Війна з тероризмом: можливо, її правила потребують змін? - Політика - dt.ua

Війна з тероризмом: можливо, її правила потребують змін?

29 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №37, 29 вересня-6 жовтня

Ситуація, що виникла у світі після 11 вересня 2001 року, підштовхує світову спільноту до вироблення закону стосовно такого нового виду конфліктів ХХІ століття, як війна з тероризмом...

Ситуація, що виникла у світі після 11 вересня 2001 року, підштовхує світову спільноту до вироблення закону стосовно такого нового виду конфліктів ХХІ століття, як війна з тероризмом. Національна стратегія захисту Сполучених Штатів (The National Defense Strategy of the United States) відкривається промовистим твердженням — «Америка є нацією на війні». Далі йде розшифрування цього твердження: «сьогоднішня війна — проти терористичних екстремістських мереж, включно з їхніми державними й недержавними прихильниками». Цій війні було дано багато визначень — «війна з тероризмом», «глобальна війна з тероризмом» або навіть «тривала війна». Все це, по-суті, означає одне: використання військової чи іншої сили для ураження терористів скрізь, де їх буде виявлено.

У Сполучених Штатах є визнання факту війни з тероризмом і її політичних та юридичних наслідків. Власне, що це — «війна взагалі», «нова форма воєнних дій» чи «протистояння зі світом тероризму»? Це справді війна у межах наявної юридичної структури — чи, як її визначив президент США Джордж Буш у меморандумі Білого дому від 7 лютого 2002 року, «нова парадигма»? «Цю нову парадигму вводимо не ми, а терористи. Вона потребує нового трактування законів війни, яке при тому було б сумісне з женевськими принципами», зазначається у меморандумі. Чи не означає це таке: президент Буш вважає, що традиційний закон збройного конфлікту (який часто кваліфікується у США як «закон війни» й відповідно ілюструється чотирма угодами 1949 року в Женеві) не витримав випробування ХХІ століттям і потребує змін або корекції?

Якщо це справді «нове трактування» американською стороною, то дуже важливо, аби воно вписувалося й координувалося з міжнародною відповіддю на тероризм як на явище, яке останнім часом набуває глобального поширення у світі. Традиційно й відповідно до практики багатьох останніх років, тероризм визначався як насамперед внутрішня проблема, стримування якої покладалося на внутрішні закони. Дії терористів, що, як, наприклад, у випадку з «Аль-Каїдою», давно вже набули міжнародних масштабів, не можуть трактуватися як звичайні злочини, які слід розглядати у світлі внутрішніх законів тієї чи іншої країни. Таким чином, постає необхідність розширення закладених у міжнародне право рамок збройного конфлікту. Очевидно, що одна країна, хоч би якою вона була могутньою, не уповноважена одноосібно чинити правосуддя від імені міжнародної спільноти. В ситуацій, яка склалася нині, можливо, є сенс створити авторитетний Міжнародний антитерористичний трибунал, який би мав чітко виписані повноваження судити і притягувати до відповідальності злочинців зі світового терористичного інтернаціоналу?

Проте якщо ми говоримо про зміну парадигми трактування законів війни з тероризмом, то чи не варто одночасно виписати відповідні закони, котрі б сприяли захистові жертв, які опинилися в зоні конфлікту, викликаного діями терористів? Не підлягає сумнівові, що необхідна зміна парадигми, відповідно до якої мали б враховуватися законні права цивільного населення, що завжди найбільше страждає від непримиренного протистояння задіяних у конфліктах сторін. Передусім повинно йтися про конфлікти, аналогічні іракському: на території цієї країни щодня від рук ісламських екстремістів гинуть десятки безневинних людей, а держава не має сили протистояти нападам терористів.

Напевно, має бути визначено, що коли внутрішнє насильство досягає рівня «збройного конфлікту», то у війні з терористами можуть застосовуватися методи і засоби, які є адекватною відповіддю на посилення загрози з боку терористичних угруповань. Бо якщо у мирні часи відносини між державою та її опонентами повністю регулюються законами, що захищають права людини, то підвищення внутрішнього насильства до рівня «збройного конфлікту» переводить ситуацію у зовсім іншу площину. У площину, де неможливо повністю гарантувати права людини і її захист від осіб, котрі за ніщо мають життя своїх співвітчизників і ведуть неприкриту війну проти цивільного населення, свідомо удаючись до найбільш варварських методів винищення мирних людей. І якщо донедавна терористичні дії в основному поширювались у межах контексту національної внутрішньої боротьби, то глобалізація тероризму підштовхнула терористів із Близького Сходу розширити свої дії поза межі їхніх власних територій і здійснювати свої напади й на теренах Європи.

Вирішуючи це питання, особи й міжнародні організації, котрі належать до західного світу, потрапили в класичну пастку штампів та навішаних ярликів. Пастка ця не нова, але дуже комфортна для тих, хто освоює виділені ресурси на певну проблему чи якесь завдання. Річ у тому, що, аналізуючи факти, які лежать в основі ситуації, що склалася, бачимо: хоч військові дії в боротьбі з тероризмом були досить успішними, свої можливості вони вже вичерпали. Оскільки війна — це збройне протистояння і є лише частиною заходів та засобів, які можна застосовувати для вирішення якихось проблем.

Якщо про це говорить президент США Джордж Буш, то, очевидно, він як політик, що змушений говорити дуже простими для пересічного громадянина фразами, у принципі має рацію, називаючи зазначене протистояння війною з тероризмом. Але коли про війну з тероризмом говорять люди, котрі професійно досліджують цей процес, — вони або не компетентні, або вводять громадськість в оману. Конфлікт, який виник у протистоянні з тероризмом, не коректно називати війною. Бо це є конфлікт, протистояння, комплекс різноманітних конфронтаційних дій. І тільки невелика надводна частина айсберга протистояння може ідентифікуватися як війна. Військовими методами це питання принципово не можливо вирішити. Тому загальмувалися процеси розв’язання проблеми у Афганістані й Іраку, і таким чином вони гальмуватимуться скрізь по світу.

Військові завершили розгром воєнізованих формувань противника, й сьогодні у Іраку та в Афганістані мали б працювати зовсім інші фахівці. Меншою мірою — спеціалісти військової поліції, яка зараз практично повністю взяла на себе всі функції забезпечення безпеки в Іраку, а більшою мірою — спецслужби. Проте набагато важливіша робота зі створення нової структури. Тобто нової системи: місії суспільства, ідеології й політики. Ці речі набагато складніші, можливо — не такі очевидні, але це саме те, чого конче бракує нині. Якщо продовжувати протистояння силами військових (зокрема військової поліції), то це призведе до того, що ті ж таки військові — а вони вже запитують себе, що ж робити далі, — можуть запропонувати інший вихід — встановлення військової диктатури. Власне, іншого виходу вони просто не можуть запропонувати, оскільки їм не відомі інші засоби для стабілізації ситуації.

Можливо, ми просто забули, що в західних країнах військові — частина західного суспільства. А що вони пропонують в інших, менш розвинених країнах, — можна простежити на недавньому прикладі Таїланду. Авторитаризація і диктатуризація можуть насуватися поступово, але їх наслідки завжди будуть негативними. Слід визнати: конфронтація, що виникла і підживлює тероризм, утворилася з цілком природних причин — накопичення потенціалу економічних, політичних, культурних, психологічних відмінностей, які таким же природним чином переросли у збурення. Можна сказати, що існують потоки торнадо, буревіїв і цунамі, викликані цією різницею потенціалів.

Гадаю, саме з цієї точки зору вивчають зазначену проблему багато аналітичних західних центрів. Але є обставина, яка заважає політикам і можновладцям усього світу прислухатися чи використовувати думки й розробки людей, котрі розуміють справжні причини і справжні моделі того, що реально відбувається. Дуже чітко змалював картину, подібну до сьогоднішньої, Еріх Марія Ремарк в епізоді, де він описує спостереження нелегального емігранта лікаря, котрий перебуває за кількасот метрів від споруди Ліги націй і бачить, як приїжджають і від’їжджають щасливі й дуже багато вбрані у розкішні костюми, хутра та прикраси аристократичні пани та пані, що їх супроводжують. Вони вирішують світові проблеми, а тим часом війна вже йде у Європі. Ремарк геніально окреслив це не з погляду соціального маргінала, а з погляду політичного вигнанця антивоєнного, антиагресивного напряму, який добре розуміє причини конфлікту.

До чого це призвело, ми знаємо. Історія нам показала, що було запущено вкрай спустошливу і жорстоку війну, якої могло й не бути. Причина — цим гарно і багато вбраним панам, які не були наївними чи недалекими, просто було некомфортно, невигідно вирішувати нові завдання новими методами. І визнати, що поза їхнім вузько корпоративним світом існують проблеми, про які вони не хотіли й чути. Оскільки були повністю зациклені на вирішенні своїх кар’єрних політичних питань, захоплені бажанням розширювати бізнесові горизонти і примножувати фінансові здобутки й намаганням узяти від життя все, що давало їхнє привілейоване становище в суспільстві.

До речі, абсолютно аналогічна проблема існує зараз і в Україні. Так звана еліта зайнята переділом і роздерибаненням країни, не думаючи, що виклики, які постають сьогодні, можуть одним махом припинити це все й не дати використати вже здобуте раніше. Отже, повертаючись до війни з тероризмом, глобальних викликів і завдань, можна констатувати: ці нестандартні нові завдання щосили намагаються вирішити застарілими методами вчорашнього дня. Саме за тим рецептом, про який хтось із великих сказав, що пересічні генерали завжди готуються до вчорашньої війни.

Так само пересічні політики готуються до вирішення вчорашніх проблем. Що фактично визнавав попередній президент США Білл Клінтон, коли говорив: ми були готові до «холодної війни» з сильним, але означеним противником Радянським Союзом, але не готові до неозначеної війни з противником, котрого неможливо знайти. Власне кажучи, те, що збурення викликається нарощуванням різниці економічних, соціальних, політичних і культурних потенціалів, не є чимось новим. Принаймні це відомо політичним, економічним і системним аналітикам. Постає класичне запитання: що ж робити? Бо, як свідчить попередній досвід, політики всерйоз займуться вирішенням цих питань, коли вони ввійдуть у стан гострої кризи.

Власне, заклики реформувати ООН та інші міжнародні інститути — цілком слушні. Але на це піде дуже багато часу. Європейський Союз мав шанс реформуватися протягом кількох десятиліть. Однак на вирішення проблеми боротьби з тероризмом стільки часу просто немає.

Відповідно, мав би бути застосований інший підхід. Оскільки політикою таких масштабів, безперечно, переважно займаються юристи, слід зазначити, що й тут ми втрапляємо у пастку ярликів, штампів та вчорашніх вирішень. Річ у тому, що юридична наука лише оформлює механізми, котрі складаються природним шляхом чи розробляються відповідними інституціями. Але самі закони не здатні створити такі інституції, як картина нездатна створити реальність. Відповідна спроба «загнати» проблему юридичним шляхом — приречена, доки не будуть створені саме працюючі механізми й інституції, які вже потім можна оформити юридично.

Очевидно, що людство потрапило у свою чергову кризову смугу. Коли пробує вирішувати нові нагальні проблеми старими методами. Коли немає зацікавленості у тих, хто володіє ресурсами, і є зацікавленість у тих, хто пробує змінити систему різними способами. У цьому сенсі можна визнати, що навіть «Аль-Каїда» намагається змінити систему. Просто її «методи» і «цілі» дуже специфічні. Питання в тому, чи зможуть досягнути свої мети «Аль-Каїда» або якісь інші екстремістські угруповання? А таке може статися, оскільки тенденції, котрі сьогодні чітко вимальовуються у Латинській Америці, набагато деструктивніші й небезпечніші. Є підстави очікувати, що вони зможуть завдяки спрощенню парасоціалістичного і паракомуністичного підходів досягти-таки певного успіху.

Питання, чи людство здатне захистити свої здобутки, представлені вищою формою розвитку західної цивілізації, і продовжити їх, — є питанням, наскільки людство зможе сконцентрувати свої ресурси і передати управління тим, хто бачить адекватні методи протидії активізації терористичних угруповань і встигне це зробити в реальному часі, а не намагатиметься послуговуватися моделями вчорашнього дня.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво