Вирок: п’ять років громадянських виправних робіт

Поділитися
Учора Вищий адміністративний суд України розпочав слухання справи за позовом кандидата у президенти України Юлії Тимошенко...

Учора Вищий адміністративний суд України розпочав слухання справи за позовом кандидата у президенти України Юлії Тимошенко. Чинний прем’єр, відповідно до офіційних даних ЦВК, оприлюднених 14 лютого, президентські вибори програла, поступившись Віктору Януковичу 3,4% голосів. У позові, підписаному главою юридичного департаменту штабу БЮТ Андрієм Портновим, висунуто обвинувачення на адресу ЦВК, яка, на думку БЮТ, протиправно встановила й оголосила результати виборів і не захотіла вжити всіх законних заходів для визначення правдивих результатів волевиявлення громадян. БЮТ зажадав визнати протокол ЦВК недійсним і призначити третій тур. Водночас Юлія Тимошенко, з’явившись у приміщенні ВАСУ, заявила, що прийшла захищати не вкрадену в неї перемогу, а українську демократію.

Проте уважне спостереження за процесами, які характеризують нинішню українську демократію, а також аналіз ролі в них учасників судового процесу дозволяють нам укласти опис історії лише в три пункти:

1. Юлія Тимошенко, розуміючи, що її прибічники не зібрали достатньої бази юридичних доказів фальсифікацій результатів виборів опонентами, здійснює ритуальне звернення до суду виключно для того, аби дати сигнал своєму електоратові, що вона пройшла свій шлях до кінця й не здалася. Тимошенко добре поінформована і про те, що суд сьогодні надзвичайно чутливий якщо не до можливостей нової влади, то принаймні до її появи.

2. Партія регіонів задля збереження влади готова заплющити очі на зафіксовані нею факти фальсифікацій із боку БЮТ.

3. Суд завершиться в понеділок. Можливо, не всі 55 суддів колегії ВАСУ стануть на бік ЦВК — деякі утримаються під час голосування. Але це не зашкодить втіленню в життя планів офіційно оголошеного президентом і вже всесвітньо поздоровленого Віктора Януковича.

Таким чином, судовий процес уже тепер можна назвати ще однією імітацією демократії. На чому й поставити крапку. Проте це наші висновки. А ми можемо помилятися. Тому за день до початку процесу ми вирішили дати можливість висловити свою думку представникам сторін, чий спір розглядається: відомому адвокатові, народному депутату фракції БЮТ Сергію Власенку, який у 2004 році був одним із представників інтересів Віктора Ющенка у Верховному суді України, а також не менш авторитетному юристові Партії регіонів, віце-спікеру українського парламенту Олександру Лавриновичу. Що ж до позиції глави Центральної виборчої комісії Анатолія Шаповала, то він у коментарях нам відмовив.

Сергій Власенко: «Контраргументи ПР тільки зміцнять наші позиції. Пряма дорога до третього туру!»

— Сергію Володимировичу, уточніть, на який закон України спирається БЮТ, апелюючи до третього туру? Чи йдеться про політико-правове рішення Верховного суду України, ідентичне рішенню 2004 року?

— Я б не сприймав усе так драматично. Це звичайна процесуальна дія, яка застосовується в судовій практиці, коли готується до розгляду позов. Не забуваймо і про те, що в 2010-му всі країни світу, для яких Україна щось означає і з якими є реальні відносини, уже визначили для себе, що новий президент — Янукович. Так, є деякі громадяни, котрі зосереджені навколо Юлії Тимошенко, не хочуть визнати очевидного і дезорієнтують свій електорат. Так, вони мають законне право в цій ситуації звернутися до суду. Однак наявність такого права не завжди привід для того, щоб його реалізовувати. Бо іноді це може виглядати просто нерозумно. Мені здається, що пані Тимошенко не надто добре подумала на цей рахунок.

— А ви, як юрист — не політик (!), можете бути впевнені в тому, що Захід добре подумав перед тим, як до оголошення офіційних результатів виборів дружно привітати Януковича?

— Ну, таке запитання могло з’явитися тільки в країні, де все вирішують інтриги. Коли в цивілізованих країнах обирають її керівника, нікому не спадає на думку, що шляхом якихось маніпуляцій можна буде змінити волевиявлення людей. Дозволю собі нагадати вам, що ніде не чекають оголошення офіційних результатів. Ніде! Там достатньо даних того ж таки екзит-полу.

— У деяких країнах екзит-пол, скоріше шоу, ніж інструмент контролю.

— Навряд чи фахівці шести українських і зарубіжних компаній, дані яких у другому турі практично збіглися, позиціонують себе шоуменами. У нас дещо інша політична реальність, родом, до речі, з 2004 року і характерна для країн молодої демократії. Плюс результати електронного підрахунку голосів, які були відомі вже через два дні після голосування. А також думка європейських спостерігачів, котрі визнали вибори в Україні чесними і демократичними. ОБСЄ сьогодні не має запитань до України. Зате, здається, є багато запитань до політичної сили, котра виявилася не готовою вести політичну діяльність у демократичній країні. Але завжди готова до якихось маніпуляцій. У тому числі й у судах. При цьому демонстративно приватизувавши лейбл із написом «Демократи».

— Але сьогодні ви маєте унікальну можливість поборотися за право володіти цим лейблом, надавши власні аргументи. Не бажаєте наповнити картонну коробку для свого кандидата й відправити його до суду із зустрічним позовом — про фальсифікації БЮТ, наприклад?

— Наші коробки вже давно заповнені. Ось перед вами всього лише сухий реєстр (!) порушень і фальсифікацій БЮТ на виборчих дільницях у день голосування. (Лавринович виклав на стіл важку теку зведень і хронік. — Авт.). Думаю, вам відомо також і те, як один, уже затриманий, член штабу БЮТ мінував виборчі дільниці в Луганській області. Як із якихось архівів спецслужб дістали ручки із симпатичним чорнилом, яке зникає. У результаті — десятки «чистих» недійсних бюлетенів і втрачених ПР голосів на Сході. Та й багато ще чого… Усе зафіксовано актами, позовами, скаргами…

— Ну і… що ви з усім цим збираєтеся робити?

— Залишимо в архіві для подальшого вивчення технологій, які застосовував БЮТ.

— ???

— Переможцеві немає абсолютно ніякого сенсу карати переможеного. Якщо ми оприлюднимо всі факти порушень БЮТ, дуже багатьом доведеться відповісти перед законом. І постраждають в основному звичайні громадяни, котрих примушували до тих чи інших дій. А ми цього не хочемо. Та й навряд чи хтось сьогодні ще не розуміє, кому насправді легше фальсифікувати вибори — владі чи опозиції.

— Але в Донецьку, Луганську, Криму ви — влада!

— Але ж це не ми телефонували виборцям Криму, а національний оператор зв’язку «Укртелеком» в автоматичному режимі розставляв електоральні акценти на користь прем’єра. Не місцева ж влада вчила листонош і Пенсійний фонд, що говорити й писати громадянам із приводу авторства пенсійної надбавки. Так що тут досить непросте питання. І не треба ототожнювати функції і можливості державної влади і місцевого самоврядування. Тому ми й забрали всі позови із судів. Надто багатьох людей влада втягла в цю історію.

— То ви людей, виявляється, жалієте?

— Ну, якщо людина в буквальному значенні з’їла на наших очах бюлетень, який мала винести для організації «каруселі», то навіщо її карати ще більше? Останній позов ми забрали 14 лютого вранці в Львівській області. Там на трьох дільницях були маніпуляції з урнами із бюлетенями. Настільки очевидний факт, що всі члени комісії (а половина з них — представники Юлії Тимошенко) погодилися з цим і одноголосно визнали вибори на дільницях недійсними. Але Бог із ними, із цими голосами…

— Але, Олександре Володимировичу, Тимошенко йде в суд зі своїми доказами. Починається відкритий судовий процес… Ви, до речі, згодні з тим, що він має бути відкритий?

— Обов’язково. Однак не факт, що в прямому ефірі. У судів своя специфіка і складна робота. Вони не публічні люди. Хіба ви особисто не зустрічали людей, котрі перед камерою почуваються не зовсім затишно?

— Справді, не зовсім затишно почувався доповідач ЦВК по Донецькій області…

— У будь-якому разі рішення про те, в якому режимі працювати, ухвалюватиме ВАСУ. (На момент верстання номера стало відомо, що суд відмовив позивачеві у клопотанні транслювати засідання в прямому ефірі. — Авт.)

— І все ж таки Тимошенко має шанси показати всій країні, наприклад, відео з численними зруйнованими будинками в Луганській області, де, за твердженням БЮТ, мешкає ваш електорат. Олександре Володимировичу, на мене, як на громадянина, це діє! Причому ваше великодушне мовчання тільки поглиблює провину. Це якщо зовсім на пальцях — про можливі мотивації ПР.

— Мовчання не буде. Ви навели конкретний приклад, я вам даю конкретну відповідь. Слава Богу, люди із цих зруйнованих будинків не полетіли на Марс і не пішли на той світ. І на момент створення реєстру вони там значилися. І їх у результаті внесли у певні списки виборців. Адже повинні ж вони десь реалізувати своє конституційне виборче право! Поданий до суду позов має декларативний характер. Перелік якихось загальноєвропейських прав, норм тощо. Однак неможливо проводити змагання з футболу в Лізі чемпіонів за правилами волейбольної ліги. Позов БЮТ не має жодного стосунку до законів України. Там усе передбачено.

Можу за пунктами. Голосування вдома. Є норма в законі. І рішення суду, на яке БЮТ спирається, абсолютно безглузде. Ніякий суд не може створювати правових норм. Підвезення людей. В електричках, метро, космічних кораблях… Це просто смішно — звинувачувати в тому, що місцева влада в день голосування збільшила кількість автобусів чи маршруток, щоб допомогти громадянам реалізувати своє законне право. Зарубіжні спостерігачі просто глузували з таких доказів наших опонентів. Це десь за межею здорового глузду.

— Хочете сказати, що автобус просто під’їжджав до зупинки й підвозив людей?

— А ви думали, що ми приходили додому, надівали наручники, саджали в автобус і везли на дільницю?

Далі. Нібито непаритетне формування комісій. Це теж про футбол і волейбол. У 113 з 225 округів були керівники комісій від БЮТ, у 112 — від ПР. Секретарі в 113 — від ПР, у 112 — від БЮТ. Але при цьому за взаємною згодою в окремих областях через непарну кількість округів було різне співвідношення голів і секретарів. І якщо в Донецькій області у ПР було на двоє голів більше, то на Заході все дзеркально навпаки.

Тепер скарги, на котрі нібито не реагував ЦВК. Я особисто був присутній на засіданні, коли ЦВК їх розглядала. Я розумію, звісно, що позов готувався раніше, ніж ЦВК оголосила офіційні результати. Але, повторюю, всі скарги було розглянуто.

— Але якщо ви такі чесні, то чому відмовилися від паралельного перерахунку голосів на Сході і Заході?

— Інакше кажучи, чому ми не хочемо зволікати із завершенням процедури передачі влади від Ющенка новообраному президенту Януковичу? А все дуже просто. Є принаймні один незаперечний факт — повний збіг даних шести екзит-полів з офіційними протоколами, підписаними всіма членами дільничних комісій і від Януковича, і від Тимошенко. Мати намір заплющити на це очі — очевидне прагнення спотворити волевиявлення громадян.

Я глибоко переконаний, що всі ці сеанси політичного гіпнозу лідера БЮТ і в прямому ефірі, і в записі вже мало на кого подіють. Так, пан Портнов дуже талановитий адвокат. Але на хорошого адвоката завжди знайдеться інший хороший адвокат.

— Лавринович?

— Не обов’язково. Я братиму участь у процесі разом з іншими кваліфікованими юристами, більшість з яких — хороші адвокати.

— Тоді назвіть прізвища юристів, які ввійдуть у процес із боку ПР.

— Я їх не знаю. Я не формував команду. Ви самі завтра все побачите. Але я хотів би ще раз акцентувати увагу на позиції нашої команди в суді. Є строгий процес. Є позивач — Юлія Тимошенко. Є відповідач — ЦВК. Є третя сторона — Віктор Янукович, інтересів якого справа стосується. Лінію захисту об’єктивно будуватиме ЦВК. Ми ж у разі потреби можемо допомогти інформацією, яка показує неспроможність аргументів позивача.

— Ви не вбачаєте іронії долі в тому, що боротиметеся в суді практично зі співавтором одіозного закону про вибори президента Портновим?

— По-перше, не розумію, де ви побачили одіозність? По-друге, у чому іронія? Ми разом писали закон як правила для чесної боротьби рівних суперників.

— І переможця?

— Двох переможців. При цьому всі норми були узгоджені особисто з Тимошенко. Це факт. І голосування вдома. І уточнення списків у день виборів. Тимошенко вже тоді знала, що на заході і в центрі буде більше охочих голосувати вдома. Але це не мало й не має жодного значення, оскільки голосування як у приміщенні дільниці, так і за її межами проводилося обов’язково членами комісій, котрі представляють обох кандидатів. До того ж обом політичним силам було очевидно, що реєстр виборців перебуває в такому стані, що не дозволяє скласти якісні списки виборців. Проте іронія в іншому. За кілька днів до голосування один із учасників вирішив, що потрібно починати боротьбу вже не за перемогу, а за зрив змагання. І прийнята нами поправка про зняття кворуму в дві третини голосів у комісіях виключила таку можливість. У результаті вона взагалі не була застосована, запобіжник виконав свою функцію. Бажання зірвати вибори зникло. Це з приводу одіозності норм.

— Якби ви були на місці того, хто програв, чи оскаржували б результати виборів?

— Якби була необхідність показати реальні факти порушень, то ми б їх показали. Але спочатку б ми, безумовно, подивилися на різницю екзит-полів та офіційних результатів. У разі очевидності результату оскарження не було б. Ми, до речі, показали це в 2007 році, коли різниця, що становила приблизно 200 тисяч голосів, дозволила прийти до влади помаранчевій коаліції.

— У перспективі потрібно змінювати закон про вибори і викидати ці спірні норми?

— Це еволюційний процес. Пригадуєте початок нашої розмови про реакцію Заходу до оголошення офіційних результатів? То там такі норми справді не потрібні. Там нікому на думку не спаде цим займатися. Я думаю, що і в Африці такими ручками, якими користувався БЮТ, не користуються. Європейські спостерігачі були просто шоковані, коли ми їм пояснили цю технологію.

— А якби не пояснили, то вони б нічого й не помітили? Ви розумієте, що цією заявою також ставите під сумнів об’єктивність спостереження за виборами в Україні?

— У захопленні насправді ніхто не був. Спостерігачі фіксували якісь порушення. Проте вони дійшли висновку, що ці порушення не вплинули на остаточний результат. Я думаю, в цій історії свою роль зіграли і паритет у медіа, і дані екзит-полів, і дух реального змагання, який неможливо ігнорувати. Так, були й жовті картки. Проте матч у цілому пройшов за правилами демократії.

— Тим самим ви віддаєте данину 2004 року?

— 2004 рік — не чорно-біле явище. Були і нехтування законом, і зовнішня присутність… Але реальні емоції людей я не виключаю. Ця була правдива емоція. Згодом це вплинуло на спосіб мислення і поведінку багатьох політиків у країні.

— А вам не здається, що коли Янукович і ваша політична сила вчинять саме так, як ви сказали, і, схопившись за владу, відмовляться від оприлюднення фактів порушень БЮТ, то міф про те, що Янукович і ваша команда змінилися, буде розбитий? Це означатиме, що закон і демократія, порівняно з владою, для вас, як і раніше, нічого не варті.

— Ми нічого не ховаємо! Ми в день виборів з подробицями заявляли про порушення. Та я вам прямо зараз можу подарувати цю папку з реєстром усіх порушень. Беріть! (І взяли. — Авт.) Просто це нелогічно для переможця — карати рядових прибічників свого опонента. Адже Тимошенко цим не покараєш! Її єдине покарання — відлучення від влади. А для цього в нас є інші шляхи. І очевидно, що за два роки (!) господарювання в країні, як у своїй «лавці» — коли бюджетом розпоряджалися в ручному режимі, — відповісти доведеться.

Післямова

Абсолютно очевидно, що в умовах української демократії, яку пішла захищати в суд Тимошенко, усі підходи, декларовані політикумом, мають подвійні стандарти. А їх складові — продукти подвійного призначення. Питання тільки в одному: переміг ти чи програв? Від цього залежить: думка європейських спостерігачів для тебе — істина в останній інстанції чи лепет дилетантів; екзит-поли — інструмент контролю чи всього лише перевірка наукової методики й елемент шоу; реакція Заходу — переможний прапор чи привід до заяви про «не зовсім етичний вчинок»; судове рішення — торжество справедливості чи символ продажності.

У цивілізованому, по-справжньому демократичному суспільстві жоден із цих елементів не є об’єктом маніпуляцій. Очевидно й те, що нинішня кампанія, котра пройшла під прапором долара, а підрахунок голосів — під знаком удосконалених маніпулятивних технологій, стала полігоном для випробування сил обох сторін. І якщо політична сила, звинувачена у фальсифікаціях, ховає за спиною зустрічні докази порушень обвинувача — це пародія на демократію. Адже якби суд справді поставив собі за мету встановити істину, то переконався б у спотворенні результатів обома сторонами. Незалежно від того, вплине це на розстановку прізвищ у «рейтингу» «переможець – переможений» чи не вплине. І тоді справді прямий шлях до торжества справедливості. І, можливо, навіть до нових виборів. Правда, без права участі в них обох кандидатів, які дискредитували себе.

Але це зі сфери демократичної фантастики, а не української реальності. Бо до цього нам ще обирати та й обирати. А тому, незалежно від того, як закінчиться судовий процес для Юлії Тимошенко і Віктора Янковича і хто з них у результаті робитиме погоду при владі, а хто – в опозиції, для країни один вирок: п’ять років — умозастосувань. А краще — громадянських виправних робіт.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі