризмом, багато американців (і не тільки) хочуть заслухати не лише його критичні зауваження, а й відповіді на критику на свою адресу.

Адже керівництву фірми Halliburton інкримінуються не лише зв’язки з Іраком. Самої лише «агресивної бухгалтерської практики», на думку американських журналістів, цілком достатньо для нового розслідування у стилі Whitewater, спостерігати за ходом якого країні свого часу не завадило навіть «велике прання» плями на сукні незабутньої Моніки. Але ж Halliburton ще має відмитися від обвинувачень у нехтуванні стандартами з використання азбесту, в маніпулюванні державними контрактами та різноманітними допомогами, у масових скороченнях робочих місць (а боротьбу з безробіттям Чейні подавав як один із пріоритетів своєї виборчої кампанії). Все це не безпосередньо стосується війни з тероризмом, але дає всі підстави не допускати можливості того, щоб долі світу вирішувала купка політиків, які навіть не подбали про бездоганність власної репутації. Постанови ООН теж можуть не бути істиною в останній інстанції, та все ж на їх справедливість покладається дедалі більше аналітиків, які вимагають, аби рішення про будь-які санкції ніхто не міг приймати в односторонньому порядку.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №30, 17 серпня-23 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво