Війна на правому фланзі

Бурхливий конфлікт між політичними соратниками, які разом здобували перемогу Вікторові Ющенку на президентських виборах, — хрестоматійний зразок від супротивного, «як не повинні будуватися міжпартійні відносини». Обриси незгод почали вимальовуватися ще півроку тому, коли новопризначений голова облдержадміністрації Василь Червоній при роздачі портфелів, по суті, відмовився від пропозицій партій, які входили до коаліції «Сила народу»: в нього є своя розбудована організація, свій тил, свої люди, з якими пройшов через горнило боротьби… На сьогодні більшість його заступників — члени УНП, а з 16 голів райдержадміністрацій однопартійців — 13.

Однак навесні виникла ще одна політична сила — пропрезидентський Народний союз «Наша Україна». І рівненський губернатор почав наступати на горло амбіцій та претензій нових місцевих політичних лідерів. Новачкам чітко було дано зрозуміти, хто на Рівненщині господар і яка політична сила тут має домінувати!

Вже в травні, за підтримки чиновників райдержадміністрацій та інших побратимів по партії, голова ОДА перешкодив роботі установчої конференції обласної організації НСНУ. Зібрання не відбулося. Пан Червоній із різних приводів назве нових партійних діячів «вихідцями з лав Кучми—Медведчука— Януковича», «мільйонерами-зрадниками», «бізнесменами, які не хочуть приймати до своїх лав представників інших спеціальностей», та не пошкодує для них інших ласкавих епітетів (для довідки — із 793 членів НСНУ в області, згідно із анкетними даними, приватних підприємців, директорів підприємств — 81 особа, викладачів, учителів — 107, лікарів, медсестер — 54…). Маючи обмаль часу, він не мав змоги ширше охарактеризувати кореспондентові «ДТ» регіональних лідерів НСНУ і принцип будівництва цієї партії.

Опонентові — голові виконкому обласної організації НСНУ Анатолієві Жуковському не залишалося нічого іншого, як висловити «жаль з приводу роз’єднання» демократичних сил у регіоні: «Наша партія створена для того, щоб допомогти президенту виконувати важливі завдання, яких від нього чекає народ. А певні політичні сили заявляють про свою десятирічну чи п’ятнадцятирічну історію боротьби і думають, що всі повинні бути їм зобов’язані. Така позиція заводить у глухий кут. Порівняйте, за різними опитуваннями, рейтинг Народного союзу «Наша Україна» — з Віктором Ющенком першим номером у списку — в Рівненській області перевищує 65 відсотків, тоді як за УНП, НРУ готові проголосувати лише по 4—5 відсотків виборців. А щодо запроданства, то скажіть, які ми зрадники, в чому звинувачує нас пан Червоній? Зрадники — ті, які захищали штаб тоді ще кандидата в президенти Віктора Ющенка в Єнакієвому — на батьківщині Януковича, зрадники — ті, по яких стріляли в Балті Одеської області? Оце, називається, зрадники?!.»

Тим часом «з’ясування стосунків» між демократичними силами на Рівненщині вийшло на всеукраїнську арену. Переважна більшість делегатів останнього з’їзду НСНУ звернулася до президента з проханням звільнити пана Червонія з посади голови облдержадміністрації. Рівненський губернатор удар витримав і, за повідомленням прес-служби облдержадміністрації, назвав рішення з’їзду «суто політичним», оскільки не було пред’явлено жодних претензій до господарської діяльності керівника області, і зайвий раз нагадав, що «на цю посаду був висунутий УНП, отож не з’їзду НСНУ його звільняти». Протистояння у правому таборі Рівненщині, швидше за все, буде загострюватися. Бо до нього долучаються нові учасники. Недавня заява керівників 30 політичних партій та громадських організацій краю, які розглядають дії НСНУ, спрямовані проти Червонія, як «відродження політичної диктатури в Україні з боку однієї партії» — це, як на мене, оголошення ще масштабнішої війни.

Її яскраве полум’я в останні дні вже перекинулося на обидві гілки місцевої влади. Пожежа обіцяє бути немилосердною. В обласній раді гуртуються сили, які завтра більшістю голосів можуть висловити недовіру голові ОДА й оприлюднити небажане звернення до президента… До консолідації двох третин голосів, коли глава держави, згідно з Конституцією, буде змушений звільнити губернатора, ще далеко, хоча не виключений і такий варіант.

Вчорашня депутатська більшість в облраді складається із чиновників режиму Кучми, які втратили або втрачають посади. Вони, а також 10 депутатів — членів фракції НСНУ — дуже скоро можуть стати троянським конем для кар’єри пана Червонія. Фракція, яка поки що підтримує голову облдержадміністрації, — це «Наша Україна». Але вона була сформована до президентських виборів. І тепер з неї обсипаються пелюстки, тобто відходять депутати. Уже залишилася чверть багнетів від загального складу ради (60 осіб) — чого явно замало, щоб гарантувати першій особі виконавчої влади достатню підтримку депутатського корпусу і спокійне життя.

Голова ОДА лютує. Як дозбирати своїх людей без роздачі посад «чужим» та пошуку нових союзників? Стратегію знайдено! Керівництво облдержадміністрації та депутатська фракція «Наша Україна» стали наполягати на проведенні довиборів… трьох депутатів облради. Однак більшість обранців на минулій сесії визнали за недоцільне це робити: додаткові кошти, замало часу для діяльності нових повпредів тощо. Та це рішення пан Червоній не вважає продуманим. На його переконання, противники довиборів злякалися поразки своїх кандидатів. І тому в останні дні липня, за підтримки облдержадміністрації та райдержадміністрацій, представники правих партій — УНП, ПРП («Наша Україна»), ХДС організували пікетування адмінбудинку, щоб змусити депутатів змінити свою думку. І нічого не вийшло. Всі фракції, окрім «Нашої України», не захотіли працювати в таких умовах. Уперше за останні три роки сесія Рівненської облради не відбулася. Голова ОДА отримав урок, невідомо лише, чи надовго?

Рівненських політиків міг би дечого навчити досвід відносин НСНУ та інших правих партій у сусідній, Тернопільській області. Тут місцеві керівники УНП та НРУ зуміли просунути до керівництва обласної організації НСНУ своїх людей, які впливають на діяльність партії зсередини. Наприклад, голова ОО НСНУ — член УНП, його заступник — рухівець… І посад для представників відомих політичних партій більш-менш вистачило. Тому на Тернопільщині вдалося уникнути гострого конфлікту. Однак коли певні політичні лідери шукають діалогу лише зі своїми однопартійцями і близькими до них людьми, а в усіх інших бачать недругів, опонентів, яким не можна давати владу, — міжпартійна війна неминуча. Навіть на одному партійному фланзі.